Україна закріплюється в Індії у споконвічно російській ніші - постачанні бронетехніки. Наприкінці лютого в столиці Індії відбулася виставка озброєння сухопутних військ DEFEXPO-2010. Однією з головних тем переговорів українських та індійських фахівців, за інформацією «К:», стала можливість використання вузлів і технічних рішень українського танка «Ятаган» при розробці перспективного індійського танка.

ІНТЕРЕС індійських військових до використання вузлів танка «Ятаган» при створенні індійського «танка майбутнього» може стати логічним продовженням спільних українсько-індійських проектів у сфері бронетехніки, які  вже намітилися. А для України це шанс окупити витрати на створення «Ятаган» і підтвердити престиж національної школи танкобудування. До цього є всі передумови.

Танк Т-84-120 «Ятаган» з'явився на хвилі успішно виконаного пакистанського танкового контракту як розвиток Т-80УД. ХКБМ ім. Морозова адаптував танк під стандарти НАТО і, присвоївши машині відповідну назву, взяв участь в турецькому тендері на постачання основних бойових танків, який було оголошено в 2000 році. Однак «Ятаган» у тендері програв. Той же національний колорит завадив українському танку Т-84 виграти танковий тендер у Греції. На 2000-і роки припав ще один «проліт» Т-84: у Малайзії наш сучасний танк програв польському варіанту модернізації радянського танка Т-72. З того часу нові тендери не оголошувалися, і тому доля машини була невизначеною.

У «Ятагана» з'явився черговий брат-конкурент, танк «Оплот», і вже цю машину потрібно рекламувати і представляти на виставках. Крім того, «Оплот», на відміну від танка-«невдахи» прийнятий на озброєння української армії, що підвищує його експортний потенціал. Проте Міноборони Індії хотіло б використати ряд вузлів Т-84 у своїй програмі Основний бойовий танк майбутнього (FMBT), зокрема двотактний «багатопаливний» двигун, технологію автомата заряджання танка і принцип комплектації ходової частини «3 в 1».

Наприклад, порівняно невеликі розміри самого двигуна дозволяють помістити в машинне відділення кондиціонер і допоміжну силову установку, а заощаджений простір можна використовувати для збільшення корисного навантаження (розміщення додаткового боєзапасу, запасу палива і т.д.). В даний час основними бойовими танками сухопутних військ Індії є російський Т-90С, Т-72 і індійський Арджун (розроблявся більше 30 років). Вітчизняна машина вийшла настільки невдалою, що зараз керівництво військового відомства не виключає закриття програми. На березень призначено спільні випробування Арджун і Т-90, і від їх результатів залежатиме доля танка.

Цікавою для України є також програма модернізації парку танків Т-72, в яких індійські військові планують замінити моторно-трансмісійні відділення (МТВ). З відповідним запитом Індія вже звернулася до України, і тепер все залежить від термінів оголошення тендеру. Головним же досягненням в цих проектах є фактична перемога української танкобудівний школи. Оскільки головним аргументом проти українських танків завжди називалися «ненадійні» і «енергоємні» танкові двигуни розробки Харківського конструкторського бюро з двигунобудування (ХКБД). Саме на перевагу двигунів російських Т-90 свого часу робився основний акцент при порівнянні з конкурентними Т-80УД і Т-84. І, як не парадоксально, але саме індійські військові можуть поставити крапку в цьому затяжному спорі, вибравши Т-84 - вдосконалений варіант пакистанських Т-80УД.

Вибір в якості силової установки FMBT українського двигуна може стати ударом по російським «танковим» амбіціям. Постачання Т-90 до Індії стали можливі лише після підписання Україною і Пакистаном контракту на поставку 320 танків, і тоді російські машинам протиставлялася українським саме з аргументами «ненадійності». Співпраця у сфері розробки бронетехніки і тренажерних комплексів до неї, роботи з військово-морської тематики демонструють поступовий відхід України від іміджу постачальника ремонтних послуг до радянської та російської техніки. Це вдвічі приємніше, оскільки пакистанський танковий контракт довгий час був пугалом військово-технічного співробітництва України та Індії. Робота з відновлення репутації велася довго, і тільки зараз стали помітні позитивні тенденції.

Першим «сигналом» стало підписання в 2009 році відразу двох контрактів з авіаційної тематики - на переобладнання парку Ан-32 ВПС Індії і постачання двигунів до цих літаків. Не менш важливим стала успішна участь у DEFEXPO-2010, де основний український павільйон, експозиція компанії «Спецтехноекспорт», розташовувалася навпроти «Рособоронескпорта». Тим не менше ложкою дьогтю в цьому військовому меді стало прохолодне (якщо не сказати більше) відношення профільних відомств до такого важливого заходу (з точки зору індійських партнерів), як оборонний салон в Нью-Делі. Всім відома слабкість індусів до зовнішніх знаків уваги. Для них завжди важливо, щоб країну відвідували не тільки уповноважені фахівці, але і міністри, прем'єри, а краще - президенти країн-партнерів. А Україна в цьому плані демонструє кричуще низький рівень представництва. Значущим подією став минулорічний візит новопризначеного головкому ВПС Індії. А з нашого боку візитів навіть подібного рівня, не кажучи вже про більш високий, не було більше десяти років. Наприклад, на DEFEXPO-2010 головою делегації РФ був віце-прем'єр Сергій Собянін. Інші іноземні делегації забезпечували високе військове представництво: на рівні державних міністрів оборони (вісім держав), на рівні міністрів оборони (сім), на рівні перших заступників глав військових відомств (15). Україна вступила оригінально, не відправивши офіційної делегації взагалі. Тим часом саме зараз подальші успіхи в Індії залежать від акуратної і узгодженої роботи всіх відомств, чия діяльність пов'язана з питаннями військово-технічного співробітництва. Тим більше, що наші конкуренти не збираються здавати свої позиції без бою.

04.03.2010 НАТАЛІЯ Печоріна

№ 208 | Коментарі, 05 березня 2010