До побачення, танки!

Найбільший британський виробник озброєнь – компанія BAE Systems – оголосила про закриття заводу, де випускалися основні бойові танки «Челленджер 2». Тобто, через майже 100 років після винаходу перших броньованих машин, Британія припиняє випуск власних танків. Як відзначає міністерство оборони Великобританії, в майбутньому перевага буде віддаватися легким військовим машинам. … Повідомлення про те, що британці припиняють свою діяльність в області танкобудування, в якій мають колосальний досвід, насправді було цілком передбачувано ще кілька років тому. Нинішня ситуація є лише проявом тенденції, що намітилася ще в кінці минулого століття, і тісно переплітається з поглядами на сучасне бойове застосування сухопутних військ, що виробляються американцями і набули більш-менш певної чіткості на початку XXI століття.

Як відомо, реформування своїх збройних сил американці проводять далеко не перший рік, намагаючись виробити основні необхідні можливості своїх збройних сил – перекидання та швидке розгортання військ на театрах військових дій в різних частинах світу, і здатність одночасно брати участь в 2-х регіональних збройних конфліктах. На ці плани орієнтуються і деякі європейці, в першу чергу – острівна Великобританія, бачення якої сучасних військових операцій багато в чому співпадає з американськими концепціями, що розглядають в основному можливі театри військових дій поза континентальною частиною країни.

В кінці ХХ – початку XXI століття основними у ЗС США були програми ВПС (EAF, Expeditionary Aerospace Force – “Експедиційні аерокосмічні сили”) і флоту разом з морською піхотою (наприклад, Operational Maneuver from the Sea – “Оперативний маневр з моря” і From the Sea – “Вперед з моря”). При цьому сухопутні війська особливими планами на перспективу довгий час похвалитися не могли. Між тим, після операції проти Югославії командування “сухопутників” піддалося гострій критиці з боку законодавчої та виконавчої влади США. Як показав конфлікт, цей вид американських ЗС не в змозі ефективно протистояти навіть арміям невеликих держав. Верховний головнокомандувач Об’єднаними силами НАТО в Європі (тоді – генерал Уеслі Кларк), постійно заявляли про високу боєготовності американських військ, тоді не міг не визнати, що армія не готова до участі в невеликих (локальних) конфліктах.

До цього варто зауважити, що армії європейських країн також до кінця ХХ століття готувалися в основному до ведення широкомасштабних війн, що вже тоді було позбавлена актуальності.

Тому поява програми реформування сухопутних військ в Штатах вважали своєчасним. Але плани, представлені в жовтні 2000 року начальником штабу СВ генералом Еріком Шінсекі (документ носив назву “Бачення сухопутних військ”), шокували не тільки військових експертів, але перш за все – представників військово-промислового комплексу країни. Настільки крутого повороту в планах Пентагону не очікувало і більшість самих військових. Справа в тому, що генералітет вирішив повністю відмовитися від бронетанкових військ. Танки, як вважають американські “сухопутники”, сьогодні не відіграють тієї ролі на полі бою, що приділялася їм ще 10-20 років тому. Тоді як основне завдання нинішніх збройних сил у світі – участь в локальних конфліктах – вимагає оперативності у перекиданні та розгортанні військ. Перекидання же танків займає багато часу і коштів.

На переконання Шінсекі, необхідно усунути різницю між важкими і легкими формуваннями СВ і забезпечити їм здатність до швидкого розгортання в будь-якому регіоні світу з розрахунку: бригада / бригадна бойова група (ББГ) – за 96 год, дивізія – за 120 год і п’ять дивізій – за 30 діб. Ці нормативи визнані сьогодні у ЗС США орієнтирами.

Головні суперечки розгорілися навколо технічного оснащення бригад нового типу. Генерал Шінсекі пропонував для збільшення транспортабельності і мобільності військ повністю оснастити підрозділи СВ лише колісною броньованою технікою, замінивши в першу чергу танки «Абрамс». Вимоги до такої машини ( «бойової системи майбутнього») за Шінсекі: маса – 10 – 20 т, вона повинна вміщувати відділення військовослужбовців, корпус виконаний із застосуванням технології «стелс», оснащена електричним двигуном, мати запас ходу без дозаправки 300 – 500 км, бути уніфікованою для застосування на будь-якій місцевості і в будь-яких кліматичних умовах, авіатранспортабельна (літаки С-130 і С-17).

Поки «система майбутнього» не побачила світ, її планувалося замінити «перехідною» бронемашиною. В якості останньої американськими генералами-сухопутниками була запропонована швейцарська колісна БМП “Пірана”, яка за ліцензією випускається в Канаді. Що ж стосується власне «бойової системи майбутнього», то, згідно плану Шінсекі, її надходження на оснащення нових формувань сухопутних військ було заплановано на 2012 рік, причому загальні потреби в різних модифікаціях цієї машини склали 2 500 – 2 700 одиниць. Створення «бойової системи майбутнього» та оснащення нею знову створюваних мобільних сил керівництво сухопутних військ тісно пов’язує з налагодженням виробництва легкої 155-мм гаубиці, нової протитанкової системи і нового «транспортного літака майбутнього» з вертикальним злетом і посадкою для заміни вертольота «Чінук».

Ці плани викликали у виробників озброєнь справжній ажіотаж. Багато американських експертів заявляли, що сухопутні війська ЗС США вирішили стати копією морської піхоти. Одним з головних «рушійних сил» скандалу став, зрозуміло, фінансовий аспект. Адже, реалізуючи план генерала Шінсекі, армія б відмовилася від відразу семи програм модернізації озброєнь, в тому числі танка М1А1 “Абрамс”. Якщо врахувати, що в момент оприлюднення плану Шінсекі уряд США виділив на закупівлю і модернізацію військової техніки для армії, в тому числі – згаданих “Абрамс”, 60,3 млрд дол, то причина шоку була цілком зрозуміла.

Важко сказати, що було великим ворогом плану Шінсекі – опоненти-теоретики або американський ВПК зі своїми інтересами. Однак у стовідсотковому вигляді цей план не мав шансів на реалізацію, занадто серйозну протидію він зустрів – в Конгресі США з цього приводу розгорілися цілі баталії. В кінцевому підсумку, генералітет американських сухопутників визнав, що разом з колісною в СВ повинні бути і гусеничні бронемашини, а потім була визнана і можливість подальшого застосування танків.

Консенсусною була визнана програма «Перспективна бойова система» – FCS, Future Combat System. В рамках цієї програми розробляються і танки четвертого покоління. Програма FCS відбила бачення перспективних так званих цільових сил (Objective Force), що володіють стратегічною мобільністю та високою бойовою ефективністю, – тих самих сил, про які говорив Шінсекі, і які б діяли за відповідними нормативами.

Однак відміна від плану Шінсекі полягає в тому, що в Objective Force допускається можливість використовувати і «важкі сили» у складі кількох танкових та механізованих дивізій, оснащених на даний момент ОБТ M1 A2 «Абрамс» і БМП М2АЗ «Бредлі». Їх має замінити перспективний танк MCS (Mounted Combat System) з 120-мм гарматою гладкоствольною і бойова машина піхоти ICV (Infantry Carrier Vehicle).

В цілому до складу перспективної системи FCS буде входити 18 бойових систем (спочатку намічалося включити в неї 24 машини). З них – 8 наземних екіпажних машин: згадані танк MCS і бойова машина піхоти ICV, а також бойова розвідувальна машина RSV (Reconnaissance and Surveillance Vehicle); 155-мм самохідні гаубиці NLOS-C (Non Line of Sight Cannon); 120-мм самохідні міномети NLOS-M (Non Line of Sight Mortar); командно-штабні машина CCV (Command and Control Vehicle); броньовані ремонтно-евакуаційні машини RMV (Recovery and Maintenance Vehicle); броньована медико-евакуаційна машина MTEV (Medical Treatment and Evacuation Vehicle) . А також 6 наземних дистанційно керованих машин: EMARVRSTA; штурмові ARV As it; розвідувальна ARV-A (L) (6×6); малогабаритна UGV; транспортна MULE (6×6); інженерна. Доповнюють систему безпілотні літальні апарати чотирьох типів

Тобто за умови створення перспективних ББМ, бойових бронемашин на уніфікованих шасі, американцями створюється і перспективний танк. Основні тактико-технічні вимоги до танку МCS (в зіставленні з ТТХ ОБТ M1 «Абрамс») були сформульовані наступним чином:

– зниження бойової маси на 70%.;
– зменшення внутрішнього корисного заброневого обсягу машини на 50%.;
– збільшення запасу ходу в 1,4 -1,5 рази (в тому числі по паливу і гусеницях);
– скорочення обсягу МТВ на 35-50%.

При цьому має бути забезпечений високий рівень вогневої могутності та захищеності.

Однак початковий план Шінсекі викликав в Європі не менший шум, ніж у США. Перш за все, в тій чи іншій мірі армії провідних країн НАТО, як відомо, в більшій своїй частині серйозно орієнтуються на лідера – США – і настільки глибокі зміни в самому баченні американцями сухопутних військ тут не могли пройти безслідно. До того ж створення загальноєвропейських збройних сил сьогодні зводиться до формування багатонаціонального корпусу Сил реагування, головна задача якого – участь у миротворчих операціях і локальних конфліктах. Плани американських генералів спочатку істотно вплинули на перспективи технічного оснащення цього формування.

Особливо стурбованим виявилися саме британці. Це не дивно – з європейських країн Великобританія має, мабуть, найбільш тісні військово-технічні зв’язки з США. Скорочення американської участі у спільних програмах розробок нових видів зброї поставило їх під загрозу зриву. Не дивлячись на «градацію» плану Шінсекі, відразу після його оголошення США скоротили свою частку в розробці однієї лише нової “натівської” розвідувальної легкої бронемашини одразу на 450 млн доларів! Британцям було над чим замислитися.

Цілком очевидно, що «танкові суперечки» в США змусили серйозно переглянути перспективи цього роду військ в армії Великобританії. Як і перед ВС США, перед армією Великобританією стоять завдання діяти перш за все поза територією країни. Звідси – вимоги мобільності і транспортабельності до військ, які танкові підрозділи не дуже-то задовольняють.

До того ж, на озброєнні СВ армії країни в даний момент знаходиться близько 400 танків. При цьому, наприклад, останній британський танк «Челленджер-2», крім британських збройних сил, закуповує тільки Оман (всього 38 штук). Зрозуміло, що для випускаючої танки британської компанії «Віккерс Дефенс Сістемс» (нині є частиною компанії BAE Land Systems) без замовлень британської армії випускати танки особливого сенсу немає.

Тим часом, через рік після початку суперечок довкола плану Шінсекі головком артилерійських військ Великої Британії генерал-майор Пітер Гілкріст заявив, що танк як бойова машина морально застарів і що останній танк буде знято з озброєння британської армії в 2025 році. Заява генерал-майора Пітера Гілкріста викликала у багатьох в Британії справжній шок, адже танк у цій країні зі славними танковими традиціями є чи не головним символом всіх воєн минулого століття. (До речі, нагадаємо: перший танк був винайдений англійським полковником Ернестом Свинтон в 1901 році, а бойове хрещення пройшло в першу світову війну – у 1916 році).

Тоді ж генерал-майор Гілкріст зазначив, що майбутнє – за легкими і мобільними бойовими машинами, які було б легко перевозити в літаках та оперативно перекидати в місця бойових дій. Його заяву прокоментував представник військово-промислової корпорації «Віккерс Дефенс Сістемс» Ендрю Гадсбі. Останній заявив, що ніякої трагедії в цьому немає: “Усе хороше коли-небудь закінчується. Як колись армія переходила з коней на танки, так сьогодні ми переходимо до більш досконалих видів озброєння. Починається нова епоха у військовій історії”.

Тому нинішня відмова від танків Великобританії не є сенсаційною. Передумови до цього створювалися довгий час. Інше питання – чи не є це початком світової тенденції? Здається, тут думки військових світу можуть розділитися. Послідувати за Великобританією можуть країни, не стурбовані питаннями територіальної оборони і орієнтовані на військові операції на чужих територіях, перш за все в складі багатонаціональних сил військових (військово-політичних) блоків. Для нейтральних позаблокових країн (і Україна в їх числі), як і тих, у кого є проблеми з сусідами, танкові війська є і будуть в недалекому майбутньому найважливішою складовою сухопутних військ.

Дмитро Тимчук
ФЛОТ2017