Випробування корветом

Український оборонний проект може стати локомотивом реальної євроінтеграції. Більш як рік минув після закладення й офіційного старту будівництва на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві головного корвета для ВМС України. Але для України будівництво одного корабля стало справжнім викликом. Дивно. Адже в перерахунку на одного громадянина створення корвета, тривалістю шість років, обійдеться країні лише в 10 дол. на рік? А ще недавно планувалося побудувати десять таких корветів до кінця 2017 року. Нинішня програма передбачає на будівництво (до 2021 р.) чотирьох таких кораблів і берегової інфраструктури 16 мільярдів гривень. З них власне на будівництво кораблів піде близько 11 мільярдів.

ПРОЗРІННЯ, ЩО ЗАТЯГЛОСЯ

За великим рахунком, кораблі для українських ВМС треба було планомірно будувати ще десь у 1996—1997 роках. Уже тоді стало зрозуміло, що корабельний склад нашого флоту, який дістався Україні у спадок після флотського «розриву шлюбу», що тривав до 1997 року, довго на плаву не утримається. Український флот треба було створювати практично «з нуля». Спочатку планувалося розпочати будівництво корветів, а потім — фрегатів, що мали стати найбільшими бойовими кораблями. Проте час вніс свої корективи. Перманентні економічні кризи створювали в суспільстві негативне ставлення до фінансування оборонного комплексу. Так молодий український флот потрапив у бюджетну пастку. І сьогодні ми пожинаємо плоди незрілих політичних рішень і вимушені наздоганяти весь світ, що пішов у військово-морській справі далеко вперед. Ляпас, який дали Україні пірати Сомалі, захопивши «Фаїну» з танками на борту, протверезив політиків. Одразу стало зрозуміло, що за всієї миролюбності зовнішньої політики треба мати ще «зуби й кігті» для захисту своїх інтересів на морі.

Україна проголосила, що прагне стати частиною західної цивілізації, немислимої без міжнародної торгівлі. Але ж і торгівля немислима без свободи судноплавства в Світовому океані, й у нашої країни мають бути засоби, щоб її захищати. Не може залишатися без надійного щита й державний кордон, загальна довжина якого становить в України 1355 кілометрів, а також акваторія виняткової економічної зони та рибальства. В ідеалі військово-морські сили мають бути такими, щоб їм не довелося воювати, — щоб ніхто, ніколи й ні за яких умов навіть не замислював розв’язувати якісь свої проблеми силовим шляхом за рахунок України.

Якщо врахувати, що всі сучасні локальні війни починалися з ракетних ударів по сухопутній території з морського напрямку, — наявність боєздатних ВМС є для країни необхідністю. У перспективі, з активізацією видобутку природних копалин на шельфі, їхня роль лише зростатиме. Але якщо взяти до уваги той факт, що до 2021 року в складі ВМС України просто не залишиться кораблів, вік яких не перевищуватиме визначені для експлуатації 25 років, то з будівництвом сучасного флоту зволікати вже далі нікуди.

ВІЙСЬКОВИЙ ПРАГМАТИЗМ

На жаль, в Україні немає й не було виробників корабельного озброєння. Є досить потужні підприємства, що розробляють і виробляють морську радіолокаційну техніку, гідроакустику, газотурбінні установки, але немає виробників протикорабельних ракет (хоча Україна вважається ракетно-космічною державою), досі немає й свого корабельного зенітно-ракетного комплексу (ЗРК), та й розробників корабельних артилерійських установок середнього калібру. Практично припинила своє існування боєприпасна галузь (у той час як старими боєприпасами завалені склади).

Тому європейська зброя для нашого корвета була обрана з найкращих доступних на ринку пропозицій. Наприклад, європейська компанія MBDA (Франція, Італія, Велика Британія) готова постачити новітній протикорабельний ракетний комплекс з близькозвуковими ракетами Exocet block 3, а уряд Франції надав Україні дозвіл на його експорт. Хоч як це парадоксально, аналогічні російські пропозиції виявилися дорожчими за європейські.

Спочатку для корвета обрали ЗРК SAAM з ракетами Aster-15, який сьогодні становить основу ППО європейських країн. Але його висока вартість призвела до того, що остаточне рішення було прийняте на користь дешевшого варіанту. У конкуренції між російською артустановкою А-190Э й італійською Oto Melara перемогла остання. Ключовим моментом стала наявність у італійців прогресивних керованих боєприпасів, розробку яких у Росії планується закінчити не раніше 2020 року.

Але якщо створення корабельних артилерійських установок середнього калібру в умовах України з її невеликим внутрішнім ринком економічно недоцільне, то розробка малокаліберної зенітної артилерії — цілком посильне завдання. Проте на український корабель ставляться швейцарські системи. Але кулемети на борту нашого корвета — вже вітчизняні. Корвет також має отримати досить сучасні легкі торпеди A-244S (новіші Mu-90 нам так і не дозволили придбати, оскільки ми не є членами НАТО).

Ці уніфіковані торпеди можна застосовувати як з самого корвета, так і з протичовнового вертольота, який може базуватися на борту корабля. На перших корветах використовуватимуться наявні на озброєнні вертольоти Ка-27ПЛ. Є надія, що в майбутньому українські вертольотобудівники створять свій конкурентний продукт. База для цього створена солідна.

Але сучасний корабель — це не лише корпус, енергетична установка, набір окремих систем зброї і озброєнь. Він відрізняється від кораблів попередніх поколінь наявністю інтегрованої бойової інформаційно-керуючої системи, що дозволяє об’єднати воєдино всі системи й забезпечує максимально ефективне використання всіх можливостей корабля в сучасному бою, а також забезпечує спільне використання кораблів, підводних човнів, авіації, причому в автоматичному режимі. Подібні розумні системи пов’язують воєдино автоматизовані системи управління збройних сил на березі, на морі й у повітрі. Саме за можливість отримати такі системи билися російські військові, коли купували французькі «Містралі» для свого ВМФ. При цьому французькі системи повинні забезпечити також взаємодію російських кораблів з кораблями ВМС країн — членів НАТО. І це дуже важливо для розуміння того, які стандарти діятимуть на морі в майбутньому.

Про це, зокрема, міг би свідчити й такий неприємний факт. Минулого року, коли Україна та Росія планували повноцінні навчання «Фарватер миру — 2011», російські кораблі та єдиний на Чорному морі російський підводний човен «Алроса» розвернулися й пішли на навчання з кораблями НАТО Bold Monarch до Атлантики. Тут останні аргументи противників активізації контактів України з НАТО щезли самі собою під впливом суворої об’єктивної реальності.

ЧОМУ «КОРВЕТО-ФРЕГАТ»?

Не можна не сказати й про те, що варіант українського корвета, який був захищений технічним проектом, став певним компромісом між бажанням військових забезпечити виконання покладених на флот завдань і тих сил, які всіляко гальмували оновлення кораблів ВМС. У результаті з’явився проект-гібрид — «корвето-фрегат». За своєю назвою, на догоду противникам проекту, він залишився корветом, а за своєю водотоннажністю, складом зброї та завданням став, по суті, фрегатом. Такий корабель має виконувати завдання в акваторії Чорного та Середземного Моря, а якщо знадобиться, то й у віддаленіших районах Світового океану. Тут водотоннажність корабля є визначальною.

Частенько дилетанти, які беруть участь у кампанії критики української програми корвета, потрапляють у тенета власної безграмотності, розмірковуючи про її високу вартість. При детальному розгляді, без прив’язки до давно порушеної класифікації кораблів, стає зрозуміло, що український корвет цілком можна порівнювати з французько-італійським фрегатом FREMM, ціна якого перевищує 750 млн.дол. Тобто за схожого складу озброєнь і однакового обсягу вирішуваних завдань європейський корабель виявляється вдвічі дорожчим за український. Але не забуватимемо, що ціна європейських кораблів не повною мірою враховує ті мільярди, що були вкладені урядами раніше в усілякі дослідження й розробки, тобто в розвиток кораблебудування та підтримку різних оборонних підприємств. Відмінність також у тому, що перші французькі й італійські FREMM, як і менш вдалі російські корвети проекту 20380, вже спущені на воду й борознять морські простори, а український корабель лише готується з’явитися на світ і розпочати битву за потенційних імпортерів військової техніки. У цій битві йому допоможуть недорогі американські дизельні установки та європейська зброя. Отже, витрачені сьогодні кошти можуть повернутися державі в недалекому майбутньому з відсотками, коли Україна налагодить серійне виробництво таких кораблів. Але продавати їх без досвіду експлуатації просто неможливо. Саме тому французька кораблебудівна компанія DCNS побудувала за власні кошти патрульний корабель із сімейства Gowind L’Adroit і безоплатно передала його до складу ВМС Франції на три роки в дослідну експлуатацію. Ну а якщо в цій конкурентній боротьбі заразом зміцниться військова потужність України, що тут поганого? Ще один важливий момент: п’ята частина коштів програми корвета виділяється на створення системи базування кораблів — ахіллесової п’яти нашого, а в минулому й радянського флоту. Через неї радянські кораблі були вимушені невиправдано витрачати свій ресурс…

ЄВРОБУКСИР

Вибір європейської зброї для українських корветів значною мірою пов’язаний з нашими євроінтеграційними прагненнями. І хоча перспективи швидкого формального приєднання до загальноєвропейської сім’ї дещо відсунулися, напрямок руху задано чітко. У країні сьогодні все підлаштовується під європейські виробничі стандарти, стандарти якості. У цьому складному інтеграційному процесі в українського корвета роль євробуксира. Він має потягнути Україну до Європи. Елементарна економічна зацікавленість задіяних у проекті корвета європейських транснаціональних компаній змусить європолітиків все ж таки змінити ставлення до України. Адже великі компанії мають можливість впливати… Щойно Україна покаже на практиці свою здатність цивілізовано співпрацювати із західними компаніями, все зміниться саме собою. Якщо розібратися, випробування корветом є для України своєрідним іспитом на європейську зрілість. А це передусім здатність реалізовувати складні масштабні національні проекти. Проект українського корвета — це ще й демонстрація західним партнерам бажання та готовності вести взаємовигідну співпрацю. Якщо український проект корвета «вистрілить», то верфі України отримають замовлення на будівництво кораблів на користь третіх країн…

ТРУДНОСТІ ТРЕБА ДОЛАТИ

У якийсь момент після підписання контракту з ЧСЗ Міноборони України порахувало, що його місія виконана й залишається чекати готовності корабля. Наступні події засвідчили, що робота лише починається. Вперше за роки незалежності уряд почав реально виділяти кошти на будівництво нових кораблів. Але під час адмінреформи, що почалася, припинили своє існування Мінпромполітики й Агентство ОПК у його складі. Функції управління оборонною промисловістю, підготовки виробництва були передані кільком відділам у складі двох департаментів Мінекономрозвитку. З цілком зрозумілих причин ці нечисленні підрозділи не в змозі координувати діяльність підприємств у рамках програми корвета. За такої побудови управління нераціональною виглядає навіть організація елементарного ділового листування. Важко уявити собі зв’язок замовника з Міноборони через Кабмін з Мінекономрозвитком і з приватним суднобудівним заводом у Миколаєві. Причому більша частина оборонних підприємств, залучених до проекту корвета, вже увійшла до складу ДК «Укроборонпром», а частина підприємств залишилася у сфері управління Міноборони та Державного космічного агентства.

Не виключаємо, що така архітектура управління здатна вирішувати якісь завдання, але вона точно не підходить для координації будівництва національного корвета. Досі не вирішено питання з поверненням ПДВ, з організацією тендерних процедур, з тим, хто і як купуватиме імпортні комплектуючі. А часу на їх вирішення вже не залишилося. Адже до кінця цього року мають бути укладені договори про постачання. За рахунок внесення змін до законодавства можна спрямувати значно більше коштів на будівництво кораблів. До речі, проблеми підтримки українського суднобудування порушувалися неодноразово, але, незважаючи на всі обіцянки, досі не розв’язані. Саме через це кораблі за українськими проектами будувалися в Болгарії. З тих-таки причин російський Чорноморський флот ремонтував свої кораблі на Золотих пісках, хоча в Севастополі судноремонтні підприємства простоюють.

ОСТАННІЙ ШАНС

Суднобудівні та судноремонтні підприємства, низка окремих конструкторських бюро, вищих навчальних закладів і підприємств загального машинобудування України становлять сьогодні досить потужний комплекс. Найуспішнішими сьогодні є конструкторські бюро, що зуміли перебудуватися й почати працювати по-новому. За роки незалежності в Україні були добудовані закладені ще за радянських часів кораблі. Був збудований «з нуля» корвет «Тернопіль». Але кораблів за новими проектами ще не було.

Сьогодні, в рамках програми корвета, в розробці нових зразків корабельної техніки беруть участь 29 українських підприємств вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Понад 100 підприємств буде залучено до постачання серійного комплектуючого устаткування. За оцінками фахівців, частка українських компаній в проекті сягає 62-65%. Очікується, що реалізація програми будівництва корветів створить приблизно 10 тисяч нових робочих місць у різних галузях української промисловості.

«Успішна реалізація проекту «корвета» є останнім шансом України забезпечити розвиток військового кораблебудування», — впевнений глава підкомітету Верховної Ради з питань оборонно-промислового комплексу та військово-технічної співпраці Анатолій Кінах. Такої ж думки тепер уже екс-міністр оборони адмірал Михайло Єжель, який брав участь у визначенні вигляду майбутнього корвета ще до того, як став командувачем ВМС України. На робочій нараді із забезпечення реалізації 2012 року Державної цільової оборонної програми будівництва корабля класу «корвет», що відбулася 27 січня 2012 р. у Миколаєві, він сказав: «Цей проект має стати локомотивом, що «потягне» за собою вітчизняну суднобудівну промисловість, дозволить зберегти цю галузь для держави».

Новому міністрові оборони Дмитру Саламатіну, з урахуванням його досвіду управління оборонними підприємствами, можливо, буде легко налагодити роботу для досягнення кінцевої мети — прийняття на озброєння головного корвета, а потім розпочати будівництво серійних кораблів. Тому що сьогодні лише підтримка перших осіб держави на чолі з Верховним головнокомандувачем дає надію на те, що проект буде успішно завершено у визначений урядом термін. Для багатьох українських підприємств участь у програмі корвета є чи не єдиною можливістю зберегти свою оборонну спрямованість або навіть «залишитися на плаву».

Не секрет, що останніми роками держоборонзамовлення не перевищувало 5% від обсягів виробництва підприємств ОПК. Вони виживали за рахунок китайських або російських замовлень, випуску продукції цивільного призначення. Варто зауважити, що тут йдеться про підприємства, які виробляють більш як половину інноваційної продукції країни.

Упроваджене нещодавньою постановою Кабміну офсетне законодавство вимагає, щоб значна частина коштів, витрачених на закупівлю іноземної зброї, поверталася до України за рахунок залучення українських підприємств до виготовлення частини комплектуючого устаткування. Крім того, іноземні компанії здатні виробляти трансферт високих технологій, яких сьогодні так не вистачає нашій промисловості для стійкого розвитку й забезпечення конкурентоспроможності.

Бюджетом-2012 передбачені кошти на розробку нових технологій, що, безумовно, зміцнить науково-технічний потенціал найдієздатніших оборонних підприємств. І «викинуті на вітер», за мірками деяких фінансистів, кошти на будівництво корвета віллються в реальний сектор економіки, оживляючи її та даючи новий прибуток. Корвету сьогодні відводиться роль науково-технічного полігону. На ньому відпрацьовуються новітні розробки українських підприємств.

Але успішне завершення державної цільової оборонної програми будівництва кораблів класу «корвет» залежить від того, чи буде побудовано до 2016 року головний корвет. Йому належить стати тим лакмусовим папірцем, за яким визначатимуть дієздатність системи державного управління в нашій країні. Флагманський корвет вкаже шлях і прокладе фарватер, яким Україна увійде до Європи. А для нашого суднобудування це взагалі останній шанс.