Реформування російських Військово-повітряних сил і Військ протиповітряної оборони нерозривно пов’язане з формуванням так званого нового вигляду російських Збройних Сил в цілому. У той же час видається, що Військово-повітряні сили Росії піддалися найбільш глибоким і масштабних перетворенням з усіх видів ЗС РФ. Головним чином це є наслідком великої кількості застарілих проблем, що  тут накопичилися.
До початку «Сердюковскої» реформи  ВПС Росії підійшли без значних змін після минулої у 1997-2000 роках попередньої масштабної хвилі злиттів і розформувань ВПС і ППО, які стали єдиним видом Збройних Сил РФ. Передача до складу ВПС армійської авіації в 2003 році не вплинула істотно на їх загальний вигляд. Коли керівництво Міноборони приступило до реформування армії і флоту, ВПС і ППО, принаймні на папері, як і раніше виглядали вельми переконливо. У їх складі значилося до 2800 літаків і гелікоптерів та близько 100 дивізіонів ППО.
Найбільш значущим етапом розпочатого восени 2008 року переходу ВПС РФ до нової зовнішності стала корінна реформа їхньої структури. За своїм масштабом вона є безпрецедентною з дев’яностих років минулого століття, коли йшло скорочення надлишкових сил ВПС, що дісталися Росії після розпаду Радянського Союзу. Перший етап реорганізації було здійснено до 1 грудня 2009 року.
Згідно з задумом реформування ВПС і ППО в якості пріоритету було прийнято рішення відмовитися від існуючої структури «повітряна армія – корпус (дивізія) – полк». На зміну повітряним арміям прийшли самостійні командування Військово-повітряних сил і ППО, командування далекої та військово-транспортної авіації. На базі корпусів і дивізій ППО сформували бригади повітряно-космічної оборони. У самі командування тепер входять авіаційні бази, бригади повітряно-космічної оборони і більш дрібні частини забезпечення.
За початковим задумом авіаційні бази складалися з ескадрилій (ескадрилья, нагадаємо, – основна тактична одиниця ВПС), а бригади повітряно-космічної оборони – з полків. Таким чином, був здійснений перехід до триланкової структури «командування – авіабаза – ескадрилья». Втім, в ході подальшого реформування ця структура зазнала змін.
За функціональною ознакою на основі колишньої 37-ї повітряної армії верховного головнокомандування (стратегічного призначення) було сформовано Командування дальньої авіації, що об’єднує всі стратегічні і дальні бомбардувальники і літаки-заправники. У 2011 році до складу командування передали і всю морську ракетоносну авіацію ВМФ РФ. На основі 61-ї повітряної армії верховного головнокомандування (військово-транспортна авіація) створили Командування військово-транспортної авіації, а на основі Командування спеціального призначення (і 16-ї повітряної армії) – Оперативно-стратегічне командування повітряно-космічної оборони ( ОСК ПКО), що володіє особливим підвищеним статусом і відповідає за зону ППО Москви, а також майже всю територію Московського військового округу. ОСК ВКО було офіційно активовано 2 липня 2009, але проіснувало в сформованому вигляді трохи більше двох років.
За територіальним принципом були створені чотири командування, замінивши шість колишніх армій ВПС і ППО, підпорядковувався шести відповідним військовим округам. Ці командування в цілому відповідають новим чотирьом «великим» військових округах, сформованим у 2010 році. Хоча в цілому система відповідності військовим округах залишається, однак у ряді випадків проводилося об’єднання сил колишніх армій ВПС і ППО або частковий перерозподіл зон відповідальності.
У 2010 році ці чотири командування ВПС і ППО увійшли до складу чотирьох відповідних створених нових військових округів (об’єднаних стратегічних командувань): 1-е Командування ВПС і ППО – до складу Західного військового округу, 2-е Командування ВПС і ППО – до складу Центрального військового округу, 3-е Командування ВПС і ППО – до складу Східного військового округу, 4-е Командування ВПС і ППО – до складу Південного військового округу.
Як уже згадувалося вище, одне з головних заходів реформи ВВС – перехід до авіаційних баз, які стали основним структурним підрозділом ВПС, і бригадам повітряно-космічної оборони (ПКО) в ППО. В результаті здійснено скасування існуючої з 1938 року полкової структури авіаційних частин. Сформовані на місці авіаційних полків авіаційні бази об’єднали власне авіаполки і допоміжні частини, що забезпечують їх функціонування, які раніше були самостійними. До складу авіабаз включили раніше окремі батальйони аеродромного забезпечення, а також батальйони зв’язку і радіотехнічного забезпечення.
Таке перепідпорядкування дозволило забезпечити принцип єдиноначальності в рамках авіабази. Ідея полягає в інтеграції під одним керівництвом командування авіабази всіх авіаційних та наземних підрозділів. За рахунок ліквідації статусу окремих частин в них були значно скорочені управлінські структури та командний персонал. Раніше самостійні командири отримали статус заступників командира авіабази. Ця зміна була в загальному дусі реформи Збройних Сил РФ, однією з заявлених завдань якої стало скорочення в них частки офіцерів.
Сформовані в 2009 році авіабази істотно зросли в чисельності в порівнянні з колишніми авіаполками. Вони були укрупнені за рахунок розформування частини авіаполків і окремих ескадрилій та передачі їх техніки і особового складу у сформовані авіабази. Здійснено і об’єднання полків, що базувалися на одному і тому ж аеродромі. В результаті оціночна  загальна чисельність техніки авіабази може досягати ста літаків і гелікоптерів.
Нові авіаційні бази ділилися на три категорії: 1-я  –  еквівалентна колишній авіаційній дивізії, 2-я – авіаційному полку, 3-я – окремій  ескадрильї. Всього на першому етапі реформування до кінця 2009 року в Росії були сформовані 52 авіаційні бази, які замінили існуючі до того у ВПС і ППО сумарно 72 авіаційних полків, 14 колишніх авіаційних баз і 12 окремих авіаційних ескадрилій та загонів. У загальній складності кількість частин і з’єднань ВПС і ППО на першому етапі реформи планувалося скоротити з 340 до 180.
Всі утворені авіаційні бази і бригади ВКО стали частинами постійній бойової готовності, розгорнутими по штатах воєнного часу. Це вимагають зрослі вимоги до справності техніки і підвищена увага до її забезпечення. Помітний позитивний вплив це справило на частини зенітних ракетних військ ППО, деякі полки яких до проведення реформи були кадровані.
У подальшому скорочення кількості частин ВПС і ППО продовжилося в основному за рахунок концентрації та подальшого укрупнення авіабаз. Військовим керівництвом було прийнято рішення фактично відмовитися від структури авіабаз трьох розрядів. До середини 2010 року у ВПС і ППО залишилося тільки 37 авіабаз, а до кінця – вісім авіабаз 1-ї категорії та сім – 2-ї категорії.

Новий етап реформування ВПС стартував наприкінці 2010 року, коли почалося об’єднання авіації навколо так званих супер-авіабаз. На сьогодні передбачається залишити лише десять авіабаз – по одній авіабазі тактичної авіації в кожному новому військовому окрузі і по дві авіабази командувань дальньої, військово-транспортної авіації та морської авіації.
При цьому до складу кожної авіабази (всі – 1-ї категорії) тепер включається від двох до п’яти авіаційних груп, які дислокуються на окремих аеродромах. Всього, як заявлялося, буде 27 аеродромів базування авіації (без урахування армійської). Кожна авіагрупа в свою чергу складається з однієї або декількох ескадрилій.
Таким чином, нові авіабази є свого роду «радіальними структурами». Неважко побачити, що при цьому нова структура ВПС Росії «авіабаза – авіагрупа» фактично відтворює під новою назвою колишню – «авіаційна дивізія – авіаційний полк».
Оскільки в ході реформування широко використовується практика об’єднання в рамках однієї авіаційної бази частин двох або навіть більше колишніх авіаційних полків, це супроводжується значними переміщеннями техніки та особового складу.
Система підготовки кадрів ВПС також була реформована. У 2008 році два провідних вищих військово-навчальних закладів ВПС – Військово-повітряна академія імені Ю. А. Гагаріна в Моніно і Військово-повітряна інженерна академія імені професори Н. Е. Жуковського в Москві були об’єднані в єдину структуру – Військовий навчально-науковий центр (ВУНЦ) ВПС «Військово-повітряна академія ім. професора Н. Е. Жуковського і Ю. А. Гагаріна », яка розташовується в Моніно. Підготовка офіцерів для ВПС і ППО відтепер ведеться у філіях ВУНЦ в Краснодарі, Сизрані, Ярославлі та Воронежі.
Досить значною стала також реформа органів управління ВПС.  Після перепідпорядкування основної частини «тактичних» ВПС в 2010 році новим чотирьом військовим округам і створення командувань дальньої та військово-транспортної авіації, Командування спеціального призначення роль Головного командування ВПС була різко скорочена. З  30-и раніше  покладених на нього завдань залишилося п’ять, причому далеко не першорядних (підготовка кадрів, замовлення нової техніки, забезпечення миротворчих місій та інші), так що Головне командування ВПС перетворилося на свого роду забезпечуючу структуру і фактично втратило командні функції. Його штатна чисельність зменшилася з 1500 до 150-170 офіцерів.
Процес реформування ВПС і ППО в 2009-2011 роках супроводжувався масовим списанням застарілої і небоєздатної  техніки (до половини авіаційного парку), а також значними скороченнями особового складу. Повідомлялося, що всього в ВПС і ППО планувалося скоротити  50 000 офіцерських посад.
В ході першого етапу реформування ВПС у 2009-2010 роках сили ППО, що входять в їх склад зазнали серйозної реорганізації. У 2009-му розформовані всі колишні дивізії і корпуси  ППО, а замість них створені 13 бригад повітряно-космічної оборони, що  об’єднували  авіаційні бази винищувальної авіації, зенітні ракетні та радіотехнічні полки. Ці 13 бригад були розподілені між Оперативно-стратегічним командуванням повітряно-космічної оборони і чотирма командуваннями ВПС і ППО. Разом з тим до складу сил ППО ще в 2007 році передали зенітні ракетні бригади Сухопутних військ, оснащені ЗРС С-300В та частково «Бук». В ході подальшого реформування сім цих бригад були переформовані в зенітні ракетні полки, а ще дві розформували. При цьому основна частина ЗРК «Бук» тим не менше залишається в Cухопутних військах.
Сумарно в ВПС Росії після реформування намічалося зберегти 45 зенітних ракетних полків (у тому числі сім переформованих  із зенітних ракетних бригад Cухопутних військ). Радіотехнічні полки і бригади, що забезпечують контроль повітряного простору, переформували в 18 радіотехнічних полків, також входять до складу бригад повітряно-космічної оборони. Попутно в 2009 році здійснено значне скорочення техніки, що залишається в бойовому складі зенітних ракетних і радіотехнічних полків.
Помітно інтенсифікувалася у зв’язку з перетворенням бойова підготовка зенітних ракетних частин ВПС і ППО. Полки  не тільки проводять стрільби по  різним мішеням, але й регулярно відпрацьовують процес передислокації. «Рекордсменами» в навчанні зараз є далекосхідні зенітні ракетні полки, що здійснюють щорічно 40-50 бойових стрільб, – це надзвичайно високий показник навіть за радянськими мірками.
У 2011 році розпочався другий, ще більш масштабний етап реформування сил ППО, пов’язаний з формуванням нового роду Збройних Сил  – Військ повітряно-космічної оборони (ВПКО). Особливість створення ВПКО полягає в тому, що вони утворені на основі не Військ ППО, а Космічних військ. Війська ПКО були активовані 1 грудня 2011.
На правах оперативних об’єднань у Війська ПКО увійшли Командування ППО-ПРО і Космічне командування. Першому підпорядковані  9-а дивізія ПРО і три підмосковні бригади ПКО, що входили раніше в ОСК ПКО ВПС. Другому – 820-й головний центр попередження про ракетний напад, 821-й головний центр розвідки космічної обстановки (колишній центр контролю космічного простору), 153-й головний випробувальний космічний центр ім. Г. С. Титова з 14 окремими вимірювальними пунктами, розосередженими від Комсомольська-на-Амурі до Калінінграда. Крім того, до складу Військ ПКО увійшов 1-й державний випробувальний космодром (Плесецьк), а також частини центрального підпорядкування.
В результаті сьогодні Війська ПКО являють собою по суті об’єднання сил ППО і ПРО Московського регіону (без бойової авіації) з системою попередження про ракетний напад. Поки неясно, як ВПКО будуть розвиватися далі. Невідомо, чи відбудеться в майбутньому інтеграція в Війська ВКО решти сил ППО зі складу ВПС або вони залишаться в підпорядкуванні чотирьох нових військових округів.
З урахуванням підпорядкування сил колишнього ОСК Військам ПКО та передачі тактичної  й  армійської авіації під контроль нових чотирьох військових округів в безпосередньому підпорядкуванні власне Головного командування ВПС Росії залишаються тільки командування далекої та військово-транспортної авіації, а також навчальні та випробувальні частини.
В кінці 2010 року було заявлено про докорінну зміну в структурі армійської авіації. Після семирічного перебування у складі ВПС її пере підпорядкували оперативно-стратегічним командуванням (чотирьом новим військовим округам). Тобто вона фактично знову повернулася під контроль Сухопутних військ. Адже армійська авіація покликана забезпечувати їх мобільність і надавати їм безпосередню вогневу підтримку на полі бою. На Головне командування ВПС тепер покладаються лише обов’язки з бойової підготовки армійської авіації та забезпеченню її матчастиною.

Після тривалого періоду занепаду і деградації розвиток армійської авіації зараз висунуто на перший план і розглядається в якості одного з пріоритетів військового будівництва в Росії. Цьому, безумовно, сприяв досвід обох чеченських кампаній та численних конфліктів на території колишнього СРСР, де гелікоптери  грали дуже важливу роль.
Армійська авіація також була переведена з полкової  на «авіабазну» структуру в 2009-2010 роках. На 2011-й створено вісім баз армійської авіації (всі вони вважаються базами 2-ї категорії) і заявлено про плани збільшення їх кількості в перспективі до 14 або навіть 16 (можливо, в майбутньому вони отримають назву бригад). Штатний склад такої авіабази (бригади) – близько 60 гелікоптерів. Крім того, в 2012 році повідомлялося про плани створення армійської авіації, підпорядкованої Повітряно-десантним військам.
З 2010 року армійській  авіації передані практично всі безпілотні літальні апарати (в тому числі перспективні) за винятком важких БПЛА, які залишилися у веденні ВПС.
Незважаючи на масштаб проведених реформ структури ВПС, не можна не відзначити, що залишається невирішеним ще ряд наступних питань:
неясна ефективність структури з підпорядкуванням більшої частини ВПС оперативно-стратегічним командуванням – військовим округам (чи не призведе це до регіоналізації повітряної потужності  замість її концентрації);
керованість нових «суперавіабаз» і їх реальна ефективність в умовах потенційного конфлікту, що динамічно розвивається;
не цілком ясний статус та перспективи розвитку створених Військ повітряно-космічної оборони;
відсталість методів застосування ВПС, відсутність досвіду проведення сучасних великих повітряних операцій;
масштабні переміщення особового складу в рамках реформи викликали безліч чисто житейських проблем. Головною (і все ще традиційної) проблемою є забезпечення житлом. У гарнізонах, що збільшилися в чисельності відчувається й нестача об’єктів соціально-культурної інфраструктури. Така ситуація збережеться принаймні до 2013-2014 років, до яких планується забезпечити житлом всіх офіцерів.
Михайло Барабанов, Андрій Фролов


Підписуйтесь на наші сторінки у Facebook та Twitter. Також долучайтесь до нашого каналу у Telegam


  • Щодо роботи порталу пишіть Ваші побажання та зауваження нам на пошту: mail.milinua@gmail.com


    Авторизація
    *
    *
    Генерація паролю
    %d блогерам подобається це: