Правда, напівправда і неправда про перебування ЧФ РФ у Криму

Дмитро Богданов, експерт ЦААКР:

У роботі телемоста Київ-Москва на тему «Військова і військово-технічна співпраця Росії і України: результати і перспективи», що відбувся 15 березня, взяли участь політики і військові експерти обох країн. Українське експертне співтовариство представляв директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР) Валентин Бадрак, російське – директор Інституту політичного і військового аналізу Олександр Шаравін. Політиків, що відповідають за ВТС двох країн, представляли депутати парламентів України і РФ Валерій Коновалюк і Михайло Ненашев. І хоча телеміст передбачав обговорення широкого кола питань, що стосуються військово-технічної співпраці (ВТС) між країнами, природно, була зачеплена і тема ЧФ РФ.

Недоузгоджений ЧФ

Під час моста Михайло Ненашев заявив, що Росія планує оновлювати склад Чорноморського флоту, вже в поточному році він отримає кілька нових кораблів: «Цього року на ЧФ вже прийдуть кілька нових кораблів – це кораблі другого рангу, а також, можливо, дизельні підводні човни». З 2012 по 2020 рр. на ЧФ РФ, за різними прогнозами, прийдуть кілька десятків кораблів і підводних човнів. Крім того, планується переозброєння морської авіації ЧФ, зокрема, зараз опрацьовується питання будівництва в Краснодарському краї аналога злітно-посадочної смуги, яка імітує авіаносець. Оновлення флоту має не лише військовий характер, підкреслив Михайло Ненашев. Так, цього року буде розпочато реалізацію програми з ремонту і будівництва житла для військовослужбовців ЧФ у Севастополі, а також у Ялті, сказав російський депутат. Обережність висловлювань досвідченого політика не повинна була викликати зайвих питань у присутніх, проте для тих, хто має довгу пам’ять і трохи знайомий з недавньою історією, очевидно, що в словах про проблему переозброєння Чорноморського флоту більше політики, аніж практики. Річ у тому, що питання перебування ЧФ РФ у Криму із самого початку мало більше політичну, ніж військову складову. І в цьому питанні потрібно розставити крапки над «i», причому для спільного блага, бо після тривалого перебування в полоні власних ілюзій, рано чи пізно, доведеться дуже розчаруватися. І вже точно не хочеться, щоб потім хтось призначав винних у всіх бідах.

У чому правда про ЧФ РФ

Правда в тому, що і ЗС Росії, і ЗС України, і їх ВМФ і ВМС потребують масштабного переоснащення, і про це чесно сказав пан Ненашев, який, між іншим, є лідером Загальноросійського руху на підтримку Чорноморського флоту. У 2008 р. за наслідками відвідин Криму він говорив: «Ми будемо всіма законними способами домагатися того, щоб Росія і після 2017 року залишилася в Севастополі та інших населених пунктах Криму, де зараз базується Чорноморський флот. Ми також розвиватимемо бази в Краснодарському краї і Ростовській області, але це не означає, що флот повинен піти з Севастополя». Найближчими роками ЧФ буде посилено новими кораблями. «Кораблі надходитимуть в установленому порядку. Перед цим були поступки у сподіванні на взаєморозуміння (з боку України), але ЧФ не скорочуватиметься, а зміцнюватиметься, – говорив політик. – Ми розвиватимемо інфраструктуру базування Чорноморського флоту, як в Криму, так і на російській території. У нас немає жодних планів по згортанню ЧФ. Питання стоїть лише про розвиток». Під розвитком ЧФ мається на увазі не лише формування, що базується на території України, а й і друга частина ЧФ, що базується в Краснодарському краї та на інших територіях, повторювався Ненашев вже в 2009-му. «ЧФ ми розвиватимемо, оскільки Чорне море пов’язане з Середземним морем і Атлантикою, а Середземноморський регіон – це центр світових проблем, наприклад арабсько-ізраїльської проблеми. Тому ЧФ ми розглядаємо не з позицій, як помірятися з Україною, або ще з кимось. ЧФ вирішуватиме ті завдання, які вирішуються в рамках всіх збройних сил», – говорив він. Українські політики весь цей час були такі самі послідовні в своїх обіцянках, але їхні обіцянки не зводилися до того, що військовим морякам жити стене легше, вони обіцяли, що «жити стане веселіше». Багатостраждальний корвет для ВМС навіть не закладено, а плани спорудження перших 4-х кораблів вже перенесено на 2021 рік. Тому сьогодні проводиться ремонт 40-річних кораблів і єдиного підводного човна, місце яким у музеї, а не в морі.

Правда і в тому, що через масове списання надводних кораблів і підводних човнів на металобрухт у 90-ті роки ВМФ Росії втратив більше кораблів, аніж упродовж усієї Другої світової війни. При цьому впродовж десятиліть для поповнення корабельного складу нічого не робилося. Навіть з урахуванням накопичення нафтодоларової подушки за рахунок нечуваного зростання цін на нафту Росія не вкладала коштів у будівництво бойових кораблів для власного флоту. У кризовий період – тим більше. Термін експлуатації більшості кораблів ЧФ перевищив 35-річний рубіж, протичовнові літаки морської авіації, які вже зараз переступили 40-річний рубіж, підлягають списанню за ресурсом.

Правда в тому, що єдиний ПЧ ЧФ РФ «Алроса» після аварії біля берегів Абхазії півроку був у ремонті. Статистика кораблебудування за останні двадцять років гнітюча. За цей час і Росія, і Україна побудували для своїх флотів всього лише по кілька нових бойових кораблів (не рахуючи завершення радянських довгобудів).

Правда в тому, що в 2010 році фінансування військового судноремонту Чорноморського флоту було скорочено на третину і судноремонтні підприємства флоту не були завантажені замовленнями. З лютого 2010 р. персонал 13-го, 91-го судноремонтних заводів і підприємств з ремонту озброєнь ЧФ скорочено майже удвічі. Не краще справи йдуть і в 2011 році.

Правда в тому, що оборонний бюджет РФ визначив обсяг асигнувань по капітальному ремонту на 2011 р. більше за попередній на 43%. Але напівправда – те, що це становить 45% від потреби Міноборони Росії. У висновку комітету Держдуми з оборони №104/1 підкреслюється, що «внаслідок недостатнього виділення бюджетних коштів останніми роками на капітальний і поточний ремонт відбулося значне старіння експлуатованого фонду Міноборони Росії. Понад 40% будівель потребують значного капітального ремонту – інакше їх подальша експлуатація недоцільна. При цьому виділені на ремонт орендованих у Криму будівель кошти притримувалися. Хоча це й зрозуміло – адже не своє.

Правда і в тому, що в РФ житлову проблему для військовослужбовців справді можуть вирішити в найближчі 3-4 роки повністю, тоді як в Україні, за таких темпів виділення житла для військовослужбовців, які спостерігаються останніми роками, її неможливо вирішити і за два терміни служби безквартирних офіцерів. Хоча прогрес і в наявності, але цього явно недостатньо. Правда і в тому, що раніше, в т.ч. за часів політичного протистояння, коли в Москві неподільно правив нині опальний Юрій Лужков, у Севастополі виросли цілі мікрорайони, побудовані шефами, у дусі змагання будувалися напроти один одного «путінські» і «кучмівські» будинки. А сьогодні говорять про ремонт, причому де? У Ялті?

Правда в тому, що Росія публічно відмовилася від планів будівництва авіаносців, про що гучно заявляла раніше. Навіщо знову заводити розмову про будівництво аналога української НИТКИ в степах Краснодарського краю, не зовсім зрозуміло. Адже, за оцінками ЦДАКР, на кошти, необхідні для спорудження комплексу, можна 1000 років використовувати український полігон у Саках для підготовки як своїх, так і іноземних офіцерів для виконання іноконтрактів. Правда в тому, що в морській авіації ЧФ не залишилося льотчиків-снайперів, а техстан літаків і рівень їх МТЗ не дозволяють збільшити наліт екіпажів.

Згідно з Державною програмою озброєння на період 2011-2020 рр., ЧФ РФ повинен отримати 18 кораблів нової споруди, зокрема шість фрегатів проекту 22350, шість дизельних підводних човнів 677-го проекту і два великі десантні кораблі проекту 11711 «Іван Грен». До 2016 р. морська авіація ЧФ повинна отримати модернізовані бомбардувальники Су-24М замість застарілих зразків цієї машини, а замість літаків-амфібій Бе-12 – більш сучасні протичовнові літаки Іл-38.

Напівправда – те, що масштабне переозброєння справді планується. Проте, як відомо, плани розходяться з їх реалізацією. В Україні жодна з програм розвитку ОВТ не була виконана навіть на чверть. За оцінками російських експертів, переважна більшість із запланованих програмою коштів, ймовірно, буде елементарно «освоєна» або відверто розікрадена. Якщо основні кошти будуть кинуті на стратегічні ядерні сили, то фінансування ВМФ піде за залишковим принципом.

Напівправда – і те, що в РФ добудовано ДЕПЧ проекту 677 «Санкт-Петербург». Головну субмарину проекту 677 заклали ще в 1997 р., але спустили на воду лише через вісім років, а його введення в дію відбулося лише в травні 2010 р. При цьому човен прийнято в «обмежену експлуатацію», тому що на ньому не встановлений штатний гідроакустичний комплекс, з розробкою якого виникли проблеми. Є складнощі і з головною енергетичною установкою. Зволікання із введенням у дію головного човна «підвісило» і долю наступних субмарин проектів Б-586 «Кронштадт» і Б-587 «Севастополь», закладених у 2005 і 2006 рр. Чи вдасться виправити виниклі недоліки без погіршення ТТХ човна, і в які терміни це можна зробити, поки невідомо. 20 серпня 2010 р. на «Адміралтейських верфях» все ж таки відбулася урочиста церемонія закладки дизель-електричного підводного човна проекту 636, призначеною для поповнення ЧФ РФ.

Напівправда – те, що дизельні ПЧ проекту 636 останніми роками Росія будувала тільки на експорт, а забезпечити нарощування обсягів будівництва на користь власних ВМФ поки не може. Швидше неправда, що зарахування до складу ЧФ РФ двох нових підводних човнів відбудеться цього або навіть наступного року.

Про будівництво нових есмінців, які в 4-5 разів за своєю ефективністю перевершуватимуть кораблі проекту 956, про що неодноразово заявляв головком ВМФ РФ Висоцький, вже і не згадують. Отже це теж поки неправда. Фрегати проекту 22350 ще не побудовані (фрегат «Адмірал Касатонов» закладений у «Північній верфі» в листопаді 2009 р.). Від будівництва визнаних невдалими корветів проекту 20380 у Росії відмовилися зовсім (побудований тільки експериментальний і добудований один серійний корабель). В результаті оголошено конкурс на створення нового корвета. Раніше повідомлялося, що корабельний склад ЧФ планується поповнити двома сторожовими кораблями Балтфлоту проекту 11540 «Безстрашний» і проекту «Ярослав Мудрий» (будувався 20 років), і це, можливо, і схоже на правду, але будівництво серії припинено, а ці кораблі назвати новими навіть якось язик не повертається. За відсутності нових експортних замовлень, звичайно, можна побудувати на «Прибалтійському заводі «Янтар» три фрегати проекту 1135.6, які поставлялися для ВМС Індії (3+3 кораблі) або залатати дірки малими артилерійськими кораблями проекту 2163.2 «Торнадо» (розробка «Зеленодольського ПКБ»). Але правда в тому, що російські верфі поки не можуть задовольнити потреби ВМФ РФ у швидкому і якісному будівництві нових сучасних кораблів, оскільки перебувають у стані чергової організаційної пертурбації і переїзду, який, як відомо, прирівнюється до половини пожежі.

Правда і в тому, що українські інженери спроектували чудовий корвет з водотоннажністю фрегата, озброєний сучасною європейською зброєю. Але уряд поки не готовий профінансувати його будівництво для власних ВМС, а Росія поки морально не готова замовити будівництво цих кораблів в Україні навіть при тому, що українські судноверфі вже контролюються російським капіталом, а половина корабельної зброї на них може бути російського виробництва.

Правда і в тому, що ВМФ РФ потребують ракетного крейсера. І окрім РФ, він нікому не може бути проданий Україною через обмеження, передбачені РКРТ. Але бажання «взяти» участь у модернізації окремих російських підприємств приводить до того, що його вартість зростає до ціни авіаносця, чого не може собі дозволити керівництво Міноборони РФ. А отримання практично готового крейсера за первинним проектом з мінімальними доопрацюваннями за ціною металобрухту (як чорного, так і кольорового) всього за $1 млрд не «годує» всіх охочих поживитися за бюджетний кошт. Декому в Росії, ймовірно, цікавіше отримати модернізаційний довгобуд типу а ля «Горшков-Вікрамадітья» (авіаносець для ВМС Індії, введення якого в дію неодноразово відкладалося) і багато разів стригти з нього купони, постійно відкладаючи терміни здачі і завищуючи ціну. Але такий підхід явно не укладається в дух співпраці і взаємовигідного партнерства.

Притому що гранична чисельність ЧФ РФ була визначена базовими угодами на рівні 25 тис. осіб, правда і в тому, що при всіх планах переоснащення на ЧФ відбуваються масові скорочення офіцерів. У 2009 р. на ЧФ скоротили 2 тис. 616 чоловік. У 2010 р. планувалося звільнити 7 тис. 500 чоловік, з яких 6 тис. 500 – вільнонайманий цивільний персонал, а близько 1 тис. чоловік – офіцери. При цьому скорочуються не тільки «тиловики», але й корабельні, штабні офіцери. У планах об’єднати (скоротити) в Севастополі всі штаби в один. Такі масштабні скорочення впали додатковим соціальним навантаженням на плечі севастопольців, про що неодноразово заявляло керівництво міста.

Правда і те, що кошти за оренду земель і об’єктів інфраструктури в Криму не доходять до місцевих бюджетів. А формула розрахунку вартості – не узгоджена. Сума компенсацій для Севастополя з держбюджету України в 2011 р. залишилася на рівні минулого року, хоча міська влада розраховувала отримати, згідно з поданою на затвердження в Кабмін методикою, удвічі більше. Тільки у Севастополі існує проблема з 121 ділянкою загальною площею 37,12 га, які не включені в міжурядові угоди 1997 р., але використовуються ЧФ.

Правда і в тому, що ЧФ РФ є символом величі Росії, а Севастополь – українським Містом російської слави. При цьому його військова складова прагне до нуля (навіть не проводячи порівняльну оцінку потенціалів ЧФ РФ, наприклад, з ВМС Туреччини). І в цьому вся правда життя сірячини.

Закон – що дишло…

Так чи інакше, нормальні міжнародні відносини будуються на основі досягнутих домовленостей. І хоча термін дії договору оренди ЧФ був пролонгований, залишилися неврегульованими приватні питання. На сьогоднішній день вже підписано протокол між оборонними відомствами про надання інформації з приводу чисельності складу і основних озброєнь ЧФ РФ, які перебувають на території України, а також міжурядову угоду про взаємодію під час проведення інспекційних заходів у місцях дислокації російського флоту. Наприкінці 2010 року Посол України в Росії Володимир Єльченко від імені української сторони висловив надію, що в 2011 р. будуть підписані всі найважливіші угоди, що стосуються базування Чорноморського флоту Росії в Криму, зокрема щодо використання українських маяків і процедури переозброєння ЧФ. Нещодавно міністр оборони України Михайло Єжель зазначив, що питання переозброєння Чорноморського флоту Росії, що дислокується в Криму, має вирішуватися в процесі переговорів між Україною і РФ.

Очевидно, що сьогодні ці питання вирішуватимуться полюбовно, адже реальні потреби ЧФ РФ у Криму скорочуються постійно, а питання «переозброєння» і «переоснащення», як ми переконалися, мають більше політичний та іміджевий характер і пов’язані з інтересами, в першу чергу, російських політиків, які борються за свій електорат. Інша справа, що Росія прагне розширити свій політичний вплив, нав’язуючи цілий пакет економічних домовленостей, які слабо відповідають інтересам України. При явному скороченні військової присутності сьогодні можлива гуманітарна експансія, про яку згадував Михайло Ненашев. І місце ЧФ у ній матиме вагоміше значення, ніж його військовий потенціал. Але поки що в некоректній поведінці по відношенню до України в її «літньому флігелі» на півночі узбережжя Чорного моря (хіба що за винятком надмірно наполегливої позиції по розмежуванню Азовського моря і Керченської протоки) Росії дорікнути важко.