Реформа українського ОПК стала подарунком для Китая

Зростання неліцензійного копіювання компаніями КНР деяких зразків української зброї можна назвати єдиним реальним підсумком затіяної ще в 2010 р. реформи української оборонної промисловості. Україна опинилася перед новими зовнішніми і внутрішніми викликами у сфері торгівлі зброєю. За оприлюдненими наприкінці травня даними галузевої конференції Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД), до числа найбільш першорядних нових зовнішніх викликів віднесені два – зростаюча військово-технічна експансія Китаю та політичні катаклізми, що приголомшили країни Близького Сходу і Північної Африки. І якщо втрата Україною ринків Єгипту, Лівії, Сирії та Ємену стане реальною тільки в разі переходу влади в зазначених країнах з рук військових еліт, зацікавлених в імпорті зброї, в руки цивільних політичних партій, то друга загроза – зростання «китайського копіювання» – вже стала реальністю. Порівняно недавно, в 2009 році, Україна вдалося вчасно відреагувати на один з ударів китайської експансії – спробу неліцензійного продажу армії Перу великої партії українсько-пакистансько-китайських танків МБТ-2000. Цей контракт Пекіном був денонсований. І лінію двигунобудування на харківському НВО ім. Малишева вдалося вивести з-під удару. Але час не стоїть на місці, і, судячи з оприлюднених на конференції НІСД офіційними даними, виробники спецтехніки КНР почали нарощувати політику технологічних запозичень, чудово розуміючи, що через тривалі українськs реформи вони навряд чи зустрінуть на своєму шляху своєчасну і адекватну відсіч. Особливо якщо врахувати, що офіційний Київ розраховує на фінансові преференції від Піднебесної. Найбільш відомими жертвами технологічної експансії Китаю в 2011 році вже стали українські виробники автомобільних комплексів радіоелектронної боротьби та придушення «Мандат» Б1Е (постановники радіоелектронних перешкод). Ними є донецьке ВАТ «Топаз», запорізький казенний завод «НВК «Іскра» і кременчуцьке ВАТ «КРАЗ». У далекому 2002 році вони поставили Китаю дві системи з чотирьох радіолокаторів кожен. За неповні десять років китайці змогли налагодити неліцензійне виробництво аналогічних систем. У результаті до 2011 року китайська компанія CATIC China Electronic Technology Import&Export Corporation почала самостійний вихід на світові ринки з продукцією, разюче схожою на «донецькі «мандати». Українські експерти очікують, що наступним об’єктом китайського копіювання в 2012 році стануть газотурбінні силові установки миколаївського державного заводу «Зоря Машпроект». Справа в тому, що в 2010 році Україна взяла на себе зобов’язання поставити ці турбіни в Китай в рамках укладеного контракту на постачання партії десантних кораблів на повітряній подушці «Зубр». Причому, за неофіційними даними, при обмеженому фінансуванні української армії, а значить неможливості оснащення «зубрами» вітчизняних Військово-морських сил, контракт був укладений на умовах, які передбачають складання або ремонт частини турбін на території КНР. З усіма, як то кажуть, що випливають звідси наслідками. Хоча ще в кінці минулого століття під час реалізації України аналогічного контракту з Грецією завод поставляв силові установки українській армії, і продаж вже йшла з арсеналів флоту. Якщо вірити дослідженням НІСД, офіційний сценарій реагування на такі виклики пропонує вирішувати проблеми в площині зовнішньоторговельних корпоративних воєн і наведення порядку в фінансуванні української армії. Менш стримані в емоціях неурядові експерти. Вони дорікають владі в тому, що зростаючий натиск Китаю і можливий відхід з ринків Близького Сходу цілком схожий на злочинну недбалість, яку київські ініціатори реформ допустили чи то в гонитві за комісійними, чи то «з нерозуміння». За їх однозначного переконання, Україні давно не будує нові заводи, існуючі виробничі лінії не удосконалює і не впроваджує сучасні технології. «Ми єдина країна Східної Європи, яка за останні 20 років так і не змогла провести на своїй території жодної міжнародної ярмарки озброєнь. Стратегія економічного розвитку Україна нині – це розвиток енергетичних і сировинних галузей промисловості. Але вони не пов’язані з виробництвом кінцевих інженерних продуктів. Руда, транзит газу, нафта, електроенергія, метал – все це не для нашої промисловості. Це ж на експорт. А наша власна промисловість практично нічого не виробляє. І вона все менше і менше споживає », – підсумував дослідження НІСД голова асоціації «Українські оборонні технології» Володимир Грек. Крім нових зовнішніх загроз втрати раніше стійких ринків, українське оборонне машинобудування до 2011 року виявилося ще перед одним, суто внутрішнім викликом – незавершеної галузевої реформою, яка, не побудувавши нічого нового, розламала роками складалася систему формування оборонного замовлення. НІСД був представлений украй негативний прогноз асоціації «Українські оборонні технології», пов’язаний з таким, що відбувся в 2010 році виходом України з числа першої десятки світових експортерів зброї. За цим прогнозом, в 2012 році вперше за всю історію країни витрати на оборону складуть 1% від ВВП, внаслідок чого експортні доходи будуть і далі знижуватися. Вартість державних контрактів на розробку і виробництво озброєнь, як і в попередні роки, складе більше 4 млрд. грн. У той же час, за підрахунками асоціації, на 2011 рік уряд виділив на ці цілі із загального фонду держбюджету лише 88 млн. грн., пообіцявши ще зі Спеціального фонду цілих 0,3 млрд. грн. замість уже законтрактованих 4 млрд. «Розвиток експорту неможливий без держзамовлення, але Кабінет міністрів відомою постановою № 374 від 6 квітня 2011 остаточно забрав у уповноважених відомств конституційні права забезпечення обороноздатності держави. Ці права були передані господарюючому суб’єкту, держкомпанії «Укроборонпром». Який тепер центральний орган виконавчої влади буде проводити державну політику в цій сфері? Хто буде державним замовником? Хто тепер буде виконувати функції, які раніше покладалися системою державних стандартів на Мінпромполітики?» – заявив голова асоціації Володимир Грек. За словами Грека, замість формально вичерпавшої свій термін «Концепції військово-технічного співробітництва України із зарубіжними державами на період до 2010 року» уряд за півтора року роботи так і не спромігся запропонувати нічого нового. У результаті при потребі заміни 600 зразків озброєнь в розробці знаходяться всього 20. Припинені закупівля і фінансування 100 нових зразків, вже прийнятих на озброєння. Більш того, не виділяються асигнування на участь України в міжнародних проектах, що загрожує торговими санкціями – мова йде перш за все, про українсько-російський проект Ан-70, 50% вартості якого на відміну від Києва справно фінансує російська сторона. А також і про українсько-європейський суднобудівний проект «Корвет» і українсько-французький проект модернізації вертольотів Мі-24 (за контрактом, перший з них повинен був полетіти ще в кінці 2010 року).

Андрій Старостін