Танкова тактика, частина І і ІІ.

Відповісти
Аватар користувача
Woozrael
Повідомлень: 344
З нами з: Сер квітня 01, 2009 9:39 am
Звідки: "Нет на свете города красивее, чем Киев" © М. Булгаков
Контактна інформація:

Танкова тактика, частина І і ІІ.

Повідомлення Woozrael » Чет квітня 02, 2009 5:49 pm

Подивився на порожній розділ «тактика», і вирішив його «захопити»))

Військові дії, з давен-давен і до нашого часу, є складна система взаємодій різних типів та родів військ. З погляду людини мало знайомого з військовою справою, це все можна гарно описати строкою Лєрмонтова: «Смешались в кучу, кони, люди…» Тобто являє собою хаос, безлад. Але так здається лише на перший погляд.
Тактика (з давньогрецького «тактос» «порядок, расположення») є антонімом військовому хаосу, і є складовою частиною військового мистецтва, що включає в себе теорію і практику підготовки та ведення бою різними частинами та підрозділами.
Не треба плутати тактику із стратегією. Стратегія включає в себе тактику, але є не лише військовою дисципліною, а ще й економіко-політичною.

В нашому коротенькому циклі, спробую розповісти дещо з того чого мене вчили і чим я захоплюся - тактику танкових військ.

В першій частині розглянемо еволюцію танкової тактики з першої по другу світові війни.

Жодна війна не вигравалася відсиджуванням у кріпостях. Навіть перехід до оборони має на меті створити сприятливі до переходу у наступ (контрнаступ) умови, захоплення стратегічної ініціативи та розгрому противника. В той же час втрати військ у наступі завжди є більшими ніж у тих хто обороняється, тому досить давно була виведена така аксіома що на проміжку оборони яку треба прорвати треба зосередити хоча б втричі більше військ ніж обороняються. Звичайно втрати все одно будуть, і як правило, більші ніж у тих хто в обороні. Тобто питання у мобільній зброї яка б до того ж мала достатню захищеність стояло завжди, і завжди було протистояння трьох принципів: мобільність, захист, могутність озброєння. Середньовічні лицарі мали достатню для тих часів броню, але з появою мушкетів стали вразливими для вогню з вогнепальної зброї. Мушкетери в свою чергу були значно менш мобільні за лицарів. З розвитком військово-технічних засобів роди військ змінювалися, зброя вдосконалювалася, але принцип мобільності-озброєності-захисту залишався. І саме цей принцип знайшов своє найкраще відображення у концепції танку.

Історію танків можна виводити з багатьох прикладів – і з креслень Да Вінчі, від пересувних оборонних таборів з возів що використовували, наприклад, козаки, - прикладів спроб поєднати принципи захисту, мобільності, та вогневої могутності можна наводити безліч.
Проте, думаю, цікавіше буде розібратися з безпосередніми попередниками танків.
В Першу Світову Війну склалася досить цікава ситуація – військові засоби за своїми можливостями сильно випередили розвиток військової думки, розвиток тактики. Тобто була зброя, а як нею розпорядитися найкраще розуміння не було. Штабам довелося навчатися ціною крові солдат.

Кіннота, на яку традиційно покладалися прориви та рейди по тилах, виявилася занадто незахищеною для нових умов – встигнути подолати відстань між залпами повільно стріляючих піхотинців це одне, а йти на беззупинні кулемети – зовсім інше.
Приймаючи до уваги те що до 1910 року у Західній Європі та США було вже більш ніж 400 000 автомобілів із двигунами внутрішнього згоряння, відповідь була на поверхні: броньований автомобіль. Досить мобільний та захищений, цей вид озброєнь виключно добре зарекомендував себе на початку ПСВ. Вони використовувалися в обороні (саме на броньовиках голландці вперше випробували те що пізніше, вже у Другу Світову Війну стане називатися мобільною обороною), вони використовувалися в наступі і робили зухвалі рейди по тилах. Але через пару років військові дії перейшли до статичних – обидві сторони зарилися у окопи під захистом перехресного вогню кулеметів, а розпушена та вкрита воронками вибухів артилерійських снарядів земля робила неможливим проїзд автомобілів по нейтральній землі, це не кажучи про кілометри колючого дроту. Генерали кидали солдат на кулемети, втрачаючи тисячі за 1-2 відвойовані кілометри, але це не було рішенням. Отруйні гази дали надію, але через деякий час все знов зупинилось, з тією лише різницею що тепер у солдат були протигази. Війна застрягла у багнюці.

Відповідь прийшла із далекої від військових справ галузі – сільського господарства.
Гусеничні трактори, маючи широкі гусениці не боялися багнюки, а їх траки не боялися колючого дроту. Удільна потужність тракторів того часу залишала бажати кращого, тому окрім того щоб навісити на трактор броню треба було навчити трактор долати солідні перешкоди. Для цього майбутній легенді пустили траки навколо всього корпуса.
Новітній тип озброєння, що був для секретності названий «танк» (з англійської – «бак, резервуар»), був якнайкраще пристосований для того щоб змінити хід війни: він був захищений (на рівні і навіть краще за бронеавтомобілі), високо мобільним (в умовах бездоріжжя, ясна річ) та мав могутнє озброєння – гармати та кулемети.

Дебютом танків стала р. Сомме (Франція) у вересні 1916р. При підтримці 49 танків Mark I англічанами у три годинному бою було захоплено 5ти кілометровою глибиною німецької оборони за який до цього йшли бої декілька місяців.
Не дивлячись на дуже низьку надійність танків того часу (з 49 танків при Сомме 17 вийшло з бою через поламки), в цьому виді озброєнь побачили перспективу і біля Камбре в листопаді 1918 вже 378 танків Mark IV перейшли в наступ. Цього разу були прийняті міри по найкращій організації бою: була вибрана сприятлива наступу танків місцевість, була забезпечена несподіваність наступу (наступ відбувся без артпідготовки), танки діяли масою на напрямку основного удару. Вперше планом було передбачені дії танків для більш глибокого удару по тилам німців без взаємодії із власною піхотою та артилерією. Результатом цієї операції було те що за 12 годин бою сильна оборона німців була прорвана на протязі 13 км і вглиб на 9 км. Було взято 8 тисяч полонених та захоплено 100 гармат.
Вже з цих, перших спроб, можна вирисувати певні тактичні прийоми які будуть залишатися незмінними аж до останнього часу.
1. Першочерговим завданням танків було, є і залишається прорив оборони противника.
2. Це те що було спроба зробити при Камбре, але буде розвинуте та впроваджено широко у життя вже у ДСВ, - розвиток наступу.
4. Підтримка дій піхоти.
Перший же бій між танками відбувся 24 квітня 1918 року. Він мав несподіваний характер, - три німецькі та три англійські танки просто вийшли назустріч один одному. Для англічан розклад сил був не кращий – з трьох їх Mark IV два мали лише кулеметне озброєння (були «самками» по термінології того часу) і лише один – мав гармату. Німецькі танки A7V були всі гарматними, і до того ж мали вдвічі товстішу броню. Бій відбувався біля англійської піхоти, на виду в німецької артилерії з відстаней в декілька сотен метрів. Піхота не мала протитанкових засобів, а артилеристи боялися вразити свої танки, тому, можна сміливо казати що це була танкова дуель.
Двоє англійських «самок» отримали влучення і відійшли, третій англійський танк продовжив бій. На відміну від німецьких танків що зупинилися для більш точного ведення вогню, англійський танк маневрував, стріляючи в коротких зупинок. Один з німецьких танків отримав три влучення, і був кинутий екіпажем, а англійський танк порвав гусеницю. Інші двоє німецьких танків залишили поле бою.
Пізніше цього ж дня один німецький A7V зустрівся в бою з 7ма англійські Mark A (легкий танк з кулеметним озброєнням), підбив один та пошкодив три (ще три знищила артилерія). Таким чином було відкрита ще одна якість танків – як протитанкового засобу. Хоча в такій якості танки в ПСВ більше не використовувалися.
Ще, з цього ж бою можна зробити наступні два висновки:
1. В першому зіткненні мобільність виграла у захищеності
2. В другому – захищеність і озброєння – в мобільності
Тобто вже тоді можна було зробити висновок про те що ідеальний танк мав збалансувати в собі ці три якості. Проте на усвідомлення цього пішло ще багато років.

Досить швидко забувши всі уроки ПСВ в повоєнні роки військові продовжували мислити кавалерійськими шаблонами – в ролі основної маси танків військова думка бачила легкі танки з виключно кулеметним озброєнням, або маючі гармату невеликого калібру. Ще у підручнику 1940 року ми бачимо поділ танків на такі основні види:
-малі: вага до 5 тон, виключно кулеметне озброєння
-легкі – вага до 15 тон, на озброєнні малокаліберна гармата та кулемет, або лише кулемети
-середні – вага до 30 тон, на озброєнні гармата великого калібру та кулемет
-вагою понад 30 тон, на озброєні декілька гармат та кулеметів.
Німецька військова думка поділяла танки не за вагою, а за калібром гармати, проте сама ідея була схожою.
Легким танкам відводилася роль розвідки та підтримки піхоти. Вони мали входити в розриви ворожої оборони яку проривали середні та важкі танки і розвивати наступ проводячи рейди по тилам противника. Тут, насправді, ідеї радянської та німецької військової думки йшли схожими шляхами: довгий час позбавлена можливості будувати свої танки Німеччина навчала майбутніх танкістів разом із радянськими. Звичайно що відбувалися запозичення, й тому немає нічого дивного в схожесті.
Так, хоча й німецькі й радянські військові прийняли основні ідеї концепції майбутньої танкової війни англійського офіцера Дж. Фуллера що вбачала якраз прорив танків вглиб тилу противника, але були й відмінності. І хоча і там і там запорукою успіху вважалося масове використання танків на напрямі головного удару, проте, не дивлячись на розуміння цього факту, як і Великобританія СРСР бачив танки разом з піхотою, тобто як засіб її підсилення що певною мірою нівелювало це розуміння.

Цитую Кузнецов Т. П. «Тактика танковых войск» (М.: Воениздат НКО СССР, 1940.):
В наступательном бою на главном направлении каждый стрелковый батальон усиливается обычно одной танковой ротой. Следовательно, стрелковому полку может быть придано до батальона танков, а стрелковой дивизии 2–3 батальона.
Зазвичай це значило що танки придавалися піхотним підрозділам, та отримували команди від командування піхотних частин:
Приданную танковую роту как тактически неделимую единицу командир стрелкового батальона не распределяет, а указывает танкам порядок поддержки стрелковых рот.
При наличии на фронте тяжелых и средних танков последние находятся распоряжении командира стрелкового полка или дивизии
<…>
танковая рота, приданная стрелковому батальону, должна выполнять требования командиров стрелковых рот, если они соответствуют сложившейся обстановке и не противоречат указаниям командира стрелкового батальона.
Кількість танків що надавалася піхотним підрозділам була різною, але приблизно по 5-50 танків на кілометр фронту. Кількість та тип танків мали вирішуватися в залежності від типу перешкод, але виходили з того що на одну протитанкову гармату противника треба 4-5 танків (легких). Якщо оборона дуже міцна, то кількість танків могли довести до 60-70 із доданням важких та середніх танків (10 танків на кілометр фронту). Піхотна ж частина що мала вести бій на другорядному напрямі могла й зовсім не отримати танків.

Те що, можливо, звучало досить розумно, на практиці тих часів виявилося зовсім недієвим: танки розпорошувалися в невеликих кількостях по всьому фронту, а танковими підрозділами командували піхотні командир, які досить часто, й гадки не мали щодо можливостей та особливостей цих бойових машин (хоча танкісти й мали доповідати свої думки з приводу доцільності використання танків в залежності від умов, але прислухалися до підлеглих, зрозуміло, не часто).
Легкі ж танки, не дивлячись на свою швидкість, ще у боях в Іспанії, зарекомендували себе як надто слабо броньовані і масово винищувалися артилерією, що, напевно, і породило таке співвідношення – 4-5 танків на одну протитанкову гармату.

Проте, не дивлячись на підпорядкованість танкових військ піхотним потребам, вже тоді усвідомлювали що танки є найвигіднішим засобом для обходу чи охватів флангів противника. Реалізовано це мало бути проривом середніми та важкими танками оборони, та вклинення вглиб прориву малих та легких танків. В разі прориву оборони, з метою швидшого виходу в тил, танки мали поєднуватися у танкові підрозділи та діяти у відриві від піхоти.

Взаємодія родів військ забезпечувалася розрахунком швидкості просування військ, чим досягався своєчасний вихід на певні рубежі, установкою чіткої підпорядкованості, бойових задач, та провести бойове розподілення танків.
Задача танків у взаємодії з піхотою було прокладати проходи у дротових загородженнях, знищувати вогневі позиції противника, та захищати піхоту від нападів танків або бронемашин противника. У відповідь піхота мала допомагати танкам у знищенні цілей, вказувати танкам на непомічені ними цілі (актуальне і складно реалізуємо до нині: з досвіду війни в Іраку, на танк «Абрамс» встановлено в надгусенічній ложі телефон зв’язку піхоти з танком), допомагають танкам знаходити та долати протитанкові перешкоди, забезпечує безпеку знаходження танків у районах збору та допомагає службам матеріального забезпечення і ремонту танків.
Танки, окаймляемые огнем артиллерии, делают проходы в проволоке и уничтожает огневые точки противника на переднем крае, обеспечивая при этом атакующей пехоте бросок в штыки.
У взаємодії артилерії з танками танк мав допомагати артилерії у створенню проходів в протипіхотних перешкодах, знищувати вогневі точки що не може обстріляти артилерія, подавляти пункти спостереження, засоби зв’язку та матеріальну частину ворожої артилерії, захищати артилерію від ворожих танків. У відповідь, артилерія маскує вихід танків на вихідні позиції, осліплює пункти спостереження противника, подавлює протитанкові засоби противника, супроводжує вогнем атаку танків.

З авіацією танки мали взаємодіяти наступним чином: розвивати успіх штурмової та бомбардувальної авіації при нападі на ворога, знищувати зенітні засоби противника, захищати аеродроми від нападів танків противника. Авіація, в свою чергу, мала забезпечувати танки розвідданими, доставляти паливо-мастильні матеріали, боєприпаси, і таке інше, а винищувальна авіація – прикривати дії танків в небі.

Між собою та за командуванням танкові частини мали зв’язок по радіо що було встановлено у командирських машинах. Під час радянсько-фінської війни командиру танкового підрозділа доводилося керувати підлеглими без радіо за допомогою прапорців (власне таке положення залишалося і до ДСВ), а антена радіо також видавала командира, що призводило до великих жертв серед молодшого офіцерського складу радянської армії. Пізніше антени прибрали, а найчастішим видом командування в бою було «роби як я».
Хоча, звичайно, в теорії кожен танк мав отримати свою бойову задачу, проте в швидкозмінному ході бою все передбачити було просто неможливо, тому «роби як я» залишалось найкращим методом не втрачати контроль над підлеглими, а вилазити із прапорцями із башти було не найкращим засобом дожити до пенсії.

Окремо танкові частини, як вже писалося, мали ідти після прориву оборони, або у відомий відразу розрив у бойових порядках, фланг противника. В такому разі танки діяли або самостійно, або за підтримки мотопіхоти. Також танки мали діяти окремо під час переслідуванні противника розвиваючи успіх, або при нападі на ворога що не встиг ще достатньо закріпитися на позиціях.

Тобто, як ми бачимо, кардинально тактика початку атаки, зламу переднього краю оборони від ПСВ далеко не пішла, - танки їдуть, відразу за ними, без розриву, йде піхота. У Великобританії військова думка була досить схожа – були піхотні танки (повільні і сильно броньовані) для зламу переднього краю оборони разом із піхотою, та крейсерські – для розвитку успіху.
Відмінності від ПСВ починалися вже після прориву переднього краю оборони – з введенням в розрив легких високо маневрених танків, або за наявності певних умов для окремих дій танків.
Другою важливою відмінністю від тактики ПСВ у СРСР було те, що ближче відноситься до стратегії, але має реалізуватися тактикою: «теорія глибокої наступальної операції». Будучи в стратегічному плані дуже схоже на німецьку теорію «бліцкригу» в тактичному, мало певні корінні відмінності (на початку). На ній ми зупинимось пізніше.

Ми розглянули тактику використання танків у СРСР, тепер подивимось відмінності у її розвитку напередодні ДСВ у Германії.
Будучи телеграфістом, зв’язним за освітою, та маючи великий досвід керування автотранспортними підрозділами, Гейнс Гудеріан, відштовхнувшись від тих самих що й СРСР ідей Дж. Фуллера, вдосконалив та розвив ідеї англійського офіцера, поставивши їх на службу до німецької стратегії бліцкригу.
В том же 1929 г. я пришел к выводу, что одни танки или танки, приданные пехоте, не могут иметь решающего значения. Изучение военной истории, итогов маневров в Англии и собственного опыта убедили меня в том, что танки могут быть использованы наиболее эффективно лишь тогда, когда всем остальным родам войск, поддерживающим танки, будет придана такая же скорость и проходимость.
Танки должны играть ведущую роль в соединениях, состоящих из различных родов войск; все остальные рода войск обязаны действовать в интересах танков. Поэтому необходимо не танки придавать пехотным дивизиям, а создавать танковые дивизии, в состав которых должны входить различные рода войск, обеспечивающие эффективность действий танков.
Власне вже з цієї цитати мемуарів Г. Гудеріана «Воспоминания солдата» стає зрозуміла та головна тактична відмінність між стратегіями Германіі та війсь майбутніх Союзників.
Головними в Германії зробили танкові дивізії в склад ягих входила й моторизована піхота здатна рухатися їх швидкістю танків, і артилерія на механізованих тягачах – дивізія високо мобільна та маюча високу вогневу могутність.
Головним союзником танків німецька військова думка вбачала не артилерію, а авіацію – саме вона, будучи найшвидшим родом військ, мала забезпечувати танкам безпосередню вогневу підтримку. В ударних частинах завжди знаходився представник авіації, який з місця і кваліфіковано давав укази літакам.
Піхотні частини, артилерія на гужовій тязі – входило в прорив і закріплювало успіх.
Ще однією важливою, можливо навіть роковою, особливістю танкових військ Вермахту (те заради чого я акцентував увагу на освіті Гудеріана) була радіофікація всіх танків без виключення, а не лише командирських, як у СРСР. Командир танку завжди міг доповісти командиру, запитати в нього нові цілі та напрямок руху, тощо. Це різко підняло керованість танками в бою, забезпечило високу ефективність їх використання та взаємодії між собою та з іншими родами військ, а командування їхало разом з військами і керувало по радіо, не очікуючи прокладання телефонних проводів.

Саме таке сприйняття танків, та розуміння тактики та стратегії їх використання, дозволило Германії виключно вдало розпочати ДСВ. Не міць броні чи калібр гармат вирішили долю початку війни – гадаю багатьом відомо наскільки в кількісному та якісному відношенні були слабші німецькі танки за радянські чи англійські та французькі.
У другій половині ДСВ німецький досвід прийняли на озброєння в тій чи іншій формі всі армії що їм протистояли. Саме ця, здавалось, чарівна можливість швидко закінчити війну «малою кров’ю на чужій території» і запаморочила голову нашим стратегам, не давши ані тоді, ані вже у повоєнний період, зрозуміти концепцію маневреної війни глибше та створити протидію до бліцкригу.

Проте наступ це одно, а оборона – інше. І власне саме тут, маючи дуже схожу з німецькою теорію наступу, СРСР напередодні ДСВ мав недоробки у тактиці що й призвело до початкових катастроф на фронтах.
А в переході Германії до оборони світ побачив ще одну форму використання танків – мобільної оборони яка, на мою думку, будучи відпрацьована у СРСР до початку війни, зірвала би «бліцкриг» неподалеку від кордонів, і навпаки – якщо б Германії не завадило б ресурсів, то зірвала б наступи країн-Союзників. І знов роль першої скрипки тут грали танкові війська.

Знову згадаємо три фактори які формують розвиток танків: озброєння, бронювання, мобільність. Як це не дивно, але й в обороні мобільність залишається одним з найважливіших параметрів танка. Що й зуміли довести німецькі генерали у другій половині ДСВ. Щоб пояснити простіше знов-таки піднятися вгору, до стратегічного рівня.

Зазвичай фронт уявляють якоюсь безперервною лінією, і війська йдуть туди куди їм наказано, прямо по карті в потрібному напрямку. За ними «на пагорбі» (тобто в тилу) стоять воєначальники та віддають приказ. За військами розташовані тилові служби. Стратегія бліцкригу заснована на тім що «ударний кулак» (потужне військове угрупування) збирається в одному місці, створюючи значну тактичну перевагу над обороною противника в цьому місці, а потім наноситься удар, причому відразу на всю глибину оборони. Тобто танки ламають оборону військ, авіація бомбардує тили, десант захоплює штаби та ключові вузли зв’язку та комунікацій. В результаті паралізується командування частинами, робота служб тилу, фронт розпадається, окремі частини дезорієнтується, наступає антонім тактиці, як я і казав в самому початку – хаос. Дезорієнтовані та лишені централізованого командування частини або здаються, або знищуються второю лавою атакуючих та ударами з тилу ударного угрупування. Втрати атакуючих при цьому значно менші за тих хто оборонявся.
Стратегія «бліцкригу» (чи «глибокого прориву», як зручніше) в тій чи іншій формі сформувала погляд на широкомасштабні бойові дії до XXIго століття. Як найближчий приклад Россійсько-Грузинське протистояння. Замість того щоб швидко пройти до поставлених цілей грузинські війська чіплялися за кожен пункт опору, і, врешті-решт втратили ініціативу. Россійські же війська вдарили в центр грузинських військ танковою дивізією, в той же час нанісши ударів авіацією на всю глибину території що займали грузинські війська. В найкоротший період россійські танки вже були на кордоні з Грузією залишивши відрізаними позаду себе значну частину грузинських військ, що втратили розуміння обстановки, керування, а хаос довершила паніка. При чому россійські війська використовували застарілі моделі танків, в т.ч. Т-62, того часу як на озброєні Грузії були глибоко модернізовані Т-72. Ситуація, на мою думку, повністю повторює (звичайно на якісно новому технічному рівні) тактичній досвід ДСВ.

Як цьому протидіяти? Німці знайшли відповідь, але занадто пізно – коли вже не мали сил повернути стратегічну ініціативу на свій бік. Тому, можливо, на це звертали мало уваги.

Ідея була, як все геніальне, дуже простою: тримати основну частину військ в тилу. Виявити справжню точку прориву і основного удару противника по своїх позиціях, швидко (а з тилу це значно швидше ніж це можливо при перекиданні з однієї ділянки фронту на іншу) перекинути туди частини і вдарити в фланг або навіть тил ворожій частині що прорвалася відрізавши її і створивши, фактично, ти самі умови що в наступі створюються «бліцкригом», проте в обороні. Ідея проста та ефективна, проте, звичайно, потребує доброї координації дій, швидкої реакції та спроможності швидкого переміщення військ. І знов танки – як високо мобільний рід військ, який, до того ж має високу вогневу могутність – щонайліпше підходять роль виконавця такого завдання.

Друга світова війна скінчилась суттєво змінивши розуміння війни, та стратегії її ведення. Ідеї «бліцкригу» та мобільної війни живі й донині у військовій думці, й дістали подальшого розвитку.
Тактика використання танків як допоміжного засобу піхоти залишилась у минулому – танк довів що є якщо й не найважливішим, але точно не другорядним засобом для здобуття рішучої перемоги методом сучасної мобільної війни, і є високоефективним як у наступі, так і в обороні.
Разом із тим і піхота вже втратила панічний страх перед танками властивий солдатам ПСВ та початку ДСВ, і навіть вийшла на основні ролі винищувачів танків. З іншого боку, якщо на початку 40х років, як ми бачили, танк захищав піхоту від ворожих танків щоб та могла знищувати ворожу піхоту, то тепер піхота захищала танки від ворожої піхоти щоб танк міг знищувати ворожі танки. Саме у ДСВ з’явився танковий десант, та почався масовий випуск індивідуальних протитанкових засобів.
Саме на досвіді ДСВ основувалася та розроблялася танкова тактика у повоєнні роки. Проте це вже інша історія, яку я розповім наступного разу.

Аватар користувача
Woozrael
Повідомлень: 344
З нами з: Сер квітня 01, 2009 9:39 am
Звідки: "Нет на свете города красивее, чем Киев" © М. Булгаков
Контактна інформація:

Танкова тактика, частина ІІ

Повідомлення Woozrael » П'ят квітня 03, 2009 4:38 pm

У першій частині ми трохи прослідкували розвиток тактики використання танків у найбільших конфліктах першої половини ХХ століття, які (особливо ДСВ) наклали значний відбиток на використання та розвиток танків у другій половині ХХ століття.

За цей час погляди на розвиток танків декілька разів досить сильно змінювалися, декілька разів (здається зараз знов) танки встигали «поховати» доводячи з піною у рота що сама ідея подібного типу озброєнь себе віджила, але могутні бойові машини проклали собі шлях в історії, прийнявши участь у практично всіх конфліктах що відбувалися після ДСВ.

Якщо конфлікти що відбулися відразу по закінченню ДСВ мало чим відрізнялися від неї самої, то вже арабо-ізраїльська війна 1956го року виявила що засоби боротьби з танками значно вдосконалилися, і з’явилась можливість організовувати протитанкову оборону на якісно новому рівні – з використанням дальнобійних керованих рокет, а кумулятивні снаряди з легкість пробивали броню танків того часу. Це породило по-перше ґвалт (який потім стане традиційним) що танки себе віджили, а по-друге міф у тому що якщо на будь-яку броню можливо зробити відповідний кумулятивний снаряд, то немає сенсу нарощувати захист і найкращим захисту для танка буде його маневреність. Ця точка зору (не дивлячись на те що просто повторилася історія ДСВ – історичні уроки всі досить швидко забули) отримала багатьох прихильників, і призвела до відновлення випуску легких танків (наприклад французький АМХ-13 що вироблявся у 51-64ті роки, та американський М-24), та, підвищення ролі середніх танків.
Разом з тим, продовжилася розпочата ще у ДСВ тенденція переходу до загальновійськового типу бою – кількість танків у танкових сполученнях зменшувалася, а в мотопіхотних – навпаки, зростала. Цим мала досягатися і ще одна мета, окрім взаємодії з іншими родами військ – масоване використання танків на окремій ділянці. Це твердження теж було підтверджене досвідом ДСВ.

Проте арабо-ізраїльський конфлікт 1967 року розвінчав деякі міфи. На практиці виявилося що маневреність на полі бою більша у танків що мають високу захищеність, оскільки маневри легких танків не йдуть далі переміщень від одного прикриття до іншого.
Що ж до тактики – то вона нічим не відрізнялася від тієї що використовувалася у ДСВ – ізраїльські ВВС захопили ініціативу у повітрі, і 1100 ізраїльських танків сотворили класичний «бліцкриг» вдаривши клинами по арабських збройних силах. Маючі погані навички та низький моральний рівень, араби втратили 900 танків, з яких 300 були або зовсім неушкоджені, або мали незначні ушкодження.
Історія повторилась, з деякими варіація і у наступному конфлікті – 1973го року. Тут танки спочатку широко використовувалися ізраїльтянами в обороні – окопані чи використовуючи особливості рельєфу, а потім були переведені у наступ. Цікавою особливістю заключного етапу цієї війни була інфільтрація невеликих груп ізраїльських танків скрізь арабську лінію фронту, с наступним нанесенням ударів з тилу. Досвід, знов-таки не новий і використовувався досить широко у роки ДСВ як німецькими, так і радянськими військами, проте характерний.
Масоване використання танків мало місце і у війні з Іраком у 1991му році, - на напрямі головного удару, в прорив увійшли 4 танкові дивізії багатонаціональних сил.

Як же розвивалася військова думка у СРСР?
Відразу після ДСВ що закінчилася феєричними шоу в Хіросімі та Нагасакі, в танках побачили ще одну, додаткову якість: вони були найкраще із усієї військової техніки захищені від зброї масового ураження. Тому вже в танках першого післявоєнного покоління були прийняті певні міри по захисту від ЗМУ. Проте найбільше відображення ця тенденція знайшла вже в танках другого покоління, які були розроблені для ведення бойових дій в умовах масового застосування ядерної зброї. Захищеність екіпажу в танку сягнула рівня бліндажу, - як від ударної хвилі та світлового випроміненя, так і від радіації.
У відповідь на такі властивості танків було розроблена нейтронна зброя, яка створювала хвилю швидких електронів які значно ефективніше проходили захист танку і, до того ж, залишали по собі сильну наведену радіацію яка не дозволяла подальше використання техніки.
Фактично ж, стратегія, як і у ДСВ, лишалася у СРСР незмінною, проте нові технології значно розвинули тактику її реалізації. До самого розвалу СРСР вважалося що у наступній війні обов’язково буде застосована ядерна зброя, і проходи для танкових проривів вглиб порядків противника будуть пророблені ядерними ударами. Танки мали йти відразу після ударі – як тільки трохи спаде температура у епіцентрі.
Важную роль в разгроме обороняющегося противника играют танковые подразделения. Обладая высокой ударной силой и маневренностью, они способны через образовавшиеся бреши в обороне внезапно выходить в тыл противнику, уничтожать сохранившиеся очаги сопротивления, громить подходящие резервы, уничтожать средства ядерного и химического нападения, захватывать важные объекты и тем самым обеспечивать быстрый разгром обороняющейся группировки. Танковые подразделения используются в наступлении для усиления мотострелковых подразделений или самостоятельно, особенно на участках, где по обороне противника наносятся ядерные удары. В этом случае они действуют, как правило, на направлении главного удара.
Власне саме ця доктора і призвела до того що СРСР мав найбільшу чисельність танків у світі. Вона ж і призвела до подходу в їх будівництві як розхідних матеріалів – в маси йшли найдешевші і найпростіші варіанти (такі як Т-72) які мали стати дешевим масовим танком майбутньої світової війни, на кшталт того чим був Т-34 у ДСВ.
Звичайно, свою роль тут зіграло і сугубо технічне відставання СРСР у електроніці, яке не дозволило в достатній мірі нарощувати авіацію – тому танки для СРСР були ще й своєрідним важелем паритету до країн НАТО ще з часів ДСВ більше орієнтовних на авіацію.
Головну партію грали наземні сили – вслід за артилерійськім валом мали йти танки, за ними – мотопіхота у БМП чи БТР.
Атака в современном бою осуществляется в тесном взаимодействии танковых и мотострелковых подразделений. Ведущую роль в ней играют танки. Подавляя и уничтожая совместно с артиллерией огневые средства противника, танки создают условия для стремительного продвижения наступающих войск. Танковые подразделения атакуют в боевой линии.
Взаємодія ж військ лишалася незмінною – авіація та артилерія відігравала допоміжну роль.
Во время атаки основные усилия артиллерии и авиации, поддерживающих действия мотострелковых и танковых подразделений, сосредоточиваются на уничтожении противника и опорных пунктах, особенно на первой линии его обороны, и открыто расположенных огневых средств, а также на подавлении выдвигающихся резервов.
Була ще одна досить важлива відмінність, крім співвідношеня взаємодій ВПС-СЗС, між військовим мисленням у СРСР та НАТО, хоча вона теж більше стосується стратегічного аспекту. В СРСР, вбачаючи на досвіді ДСВ майбутню війну ще більш масованою, нищівною та жорстокою готувалися до великих втрат – до половини ЗС за першу фазу війни – від ядерних ударів, наприклад. Тому на перше місце виходила масовість озброєння, та його ціна – дешеву та просту зброю простіше буде виробляти у напівзнищеній країні. На втрати дивились філософськи – їх просто сприймали як належне, вони обов’язково будуть і у великій кількості. Тому мір по їх зменшенню, окрім найпростіших (і найдешевших) не приймалося.
В країнах НАТО, дивлячись на екстенсивне зростання збройних сил СРСР, розуміли що відповісти тим самим вони просто не можуть, якщо не бажають докорінно змінювани суспільний уклад, тому в них, після 60х років, пішли інтенсивним шляхом розвитку збройних сил вважаючи навпаки – що біль дорога, але й більш досконала техніка в решті-решт виявиться вигіднішою бо проіснує на полі бою більше часу.

Тепер зупинимось трохи на, власне, тактиці танкового бою спустившись із загальних висот до реалій танкового взводу. Гадаю багато людей буде шоковано методами керування танковими підрозділами в нашій армії – тими що були, і ті що будуть до того часу аж поки всі танки не будуть забезпечені сучасною навігаційною апаратурою.

В ході підготовки до бою командир взводу визначає сам чи отримує від начальства основні орієнтири. Наприклад – окреме дерево, пагорб, будівля та таке інше. Головне щоб його було просто помітити. Орієнтири ці використовуються у двох цілях – по-перше вказати танку напрямок руху та просто не заблукати на місцевості, що досить нескладно в умовах активного маневрування та неуважного відсвіжування направлення по танковому компасу. Для більш точного орієнтування на місцевості і механік-водій має сповіщати курс, наприклад, обходу перешкод. Наприклад: «По курсу пагорб, об’їзжаю зліва». Звичайно, сучасні танки – західні та українські, вже позбавлені цих вад за допомогою використання систем глобального позиціонування.
По-друге, ці орієнтири слідкують для вказання командиром цілей наводчику. Має звучати це приблизно так: «Орієнтир три, право 14, ціль танк». Наводчик знаходить «орієнтир 3» веде прицілом на 14 вправо та видивляється там танк. Ага, ось він. Доповідає: «Ціль бачу». Командир командує «вогонь». Наводчик стріляє та доповідає чи вражена ціль. У західних танках, та у сучасному українському танку «Оплот-М» реалізована система «hunter-killer» коли побачивши ціль командир може автоматично сумістити приціл гармати із своїм та або вистрелити власноруч, або відразу дати побачити ціль навіднику, не втрачаючи час на цілевказання та пошук цілі навідником. Власне тому бойова скорострільність західних танків, не дивлячісь на відсутність автомата заряджання, не поступалася, а той перевищувала таку в радянських танках.
По-третє орієнтиром вказувався напрямок продовження атаки. Цей орієнтир, як правило, вибирався значно позаду позицій ворога і танк мав слідувати в тому напрямку після знищення основних цілей.

Крім цього, танк перед початком бою отримує основні цілі – як правило головну та другорядну. По знищенню їх, командир танку доповідає командиру взводу і той може дати інші цілі. Окрім цього кожен танкіст знає загальну приіорітетність тієї чи іншої цілі на полі бою – чи то піхотинець, чи автомобіль, чи танк, чи який-небудь інший об’єкт на полі бою. Вони спадають по ступені небезпеки для самого танку та захищеності. Тобто для танка екіпаж якого помітив, наприклад, одночасно ворожий танк та ПТУР більш важливим буде знищити в першу чергу танк, аніж ПТУР, бо хоча й той й інший являють собою безпосередню небезпеку танку, ПТУР вразливіший і може бути знищений бойовими машинами піхоти, а ворожий танк – ні (звичайно зараз є і БТР, і БМП з протитанковим озброєнням, проте все одно в цих машин значно менше шансів на протистояння танку).

Дуже важливо для танку розуміти також хто саме є, і де знаходяться, сусіди. Тобто просто точно знати де, та хто «свої». Дистанція танкового бою може сягати 5 кілометрів (з використанням керованого озброєння), а в середньому – 1-2 км. Розпізнавання цілей на таких дистанціях є не легкою задачею, проте вразити ціль з танку на цій дистанції досить просто. Тому, не дивлячись на автоматизовані системи розпізнавання «свій-чужий» (яких у як не було в радянських танків, так і немає і в сучасних українських та російських), під час останньої війни з Іраком за час, власне, бойових дій, втрати військ анти іракської коаліції від «дружнього вогню» перевищили втрати від дій, власне, іракської армії. Американці навіть спочатку стріляли з кулемета по танку, а потім, якщо не чули в радіоефірі повідомлень що свій танк знаходиться під обстрілом, стріляли з гармати.
В радянських танках стан справи ще погіршувався тим що окремий танк знав хто знаходиться справа-зліва від нього, та рідко мав інформацію далі ніж через один від себе. Тобто, в разі відставання чи бойової втрати «сусіда» шанс на певну дезорієнтацію, і, як наслідок цього, «дружній вогонь» різко зростали. З усіх пострадянських танків, лише сучасні українські танки «Булат» та «Оплот» оснащені електронною системою яка відображає в реальному часі положення «своїх». Хоча, як ми бачили на прикладах, навіть вони не страхують від всіх випадків.

В обороні танки можуть використовуватися по-різному, але найрозповсюдженішим та, можливо, одним із найефективніших прийомів є… Засідка.
Для оборони танкісти мають підшукати для свого танка як мінімум дві вогневі позиції, та обладнати їх. Танки мають систему само закопування, тому величезний танковий окоп виривається буквально за 30 хвилин. В танковому окопі має повністю сховатися корпус, та бути можливість зручного виїзду за нього.
Зараз багатьма висловлюється невірна думка, ніби в умовах сучасного бою габарити танку втрачають свою важливість, адже сучасні системи керування вогнем дозволяють вести точний вогонь на всіх дистанціях бою з великою вірогідністю влучення в ціль. Кажучи таки вони або забувають, або не знають, що із зменшенням габаритів цілі зменшується і максимальна дальність ведення вогню прямим наведенням, який і є основним методом ведення вогню в танку. Тому закопування танку робить його у значно вигіднішій позиції відносно не закопаного танку противника – адже, крім того що його в окопі складніше побачити – в нього є ще можливість першим зробити постріл на максимальних дистанціях ведення вогню.

Звичайно, і це дуже важливо, приймаються міри по маскування танку. Маскування має на меті зменшити помітність танку, і можуть проводитися багатьма способами. Найперше – маскуюче фарбування танку. Колір та структура визначаються типом місцевості на якій мають відбуватися бойові дії. Крім цього, фарба що використовується для пофарбування сучасних українських та західних танків зменшує радіолокаційну помітність танку. По-друге, вибір, власне, позиції. З розумом вибрана позиція сховає, наприклад за листям, сполох пострілу та дозволить довгий час лишатися непомітним. Коли вогньова позиція буде викрита, танк непомітно змінює позицію переїжджаючи на запасну позицію.
Крім природного маскування можна використовувати навколишнє середовище й іншим чином – вкривати виступаючі над окопом частини танку гіллям, та ін. Широко використовують для маскування позицій з повітря маскувальні сітки. Зараз, з розвитком високоточної зброї та електронних засобів виявлення, все більшої уваги треба приділяти зменшенню помітності танку не лише у видимому, але й у тепловому, та радіо спектрах. Для цього, наприклад, в танках встановлюють допоміжні, малосильні двигуни для обслуговування бортових систем із заглушеним основним – це значно зменшує як витрати пального, так і тепловий фон танку. Для зменшення помітності танків в Україні розробили та прийняли на озброєння маскувальну конструкцію «Контраст» що значно зменшує помітність танку у ІЧ, радіолокаційному, оптичному та лазерному діапазонах. Крім оборони, «Контраст» може бути використаний і в наступі, с метою забезпечення несподіваності атаки так як пристосований і для маскування рухомих цілей.

Ось, власне, і закінчився мій коротенький екскурс у танкову тактику повоєнних років, хотілося лише наостанку трохи пожалітися що розвиток тактичної науки в нас зараз загальмовано, по-суті на рівні СРСР, хоча, як, я гадаю видно з мого невеличкого екскурсу в цю науку, війну виграють не техніка та окремі люди, а вміла координація їх дій, чітким контролем за тим як проходить бій, та гарне знання теорії та практики тактики як найвищого командування, так і рядового солдата.

Аватар користувача
Artur
Повідомлень: 94
З нами з: Пон березня 09, 2009 12:44 am
Звідки: Odessa

Re: Танкова тактика, частина ІІ

Повідомлення Artur » Сер квітня 08, 2009 9:46 pm

дякую, грунтовна інфа :o :D

та мені здається, шо у нас все залишилось як в старі- добрі радянські часи :P

особливо як пригадую показуху на навчаннях 30 МБр - просто 2 світова
"Не відностесь до життя занадто серйозно, живим вам з нього все одно не вибратись"

Аватар користувача
Woozrael
Повідомлень: 344
З нами з: Сер квітня 01, 2009 9:39 am
Звідки: "Нет на свете города красивее, чем Киев" © М. Булгаков
Контактна інформація:

Re: Танкова тактика, частина ІІ

Повідомлення Woozrael » Чет квітня 09, 2009 9:46 am

Підручники точно не змінилися.
Наскількі мені відомо, то їх досі навіть не переклали, не що переписали.

Аватар користувача
JamalUA
Повідомлень: 11210
З нами з: Пон квітня 20, 2015 1:45 am

Re: Танкова тактика, частина І і ІІ.

Повідомлення JamalUA » Вів грудня 15, 2015 6:59 pm

Сєпарське відео, але хороше
https://www.youtube.com/watch?t=395&v=fqxUZvK3TEM

Danilo
Повідомлень: 83
З нами з: Суб квітня 04, 2015 11:08 pm

Re: Танкова тактика, частина І і ІІ.

Повідомлення Danilo » П'ят грудня 18, 2015 8:50 pm

Несмотря на то, что в уставах всех армий неоднократно указывается на необходимость тесного взаимодействия и взаимной поддержки танков и пехоты в бою, детальной информации о том, как именно организовать эту взаимную поддержку, найти не удавалось.
Наиболее полное описание взаимодействия пехоты и танков нашлось в "Руководстве по тактике" Миддельдорфа.
Взаимодействие пехоты с танками в наступлении:
I. Пехота впереди.
Применение: в наступлении с исходного положения; при небольших дистанциях наступления; в наступлении на противника, полностью готового к обороне; на непросматриваемой местности.
Способ применения:
1. Танки обеспечивают огневое прикрытие;
2. Танки продвигаются вперед короткими бросками;
3. Танки вклиниваются вместе с пехотой.
Положительные и отрицательные стороны: трудно найти огневые позиции для танков на флангах с доста­точным полем обстрела; как правило, применяются только там, где пехота не продвигается; танки должны быть эшелонированы уступом вправо (влево).
II. Танки впереди.
Применение: в наступлении с ходу; против более слабого противника при ожидаемом незначительном сопротивлении; на просматриваемой местности.
Способ применения:
1. Пользуясь своей скоростью танки быстро прорываются вперед;
2. Пехота следует за танками с максимальной быстротой, развертывается и очищает местность от противника.
Положительные и отрицательные стороны: возможен быстрый захват важных участков местности танками; связь легко нарушается; танки оказываются весьма уязвимыми в ближнем бою.
III. Танки и пехота совместно.
Применение: при коротких дистанциях наступления.
Способ применения: в тесной взаимосвязи на местности.
Положительные и отрицательные стороны: возможна быстрая и постоянная взаимная поддержка; танки более надежно защищены в ближнем бою.
IV. Танки и пехота действуют с различных направлений.
Применение: в наступлении с ходу; при завязке боя; в наступлении с охватом флангов (фланга) противника.
Способ применения: по точно рассчитанному плану, без непосредственной связи на местности, но против одного и того-же объекта.
Положительные и отрицательные стороны: противник может быть отвлечен и застигнут врасплох; оборона противника дробится.
V. Пехота посажена на танки.
Применение: при наступлении ночью и во время преследования.
Способ применения: пехота размещается так, чтоб не мешать экипажу танка; на машинах идущих впереди и на флангах, пехотных десантов не должно быть.
Положительные и отрицательные стороны: пехота может быстро продвигаться вместе с танками без своих машин, быстро исполь­зовать выгодную обстановку и надежнее защитить танки в ближ­нем бою.

AlexTa
Повідомлень: 4793
З нами з: Пон березня 10, 2014 8:39 pm

Re: Танкова тактика, частина І і ІІ.

Повідомлення AlexTa » П'ят травня 06, 2016 9:30 pm

Вечір з танкістом на Тиску. Знаю, знаю, форум там нубівський. Але, все ж...
https://vk.com/nip_tisk?w=wall-78786186_242178

Відповісти