Неплавучий док Північного флоту

Авторський матеріал Дмитра Литвиненко про плавучий док ПД-50

В ніч на 30 жовтня в Росії у берегів Кольської затоки затонув плавучий док ПД-50, на якому, саме в цей час, проводився ремонт єдиного у ВМФ РФ авіаносного судна “Адмірал Кузнєцов”. За словами офіційних представників ВМФ, сам “Адмірал” в цей час завершував ремонтні роботи і був від’єднаний від доку, тому разом з доком на дно не пішов, що, правда, не врятувало його від пошкоджень. Характер самих пошкоджень спочатку замовчувався, але потім таки був визнаний. Цей, з першого погляду незначний (не вперше на верфях РФ стаються небезпечні інциденти) випадок, показав наскільки проблемним для ЗС РФ є питання докового ремонту великих суден і загалом поставив питання щодо доцільності та взагалі можливості використання та нарощування авіаносного флоту ВМФ у сучасному стані морської інфраструктури.

До інциденту

Док ПД-50 був замовлений Радянським Союзом у Швеції ще у 1979 і вже через рік шведи побудували його на верфі Gotaverken Arendal та віддали у використання замовнику. Док відігнали до поселення Росляково, що у Мурманській області, де ним успішно користувались військові Північного флоту при ремонті та обслуговуванні найбільших військових суден регіону. Метою побудови доку було обслуговування авіаносних крейсерів СРСР та найбільших підводних човнів. За своїми технічними характеристиками док ПД-50 став одним з найбільших у світі і повністю покрив потреби Північного флоту. Для вирішення тих самих завдань у Тихому океані, у той самий період часу, у японців був замовлений плавучий док трохи менших розмірів ПД-41.

Плавучий док ПД-50 проекту 7454

Радянських флотоводців не хвилював той факт, що подібних плавучих доків на озброєнні лише 2, так як на той час у повній мірі працювали корабели Миколаєва, всі найбільші судна будувалися та обслуговувалися у сухих доках українського міста. Доки міста на Бугу мали змогу обслуговувати всі можливі класи кораблів ВМФ червоного флоту, а будувати сухі доки в інших міста здавалося недоцільним та дорогим задоволенням.

.Після розвалу Радянського Союзу Росія залишилася без Миколаєва, але з авіаносним крейсером. Насправді, “Адмірал” теж ледь не перейшов до новоствореної України, але капітан судна Віктор Яригін проігнорував звернення голови української Ради Леоніда Кравчука перейти до складу вітчизняного ВМФ та надшвидким темпом відмовляючись від доопрацювання новопобудованого судна миколаївськими суднобудівникамі втік до Мурманська залишивши частину команди на березі Севастополю. Подальше обслуговування “Кузнєцов” проходив виключно в північних морях Російської Федерації.

  • Після дещо комічного останнього бойового виходу крейсеру до берегів Сирії в Середземне море 2016-2017 років стало очевидно, що судно вимагає серйозної реконструкції. Втрачені на рівному місці 2 літаки з 10 на борту та густий чорний дим по ходу руху не висміював лише лінивий. Крім репутаційних втрат загалом похід до Середземного моря коштував росіянам 7 млрд рублів і таке положення справ явно не задовільнило адміралів та владу РФ, тому було вирішено повернутися на північ Росії і стати на довгий, але необхідний ремонт. Всього ремонт мав коштувати за попередніми оцінками ще 60 млрд рублів, так, за 3 роки ремонту та реконструкції, планувалося замінити всі котли та обладнання крейсеру і повернути його на бойову службу лише у 2021 році. Заміна ракетного озброєння згадувалась, але залишилось незрозумілим чи наважились флотоводці на додаткові витрати.

    ПД-50 ж за час своєї служби в ВМФ РФ належав судоремонтному заводу СРЗ-82, але з неназваних причин стратегічно підприємство у 2010 році було приватизоване дочкою Роснєфті і тому док фактично перестав належати державі, хоча при цьому продовжував виконувати замовлення від російських військових.

    Інцидент

    За офіційною версією російської сторони НС відбулася у зв’язку з раптовим відключенням електроенергії і як результат повне знеживлення доку. Це спричинило відключення насосів та неконтрольоване поступання води в одну з ємностей і поступове затоплення конструкцій. Звичайно, технічне оснащення доку передбачало можливості автономної роботи, для цього в ньому були передбачені дизельні генератори, але різноманітні джерела свідчать з посиланням на працівників судноремонтного заводу, що цього не сталося банально через відсутність робітників поблизу генераторів (штат доку був значно скорочений напередодні) та відсутність палива як такого (його просто не закуповували). Ніби користуватися рідними генераторами припинили ще декілька років тому і з тих пір передавали електроенергію виключно з суші.

  • Працівники електричних підстанцій поблизу заводу заперечують будь які проблеми з електропостачанням напередодні, і стверджують, що не переставали подавати електроенергію для заводу усю ніч. Але саме тієї ночі в регіоні були снігові бурі з налипанням мокрого снігу, що, теоретично, могло спричинити локальні обриви мережі. На професійних форумах, де активно обговорюють ситуацію, в цілому сходяться на думці, що навіть повна відсутність подачі електроенергії не змогла б вивести з ладу усю групу насосів. Але навіть у такому випадку док укомплектований спеціальними баластними цистернами, що у разі НС мали б утримати док на проектній відмітці, в такі цистерни просто не передбачена подача води і вони завжди залишаються сухими.

    Але, насправді, док міг погубити не просто раптовий випадок, а загалом його власний стан. За коментарями працівників заводу док вже давно виглядав та почував себе не найкращим чином, за весь свій час служби (близько 40 років) він ні разу не ставав на обслуговування у сухий док, перевірити дно, що перебувало у солоній воді увесь цей час просто не було можливості. Додайте до цього традиційне російське ставлення до техніки, пережиті роки у державній власності, уявіть що робили з ним у 90-ті роки і додайте, що це все таки шведський проект, де заміна компонентів не така вже й просто річ. За словами тих же робітників док мав проблеми майже на всіх рівнях, починаючи з електромоторів і закінчуючи запірною арматурою. Не варто виключати, що у дока могла відбутися відмова насосної групи виключно від власної несправності і він просто помер та пішов на дно від через старость та погане до себе ставлення. Цистерни плавучості, що мали б його врятувати у цій ситуації могли просто не витримати раптового тиску 80-ти тонного доку та крейсеру на його борту і вийти з ладу тріснувши чи переломившись. Такий сценарій пояснює крен затопленого доку та його положення на дні.

    В результаті аварії постраждало 4 працівника доку, один з них залишається у тяжкому стані. За неперевіреними даними ще один працівник вважається загубленим безвісти, цю інформацію частково підтверджує відкрите кримінальне провадження за статтею “порушення правил безпеки при виконанні робіт, що спричинило смерть”.

  • Крейсер чудом врятувався завдяки успішним діям команди, що продовжувала нести на ньому чергування під час ремонту. Вона не дозволили йому піти на дно разом з доком та набрати критичної маси води, після успішного рятування власного судна вони навіть взяли участь у рятувальній операції персоналу доку. Що правда повністю врятувати судно від пошкоджень не вдалося, одна з башт доку після його крену впала прямо на верхню палубу “Кузнєцова” пробивши в його тілі діру 4 на 5 метрів. Крім того під час ремонту в судні були заплановані роботи під час яких просто необхідно було розібрати частину корпусу, що в сумі з отриманим ураженням робить одиницю флоту в нинішніх умовах абсолютно не боєздатною. Тим не менш “Адмірал” залишився на плаву і був відбуксований до місця своєї постійної стоянки ближче до Мурманська.

    Після інциденту

    Зараз можна констатувати, що Росія залишилася без авіаносного флоту на довгу перспективу. “Адмірал Кузнєцов” і раніше представляв собою не найкращий приклад боєздатності. Злі язики навіть в самій РФ не раз пропонували здати судно на металлолом і перестати витрачати на нього величезні кошти, а тепер, коли асоціації з металлоломом стали ще більш яскравими – дискусія напевно вийде на нову площину. За думкою експертів “Адмірал Кузнєцов” вийшов з ладу як мінімум на років 5, а може навіть і більше, що в купі з його нинішнім станом, наспіх задраєними заглушками та невідомо на якому етапі незавершеним ремонтом, може за цей час стояння його просто остаточно добити. Не кажучи вже про потенційну технічну відсталість за подальші роки бездіяльності.

    Втрата “Адмірала Кузнєцова” в тому числі торкається і України. Справа в тому, що згідно конвенції Монтре, що була підписана у 1936 році усім державам забороняється прохід через пролив Босфор та Дарданелли авіаносців. Але ця заборона не торкалася “Кузнєцова”, так як він не є класичним авіаносцем і не має на своїй палубі постійно діючої авіації. Ця маленька хитрість давала можливість росіянам користуватися своїм судном ширше ніж на це могли розраховувати інші країни.

  • Але навіть це може виявитися дріб’язком для ВМФ РФ, якщо глянути ще ширше. Втрата доку може різко вдарити по боєздатності усього Північного флоту, а може і по боєздатності усієї флотилії ЗС РФ. По суті в акваторії Кольського півострову залишається лише одне місце для ремонту суден великого тонажу – це басейн заводу Севмаш де зараз проходить ремонт атомний ракетний крейсер “Адмірал Нахімов”, але навіть туди “Кузнєцов” не зможе пройти при всьому бажані без значних робіт по розширенню входу до басейну. Ще одне судно, брат “Нахімова” ракетний крейсер “Пьотр Вєлікій” теж залишився без місця докування і як вирішувати пріоритети ремонту залишається не ясним. Який стан інших великих кораблів та яка черга сформувалася на проведення ремонту можна лише здогадуватися. Без регулярних оглядів та вчасних середніх та малих ремонтів у доках підтримувати боєготовність на належному рівні не зможе жодне велике судно флотилії. Будь який інший крок, включно з перегоном кораблів до іншої верфі, вимагає великих витрат та тимчасовою втратою тієї ж боєздатності російських військ у регіоні.

    Сам док ПД-50 створює проблеми навіть своїм існуванням на дні моря. Питання щодо підняття доку висувалося, але залишилося без відповіді. Сама операція по підняттю такої великої споруди вже вимагає величезних ресурсів та фінансових вливань, а що флот отримає натомість зовсім не зрозуміло. Після удару об дно док скоріш за все отримав критичні ураження і навряд чи зможе повернутися до своїх прямих обов’язків. Повернути його до життя може бути не просто не доцільно, але і взагалі не реально. Тим не менш залишати його у такому полодені теж не можна. Він лежить надто близько до причальної стінки, що вже створює проблеми іншим суднам. Скоріш за все питання вирішать контрольованими підводними підривами та демонтажем. Ситуацію додатково ускладнює підводний рельєф акваторії, прямо зараз док лежить на крутому схилі, що веде до природньої заглибленості в сотню метрів в глибину і експерти вважають, що його сповзанню заважають лише повітряні мішки, що утворилися під час затоплення. Будь які маніпуляції з доком можуть спровокувати його подальше просування в глибини Кольської затоки. Тому російським адміралам саме час переглянути можливість закупки нового доку або авральними темпами закласти нові доки на власних верфях.

    Ще один варіант для суден Північного флоту – це модернізація 35-го Судоремонтного заводу “Звьоздочка”, що передбачає об’єднання Північного та Південного сухого доку в один. Таким чином завод зміг би проводити ремонт та обслуговування власного великотонажного флоту без використання плавучих доків. Але проблема в тому, що ці сухі доки зараз в дуже активному використанні і черга на них розписана на роки вперед. Зараз там розміщено судно “Тула”, “Орьол” та “Устінов”, які скоро мають бути замінені “Брянском”, “Воронєжом” та “Москвою”. Крім того там же зараз знаходиться “Леопард”, а в своєї черги ще чекають “Волк”, “Самара”, “Братск”, “Ярославсль” та “Карп”. Словом часу на модернізацію самого доку та на прийом черги від ПД-50 зовсім немає.

  • Фактично, вже зараз можна говорити про значну втрату боєздатності усього Північного флоту ВМФ РФ, а всі інші виходи з положення або коштують величезних фінансових вливань або займають купу часу, якого у росіян і так обмаль. А “Адмірал Кузнєцов” тепер стане справжньою валізою без ручки, якого буде дуже соромно здати на металолом, але який в свою чергу не буде приносити жодної користі, а натомість вимагати все більше фінансів на своє утримання. І поки росіяни будуть тягнути час єдиний авіаносний крейсер ВМФ буде спокійно гнити та втрачати рештки обладнання та ресурсу у холодних берегів Кольського півострову.


    Підписуйтесь на наші сторінки у Facebook та Twitter. Також долучайтесь до нашого каналу у Telegram


  • Редакція Українського мілітарного порталу. З пропозиціями та зауваженнями пишіть нам на пошту: mail.milinua@gmail.com


    Авторизація
    *
    *
    Генерація паролю