fbpx
Коротке замикання

Коротке замикання

Ресурс всіх авіаційних ракет Р-73, якими оснащені українські МіГ-29, – а це ракети класу «повітря-повітря» ближнього радіусу дії – закінчився ще в 2003 році. Минули і гарантійні строки у 95% зенітно-керованих ракет – це ракети класу «земля-повітря», що знаходяться на озброєнні військ ППО. Практично у всіх боєприпасів, що знаходяться на складах ЗСУ, закінчився термін придатності. Цей термін за часів СРСР вимірювався 15-річним періодом. Крім того, велика їх частина за своїми технічними характеристиками не відповідає сучасним вимогам. 

Армія знову нагадала про себе. 17 вересня під час чергового етапу комплексних тактичних навчань «Взаємодія-2010» на борту середнього десантного корабля «Кіровоград» Військово-морських сил України під час бойових стрільб по наземних цілях, які проходили ввечері на кримському полігоні «Опук», пролунав вибух.

Військове відомство заявило, що «внаслідок короткого замикання стався несанкціонований пуск двох ракет; потім на «Кіровограді» виникла пожежа». Під час її усунення постраждали четверо матросів з аварійно-рятувальної партії. Постраждалих відвідав командувач ВМС України Віктор Максимов, заявивши, що всі брали участь у гасінні пожежі на «Кіровограді» будуть представлені до заохочення. Також створена комісія для розслідування обставин цієї події. До заяви прес-служби Міноборони про коротке замикання як причину несанкціонованого пуску з’явилися ще кілька версій НП. 

Найбільш екстравагантна з них – в корабель потрапили зі свого ж бойового літака, який бере участь у навчаннях. Трохи пізніше стверджувалося, що вибух на десантному кораблі «Кіровоград» стався через те, що установки для ведення залпового реактивного вогню були укомплектовані снарядами, термін використання яких закінчився. Не виключається і людський фактор або, кажучи іншими словами, грубе порушення правил безпеки. Усі четверо членів екіпажу отримали контузію і опіки середньої тяжкості – значить, воно знаходилося на палубі. Хоча під час стрілянини їх на палубі корабля не повинно було бути …

Так що оперативно оприлюднена версія з “коротким замиканням” – ще до закінчення роботи комісії – виглядає найбільш оптимальною для нового керівництва військового відомства і конкретно для міністра оборони Михайла Єжеля. Йому вся ця «надзвичайщина», коли крісло й без того хитається, дуже недоречна … 

Але великі навчання завжди були пов’язані з ризиком. І цей ризик у наших Збройних силах подвоюється через те, що армія змушена вправлятися зі зброєю, яка з кожним роком стає все більш небезпечною. Для тих, хто його використовує. Боєздатність армії прямо залежить як від стану бойової техніки, так і від наявності достатньої кількості справних і надійних боєприпасів, що застосовуються у ході вогневої підготовки різних видів і родів військ. 

За статистикою, наприклад, вартість збережених на складах і використовуваних боєкомплектів авіаційних озброєнь (ракет, бомб) для літака в десять разів перевищує вартість самого носія. Для ракетного, артилерійського та стрілецького озброєння співвідношення ще вище, враховуючи значні потреби в таких «витратних» компонентах. При цьому стан ракет і боєприпасів, призначених для використання в ході бойової підготовки і для вирішення завдань обороноздатності, вельми плачевний. 

Так як практично у всіх боєприпасів, що знаходяться на складах ЗСУ, закінчився термін придатності. Цей термін за часів СРСР вимірювався 15-річним періодом. Крім того, велика їх частина за своїми технічними характеристиками не відповідає сучасним вимогам. Ресурс всіх авіаційних ракет Р-73, якими оснащені МіГ-29, – а це ракети класу «повітря-повітря» ближнього радіусу дії – минув ще у 2003 році. Минули і гарантійні строки у 95% зенітно-керованих ракет – це ракети класу «земля-повітря», що знаходяться на озброєнні військ ППО. Подібна ситуація склалася і з ракетними комплексами Сухопутних військ «Стріла» і «Ігла». Продовжити термін застосування ракети або боєприпасу може тільки конструкторське бюро, яке її виготовило. В основному це конструкторські бюро, перебувають у Росії. Українське військове керівництво, обмежене в засобах, не може оплатити всі роботи, які повинні провести росіяни на ті чи інші зразки озброєнь. 

Крім того, вважається, що продовження ресурсу часом нагадує «торгівлю повітрям». Коли виставляються значні рахунки за проведення робіт, які, за твердженням української сторони, могли коштувати ледь не на порядок менше. Після того як тактична ракета «Точка-У» під час навчань влучила в будинок у Броварах, а потім ракета, випущена з комплексу ППО С-200, збила над Чорним морем пасажирський лайнер Ту-154, Міноборони України відмовився від продовження ресурсів озброєнь шляхом проведення так званих перевірочних пусків.

До цієї практики керівництво Міноборони повернулося в 2006 році. Було заявлено, що військове відомство визначить «шляхом максимального використання потенціалу наших підприємств і військових частин для того, щоб не стільки займатися утилізацією боєприпасів, скільки проводити їх перевірку для продовження ресурсу придатності приблизно на 20 років».

Що з цього вийшло? Якщо хто пам’ятає, у вересні 2008-го на полігоні «Чауда» під Феодосією в рамках великомасштабних навчань «Морський вузол-2008» проходили бойові стрільби частин та підрозділів зенітних ракетних військ Повітряних сил України – ЗРК С-300 і “Бук-М1». Для «Буків» ці навчання були пов’язані з продовженням ресурсів зенітних керованих ракет, гарантійний термін служби яких становить 12 років. Практика перевірочних відстрілів на полігонах повинна була продовжити їх ресурс ще на 5-7 років.

Ті ракети, якими стріляли на Чауді, – випуску 1984 року. Одна з них під час стрілянини вибухнула прямо над пусковою ЗРК «Бук». Хоча за даними контрольно-випробувальної апаратури, вибухнувша ракета вважалася цілком працездатною. А дві ракети, випущені з ЗРК С-300, після старту значно відхилилися від мети і самоліквідувалися. На цьому тлі не дивно, що керівники вітчизняних заводів і КБ, на які в директивному порядку покладено відповідальність за продовження ресурсів керованого ракетного озброєння, ставляться до цього завдання, як до балансування на краю прірви. 

До дня сьогоднішнього ця робота завершена частково. Ресурс продовжили лише найбільш затребуваним авіаційним ракет «повітря-повітря» для літаків і ракет для зенітних ракетних комплексів. Так як Повітряні сили – на першому рубежі відбиття можливої агресії. Але навіть і після цих зусиль «смерть» ракетного озброєння вдалося лише віддалити – десь до 2014-15 року – але не більше. А відносно більш простих систем озброєнь ця робота навіть не починалася.

При цьому технарі знають – після 20-25 років через старіння, зносу і впливу зовнішніх кліматичних факторів в ракетах і бомбах відбуваються приховані і незворотні зміни, які неможливо визначити існуючими у військових частинах системами контролю. Це означає, що нібито справні по контрольованих параметрах керовані і некеровані боєприпаси фактично можуть бути небоєготовими або навіть небезпечними для застосування … 

Але стан зброї – одна сторона медалі. Зворотний – в тому, що рік від року навички та вміння поводження зі смертельним арсеналом у наших військових лише слабшають. Адже одна річ – тягнути носок в парадній колоні. І зовсім інша – виїжджати на полігон і збивати цілі на реальних стрільбищах. При цьому плани і практика відрізняються разюче. Ось, наприклад, ситуація в найбільш високотехнологічному вигляді нашої армії – Повітряних силах – за підсумками минулого року.

 

 

Сергій Згурець, Defense Express

Лівий берег