Ексклюзивне інтервью Юрія Серветника

Юрій Серветник

Полковник запасу. Один з ідеологів створення та  автор першої  концепції створення Сил спеціальних операцій.

Начальник  Управління спеціальних операцій ГШ ЗС України (2007-2012).

Закінчив Київське вище загальновійськове училище (факультет розвідки)

Закінчив Національний університет оборони України (оперативно-тактичний та оперативно-стратегічний факультети).

– Свого часу Ви були головним ідеологом створення ССО як окремого роду військ, очоливши створене в 2007 році Управління спеціальних операцій ГШ, яке в 2016 році було переформоване в Командування сил спеціальних операцій. Чому в той час не вдалось сформувати повноцінні ССО, і які сили заважали цьому процесу?

-По-перше я не був головним ідеологом, тому що взагалі над ідеєю створення ССО працювала ціла команда. Ця ідея виникла в Головному управлінні розвідки. Тому що в той час спецназ «ідеологічно» замикався на ГУР. Вона виникла тому, що ми бачили об’єктивну потребу в цьому.

Але нажаль ми часто бачимо як рішення приймаються не за об’єктивної потреби, а на догоду політичним цілям. Початок роботи по створенню ССО співпав з тим часом коли це ще нікому не потрібно було, це «пізній Кучма», потім після «Помаранчевої революції» почались активні реформи в армії і було створене Управління спеціальних операцій.

Після цього, в процесі створення ССО пішов спад. Якщо з 2008 і до 2010 року, це було поступове гальмування, то з 2010 року пішов відвертий відкат. Всі погоджувались з необхідністю створення таких сил, але ніхто нічого не робив.

Ось в цьому і полягає головна проблема – проблема політики.

– Українським Силам спеціальних операцій, в їх сучасній структурі  виповнюється вже два роки. За цей час вже можна дати певну оцінку цій структурі. Які на Вашу думку можна відзначити найбільші досягнення, та найбільші проблеми у створення ССО?

– Як я вже говорив, на даний момент я не служу в Силах спеціальних операцій, я не володію всією картиною і бачу ситуацію фрагментарно. Із спілкування з людьми. Коли я буваю в частинах.

На мою особисту думку – на тактичному рівні зміни є, змін достатньо багато, і зміни в більшості своїй позитивні. Це принципові речі для тактичного рівня – це відбір людей, це підготовка людей, і це оснащення людей. Цих «трьох китів» вистачає для того щоб підрозділи могли бути готові для виконання завдань.

А ось на рівні керівництва, на мій погляд, не все так добре. Що не зовсім так? Я не бачу якоїсь цільної, завершеної ідеї і мети створення ССО.

Об’єднавши під своїм керівництвом стільки частин, в  командуванню ССО банально не вистачає ресурсів, фахівців і часу для того, щоб займатись серйозним реформуванням.

По суті, частини  спецпризначення якими були, такими і залишились. Зі зміною підпорядкування їх роль практично не змінилась. Поки що ми бачимо екстенсивний шлях розвитку – вони збільшились в чисельності, покращили ті три параметри про які я сказав вище, і все. Але підходів до ведення бойових дій і виконання завдань вони не змінили.

Одна з ознак цього – всі підрозділи в частині (ред.  – в полках СпП), як мали однакову спеціалізацію, так і залишились. Такого не може бути. Спектр завдань настільки широкий, і настільки відмінний, що всі нормальні країни світу передбачають спеціалізацію підрозділів, не можуть всі загони мати однакову спеціалізацію.

Є різні погляди на структуру спеціалізації підрозділів. Наприклад в відомому  британському 22-му полку SAS, в кожному ескадроні є три групи зі своєю спеціалізацією: аеромобільна, гірська і мобільна.

У американців теж, у одному батальйоні «зелених беретів» три роти по шість груп. В роті з шести груп, чотири групи сухопутні, одна мобільна (на техніці), і одна повітряно-десантна. В інших ротах спеціалізація інша – там є водолазні групи.

Роль особистості дуже велика, саме особистості дуже часто рухають процеси. Тому, я б сформулював відповідь на це питання таким чином – на сьогоднішній момент в керівництві ССО стоять нормальні, порядні, кваліфіковані військові, і от саме в цьому є проблема – вони нормальні військові, вони діють по нормальним статутам і стандартам. А Сили спеціальних операцій це все таки,  мабуть,  не зовсім нормальний рід військ. Тому,  мені здається, що потрібна трошки «божевільна» людина, яка б рухала процес розвитку ССО.

– Частинам ССО приділяється значна увага при переозброєнні армії. Вони  отримують нові снайперські комплекси,  тепловізори, та американські радіостанції «Harris Falcon III»¹   (армія США  тільки почала переозброєння на 3-є покоління цих станцій). На які напрямки в переозброєнні ССО слід зосередити ресурси, крім зброї та зв’язку?

–Я б не став так оптимістично говорити про масштабне переозброєння сил спеціальних операцій. Нажаль особливої уваги що до переозброєння ССО не має. Проблем з технікою надзвичайно багато.

І знову повертаючись до попереднього питання – не має ідеї, бачення образу ССО. Через це підрозділи мають однакову спеціалізацію, і однакове озброєння.

Свого часу, в період 2007-2009 року, коли я ще очолював Управління спеціальних операцій, нам вдалось переконати командирів підрозділів у необхідності озброєння спецназу важким озброєнням.

Вони категорично відмовлялись мати міномети, крупнокаліберні  кулемети. Ці задуми тоді були реалізовані. Були створені відповідні підрозділи, які отримали важке озброєння. Що правда, мінометів нам тоді не дали, але спецназ отримав АГС-17 і «Утес» .

Вже під час АТО ці командири були дуже вдячні за таке рішення, і говорили що були неправі виступаючи проти важкого озброєння.

На мій погляд, одна з головних проблем в переозброєнні, якій зараз не приділяєтеся увага – це транспорт. Завдяки волонтерам та іншим каналам, в частинах якийсь транспорт є. Але техніка яка не штатна, викликає  дуже багато проблем по підтриманню та ремонту. Тому що офіційно запчастини для них отримати не можливо.

Якщо мені не зраджує пам’ять, ще у 2008 році ми замовили НВО «Практика» розробку  машини для спецпідрозділів.  Вона була зроблена, показана на параді, а потім про неї забули. Це бронемашина «Козак». Згадали про неї лише з початком війни. І першою згадала про цю машину Нацгвардія, яка і прийняла її на озброєння. Але у варіанті який підходив саме для виконання завдань нацгвардійців. Для спецназу вона має завеликі розміри.

А зараз «Практика» розробила новий варіант бронемашини «Козак», який більш-менш підходить для спецпідрозділів, але закупка такої техніки потребує великих грошей.

На скільки я знаю, для ССО планується закупівля бронемашин, і це буде «Варта». Нажаль «Варта» і як бронемашина має багато зауважень, а як машина для сил спецоперацій – це зовсім поганий зразок.

Потрібні машини. Польські аналогічні підрозділи використовують автомобілі  «Toyota Hilux». При чому у них легкоброньовані машини.

– Як Ви знаєте головною зброєю диверсанта є міна. Чи мають наші ССО достатній рівень забезпеченості інженерними боєприпасами та мінами? 

-Я не володію ситуацією на сьогоднішній момент, але не помилюся якщо скажу, що як воно було в Радянському союзі так воно і залишилось.

Нажаль в Україні не було жодного підприємства чи конструкторського бюро, що розробляло б щось в цьому напрямку.

Частини спецпризначення мінами були забезпечені не погано, але після підписання Україною конвенції про заборону використання протипіхотних мін, було заборонене використання протипіхотних мін в некерованому варіанті.  Під час моєї служби, на початку 90-х років, я віз ешелон різних боєприпасів для здачі в Ольшаницю (ред. –  база зберігання інженерних боєприпасів), із своєї рідної частини. Це декілька вагонів, близько 60 тон боєприпасів.  Під цю марку були здані практично всі спец-боєприпаси. Було дуже багато мінно-вибухових речей, яких не було ніде інше.

– Чи необхідно розвивати цю номенклатуру озброєння частин спеціального призначення: створювати нові вибухові речовини,  заряди, міни – пристосовані для використання саме частинами СпП?  Наприклад,  створювати міни та підривники замасковані в сучасні предмети побуту: смартфони, побутову техніку?

– Створювати безумовно потрібно. Але в жодному випадку не замасковані під предмети побуту. Це заборонено, це не конвенційно, і цього робити не треба.

-У склад ССО Польщі входить 7-а авіаційна ескадрилья  спеціальних дій. А у ССО Литви² входить авіаційна ланка спеціальних операцій³.  Чи є необхідність створення у складі наших Сил спеціальних операцій авіаційного підрозділу?

 – Питання багатошарове. Створення безперечно необхідне. Свого часу американці провели невдалу операцію в Ірані – «Кіготь в пустелі» .  І от проблеми цієї операції виникли саме через неготовність авіації виконати поставлені завдання.

Створювати авіаційний підрозділ треба, тому що льотчики для ССО повинні мати специфічні навички по відношенню до звичайних льотчиків. Вони обов’язково повинні вміти літати в ночі.

Тому підрозділ створювати треба, але де  саме – це вже залежить від прийнятого рішення керівництвом, і від фінансування.

Звичайно, краще створювати у складі сил спеціальних операцій.  Тому що буде безпосереднє управління, вони будуть готуватись виключно до тих завдань, до яких треба. Але це тягне за собою велику кількість додаткових витрат і створення додаткових структур. Для льотчиків потрібна база, потрібне обслуговування, при чому дуже багато видів: технічне, навігаційне, метеорологічне і тому подібне.

Тому свого часу, поспілкувавшись з льотчиками, і зрозумівши рівень всіх цих проблем, ми запропонували створити авіаційний підрозділ у складі Повітряних сил.  В адміністративному підпорядкуванні Повітряних сил, але в оперативному підпорядкуванні ССО. Це не дуже ефективна форма, але на жаль ми не дуже багата країна на сьогодні.

-У вже згаданих силах спеціальних операцій Польщі, в 2008 році був створений підрозділ «NIL». Це підрозділ оперативного забезпечення ССО Польщі. Він виконує функції оперативної підтримки: організація управління (розгортання передового пункту управління), радіоелектронної розвідки, радіоелектронної боротьби, та інші види  підтримки. Чи варто нам перейняти цей досвід поляків, і створити в наших силах спеціальних операцій відповідний підрозділ?

– Поляки створюючи ССО, створили самодостатню  структуру. У поляків ССО це вид збройних сил, що визначено в їх законодавстві. Якщо у нас ССО це рід, тобто входить у склад збройних сил і виконує завдання за підтримки інших родів і видів військ, то вид збройних сил повинен бути самодостатнім, і повинен включати в себе всі компоненти для  самостійного виконання завдань.

Що до створення такого підрозділу у складі наших сил спеціальних операцій, то на сьогоднішній момент частково це питання вже вирішено. Можливо не в повному обсязі, не так як у поляків.

– Свого часу частини спеціальної розвідки (в народі відомі як «Спецназ»),  були в оперативному підпорядкуванні Головного управління розвідки (ГУР). Де за координацію дій «спецназу» відповідала Служба спеціальної розвідки 2-го департаменту ГУР.

Після створення ССО як окремого роду військ, виникла певна конкуренція між цими структурами. Координація з воєнною розвідкою (ГУР) значно погіршилась. Обсяг інформації від ГУР значно скоротився, а час отримання цієї інформації збільшився. Оскільки ССО на відміну від ГУР не має власних підрозділів стратегічної радіоелектронної розвідки, обробки даних космічної розвідки, а найголовніше агентурної розвідки – можливості проведення спеціальних операцій, особливо за кордоном, зменшились. Наскільки серйозна ця проблема?

– Конкуренція дійсно виникла. Взагалі ідея створення ССО народилась в ГУР, але,  нажаль в процесі реалізації цієї ідеї ГУР став її найбільшим супротивником. На мій погляд це певна ревність від того, що їх позбавили великої частини сил і засобів. Тому що нажаль, за часи існування незалежної України, якщо спецназ більш-менш вдалося зберегти, то військову розвідку, особливо її тактичну ланку, її знищили майже до нуля.  І коли в 2014 році виникла кризова ситуація – завдання розвідки нікуди не ділися, їх було дуже багато, а виконувати їх було просто нікому.

На той момент розвідників на тактичному рівні практично не було. Це була дуже серйозна проблема, і на жаль дірки в цій ланці затикали спецназом.

Коли було прийнято рішення забрати у ГУР частини спеціального призначення, для них постало питання хто буде виконувати ці завдання. В подальшому рішення про створення ССО було прийнято, а тактична розвідка була посилена – зараз ми маємо чотири розвідувальних батальйони, яких не було на початок війни (були три – з яких два кадрованих).

Це і стало причиною цього конфлікту. А також частково на це вплинула міжособистісні відносини керівників ГУР та ССО.

– як це можна вирішити?

– На сьогоднішній момент це питання вже частково вирішене. Вже немає тієї конфронтації. Начальники зрозуміли, що один без одного вони працювати не можуть. З одного боку ССО це дуже гарне джерело для розвідки, вони дають багато інформації. З іншого боку сили спеціальних операцій потребують постійної інформації.

Тобто обмін інформацією повинен бути двостороннім – з одного боку ГУР дає узагальнену інформацію для ССО, і ставить їм завдання в межах своїх повноважень. А ССО доповідають про виконання завдань, і надають отриману при цьому інформацію воєнній розвідці. Яка повертається до ССО у вже узагальненому  і проаналізованому вигляді.

-А чи є доцільним існуючу структуру ССО підпорядкувати ГУР, тобто мати ССО як частину воєнної розвідки?

– При такому варіанті Збройні сили позбавляться бойового компоненту для проведення спецоперацій, а натомість отримають потужний розвідувальний компонент. Це не є правильним.

-ССО Росії в своєму складі мають три центри спеціального призначення та навчальний центр.  А бригади спеціального призначення наш противник залишив у складі військових округів. Після створення ССО України як окремого роду військ, у складі  Сухопутних військ не залишило підрозділів спеціальної розвідки (один такий підрозділ залишився тільки в ВМС).  Це значно звужує можливості розвідувальних відділів оперативних командувань.  Чи необхідно створити у складі оперативних командувань окремі роти або загони спеціального призначення?

– Оперативні командування не призначені для застосування військ. Ще в 2006 році було створене ООК – об’єднане оперативне командування, на яке поклали функції застосування військ. Після створення ООК, оперативні командування втратили цю функцію. Пізніше таку структуру управління скасували, а з зараз до неї повернулися знову – створивши ООШ (об’єднаний оперативний штаб).

Саме тому, той орган, який застосовує війська повинен мати сили і засоби розвідки.

Тому на мій погляд наявність спеціальної розвідки (спецназу) в ОК позбавлена сенсу. А от використовувати для ведення  розвідки в інтересах угруповань сухопутних військ придані частини зі складу ССО – є доцільним.

-В Україні активно формуються війська територіальної оборони. Їх головне завдання охорона та оборона тилу, важливих об’єктів інфраструктури. Чи необхідно доповнити функції військ територіальної оборони веденням партизанських дій?  І чи повинні ССО проводити навчання «партизанських загонів», чи за це має відповідати ГУР?

– Питання дуже складне. На мій погляд підрозділи територіальної оборони не можна використовувати як партизанські сили. Я вважаю, що підрозділи партизанського руху треба готувати завчасно  – як мінімум у загрозливий період. Можливо з певним залученням сил територіальної оборони, але як окрему незалежну структуру. Це необхідно для конспіративного існування цих партизанських загонів.

Якщо противник захоплює якусь територію, в першу чергу він проводить «зачистку» – комплекс контррозвідувальних заходів для виявлення підпілля. І якщо члени партизанських загонів були у складі частин територіальної оборони, то всі вони будуть швидко виявлені.

-В Росії знаходяться багато втікачів   які вчинили злочини на Майдані, зрадили військовій присязі і перейшли на сторону окупанта, або допомагали агресору захопити нашу територію. Чи мають українські ССО достатньо досвіду та можливостей,  щоб провести операцію по їх викраденню з території Росії та окупованого Криму, і доставки їх в Україну?

– Скоріше ні чим так. Все таки сили спеціальних операцій це підрозділ Збройних сил. На сьогоднішній момент я не бачив підрозділів для виконання таких специфічних завдань. Це скоріше завдання агентурної розвідки (ред.  СЗР та ГУР). Тому що мова йде про легендування, прикриття,  та знаходження людини там.

На Сході декілька таких операцій ССО провели. Але там це робити було легше, так як  на цій території не існують ефективні державні утворення. В тому числі ефективна контррозвідка, поліція.

– Загибель російських військових , а також громадян, які воювали в Сирії у складі приватної військової компанії «Вагнер» спричинила значний деморалізуючий вплив на населення Росії. Втрати с Сирії знижують авторитет російської влади, і підвищують антивоєнні настрої – що є вигідним Україні.  Чи доцільно на Ваш погляд , проводити в Сирії операції наших сил спеціального призначення по знищенню російських військових – у співпраці, або під виглядом однієї з ворогуючих сторін? І чи є зараз для цього можливості?

– Поки що у нас вистачає завдань на нашій території. Хлопці не вилізають зі Сходу, вони живуть в режимі «три на три». У росіян є бази в Сирії,  з якої вони можуть діяти. З якої бази будемо діяти ми?

– Поговоримо про «морський спецназ»,   чи на достатньому рівні відбувається підготовка особового складу 73-го морського центру СпО, адже в АТО бойові плавці не мають змоги набути бойового досвіду за своїм прямим призначенням  – як водолази розвідники?

– Морський спецназ призначений не тільки для ній на воді, берег це теж зона їх відповідальності. Я згоден, на сьогоднішній момент вони виконують не властиві їм завдання. Це пов’язано з багатьма об’єктивними факторами нажаль. Але вони отримують бойовий досвід, який вартує багатьох інших видів підготовки. Крім того на скільки я знаю, в 73-му центрі є серйозні кадрові проблеми.

Думаю, що на сьогоднішній момент, їх підготовка як морської компоненти – не достатня. Проте вони вміють воювати, і це позитив.

-В радянські часи, і у складі ВМС України на початку 90-х, на озброєнні 73-го центру СпО (тоді ще 17-ї бригади) були надмалі підводні човни «Тритон-2», як вони використовувались?

  – Приблизно з  1999 року, Тритонів вже не було у складі ВМС. В наявності в 73 МЦСО знаходився аж один Тритон-2, який був розукомплектований. Цей надмалий підводний човен не перебував на озброєнні ні радянського флоту, ні ВМС.  Тритон-2 був експериментальною технікою, яка була в дослідній експлуатації. І ці дослідження так і не завершили, оскільки Радянський союз розвалився.

В 73-му центрі крім Тритонів, були і інші засоби підводного руху – «Сирена» і  «Протон». Проблема всіх цих засобів в тому, що всі вони приводились в рух від акумуляторів. А ці акумулятори дуже специфічні, дуже коштовні, і виготовляються в Росії.

– Чи є в сучасній війні необхідність у таких засобах доставки?

– Абсолютно не має. Наприклад до Криму групу бойових пловців можна доставити навіть на човні. При хвилях до двох балів човен важко буде виявити навіть РЛС . Крім того можна доставити групу човном, а вже у безпосередній близькості до берега підійти у підводному положенні. Використовуючи індивідуальні підводні апарати.  Варіантів достатньо багато.

– Війна триває вже чотири роки, ССО і армія в цілому,  отримали великий бойовий досвід. А кожна структура , що розвивається повинна постійно змінюватись – які на Вашу думку головні зміни необхідно впровадити в ССО, враховуючи досвід війни на Донбасі?

– В Радянському союзі після війни в Афганістані вирішили, що ця війна винятковий випадок, такої війни більше не буде, і впроваджувати цей досвід в підготовку військ  не треба. Весь бойовий досвід війни в Афганістані був успішно забутий. Він залишився у вигляді книжок і методичок, але не пішов у статути, керівні документи що до бойового застосування. А коли росіяни почали війну в Чечні, вони вимушені були  відновлювати спочатку – зараз головне не повторити їх помилку в нашій армії.

На підставі досвіду який ми отримали, необхідно вносити зміни в першу чергу в керівні  документи. В чому головна сутність цих змін? По перше вони повинні передбачати децентралізацію – війна показала, що вже не воюють великими угрупованнями військ. Як правило це угруповання тактичного рівня, угруповання різнорідні.

Саме в вміння застосовувати таку «збірну солянку», це великий талант командира.  Необхідно домогтися передачі функцій бойового застосування на нижчі ланки. Наприклад на момент створення нашої армії, всі рішення що до застосування спецназу приймались на рівні військового округу, або пізніше оперативного командування. Частина спецпризначення самостійно рішень практично не приймала.

Потім, частково, функції планування і застосування були передані на рівень командирів полків.

Зараз, на мій погляд, треба йти по тому шляху, по якому йдуть західні армії. Західна модель ССО має в основному дві структури: одна структура , це структура мирного часу – частини, підрозділи; друга, це структура воєнного часу – змінний склад тактичних угруповань.

Тактичне угруповання (SOTJ)⁴ – це змінний склад частин і підрозділів  яким керує один штаб. Цей штаб здатний керувати усіма силами і засобами, які необхідні для виконання певного, конкретного завдання. І не важливо які це частини, яких родів військ, чи навіть країн.

Тому головні зміни які необхідно впровадити, можна назвати такі: децентралізація, створення можливостей самостійного застосування загонів, і переозброєння.

Інтерв’ю проводив Mariner спеціально для Українського міліарного порталу

¹Harris Falcon III – останнє покоління цієї радіостанції. Армія США почала переозброєння на 3-є покоління.

²чисельність збройних сил Литви приблизно 10.500 чол.

³Specialiųjų operacijų grandis (SOG) – авіаційна ланка спеціальних операцій ЗС Литви

⁴special operation tactic joint (SOTJ) – тактична група спеціальних операцій