Так гартувався Флот

5 квітня — День відродження Військово-Морських Сил України

Мало кому відомо, що авторство назви «Військово-Морські Сили України», а не «Військово-морський флот України» в Законі України «Про Збройні Сили України» належить адміралу Ігорю Тенюху. Ще на початку 90-х, на зорі відродження нашого флоту, доцільність саме такої назви він аргументував так: «У складі Військово-Морських Сил України флотів, за потребою, може бути не один».

Наприкінці жовтня 1991 року капітан-лейтенант Ігор Тенюх, на той час — народний депутат з міста Севастополя та член проводу СОУ запропонував мені доповісти Міністру оборони України Костянтину Морозову про стан Черноморського флоту. Я підтримав його пропозицію, але сказав, що підемо на доповідь лише тоді, коли це питання буде викладене повно: на карті, з пояснювальною запискою. Тенюх негайно розгорнув активну діяльність із здобуття повної інформації про структуру Чорноморського флоту, його чисельний склад, дислокацію тощо. Дістав морські карти, ретельно наніс усю оперативну обстановку.

На призначений міністром час ми були в кабінеті Костянтина Морозова. Він не сподівався побачити на карті повну картину Чорноморського флоту і здивовано спитав, як вдалося отримати стільки інформації. Заслухавши доповідь Ігоря Тенюха, міністр подякував і запевнив, що впритул займеться флотом. Проте рішучих дій щодо створення ВМС України Міноборони так і не розпочало. Більше того, керівництво держави, вважаючи, що підпорядкування ЧФ Міністерству оборони України відбудеться само собою, дуже нечемно повело себе з командувачем ЧФ адміралом Касатоновим: не зустріли на аеродромі при прибутті до Києва на нараду до Президента України у січні 1992 року. Ця зневага додала йому недружності до Української держави, на чому він неодноразово згодом наголошував у своїх виступах. Перед від’їздом в аеропорт адмірал зателефонував до штабу ЧФ і віддав наказ усі канали зв’язку та управління флотом, включені на Київ, переключити на Москву, куди негайно вилетів сам.

Спираючись на патріотизм і самовідданість Україні І. Тенюха, М. Гука, В. Холодюка, В. Махна, О. Пляшечнікова, В. Польового, Б. Кожина, Ю. Шалита, В. Рожманова та завдяки напівлегальній роботі друзів, колег та інших офіцерів-патріотів, їхніх дружин, вдалося досягти успіху в започаткуванні на ЧФ процесу складання присяги на вірність українському народові. Саме ініціатива знизу прискорила прийняття державних рішень щодо створення ВМС України, але вже поза Чорноморським флотом.

На початку лютого 1992 року І. Тенюх вкотре висловив своє занепокоєння тим, що на ЧФ моряки, не дочекавшись вказівок з Києва, за власною ініціативою, всупереч команді Ігоря Касатонова продовжують складати присягу, а Міністерство оборони України ніяким чином на це не реагує. Я негайно зустрівся з К. Морозовим і запропонував йому відрядити до Севастополя комісію Міноборони. Але Костянтин Петрович відповів, що ще не час це робити і роздратовано додав, що у нас нема з ким створювати флот, мовляв, одного капітан-лейтенанта тут замало. На це я відповів йому, що за цим капітан-лейтенантом стоять капітани 1-го рангу, командири з’єднань і частин, а сам він — народний депутат від Севастополя. Врешті-решт я запропонував Костянтину Петровичу відрядити до Севастополя мене разом з І. Тенюхом. Міністр погодився, і вже наступного дня ми були в Севастополі.

Нас чекали О. Клюєв, М. Тихонов, Я. Древаль, Ю. Шалит та їхні підлеглі, що присягнули Україні, чекали дружини і діти. Настрій у моряків був дещо пригнічений: їх звільнили з ЧФ, а Україна ще не прийняла. Проте сам приїзд представників з Києва додав їм оптимізму.

Тим часом Ігор Тенюх організував складання, а я, як старший за військовим званням, здійснив приведення до присяги на вірність українському народові всіх бажаючих офіцерів, мічманів і прапорщиків на території Севастопольської прикордонної застави.

Інформація про цю подію швидко дійшла до командувача ЧФ, який наказав вислати групу десантників для розшуку «лазутчиків з Києва» і фізично покарати їх. Проте наші прихильники надавали для пересування по місту різні автомобілі, що зробило нас невловимими і дозволило уникнути небажаних і неприємних зустрічей.

Перед від’їздом до Києва ми зустрілися з майором Віталієм Рожмановим, командиром батальйону морської піхоти. Він повідомив, що батальйон свідомо готовий виконати волю Верховної Ради України і присягнути на вірність українському народові, але командування бригади і ЧФ перешкоджає цьому. Я був у захопленні від мужності цих людей, які свідомо йшли на подвиг заради України. А 26 лютого 1992 року батальйон майора В. Рожманова присягнув українському народові. Про ці події у Севастополі газета «Народна армія» від 7 березня 1992 року писала: «…Несмотря на обстановку морального террора, которую установило командование Черноморским флотом, отдельный батальон морской пехоты, которым командует майор Виталий Рожманов, принял присягу на верность народу Украины. Этот батальон по итогам за 1991 год признан лучшим в бригаде. Высок авторитет его офицеров в воинском коллективе морских пехотинцев. Наверное, поэтому командование флота решило как можно скорее избавиться от «паршивой овцы», которая, как известно, может испортить все стадо… Было принято решение о кадрировании батальона. Комбат майор Рожманов отстранен от командования… В настоящее время батальон разоружен… Командование Черноморского флота начинает внедрять методы психологического и идеологического террора…»

Прикро і дивно, що усе це безкарно для І. Касатонова, громадянина іншої країни, робилося на території суверенної держави, а громадяни України, що присягнули на вірність її народові, опинилися без роботи. Дійшло до того, що їм нічим було годувати сім’ї.

Не залишилося нічого іншого, як негайно звернувся до міністра Костянтина Морозова з проханням відрядити до Севастополя оперативну групу у складі генерала Васильєва, начальника служби військ і офіцерів — представників управлінь кадрів, мобілізаційного, фінансового та відділу ВМС України. Морозов з пропозицією погодився, і вже 3 березня 1992 року опергрупа під моїм керівництвом прибула до штабу ЧФ. Я відрекомендувався і попросив аудієнції у адмірала І. Касатонова. Мені відповіли, що командувач прийме мене одного о 17-й годині. У призначений час я ввійшов до його кабінету. Адмірал Касатонов виявився досить привітною і цікавою людиною, не схожою ані на диктатора, ані на правопорушника. Ігор Володимирович вийшов назустріч і, вказавши на мій депутатський значок, спитав, чи усі офіцери Міноборони України є націоналістами. Я пояснив, що це державний прапор України. Адмірал запросив мене сісти. і почалася розмова, яка його зацікавила. На мої зауваження щодо права власності України на Чорноморський флот він сказав, що дотримується такої позиції: ЧФ є власністю трьох держав — Росії, України і Грузії, базується у їхніх портах, а тому є стратегічним і підпорядковується командуванню стратегічних сил СНД. Щодо звільнення зі служби моряків, які присягнули Україні, адмірал пояснив, що всі офіцери і прапорщики своєю присягою довели: вони бажають служити на флоті України, а не на стратегічному ЧФ. Я висловив думку про те, що вбачаю позицію адмірала такою, що суперечить чинному законодавству України і міжнародним правовим нормам, і на цьому етапі було б доцільно не проводити звільнення, а визначити принаймні один корабель і укомплектувати його моряками, які вже присягнули Україні. Адмірал Касатонов сказав, що таке рішення внесе розкол на ЧФ і знизить бойову готовність флоту. Після цієї бесіди у мене не залишилося жодного сумніву: Касатонов стійко стоїть на сторожі інтересів Росії.

Ввечері з телетайпу Севастопольського управління СБУ я передав до Міноборони на ім’я генерала Івана Біжана телеграму такого змісту:

«Легенда. Заступнику Міністра оборони України генерал-лейтенанту Біжану І. В. Доповідаю. Відповідно до розпорядження Міністра оборони України о 15.30 3 березня ц. р. приступив до роботи в управлінні Чорноморського флоту. Оперативна група МО України була прийнята начальником штабу флоту, визначені напрями роботи. О 17.00 відбулася бесіда з командувачем флотом. У ході бесіди адмірал Касатонов І. В. висловив тверду позицію про непідпорядкованість Чорноморського флоту Україні; що Чорноморський флот є оперативно-стратегічним об’єднанням, яке входить до об’єднаних збройних сил СНД, тому ні про яке розміщення оперативної групи МО України при штабі ЧФ у Севастополі не може бути й мови; що не Україна, а штаб ВМФ буде визначати склад кораблів, які виділятимуться ВМС України; відвідання з’єднань, частин і кораблів представниками МО України без особистого дозволу адмірала Чернавіна категорично заборонено; складання присяги в добровільному порядку на вірність народові України категорично заборонено до зустрічі голів держав 20 березня ц.р. Статтю 1 Угоди «Про стратегічні сили» тлумачить так, ніби мова у ній йде про військові формування і об’єкти, якими є з’єднання і частини, а ЧФ до них не належить. Вимагає усі питання стосовно флоту вирішувати тільки через штаб ВМФ СНД. Прошу підтвердити повноваження нашої групи для командування флоту і домогтися допуску до роботи у з’єднаннях, частинах і кораблях ЧФ телеграмою на адресу командування ОЗС СНД. Підтверджуємо гостру необхідність заміни командувача Чорноморським флотом адмірала Касатонова І. В. Пропонуємо: висловити окрему думку Міністерства оборони України на адресу маршала Шапошнікова про відверте і категоричне нехтування адміралом Касатоновим І. В. вимог законів України і прийнятих домовленостей голів держав СНД, прав людини стосовно військовослужбовців — громадян України, хто склав і хто бажає скласти присягу на вірність українському народові; виключити з переліку з’єднань і частин, що виділяються до складу стратегічних сил управління, 30-ту дивізію протичовнових кораблів і 14-ту дивізію підводних човнів для запобігання розколу флоту; поставити перед командуванням ОЗС СНД питання про негайну передачу 1-ї бригади кораблів охорони водного району Міністерству оборони України, особовий склад якої вже присягнув Україні, для запобігання зменшення боєздатності, боєготовності та розправи над офіцерським складом. Вирішити питання про розміщення та всебічне забезпечення ОГ МО України при штабі ЧФ з командуванням ОЗС СНД. В. Лазоркін».

На рішення «зверху» довго чекати не довелося. Вже 5 квітня 1992 року під головуванням Леоніда Кравчука відбулося засідання ради оборони України, підсумком якого стало видання Указу Президента України «Про невідкладні заходи будівництва Збройних Сил України». У пункті 2 цього Указу записано: «Сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованого на території України». Проте частина друга пункту 2 погоджувалася на віднесення ЧФ до стратегічних сил СНД. Це була велика послуга Росії: «Міністерству оборони України приступити до формування органів управління Військово-Морськими Силами України, погодивши з Головнокомандувачем ОЗС держав Співдружності перелік кораблів і частин Чорноморського флоту, які тимчасово передаються в оперативне підпорядкування Стратегічних Сил держав Співдружності».

Як показала історія, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове, а тому аж у 1997 році відбувся розподіл ЧФ, який закріпив експансію Криму Російською Федерацією через дислокацію там Чорноморського флоту РФ. Україні було виділено лише мізерну частку від колишнього ЧФ СРСР.

А вже за два дні після засідання РНБО, 7 квітня до Севастополя прибула парламентсько-урядова делегація України під керівництвом В. Дурдинця для реалізації Указу Президента України і призначення командувачем ВМС України контр-адмірала Бориса Кожина, командира Кримської військово-морської бази ЧФ. Була створена організаційна група ВМС України. Розпочалася планова робота над відродженням Військово-Морських Сил суверенної України. Цей процес проходив у жорстких умовах протидії з боку керівництва ЧФ РФ. Але це була перемога! Перемога віковічного прагнення Українського народу до незалежності.

Військо України