Умови та чинники впливу на організацію інформаційно-пропагандиського забезпечення військ в ході локальних війн і збройних конфліктів другої половини ХХ століття

© Ігор Підопригора

УДК  355.244.1: 327.56

Оприлюднено: Збірник наукових праць „Воєнно-історичний вісник”, К.: НУОУ, 2018  р., № 1(27) – С.79-83.

  • Посилання на Інтернет-ресурс, автора та друковане джерело обов’язкове.

     

    У статті на підставі аналізу локальних війн і збройних конфліктів другої половини XX століття автором визначено умови та чинники, які суттєво впливали на організацію інформаційно-пропагандистського забезпечення військ, зумовлювали розвиток форм і методів інформування військ та трансформацію відповідних структур. Ретельний аналіз чинників впливу на інформаційну роботу у військах в окреслений період дає можливість визначити характерні риси і особливості її організації в арміях іноземних держав з метою подальшого практичного застосування набутого досвіду в реформуванні системи морально-психологічного забезпечення у Збройних Силах України.

    Постановка проблеми. Розв’язання Російською Федерацією гібридної війни проти України зумовлює перегляд нашою державою підходів до відсічі агресору в нових, специфічних умовах. Події, що відбулися з початком окупації Криму та агресії Російської Федерації на сході України, в повній мірі підтверджують об’єктивну необхідність врахування досвіду інформаційно-пропагандистського забезпечення військ в локальних війнах і збройних конфліктах другої половини XX століття в організації інформаційної роботи у Збройних Силах України, адже умови та чинники впливу на організацію вказаного виду забезпечення військ багато в чому схожі.

  • Аналіз досліджень і публікацій вітчизняних і зарубіжних науковців свідчить про наявність достатньої кількості джерел з питань ведення інформаційних війн та інформаційно-психологічних операцій, інформаційно-психологічного впливу на війська та населення противника. Серед них слід виділити праці В.Вилко, М.Волковського, М.Зеленкова, В.Крисько, Г.Почепцова, А. Страннікова, А.Тараса, В. Телелима, В. Толубко [1-8, 11]. Питання психологічного забезпечення військ в локальних війнах і збройних конфліктах другої половини XX століття знайшли відображення в працях Н.Коупленда та В.Стасюка [13, 14].

    Однак головна увага в наукових розробках зосереджується на вивченні форм і методів інформаційного впливу на політичне керівництво, війська та населення противника, в той час як історичний досвід організації інформаційно-пропагандистського забезпечення своїх військ вивчається недостатньо. Питання організації інформаційно-пропагандистської роботи як виду забезпечення військ у локальних війнах і збройних конфліктах другої половини XX століття отримало тільки часткове висвітлення і не стало предметом самостійного дослідження.

    Автор поставив за мету визначення умов та чинників, які впливали на  організацію інформаційно-пропагандистського забезпечення військ в ході локальних війн і збройних конфліктів другої половини XX століття.

    Воєнне будівництво у провідних державах світу в окреслений період здійснювалося значною мірою під впливом досвіду ІІ світової війни. Однак локальні війни і збройні конфлікти другої половини ХХ століття протікали в умовах нової реальності, яка зумовлювалась, насамперед, загостренням протиріч між СРСР та США й очолюваними ними світовими системами на міжнародній арені [9, с.82].

    Ведення збройної боротьби в нових умовах потребувало, окрім удосконалення форм і способів застосування військ, й підвищення рівня морально-психологічної підготовки особового складу. Нові умови та чинники зумовили особливості інформаційно-пропагандистського забезпечення військ. Розглянемо ці чинники більш детально.

  • Біполярність світу. Переважна більшість локальних війн і збройних конфліктів  другої половини ХХ століття відбувалися в умовах так званої «холодної війни», активними учасниками якої були СРСР та США. Для цих супердержав воєнні конфлікти були невід’ємним фактором ідеологічної боротьби на регіональному та локальному рівнях, що зумовлювало і особливості організації інформаційно-пропагандистського забезпечення військ, його «антиімперіалістичну» чи «антикомуністичну», «антиарабську» спрямованість  чи «антисемітизм» [10, с.101].

    До того ж наявність у протиборчих сторін зброї масового ураження і постійна загроза її застосування, переростання збройних конфліктів у повномасштабну світову ракетно-ядерну війну на протязі десятиліть тримали в напрузі не тільки особовий склад збройних сил, але й населення країн, які відкрито чи таємно приймали участь у збройних конфліктах, що зумовлювало особливості роботи у власному інформаційному просторі як серед особового складу, так і всередині суспільства.

    Різні погляди на організацію інформаційно-пропагандистського забезпечення, обумовлені історичним досвідом військового будівництва та ведення війн і збройних конфліктів. Організація інформаційно-пропагандистського забезпечення військ у збройних конфліктах другої половини ХХ століття певною мірою залежала від національних чи суспільних особливостей, а також історичних традицій держав-учасниць конфліктів та їх збройних сил, конкретного досвіду, накопиченого ними в ході попередніх війн та збройних конфліктів.

  • Аналізуючи досвід локальних війн і збройних конфліктів другої половини ХХ століття, автор дійшов висновку, що на даний час існують дві основні моделі інформаційно-пропагандистського забезпечення військ – східна (радянська) та західна (американська) [11, с.54-58].

    Відповідні особливості має й апарат інформаційно-пропагандистського забезпечення – органи управління і люди (офіцери, фахівці, військові підрозділи) оснащені відповідними технічними засобами пропаганди та поліграфії, що проводять відповідні заходи та в чиї завдання входить впливати на свідомість і психічний стан особового складу, оперативно відстежувати суспільно-політичну обстановку в районах виконання завдань військами (силами) та працювати з місцевим населенням у зоні конфлікту.

    Східна модель інформаційно-пропагандистського забезпечення повністю або частково реалізована в Росії, КНР, В’єтнамі, Індії, Іраку, Сирії та Північній Кореї. Її відмінність від інших моделей полягає в тому, що в збройних силах цих держав органи, що відповідають за організацію інформаційно-пропагандистського забезпечення, в основному є спеціальним штатним і практично незмінним апаратом штабів (Росія, Індія, Ірак) або політичних органів усіх ступенів (В’єтнам, КНР, Північна Корея, Сирія). Організаційно-штатними одиницями у збройних силах східних держав є відділи (відділення, управління) з виховної роботи, що входять до складу штабів або політорганів, агітаційні загони і спеціальні редакції для підготовки інформаційно-пропагандистських матеріалів. Ці відділи є у всіх військових частинах.

    Ще однією особливістю є наявність у штатах підрозділів та військових частин заступників командирів з політичної (виховної) роботи чи роботи з особовим складом.

    У мирний час ці органи вивчають військово-політичну та соціально-психологічну обстановку в районах дислокації та ймовірних дій військ, інформують свої війська, працюють з громадськістю та пресою, готують інформаційно-довідкові та агітаційно-пропагандистські матеріали, планують заходи з організації інформаційно-пропагандистського забезпечення на воєнний час. Спеціальні агітаційні загони і групи фахівців можуть брати участь у миротворчих операціях.

  • Західна модель інформаційно-пропагандистського забезпечення повністю або частково реалізована в арміях США, ФРН, Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландах, Швеції, Туреччині, Ізраїлі, Південній Кореї, ряді інших країн Заходу. Найбільш потужним і професійно підготовленим апаратом в даний час розташовують збройні сили США, ФРН та Ізраїлю, які здатні виконувати завдання у мирний та воєнний час без попередньої підготовки. У воєнний час структури інформаційно-пропагандистського забезпечення передбачається розгорнути до повного штату в збройних силах Великобританії, Франції, Бельгії, Швеції, Туреччини, Південної Кореї.

    Особливою відмінністю від армій зі східною моделлю апарату інформаційно-пропагандистського забезпечення, в тому числі і Збройних Сил України, в арміях провідних країн НАТО немає “корпусу заступників” з політичної, виховної роботи, гуманітарних питань, по роботі з особовим складом тощо [12, с.95-114].

    Апарат організації інформаційно-пропагандистського забезпечення західних держав орієнтується на вирішення конкретних завдань у разі виникнення кризових ситуацій і в період війни. У мирний час цей апарат зайнятий аналітичними дослідженнями, інформуванням військ, роботою з громадськістю та пресою, підготовкою інформаційно-довідкових та агітаційно-пропагандистських матеріалів. Ці структури також задіяні до виконання завдань щодо інформаційно-пропагандистського забезпечення військ в умовах миротворчої діяльності, в якій беруть участь військовослужбовці країн НАТО.

    Таким чином, аналіз поглядів на організацію інформаційно-пропагандистського забезпечення особового складу збройних сил різних держав показує,  що організаційно-штатні структури морально-психологічної підготовки військ провідних країн світу за назвою та по формі відрізняються одна від одної, але за своїм функціональним призначенням вони майже однакові. Незважаючи на їх широкий спектр і специфічні особливості, вони виконують одні і ті ж завдання – здійснення цілеспрямованого впливу на свідомість особового складу.

    Соціальний фактор. Метою будь-якої війни є перемога, а досягти її неможливо без високого морально-психологічного стану населення країни в цілому і її збройних сил зокрема. Основою для формування широких соціальних мотивів поведінки особового складу, різноманітних бойових установок являється вплив на особистість таких соціальних явищ як ставлення народу та військовослужбовців до війни. І народ, і армія повинні бути переконані у своїй перевазі над противником, насамперед моральній, і в кінцевій перемозі над ним. Сутність цих явищ відноситься до сфери ідеології та пропаганди. Тому будь-яка підготовка до війни, а також забезпечення визначеного морально-психологічного стану здійснюється насамперед засобами пропаганди. Найважливішим серед них є пропаганда офіційних мотивів війни. Кожна війна мала своє ідеологічне забарвлення, своєрідну ідеологічну мотивацію, що виражалась в тому числі і в пропагандистській роботі у військах  [13, с. 105-110].

  • В умовах війни особливого значення набуває морально-психологічний стан війська, у формуванні якого важливу роль відіграє сукупність факторів: переконаність у справедливому характері війни, віра в перемогу, наявність духовних і моральних цінностей, за які військовослужбовці готові віддати життя.  «Високий моральний стан військ, – відзначав англійський військовий  психолог Норман Коупленд, – це засіб, здатний перетворити поразку в перемогу. Армія не розбита, поки вона не перейнялася думками про поразку, тому що поразка – це свідомий акт, висновок розуму, а не фізичний стан» [14, с.7].

    Аналіз психологічних аспектів Першої і Другої світових воєн показує, що з початком воєнних дій докорінно змінюються усі сфери життя суспільства у всіх воюючих державах. Перебудовується на воєнний лад економіка, змінюється зміст і режим діяльності більшості інститутів держави. Змінюється духовна атмосфера, особливих рис набуває спосіб життя населення. Відбувається концентрація всіх матеріальних і духовних сил держави для забезпечення інтересів війни. Якісно іншим стає процес інформування в суспільстві. Ідеологічний апарат держави повністю переключається на забезпечення досягнення перемоги над противником.

    Світові війни обіймали інтереси усіх верств населення воюючих держав, чим створювали сприятливі умови для швидкого формування у свідомості людей цілісної системи поглядів, орієнтирів, консолідації суспільства, вихованню почуття патріотизму, ненависті до ворога та готовності активно і самовіддано протистояти йому.

    Відмінність локальних конфліктів другої половини ХХ століття від світових воєн полягає в тому, що, по-перше,  вони найчастіше виникали між сторонами, що знаходилися в нерівному економічному та військовому відношенні. Одна з них, як правило, була значно сильніша за іншу, що дозволяло їй сподіватися на можливість досягнення політичних цілей без вступу в повномасштабну війну, тобто без перебудови економіки і всього життя суспільства з мирного на воєнний стан; а по-друге, відбувалися в умовах відсутності явної загрози окупації власної території сильнішої сторони, фізичного знищення її населення [13, с. 105-110].

    Участь великих держав у збройних конфліктах другої половини ХХ століття завжди була обмеженою, і тому конфлікти стосувалися незначної частини суспільства, що не вимагало залучення значних сил і ресурсів. Особливістю локальних збройних конфліктів є те, що від того, який образ конфлікту склався у суспільній свідомості і яке місце в ньому відведене армії, значною мірою залежить можливість залучення ресурсів суспільства до ведення збройної боротьби. Через відсутність суспільної підтримки воєнних дій, прояви антивоєнних настроїв і спроб перекласти провину за виникнення, перебіг та результати збройного конфлікту на армію, можливе зниження у особового складу почуття патріотизму, конституційного обов’язку, відповідальності за захист національних інтересів.

  • Досвід переконливо свідчить, що активність особового складу залежить від ставлення народу до війни, розуміння мети війни (збройного конфлікту, бойових дій). І від того, який образ потенційного чи реального конфлікту склався у суспільства, яке місце в ньому відведено армії, значною мірою і буде залежати можливість застосування форм і методів інформаційного впливу для спонукання військовослужбовців до активних бойових дій. В умовах війни діє певний соціальний закон: основа високого морально- психологічного стану армії не в ній самій, а в суспільстві, інтереси якого армія захищає. Так було у ході війни СПІА у В’єтнамі, радянських військ в Афганістані, дій коаліційних військ в Іраку, угруповання військ Російської Федерації в Чечні, грузинсько-російському конфлікті тощо.

    В розрізі впливу соціального фактору на характер збройної боротьби і, в свою чергу, інформаційно-пропагандистського забезпечення військ у збройних конфліктах другої половини ХХ століття слід також зазначити, що пріоритетна цінність життя громадян у державах західного блоку демонструвалась у багатьох збройних конфліктах 1946-2000 років. Так як збройні сили цих держав були задіяні лише частково,  будь-які жертви військових у мирний час викликали негативний суспільний резонанс. Особливо ці тенденції посилились після поразки США у Вєтнамі. Так званий «в’єтнамський синдром» визначив воєнну політику американців на довгі роки, став поштовхом до переосмислення підходів до організації інформаційно-пропагандистського забезпечення військ. Подальша участь збройних сил США у подіях в Гренаді та Панамі відбувалась з урахуванням негативного досвіду попередньої поразки та була викликана необхідністю пошуку шляхів виходу з кризи.

    В державах східного блоку, особливо в СРСР та КНР, суспільний резонанс був значно меншим, що обумовлювалося іншими формами та методами впливу на суспільну свідомість населення та моральний стан військ [10, с.23-24].

    Удосконалення форм і способів ведення збройної боротьби. Воєнне будівництво у провідних державах світу в першому повоєнному десятилітті здійснювалося значною мірою під впливом досвіду Другої світової війни за класичними принципами у відповідності до геополітичної мети, яку переслідували уряди цих держав.

    Війна в Кореї стала першою війною ідеологій, хоча й велась з використанням класичних методів. Несподіваним виявився успіх ведення психологічних операцій. США не були готові протистояти ідеологічному впливу противника. Лише за перше півріччя війни у Кореї із ЗС США дезертирувало 47 тис. чоловік. У наступні півтора року кількість дезертирів продовжувала триматись на рівні 18–20 тис. кожні шість місяців. Можна стверджувати, що саме з цього часу психологічні операції стали відігравати важливу роль в історії війн та безпосередньо впливати на організацію ІПЗ військ.

  • Під час наступних воєнних конфліктів випробовувались нові засоби ведення війни, проходили практичну перевірку в реальних умовах нові концепції збройної боротьби, військові спеціалісти набували досвіду, якого неможливо було здобути під час навчань. Змінювалися і підходи до організації інформаційно-пропагандистського забезпечення військ. До проведення заходів з інформування військ та громадськості все ширше стали залучатися засоби масової інформації, особливо телебачення. В контексті посилення інформаційно-психологічного впливу противника інформаційно-психологічне забезпечення військ спрямовувалось перш за все на подолання негативних наслідків цього впливу.

    Специфічні фактори, притаманні конкретному збройному конфлікту, які були зумовлені видом та умовами бойових дій:

    • тривалість перебування в бойових умовах;
    • спотворення та замовчу­вання інформації про хід бойових дій у суспільстві;
    • дії диверсійних груп противника, партизанських загонів;
    • недостатнє знання звичаїв, етнокультури, релігійних традицій населення в зоні конфлікту;
    • негативний інформаційно-психологічний вплив противника;
    • масове застосування технічних засобів пропаганди, друкованих матеріалів, поширення чуток, пліток;
    • відсутність підтримки місцевим населенням;
    • недостатнє задоволення соціальних потреб військовослужбовців;
    • недостатнє застосування матеріального та морального стимулювання військ.

    Зміст інформаційно-пропагандистського забезпечення у локальних війнах і збройних конфліктах в значній мірі визначався наступними особливостями використання військових контингентів:

    необхідністю ведення бойових дій проти військ держав, які в недалекому минулому були союзниками (СРСР та США у війні в Кореї);

    виконанням бойових завдань за межами країни під покровом таємниці і найсуворішої таємності. Ця особливість сильно впливала на свідомість і психіку воїнів, бо військова доблесть залишалася неоціненою співвітчизниками (збройні конфлікти за участю представників ЗС СРСР);

    незвичними (відмінними від класичних) умовами ведення збройної боротьби – блокування та знищення партизанських загонів чи терористичних груп, прочісування великих масивів гір чи джунглів, супроводження колон породжували виконання військами невластивих їм функцій, що знижувало морально-психологічний стан військ та зумовлювало необхідність посилення інформаційно-пропагандистської роботи з метою його покращення (збройні сили США у В’єтнамі, збройні сили СРСР в Афганістані, російські війська в Чечні)  [13, с.100-103].

    Висновки. На організацію інформаційно-пропагандистського забезпечення військ у збройних конфліктах другої половини ХХ століття впливали чинники геополітичного (біполярна система координат у світі, наявність двох ідеологічних центрів протистояння), історичного (досвід організації інформаційно-пропагандистського забезпечення у попередніх війнах і збройних конфліктах), соціального (впливу суспільної думки на морально-психологічний стан особового складу; наявність чи відсутність суспільної підтримки воєнних дій, прояви антивоєнних настроїв і спроби перекласти провину за виникнення, перебіг та результати збройного конфлікту на армію), науково-технічного (подальший розвиток форм і методів збройної боротьби, використання сучасної зброї та бойової техніки, розробка та застосування інформаційно-психологічних технологій у воєнних цілях) характеру, які зумовлювали трансформацію форм і методів інформаційно-пропагандистського забезпечення в даній історичній ретроспективі.

    Аналіз умов, в яких організовувалось інформаційно-пропагандистське забезпечення збройних сил провідних країн світу; врахування чинників, що впливали на еволюцію теорії і практики інформаційно-пропагандистського забезпечення у локальних війнах і збройних конфліктах другої половини XX століття, дасть нам змогу визначити можливі напрямки розвитку системи морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України.

    Список використаної літератури:

     

    1. Вилко В. М. Інформаційно-психологічне забезпечення збройних сил США в локальних війнах і збройних конфліктах 1950–2000 рр. (історичний аспект) // Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Рукопис.– Національна академія оборони України. – Київ, 2005.
    2. Волковский Н. История информационных войн: В 2 ч. Ч.1/ Н.Л. Волковский // – СПб.: ООО “Издательство “Полигон”, 2003. – 502 с.
    3. Зеленков М. Морально-психологическая подготовка войск в армиях зарубежных стран // Зарубежное военное обозрение – 2000. №11.
    4. Почепцов Г. Психологические войны / Г. Г. Почепцов // – М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер» – – 528 с.
    5. Странніков А. М. Інформаційно-психологічне протиборство у воєнних конфліктах другої половини XX ст // Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Рукопис.– Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля. –  Черкаси, 2007. – 180арк.
    6. Тарас А. Информационно-психологическая и психотронная война / під заг. ред. А.Е. Тараса // Хрестоматія. – Мн.: Харвест. — 2003. – 432 с.
    7. Телелим В.М., Руснак І.С. Розвиток форм і способів ведення інформаційної боротьби на сучасному етапі// Наука і оборона.–2000.–№ 2.– С.18-23.
    8. Толубко В.Б. Інформаційна боротьба (концептуальні, теоретичні, технологічні аспекти) : Монографія. – К.: НАОУ, 2003. – 315 с.
    9. Історія воєнного мистецтва: підручник / І.І. Фурман, М.І. Рибак, С.В. Сидоров та ін. – К.: НУОУ, 2012. – 300 с.
    10. Радецький В. Розвиток воєнного мистецтва у війнах періоду другої половини ХХ століття / В.Г. Радецький // Монографія. – К.: НАОУ, 2006. – 243 с.
    11. Крысько В. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт) / Под общ. ред. А.Е. Тараса. – Мн.: Харвест, 1999 – 456 с.
    12. Стасюк В. Морально-психологічне забезпечення у Збройних Силах України   Ч. І. / В. М. Вилко,  В. М. Грицюк,  В. Г. Дикун  та  ін.;  за  заг.  ред. В. В. Стасюка. // Підручник. — К.: НУОУ, 2012. — 458 с.
    13. Стасюк В. Психологія локальних війн та збройних конфліктів : підручник / В.В.Стасюк. – К.:НАОУ. – 2006. – 570 с.
    14. Коупленд Н. Психология и солдат / Пер, с англ. А.Т.Сапронова и И.М. Каторича. – 2-е изд. – М.: Воениздат, 1991.- 74 с.

     

  • Офіцер у Збройних Силах України


    Авторизація
    *
    *
    Генерація паролю