Рейтинг у сфері безпеки: жахлива гримаса правди

Сучасний світ грішить імітацією дійсності, частіше за все звертаючись до рейтингів як до способу маніпулювання суспільною свідомістю. А тим часом якщо подивитися на рейтинги як на тенденції, що розвиваються, можна угледіти чимало цікавого. Більше того, якщо брати Україну та її сферу безпеки, то виявляться кричущі нестиковки сприйняття… І все ж таки Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння і інформаційне агентство УНІАН наважилися на формування рейтингу — шляхом опитування більш як чотирьох десятків недержавних експертів, котрі так чи інакше пов’язані з проблематикою безпеки. Протягом місяця на запитання про персоналії, які зробили найбільший особистий внесок у зміцнення національної безпеки протягом останніх п’яти років, відповідали військові аналітики, керівники недержавних мозкових трестів, колишні чиновники силових відомств, журналісти та представники недержавних оборонно-промислових структур. Організатори сподіваються на широку дискусію, що могла б привести владу до більш чіткого розуміння національної безпеки як цілісної системи, допомогла б її посилити і зміцнити…

Мутація вибору

Відразу обмовимося — проект не претендує на знак рівності із повноцінним соціологічним дослідженням. Проте аналіз сприйняття експертної спільноти дає поживу для роздумів. Адже ставлення експертного середовища до певних відомих особистостей у ряді випадків виявилося протилежним сприйняттю електорального обивателя. І висновки експертів є показовими; їхня знаковість віддзеркалює чимало особливостей національного менталітету, містить і відповідь на запитання про причини прикрих недоглядів у сфері, яка становить основу самої державності.

Отже, десятка українців, які зробили найбільший особистий внесок у розвиток національної безпеки, виглядає таким чином.

1. В’ячеслав Богуслаєв (генеральний директор — голова правління ВАТ «Мотор Січ», найбільшого на пострадянському просторі виробника двигунів для літаків і вертольотів).

2. Анатолій Гриценко (голова парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони).

3. Юрій Рябкін (генеральний директор ДАХК «Топаз», підприємства-виробника станцій пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга-М»).

4. Дмитро Ківа (генеральний конструктор АНТК ім. Антонова, розробник літаків спеціального призначення).

5. Олег Коростельов (генеральний конструктор ДККБ «Луч», розробник високоточних засобів ураження).

6. Михайло Борисюк (генеральний конструктор України зі створення бронетанкової техніки та артилерійських систем, начальник ХКБМ ім. Морозова).

7. Володимир Горбулін (екс-директор Інституту проблем національної безпеки при РНБОУ).

8. Юрій Алексєєв (генеральний директор Національного космічного агентства України).

9. Сергій Бондарчук (колишній генеральний директор ДК «Укрспецекспорт»).

10. Микола Маломуж (екс-керівник Служби зовнішньої розвідки України).

Тренди сфери безпеки з українською пропискою

Отже, що ж випливає з відповідей фахівців?

По-перше, опитування засвідчило однобічне розуміння сфери безпеки. Аналітики підкреслили: має місце ігнорування владою сфери національної безпеки як такої, відсутність її розуміння вищими управлінськими ешелонами держави. Навіть запитання про економічну, енергетичну чи екологічну безпеку в Україні виявилися недоречними. Центр ваги експертної думки припав на військову безпеку. Шокує, що серед названих осіб немає тих, хто ставить завдання у сфері безпеки, хто виробляє стратегічні рішення. Строго кажучи, лише двоє з топ-десятки — Анатолій Гриценко і Микола Маломуж — мали стосунок до вироблення та ухвалення стратегічних рішень у масштабах держави. Ось думка одного з ініціаторів опитування — головного редактора УНІАН Олександра Харченка: «Список обраних у першу десятку свідчить, що національна безпека в нас усе ще асоціюється переважно з військовими символами. Те, що творці зброї виявляються сильнішими за стратегів, принаймні у сприйнятті експертів, викликає певну тривогу. Але це явне свідчення, що на стратегічному рівні системи безпеки в Україні є істотні проблеми».

По-друге, опитування експертів підтвердило наявність значної кількості проблем у сфері національної оборони та обороноздатності держави в цілому. Якщо більша частина імен у десятці персоналій має безпосередній стосунок до зброї, до національних оборонних технологій, то хіба це не оголює відчутної потреби закрити виниклі проломи. Адже В.Богуслаєв, Ю.Рябкін, Д.Ківа, О.Коростельов, М.Борисюк мають прямий стосунок до розробок і виробництва високотехнологічних оборонних систем. А вибір Ю.Алексєєва пов’язаний аж ніяк не з «цивільними» успіхами космічної галузі, а з лобіюванням цим менеджером створення в Україні багатофункціонального ракетного комплексу — основи неядерного щита стримування. Особливою увагою до обороноздатності експертна спільнота зафіксувала навіть не ностальгію за силою, а оголеність вітчизняної системи оборони, явну неадекватність підходів влади до питань формування військової потуги держави.

По-третє, аналітики зафіксували слабкість українських політиків і державних чиновників у сфері національної безпеки. Фактично лише Анатолій Гриценко як представник цієї когорти виявився не обділеним увагою експертів. Цією однозначною думкою стверджується його успішність як оборонного менеджера, як найкращого керівника військового відомства з усіх тих, хто виявлявся на цій посаді. І все ж таки самотність у списку Анатолія Гриценка на тлі ігнорування експертною спільнотою топ-керівників держави є симптоматичним. Це свідчення хвороби і спаду державності, тому що національна безпека для всякої держави за всіх часів становила основу зростання та могутності. Хіба це не явна криза, якщо в даний список не потрапив жоден із президентів і прем’єрів? Але ж саме глава держави реалізує, відповідно до статті 106 Конституції України, «державну незалежність, національну безпеку». А статтею 116 Основного Закону передбачено, що Кабінет міністрів України «забезпечує державний суверенітет», «забезпечує обороноздатність і національну безпеку України». Щоправда, на 15-й позиції опинився Юрій Єхануров, на 21-й — Юлія Тимошенко, на 25-й — Леонід Кучма. Навряд чи кращі справи і зі сприйняттям національних героїв від дипломатичного відомства: лише троє професійних дипломатів згадувалися експертами — Костянтин Грищенко (11-та позиція), Борис Тарасюк (13-та позиція) і Володимир Огризко (16-та позиція).

По-четверте, дивує, що в десятку тих, хто зробив внесок у сферу національної безпеки, не потрапив жоден військовий стратег, жоден професійний представник армії, жодна людина, котра в рамках займаної посади будувала національну оборону і відповідала за неї. Більше того, згідно з експертною довірою, до списку згадуваних експертами взагалі потрапив лише один військовий генерал. Це Олександр Кузьмук, який опинився на 16-й позиції (разом зі згадуваним вище В.Огризком). Таким чином, в експертній спільноті зберігається занадто малий кредит довіри до армії взагалі і до професійних військових зокрема. Це дуже прикро, оскільки свідчить про невіру аналітиків у здатність армії під керівництвом національного генералітету забезпечити недоторканність території та безпеку держави.

По-п’яте, бракує державній системі безпеки й аналітичної підтримки. Про це свідчить підвищена увага експертів до тих осіб, для яких системний аналіз та інформаційне забезпечення рішень стали справою життя. Саме про це свідчать 7-ма позиція Володимира Горбуліна і 10-та — Миколи Маломужа. Попри те що діяльність В.Горбуліна у владі припинилася майже десять років тому, серйозні менеджери західних держав і сьогодні знаходять час для неофіційного спілкування з першим секретарем РНБОУ. Що стосується М.Маломужа, то саме зовнішній розвідці експерти приписували успіх в укладенні «Укрспецекспортом» кількох найбільших контрактів на світовому ринку озброєнь.

По-шосте, індивідуалізм залишається виразною рисою українського менталітету. І те, що вона так вигадливо «ув’язалася» зі сферою національної безпеки, таки дивує. «Скіфська підступність і візантійське інтриганство», якими, на думку одного вітчизняного вченого, просякнутий менталітет українців, визначатимуть усі опуклості національної картини безпеки. Звідки такий висновок? Погляньте на першу особу рейтингу. В’ячеслав Богуслаєв лише на перший погляд здається людиною, близькою за духом і способом мислення до російських оборонних директорів. Людина, котра зробила успішним оборонний завод із недержавною формою власності, котра примудрилася побудувати «державу в державі». По суті, він уособлює особливий тип хуторянства, такого собі бравого хлопа з хитро прискаленим оком, який з огляду на сукупність рис і здатність лавірувати між проблемами стає більш успішним, ніж наділені всіма повноваженнями представники центральної влади слов’янського формату. Як зазначають самі експерти, увага до керівника ВАТ «Мотор Січ» пов’язана не стільки з його господарським підходом, скільки зі здатністю балансувати. Орієнтуючись здебільшого на російський ринок, він, за оцінкою експертів, запропонував російській стороні набагато вигідніші для підприємства (і для себе, звісно) умови об’єднання, ніж Українська держава щодо інтеграції в ОАК всього авіапрому. Хоча підприємство, котре має у своєму складі майже 30 тис. людей, за оборотом поступається низці підприємств із європейською пропискою, на яких працює по 4—7 тис. осіб. Але для України це просто-таки оглушливий успіх, і його безперечність полягає в тому, що це все ще українське підприємство, і воно стає дедалі успішнішим.

По-сьоме, експертна думка виявила цілковиту відсутність довіри до осіб, які вважають себе новим поколінням вітчизняних політиків. І формально причетні до сфери національної безпеки. Приміром, ніхто з експертів не згадав, скажімо, Арсенія Яценюка, Сергія Тігіпка чи Валерія Хорошковського.

Нарешті, по-восьме, такий чинник, як цивілізаційна складова національної безпеки, узагалі не представлений. А тим часом захисту потребують не лише суверенітет і територіальна цілісність, а й культура, мова, наука, релігія, мораль. В українському рейтингу виявився лише один прямий представник цього напряму — Мирослав Попович. І його 23-тя позиція в рейтингу дуже віддалена від десятки лідерів. Але в системі безпеки, як у горезвісній піраміді Маслоу: насамперед непокоїть виживання нації і держави, а вже коли вирішено ці проблеми — розвиток. Акценти українських експертів недвозначно свідчать про те, що питання виживання України до кінця другого десятиліття незалежного плавання аж ніяк не вирішені. А можливо, така ситуація склалася через традиційну відсутність віри в те, що інтелігенція, вчені, мислителі здатні серйозно впливати в цій країні хоч на щось. Українські вчені та суспільно-політичні діячі демонструють надто явну непричетність і відсторонення від питань забезпечення державності. Надто часто вони готові наступити на власні принципи заради збереження особистих преференцій…

Валентин БАДРАК (Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння)

ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ