fbpx
Вплив тенденцій розвитку засобів повітряного нападу і тактики їх застосування на процес підготовки фахівців

Вплив тенденцій розвитку засобів повітряного нападу і тактики їх застосування на процес підготовки фахівців

F-15 F-16 F-22 F-35 Авіація ЗРК МиГ-29 ППО та ПРО ПС США Росія С-200 С-300 Су-27 США Ту-22 Україна

Основу парку озброєнь ЗРВ і винищувальної авіації ПС України складають авіаційні та зенітні ракетні системи прийняті на озброєння в 70-х / 80-х роках минулого сторіччя. А саме ЗРК С-200В, С-300П, С-300В, Бук-М1, винищувачі МіГ-29 і Су-27.

Ідеї та принципи побудови, закладені в них, дозволяють і в ХХІ столітті розглядати дані системи як грізну зброю. Але цілком закономірним стає питання: наскільки адекватна існуюча тактика їх бойового застосування викликам нового тисячоліття?

Це досить глибока тема, тому в статті ми обговоримо питання: наскільки адекватно ми оцінюємо засоби повітряного нападу (ЗПН) супротивника? На сторінках журналу «Воздушно-космическое обозрение» постійно публікуються аналітичні матеріали щодо дій авіації і сил ППО в локальних конфліктах.

Наші оцінки ЗПН противника і тактики його бойового застосування, як правило, носять суб’єктивний характер. Ступінь об’єктивності визначається адекватністю методик і моделей оцінки. І треба визнати, що багато відомих методики сьогодні не працюють. Прикладом суб’єктивності оцінки ЗПН є порівняння ТТХ літаків покоління «4++» з перспективним літаком 5-го покоління F-35А «Блискавка».

Порівняємо ці літаки виходячи з існуючих підходів. Максимальна швидкість F-35А поки поступається всім сучасним «четвіркам» 1830 км/год проти – 2125 км /год у Су-30, 2500 км/год у  Су-35, а також 2400 км/год у МіГ-35. По дальності польоту F-35А зі своїми 2200 км рішуче поступається винищувачам покоління «4++»: проти 3000 км у МиГ-35, 3300 км у Су-35, 3500 км у Су-30 і 4000 км у Су-37.

Американська «п’ятірка» значно поступається «4++» також по швидкопідйомності, маючи лише 12 км/хв, у той час як у літаків «4++» швидкопідйомність коливається від 13 км/хв у Су-30 до 19 км/хв у Су-35. Невелику перевагу F-35А має лише з практичної стелі застосування – 19200 м проти 17500 м у Су-30 і МіГ-35, 18000 м у Су-35, Су-37, що пов’язано з порівняно легкою вагою порожньої машини. Так у «Блискавки» вона складає всього 10-11 тонн порівняно з 12,7 тоннами у МіГ-35; 16,38 тоннами у Су-30, 18,4 тоннами у Су-35 і 18,5 тоннами у Су-37 .

Однак легка вага спричинить за собою інші витрати: наприклад, підйом «корисної маси» або бойового навантаження, по якому F-35 відстає від своїх конкурентів. Це одна з причин слабкості його озброєння. Наведені оцінки «невблаганно свідчать про слабкість», літаків 5-го покоління, що звичайно ж, вказує лише на упущення в існуючих методиках оцінки засобів повітряного нападу по ТТХ борту. З недостатнього знання можливостей авіації часто слід і невірний висновок про перспективи розвитку своєї військової техніки та принципів її бойового застосування.

Наприклад, з вуст розробників зенітної ракетної техніки ми постійно чуємо  про розробку ракет, що забезпечують поразку цілей на все більших і більших висотах і швидкостях. Але реальний супротивник, як і раніше, як і у В’єтнамі веде бойові дії переважно на дозвукових швидкостях. Відомо, що сучасні літаки 4-го покоління (F-15, F-16, МіГ-29, Су-27, Міраж-2000) можуть летіти на надзвуці всього лише кілька хвилин, а крейсерський режим польоту цих літаків дозвуковий.

Американський літак Lockheed SR-71 Blackbird, якому належить кілька рекордів серед пілотованих апаратів

Знятий з озброєння висотний швидкісний стратегічний розвідник SR-71. У війні в Лівані 1982 року не брали участь швидкісні висотні винищувачі МіГ-25, так як для них не було відповідних цілей. У тій же війні винищувач МіГ-23 із змінною геометрією крила, який за оцінками фахівців і до теперішнього часу володіє унікальними характеристиками в певному діапазоні висот і швидкостей, показав себе відверто слабко. Саме через те, що діапазон висот і швидкостей, в якому велися бойові дії не зріс, як прогнозувалося розробниками літака і його замовниками, а залишився на рівні 70-х років. А в ньому МіГ-23 істотно поступався своїм конкурентам F-15 і F-16. Через подібні прорахунки в тактиці ведення повітряної війни знято з озброєння і розрекламований американцями винищувач-бомбардувальник FВ-111.

За прорахунками в техніці потягнулися прорахунки в тактиці бойового застосування. Сирійські льотчики, маючи «страх» перед перевагою F-15 в дальності застосування ракет з напівактивним самонаведенням, повітряний бій будували таким чином, що програли з розгромним рахунком 80: 0. Після конфлікту виявилося, що на 55 сирійських літаків, уражених в ближньому повітряному бою ракетами «Сайдвіндер», припадає тільки  2 літаки, знищених ракетами «Сперроу» в дальньому ракетному бою. А для ближнього повітряного бою у сирійців були цілком пристойні ракети Р-60, які знаходяться на озброєнні і зараз у багатьох країнах, включаючи Україну.

До речі питання підрахунку втрат, а отже і оцінки ефективності тактики бойового застосування, це окрема розмова, оскільки реальний стан справ часто маскується питаннями «престижу», політичної та економічної доцільності. У 2008 р. для багатьох фахівців у Росії виявилася несподіваною втрата бомбардувальника Ту-22М під час конфлікту в Грузії.

Зліт бомбардувальника Ту-22М3

Однак ще в 1968 р. при розробці цього літака в інституті ДНДІАС були проаналізовані можливості бойового застосування цього літака на Європейському ТВД. Ту-22М змушений був облітати ППО країн НАТО по дузі, виходячи на траверс Норвегії, по Атлантичному океану, щоб дійти до Іспанії. Тільки в цьому випадку він ніс прийнятні втрати. Очевидно, що ППО Грузії, що мав на озброєнні ЗРК «БУК-М1», «С-125» та ін. в XXI столітті володіло можливостями по знищенню таких літаків.

Пускова установка ЗРК С-125

Можна сказати, що це все ж вчорашній день, а сьогодні знову «далі», «вище», «швидше» … Але ми вже порівняли характеристики F-35 з поколінням «4++». І бачимо, що підхід: «далі», «вище», «швидше» не зовсім актуальний. Можливо це пов’язано з тим, що F-35 ще не запущений в серійне виробництво (ред.- станом на 2010 р.) Але ж «Раптор» (винищувач F-22) вже літає і прийнятий на озброєння. На нього рівняються, при аналогічних дослідженнях, всі розробники. Одним із значних переваг цього літака є тривалий крейсерський політ на надзвуці, але однією з його коронних якостей є надманевреність, а, отже, знову планується вести бойові дії на дозвуковій швидкості …?

Далі, одним з головних елементів сучасної тактики ППО є протидія літакам РЕБ, дальнього радіолокаційного виявлення (ДРЛО) і управління, що ведуть бойові дії із зон баражування. Дійсно у війні в Югославії, тільки літаків ДРЛО Е-3 використовувалося 21, які сумарно за 78 днів війни налітали більше 300 діб, тобто постійно в повітрі перебувало кілька таких літаків. Слід врахувати ще й морські «Хокай» та «Проулери», і більше 100 літаків-заправників, що забезпечували їх роботу. Сьогодні американські фахівці вважають таке «задоволення» занадто дорогим і в середньостроковій перспективі планують, що ланка з 4 «Рапторів» здійснюючи повну вогневу і електронну взаємодію з використанням централізовано-мережевої технології ведення бойових дій зможе відмовитися від підтримки авіації  із зон баражування. Ось вам і перспективи по боротьбі з літаками ДРЛО. Під час «мирного» протистояння СРСР і США американські стратегічні літаки розвідники SR-71 регулярно здійснювали розвідку сил і засобів Північного флоту.

Злітаючи на авіабазі в Англії літак приблизно протягом години огинав Кольський півострів, спускався до Архангельська і повертався на авіабазу. У процесі польоту в деяких точках свого маршруту літак досить близько підходив до території СРСР, при цьому регулярно виникала ситуація коли точка випередження зустрічі ракети з ціллю знаходилася над територією країни. Така ситуація змушувала реагувати систему ППО. Літак SR-71 супроводжувався радіолокаторами підсвітлення цілі (РПЦ) ЗРК великої дальності С-200В та ракети комплексу готувалися до бойового застосування. А так як «гра» йшла серйозна, то пілот літака-розвідника виявивши роботу по літаку радіолокаційних засобів ЗРК С-200В в якості цілі у відповідь ставив найпотужніші перешкоди, що відводять по швидкості. Відведення здійснювалося в обидві сторони від супроводжуваного сигналу цілі з одночасним формуванням двосторонньої ковзної по доплеровському діапазону перешкоди. Реальна перешкода, що відводить по швидкості значно відрізнялася від класичної, протидіяти якій вчили слухачів і курсантів у той час в училищах та академіях ППО. За непрямими ознаками можна судити про те, що змінюється ставлення авіації до засобів і способів постановки перешкод.

Однією з характерних особливостей операції «Буря в пустелі», що запам’яталися всім стало масоване застосування багатонаціональними силами активних перешкод, що буквально паралізували роботу системи ППО Іраку. Щільність потужності перешкод у загороджувальному  режимі досягала 1-5 кВт/МГц, а в прицільному режимі була майже на порядок вище.

Перешкодна обстановка в зоні югославського конфлікту, також як і в Іраку, не відрізнялася особливою складністю, якщо не сказати більше. Так, керівництво НАТО з метою створення ідеальних умов для застосування своєї авіації, навіть змусило Болгарію відключити всі її військові і цивільні радари, оскільки ті «створювали перешкоди роботі систем наведення та навігації ВПС альянсу». Відразу після першої війни в затоці знімається з озброєння літак РЕБ EF-111, що використовувався при супроводі ударних груп.

Новий спеціалізований літак для вирішення цих завдань так і не надійшов у ПС США. В Югославії літаки РЕБ EC-130 Compass Call переважно використовувалися для перехоплення і придушення радіозв’язку супротивника. Для постановки перешкод із зони баражування і при супроводі ударних груп використовувався палубний літак РЕБ ЕА-6B «Проулер», льотно-технічні характеристики якого вже тоді вважалися недостатніми. З досвіду ведення бойових дій в Югославії відомо також, що на ЕА-6B «Проулер» стали навішувати протирадіолокаційні ракети «HARM», а одночасно ставити перешкоди і пускати ПРР взагалі то складно …

Військові США визнають, що до моменту війни в Югославії спостерігався різкий спад рівня підготовки особового складу, який обслуговує системи РЕБ у порівнянні з рівнем підготовки фахівців під час іракської війни 1991 р.

Сказане вище дозволяє припустити, що і в області РЕБ наші уявлення і тактика протидії, заснована на підходах минулого сторіччя, може бути застарілою.

Наступним дуже важливим питанням є оцінка бойової ефективності ЗПН, що використовують технології STELS. При застосуванні літаків-невидимок F-117 в Іраку в 1991 р. діяла вимога виключення польоту інших літаків в радіусі 160 км для недопущення випадкового виявлення невидимки. Однак у Югославії в 1999 р. цей літак при бойовому застосуванні розглядався вже тільки як малопомітний і його дії, як і будь-якого ударного літака забезпечувалися великою кількістю «звичайних» літаків. Як показав досвід реального бойового застосування цього літака в умовах європейського театру воєнних дій (ТВД), його бойова ефективність виявилася значно нижчою рекламованих показників. Саме недостатня бойова ефективність, на думку ряду експертів послужила причиною, по якій в 2007 – 2008 рр.. літаки F-117 були зняті з озброєння. Однак більш імовірною причиною відмови від експлуатації літаків F-117 послужили фінансові питання та необхідність просування на ринок нових винищувачів F-22. При зняття з озброєння всіх літаків F-117 звільнялися кошти на закупівлю додатково 6 літаків F-22.

Практично всі 60 F-117, за винятком декількох тренувальних машин, були переведені в резерв і законсервовані. Слід зазначити, що літаку F-117 вдалося перед своїм відходом здивувати багатьох фахівців. На аеро-шоу в Абботсфорд-2007, літак F-117 відкрив ряд своїх секретів. Складність міжпольотного обслуговування F-117, яка не дозволяла здійснювати більше 1 бойового вильоту за ніч, виявляється мала досить тривіальну причину.

Перед бойовими вильотами всі лючки та інші неоднорідності обшивки замазуються протирадарною мастикою, а зверху наклеюється стрічка, яка цю мастику утримує на місці і захищає від зовнішніх впливів. Потім цю стрічку віддирають, і вона залишає шматки на обшивці, яку техніки відскрібають до первозданної чистоти за допомогою м’яких пластикових шпателів.

«Модернізація», що полягає у використанні нових мастик і стрічок дозволила значно скоротити час підготовки літака до польоту. З’ясувалося, що на відміну від існуючої думки про низькі льотних характеристиках, F-117 володіє достатньо високою маневреністю. Якщо на попередніх авіасалонах демонструвалися прості прольоти над смугою, іноді з невираженою гіркою, то в Абботсфорд F-117 виконав досить круту «гірку», «мертву петлю» і … «кобру». Після знищення F-117 в Югославії (1999 р.) ряд експертів висловлювали думку про «надуманість» терміну «невидимість», підкріплюючи свою думку фактами стійкого спостереження F-117 радарами на Паризькому авіасалоні. Виявилося, що така можливість існувала завдяки установці на F-117 спеціальних відбивачів при проведенні показових польотів. Тим не менш, в літаку 5-го покоління F-22 технології STELS розглядаються не як технології «невидимості», а тільки як технології зниження помітності.

Існують і проблеми з визначенням ефективності ведення бойових дій авіацією. Багато фахівці відзначали, що в Югославії високоточна зброя дозволила практично зруйнувати основні виробничі потужності і електростанції. Зараз доступні цифри, які свідчать, що після блокади і бомбардувань Югославії в 1999 р. падіння ВВП в цій країні склало 15%, промисловість впала на 22,3%, бюджетний дефіцит становив 8%. Для порівняння, в Україні в 2009 р. без всякої війни, падіння склало в промисловості – 22%, а бюджетний дефіцит майже 10% …

Наведені приклади свідчать про те, що при підготовці офіцерів ЗРВ є певні проблеми з оцінкою ЗПН і тактики їх дій. Слід сказати, що у льотчиків ситуація не краща. І це стосується не тільки України. У 2006 році викладачі університету (ред.- ХУПС) прочитали низку лекцій в академії армійської авіації в Китаї. При спілкуванні з китайськими колегами ми переконалися в досить високому професійному рівні підготовки китайських пілотів, багато з яких були старшими офіцерами. Але в питаннях тактики прориву сучасної системи ППО обізнаність авіаторів була вкрай низька. Наших фахівців буквально приголомшив питання: «Розкажіть за допомогою якого маневру можна найбільш легко подолати сучасну систему ППО?». Цей випадок можна розглядати як курйоз, але давайте на хвилинку уявимо, що льотчик почне розповідати курсантам ЗРВ про способи бойового застосування ЗРК!  Якщо льотчик не може грамотно розповісти про бойове застосування підрозділів ЗРК, то і навряд чи знайдеться фахівець ЗРВ, що глибоко розбирається в питаннях бойового застосування авіації (давайте реально оцінювати ситуацію).

На наш погляд подібна проблема може бути вирішена тільки при організації викладання відповідних навчальних тем по тактиці бойового застосування професіоналами льотчиками і зенітниками на суміжних факультетах.

А.Б. Скорик, В.В. Воронін, В.П. Квіткин

F-15 F-16 F-22 F-35 Авіація ЗРК МиГ-29 ППО та ПРО ПС США Росія С-200 С-300 Су-27 США Ту-22 Україна