Заява Верховної ради про гарантії безпеки штовхає Україну в ОДКБ
Коментар директора воєнних програм Центру Разумкова Миколи Сунгуровського з приводу прийнятої Верховною Радою заяви «Без’ядерному статусу України — реальні гарантії».
Можна констатувати, що результати полеміки з цього питання, що точилася останнім часом в українському експертному середовищі, залишилися для ініціаторів заяви не почутими. Причин може бути дві: або вони самі себе вважають експертами такого високого рівня, що ці результати для них не варті уваги; або аргументи, наведені експертами, не вписуються в «їхню модель України» — вірніше вписуються частково.
Стисло нагадаємо, до чого зводилися головні аргументи та результати полеміки:
– тема гарантій безпеки для України, яка не є членом жодної із систем колективної безпеки (а нещодавно проголошена позаблоковою), є дійсно актуальною;
– зміст Будапештського меморандуму справедливо розглядати лише к контексті «гарантії — замість відмови від ядерної зброї як засобу стримування», тому поширювати ці гарантії на загрози, де ядерна зброя не може служити засобом стримування, є не зовсім правомірним;
– юридична обов’язковість міжнародних угод зумовлюється переважно наявністю в них певних критеріїв, механізмів моніторингу їх дотримання та реагування на випадок недотримання; їх розробка, ухвалення та втілення є одними з головних перепон появи таких міжнародних документів;
– спроба вмістити в один документ згадані критерії і механізми стосовно близьких, але дуже специфічних і чутливих сфер (воєнно-політичної та економічної) робить підготовку та ухвалення такого документа малоймовірними;
– головними гарантіями територіальної цілісності, політичної незалежності, захисту України від економічного тиску є сильна державна влада, яка опікується національними інтересами, та взаємовигідне, юридичне зобов’язуюче партнерство з оточенням, особливо із впливовими гравцями, що, з одного боку, здатне усунути ряд загроз, а з іншого — передбачити механізми надання допомоги (в тій чи іншій формі) на випадок появи певних загроз.
Попри наведені аргументи, парламентська коаліція продовжує наполягати на міжнародних юридично обов’язкових гарантіях, наводячи, як не дивно, в якості головної причини їхньої потреби неучасть України в «жодній з існуючих систем колективної безпеки». Можна заздалегідь передбачити відповідь ядерних держав, до яких звертається український парламент — замість проголошення себе позаблоковою країною, треба було вступати до однієї з систем колективної безпеки та отримувати навіть ширші гарантії безпеки.
Що може стояти за цією заявою? Або бажання у прихований спосіб розчистити шлях до наступного повномасштабного зближення з Росією: у випадку укладення такої угоди Україна сама обиратиме, кому з партнерів віддати перевагу (вгадайте з трьох разів — кому), а решта гарантів добровільно та «юридично обов’язково» відмовляються від впливу на цей процес. Або ініціатори заяви насправді відверто не розуміють, куди їх руками підштовхують Україну.
ПІДТРИМАЙ РОБОТУ РЕДАКЦІЇ "МІЛІТАРНОГО"
Навіть разовий донат в 30 грн чи підписка на $1 допоможе нам працювати і розвиватися далі. Спонсоруй незалежне мілітарне медіа - отримуй достовірну інфу.