КОЛИ СВЯТО ЗІ СМУТКОМ НА ОБЛИЧЧІ…

Для кожного екіпажу День корабля — особливий день. Зранку з підняттям прапора через усю палубу — від носа до корми — майорять прапори розцвічування. Командир зачитує святковий наказ. Кожен з команди “прокручує” в голові ті дні, коли спільно виконували покладені на екіпаж бойові завдання. Однак, на жаль, буває й так, що згадати нічого… От така ситуація склалась на корветі Військово-Морських Сил ЗС України “Вінниця”.

У переддень святкування 33-ї річниці з дня підняття прапора на борту корабля плануються звичні для ВМС заходи, щоправда, “радість” на обличчях екіпажу доволі несвяткова. І річ навіть не в нищівних вітрах, що з ранку до вечора проймають холодом до самих кісток. І не у важкій корабельній службі. Річ в тузі за морем… Вже більше двох років корвет незалучається ані до навчань у Чорному морі, ані, тим паче, за кордоном. Туга, підсилена мізерним грошовим забезпеченням, соціальною несправедливістю стосовно військовослужбовців, зводить святкування нанівець.

Кожен член екіпажу, якщо не з власного досвіду, то з інформаційних стендів добре знає бойовий шлях корвета, адже його історія почалася 33 роки тому. Корабель було побудовано у 1976 році на Зеленодольському суднобудівельному заводі. Здавальні випробування корабель пройшов у Балаклаві, і згідно з наказом командувача Західного прикордонного округу за №0195 від 24 грудня 1976 року йому було присвоєно найменування “Дніпро”. 31 грудня 1976 року ПСКР “Дніпро” увійшов до складу 5-ї окремої бригади сторожових кораблів КДБ СРСР. Після розпаду СРСР бригада склала присягу на вірність народу України, і 26 листопада 1992 року ПСКР “Дніпро” був виключений зі складу департаменту Морських сил ФПС РФ та переданий Державній прикордонній службі України. Протягом 20 років він стояв на сторожі кордонів своєї країни.

У будь-який час доби, за будь-якої погоди екіпаж був готовий дати відсіч браконьєрам чи, навпаки, допомогти судну, що збилось з курсу. 19 січня 1996 року ПСКР “Дніпро” ввійшов до складу Військово-Морських Сил ЗС України як малий протичовновий корабель. Шефство над судном взяв Вінницький виконавчий комітет Вінницької міської Ради, звідси і нова назва корабля — “Вінниця”. Із цього часу розпочинається новий період у житті судна — це участь у міжнародних, багатонаціональних навчаннях: “Кооператив-партнер”, “Класика”, “Море” — і все за один рік! Не одна тисяча миль у походах загартували екіпаж, а практичний досвід, набутий у морі, неодноразово ставав у нагоді під час виконання важливих завдань.

У 1997 році корабель пройшов поточний ремонт на Балаклавському СРЗ “Металіст”. Наприкінці того ж року малому протичовновому кораблю “Вінниця” було присвоєно клас “корвет”. Навесні 1998 року корабель бере участь у спільному зборі-поході Військово-Морських Сил ЗС України й ЧФ Росії, а у квітні 1999 року — у зборі-поході українських кораблів Військово-Морських Сил. 2002 рік не стає винятком, і судно бере участь у навчаннях “Бриз” у Болгарії та у командно-штабних навчаннях “Форпост”. Восени 2003 року “Вінниця” репрезентує український Військово-морський прапор у міжнародних навчаннях BLACKSEAFOR-2003 та “Фарватер миру”. Останнім стало навчання “Морський вузол-2007”, після якого про корвет “Вінниця” немов забули.

Востаннє корабель був у морі минулого року, під час переходу із Севастополя в 5-ту бригаду надводних кораблів. На сьогоднішній день ремонтних робіт потребує практично весь корабель. Востаннє ремонт корпусної частини проводився в 2001 році — вісім років у воді без належного фінансування для догляду згубно подіяли на корабель. Часткового ремонту потребують і двигуни, та чим довше ми на це чекатимемо, тим затратнішим він стане. Утішає той факт, що хоча б шефи не забувають про нас. Другий рік поспіль фарбування корабля здійснюється за їхнього фінансування. То телевізор, то комп’ютер, сьогодні замінено лінолеум — усе завдяки шефам.

Викликає занепокоєння рівень навченості військовослужбовців служби за контрактом. Знання, отримані після закінчення Навчального центру, не відповідають рівню, необхідному для обслуговування корабля. Коли все-таки, за рік-два, вони отримують в нас професію, так би мовити “виходять в люди”, бажання служити далі немає. На підписання другого контракту йде менше 10% контрактників. Звідси і висновок: бойовий корвет використовують як навчальний макет, — констатує командир корабля капітан 3 рангу Олександр Костюк.

І справді, важко бачити, тим паче святкувати, коли такий стан справ. Корвет, що більше тридцяти років працював на оборону держави, на належному рівні презентував Україну на міжнародній арені, сьогодні просто “гниє”. Та найбільше лякає байдуже ставлення до цього влади, нікому нема діла. Складається враження, що ми живемо за правилом одного дня, або ж моя хата з краю — я нічого не знаю…

“Флот України”