Довга дорога додому загиблого Героя Ярослава Антонюка

Прес-служба Військово-цивільного співробітництва СІМІС повідомила, що 13 січня, на кладовищі села Чижівка Новоград-Волинського району Житомирської області поховали останки механіка водія танку 3-ї танкової роти танкового батальйону 30-ї окремої гвардійської механізованої Новоград-Волинської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України сержанта Ярослава Антонюка, який разом з екіпажем загинув ще у 2014 році під час нерівного бою з російськими танками поблизу селища Никифорове Донецької області та до цього часу вважався безвісти зниклим.

Майже три з половиною роки мати, дружина, діти, рідні та близькі чекали Ярослава та сподівалися, що він живий. Нехай в полоні, поранений, але все-таки живий. Та доля розпорядилася інакше…..

Ще у липні 2017 року, в рамках гуманітарного проекту Збройних Сил України “ЕВАКУАЦІЯ 200” Управлінням цивільно-військового співробітництва ЗС України було підтримано ініціативу матері загиблого військовослужбовця військової частини А0409 старшого лейтенанта Артема Абрамовича (командир танку, механіком-водієм якого був сержант Антонюк) щодо проведення повторного огляду та відповідних експертиз останків її загиблого сина. Підставою для цього стало ретельне вивчення обставин загибелі екіпажу танку та наявність у труні двох мішків з останками загиблих військовослужбовців. У зв’язку з цим в Управлінні цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України були підстави вважати що у могилі можуть знаходитись останки іншого члена екіпажу, а саме сержанта Ярослава Антонюка, якій досі вважався зниклим безвісти.

Як виявилося після експертизи (у тому числі ДНК), військові не помилися. У могилі знаходилися останки не тільки Артема Абрамовича, а й Ярослава Антонюка. Вони загинули разом зі своїм побратимом Петром Барбухом (похований у 2015 році у селищі Жеребилівка Новоград-Волинського району), у складі танкового екіпажу Т-64 12 серпня 2014 р. під час нерівного бою з російськими танками поблизу селища Никифорове Донецької області, коли прикривали відступ поранених бійців 30-ї окремої механізованої бригади.

Прощання з загиблим тривало дві доби, спочатку у 31-му гарнізонному будинку офіцерів у Новоград-Волинському, а потім у селищі де він мешкав зі своєю родиною.

В останню путь героя проводжали керівники міста та району, військовослужбовці, рідні та близькі, а також небайдужі мешканці Житомирщини.