fbpx
Водолазна підготовка у Національній Гвардії України

Водолазна підготовка у Національній Гвардії України

Редакція Редакція
Водолазна підготовка НГУ

В продовження теми водолазної підготовки у силових структурах та висвітленій напередодні темі по підготовці у ДПСУ, а також відновлення підготовки фахівців з підводного зварювання у ВМС України. Вирішили поцікавитись цією темою у Національній Гвардії України.

Нещодавно НГУ проведено ряд закупівель водолазного спорядження для своїх спеціальних підрозділів, про що саме оголошено на https://prozorro.gov.ua/ також інформацію можна знайти  у нас на форумі, викладену користувачем під ніком Fet.

Ми вирішили дізнатись про доцільність та специфіку обладнання, що замовлено, а також про відповідність завданням які покладені на підрозділи НГУ у декількох цивільних і військових спеціалістів водолазної справи.

Що Вам відомо про водолазів у Національній Гвардії, які завдання на них покладені та які задачі вони виконують

У складі НГУ є кілька формувань, в яких бійці мають водолазну кваліфікацію. Основними задачами цих підрозділів є протидиверсійна охорона гідротехнічних об’єктів, акваторій, антитерор, спеціальні діі на воді, тобто в цілому захист від диверсійно-терористичних загроз пов’язаних з водним середовищем.

До основних завдань НГУ як раз і входить охорона та оборона важливих об’єктів, в тому числі атомних електростанції, стратегічних підприємств, а також посольств та державних представництв інших країн які розташовані по всій території України і зрозуміло, що поблизу з ними є водойми. Фактично кожен підрозділ повинен мати підготовленого до водолазної роботи спеціаліста?

 

Ці потреби закривають декілька підрозділів, що дислокуються поблизу місць можливих загроз. На практиці складніше. Задачі підводної протидиверсійної охорони дуже складні, і потребують високого рівня технічного оснащення і підготовки особового складу. Фахівці, які мають справді якісну водолазну підготовку, які розуміють специфіку цих задач –  велика рідкість. Методики навчання та підготовки- застаріли, а інколи просто відсутні настановчі документи, що регламентують водолазну службу в таких специфічних підрозділах.  Дещо краща ситуація з водолазним обладнанням в підрозділах НГУ, але його теж замало, особливо високотехнологічних суто “військових” зразків. Систематичним тренуванням заважають не тільки відсутність техніки чи кадрів, а й періодичні відрядження особового складу в зону АТО, для виконання “сухопутних” задач. Відповідно, натренованість підтримується мінімальна, що б не втратити форму. Можливо, скоро будуть певні позитивні зрушення, але озвучувати їх поки зарано.

 

З проблемами в принципі зрозуміло, тут як і «середня температура по під’їзду» у всіх силових підрозділів – застаріла документальна база та відсутність якісно підготовлених спеціалістів, до останнього ми ще повернемось, але якщо припустити що ці проблеми вирішені, як зі спорядженням яке закуповують, на скільки воно підходить до завдань?

По спорядженню. Переважна більшість водолазного спорядження що закуповує НГУ, це так звана SCUBA – “self contained underwater breathing apparatus”. Це автономне спорядження з відкритим циклом дихання. Акваланг. Можна сказати – найпростіша компоновка спорядження для автономного підводного плавання і виконання нескладних водолазних робіт.

Для навчання та навчально-бойових задач підходить добре. По суті, вказана компоновка нічим не відрізняється від звичайної спортивної.

Але для бойових плавців потрібне інше спорядження. Рециркуляційні кисневі апарати замкненого циклу дихання, які мають велику (до 4-х годин) автономність, малошумні, виконані з немагнітних матеріалів, а головне – їх робота не помітна з поверхні, тому що відсутні демаскуючі пухирці повітря.

Такі вимоги до обладнання спричинені тим, що сучасні підводні диверсійні міни реагують і на шум повітря, що видихає водолаз, і на напруженість магнітного поля, (наприклад на сталеві балони). Рециркуляційні апарати мають в 2-4 рази більший час роботи в порівнянні з аквалангами, що також є не останнім фактором. Крім того, протидія диверсантам противника вимагає власної непомітності, чого в спорядженні SCUBA досягти неможливо.

І ребризери це ще не все. Водолази протидиверсійних загонів досить сильно “зав’язані” на технічну оснащеність.  Наприклад, для виявлення підводних диверсантів потрібні компактні гідроакустичні станції, для ефективного обстеження дна акваторій – спеціальні водолазні навігаційні планшети, а для швидкого та безпечного розгортання  водолазних груп- катери з водометними рушіями. Крім того – специфічна водолазна техніка- кисневі компресори, газоаналізатори, барокамера. Ну і на сам кінець – підводна зброя, спеціальні гранатомети для знищення підводних плавців, підводні автомати і пістолети.

В тендерах комплектація вказується як «гідрокостюм спеціального призначення»,  яке спорядження криється під цим терміном?

Ніяких “гідрокостюмів спеціального призначення” не існує. Випускаються  спеціальні військові модифікації гідрокомбінезонів,  наприклад – немагнітні для водолазів-саперів, але це не той варіант, бо в Украіні просто відсутні постачальники такого спорядження. Ймовірно, за формулюванням  “гідрокостюм спеціального призначення”, “компенсатор плавучості спеціального призначення” може ховатися непрозора схема закупівлі звичайного спортивного водолазного спорядження.  Для всіх військових частин НГУ тендери за дивним збігом виграє одна й та ж фірма “ТОВ Морський та портовий сервіс України”, про яку у водолазному середовищі нікому й нічого не відомо.

Ось конкретний приклад. Гідроакустична станція водолазного зв’язку, “спеціального призначення” як нам повідомляє закупівельна документація називається OTS STX-101. Це  модифікація гідроакустичноі станціі для використання цивільними водолазами-рятувальниками з обмеженою потужністю передавача у 5 Ватт.

Між тим, справжня військова модифікація гідроакустичного зв’язку – OTS Magnacom MAG-1001 має в 14 разів вищу потужність- 70 Ватт, та вісім закодованих каналів зв’язку. Подібні станціі стоять на озброєнні, наприклад NAVY SEAL. Але в силу певних причин, такі станціі завезти в Украіну проблематично, а тому закуповують цивільні зразки, яким на папері надають “спеціальних” властивостей.

Що стосується інших позицій, наприклад редукторів Scubapro MK17/G260 і компенсаторів плавучості, то це звичайне спорядження яке використовують і дайвери, і водолази професіонали, в принципі досить якісне, але нічого “спеціального” в ньому немає.

Тобто проблема ще й у тому, що закуплені апарати підходять для підготовки, а ось апаратів для виконання бойових завдань немає і потрібно закуповувати?

Проблема не тільки, і не стільки в апаратах. До речі, певна кількість такого обладнання як радянського (ИДА-71), так і закордонного виробництва (OMG, Італія.)  знаходиться на озброєнні силових структур, хоча звичайно кількість сучасних зразків дуже мала.

Взагалі- купити можна в принципі, що завгодно, були б фінанси. Потрібне розуміння – “а за яким вектором розвиватиметься ця спеціальність, і що для цього потрібно?” За останні роки водолазна справа в Україні деградувала майже до критичного рівня, і водолазів спецпризначення це стосується найбільше. Бойові плавці повинні мати можливість постійно ходити під воду, тренуватися. Для цього повинні бути розроблені методики, закуплене спорядження, навчені інструктори. А для таких масштабних зрушень потрібен комплексний підхід до рішення проблеми, а не затикання дірок. Це стосується не тільки частин НГУ, а й взагалі всіх підрозділів що так чи інакше працюють під водою.

Повернемось до підготовки, де зараз вона здійснюється?

З підготокою водолазів ситуація теж далека від ідеалу, на жаль.  До втрати Криму центром водолазного навчання та інновацій були Військово-морські сили, зокрема Севастопольский військово-морський інститут. При кафедрі живучості кораблів, водолазних та суднопідйомних робіт діяв навчально-тренувальний комплекс, де проходила підготовку переважна більшість водолазів ЗСУ і інших силовиків. Зараз потужності ВМС для повноцінноі підготовки водолазів знаходяться у стадії відновлення.

Наразі єдиним потужним центром підготовки є водолазний полігон Центру розмінування в Кам’янці-Подільському, який в силу “вибухотехнічної” специфіки має серйозний потенціал для підготовки водолазів-саперів. По факту, навчальні курси ідуть там майже без перерви,і більшість водолазів для силових структур готують зараз саме там.

Зло в тому, що стару радянську документацію (Правила Водолазноі Служби-85) було відмінено. Правила ці хоч і не відповідали реаліям сьогодення, але були продуманим і грамотним документом, який регламентував виконання всіх видів підводних задач, включно зі спеціальними протидиверсійними.  Прийняті навзамін документи є недосконалими  і абсолютно не відображають сучасних реалій і підходів.

Потрібно терміново докорінно реформувати систему підготовки водолазів, можна взяти за основу готові рішення і підходи членів НАТО, наприклад країн Балтії, які стикались з схожими проблемами. Така модернізація  значно полегшить взаємосумісність з водолазними підрозділами країн Альянсу. Дуже багато позитивного в цьому плані дають навчання “Сі Бриз”.

З іншого боку треба зазначити, що в НГУ є грамотні молоді офіцери які можуть стати рушієм реформи галузі, і змінити ситуацію на краще. Те ж саме можемо сказати за ССО, ВМС, і Центр розмінування. Головне – це воля керівництва і системний підхід, а люди-фанати своєї справи у нас завжди були і є.

У НГУ є Навчальний центр у Золочеві, але там наче як відсутня підготовка водолазів, відомо де саме вона здійснюється?

Є поняття  мати водолазний полігон для тренувань безпосередньо у військовій частині або десь поблизу, а є поняття- навчальний центр. Першопочаткова водолазна підготовка в основному водолазів НГУ здійснюється у Кам’янці, на базі  відділення водолазноі підготовки Центру розмінування. А потім натренованість повинна підтримуватись водолазними спусками у зоні відповідальності конкретного підрозділу.

Тобто підготовку можна організувати і на наявних в Україні фондах, а як з фізичною підготовкою чи відповідає вона чи потрібен додатковий час на це?

Що стосується водолазних підрозділів НГУ, то фізпідготовка у них на належному рівні. Інше питання, що в наших програмах тренувань водолазів ви не знайдете наприклад нормативів з плавання або спеціальних психологічних навичок адаптації до підводного середовища. Це великий мінус. У бійців NAVY SEAL є таке прислів’я – “під воду, як до себе додому!” Ось так має бути.

Ну і останнє питання, як оцінюєте ймовірність того, що з певним часом все ж вдасться реалізувати хоч якийсь потенціал?

Ймовірність велика. Ситуацію можна виправити за рік-два, і підняти на якісно новий рівень, навіть за наявного фінансування НГУ. Все залежить від правильності прийнятих командуванням рішень.

 

Матеріал підготовлений Редактором mil.in.ua Люксіковим Михайлом

Водолазна підготовка НГУ