fbpx
Інтерв’ю з окупантом: механік-водій БМД в боях за Новосвітлівку

Інтерв’ю з окупантом: механік-водій БМД в боях за Новосвітлівку

Донбас Російська агресія Росія

Російське видання “Новая газета” опублікувало інтерв’ю з колишнім механіком-водієм 76-ї дивізії ВДВ збройних сил Росії, що брав участь у агресії проти України в 2014-у році, зокрема в боях за Новосвітлівку.

Публікуємо з перекладом на українську зі збереження оригінальної хронології та додавання фотографій з наслідками боїв.

 

НГ: Я можу публікувати ваші справжні ім’я та прізвище?

Ні, ось цього не варто. Хоча я сам не підписував нічого на рахунок нерозголошення, але за нас підписали. Вже після, коли ми повернулись з Луганська.

В нас були навчання у Псковській області, після навчань відвезли на псковський аеродром, звідти – в Ростов. Вже у Ростові командир роти сказав, що тепер ми направляємось до Луганська. Для забезпечення… В цілому, нам сказали, що потрібно супроводжувати колону з гуманітарною допомогою.

Ви її супроводжували?

Ні, ми її не супроводжували. Я взагалі жодної вантажівки з гуманітарною допомогою не бачив.

З яких регіонів крім Пскову, були військові в Ростові?

Та з усіх міст. Танкісти з нами поруч були з Чечні. Не чеченці, а військова частина знаходиться на території Чечні [ред. mil.in.ua – ймовірно мова йде про 18-ту окрему мотострілецьку бригаду, на базі якої у 2016-у році було розгорнуто 42-у мотострілецьку дивізію]

На вашій форму були знаки розрізнення?

Ні-ні. Це нам сказали прибрати ще в Ростові. І з телефонів наказали дістати акумулятори. Томущо по телефонам нас могли виявити.

Хто?

Всі підряд. Вороги.

Скільки вас було?

Бойова тактична група – 90 осіб. Рота. Спочатку ми тиждень просто торчали в лісі.

 

В наметах?

Ні, наметів у нас не було. Просто у спальних мішках. З собою у нас був сухпай, виданий ще в Ростові. Сказали якщо закінчиться, то нам ще підвезуть.

Зброя, боєприпаси?

Цього було достатньо. У всіх по штату. В мене – автомат. Були у нас БМД, КамАЗи. У артилеристів були ще “нонки” [ред. mil.in.ua – мова йде про 2С9 “НОНА”]. Техніка така. Ніхто нічого не пояснював. Але з наших ніхто і не питав. До того, що буде далі, нас ніхто не готував. Але стріляти ми то вміли, до війни на всіх взагалі-то готували. Ми розуміли, де знаходимося та що тут відбувається. Обговорювати ми це ніяк не обговорювали, а думали тільки, щоб живими повернутися. У багатьох як-ніяк дружини, діти. Але нам обіцяли додатково заплатити. По 50 доларів на місяць.

А на звичайній службі ви скільки отримували на місяць?

Від 25 тисяч. Тому ці 50 доларів в день нам здавались в принципі непоганим. Зрозуміло, що це не так багато коли долар був ще по 30 рублів. Але все одно. Через тиждень нам сказали, що ми маємо штурмувати два села. Одне селище я ніколи не забуду, це Новосвітлівка.

Ви розуміли, що село – це мирні мешканці іншої країни, з якою Росія наче не воює?

Ну… Там просто були не мирні мешканці. Та нам потрібно було їх… Ну… Так сказати, знищити.

Прямо так і озвучили наказ – знищити?

Так. Ось цих от. Як ми їх називали – бандерівці. Які носили нашивки зі свастикою.

Дійсно носили? Прямо хрести, свастика?

Ну… Деякі носили. Звичайно, не всі. Але були, деякі носили. На руці.

Як в кіно про війну показують?

Так-так. Ось коли воювали в Другу світову – німці носили таку ж саму.

Чому ви їх мали знищити? Вони на вас нападали?

Ні. Але нам дали такий наказ.

Ви розуміли, що дієте на території іншої країни?

Звичайно розуміли. Але такий наказ. Ну я ж також телевізор дивлюсь. Вони там вбивали цивільних мешканців кожен день, і гвалтували, і дітей розпинали.

Це ви чули по телевізору?

Так

Ви сказали, що село Новосвітлівка ніколи не забудете. Що там було?

Ну… Загалом… Дуже багато поранених виявилось. Половина групи була поранених. Від куль ніхто не постраждав, а в цілому все від уламкових. Від мінометів. Загалом в нас був наказ доїхати до наступного села, але ми не доїхали. Попали в цій Новосвітлівці. “Нонки” опинилися, як кажуть, на іншій стороні. В нас лишились тільки БМД.

І як ви користувались БМД у селі?

Гармати. З гармат стріляли навідники.

По селу?

Так. Так. Бій продовжувався близько години. Ми стріляли, по нам стріляли. В результаті нам вдалось когось вбити, а хтось втік.

Ви кадрові військові, підготовлені люди. Протистояли вам також військові?

Чесно – ми не знали. Полонених нам взяти не вдалось.

А противнику вдалось?

З нашої дивізії – ні. З других – так, звичайно. Якщо не помиляюсь, з Улянівської дивізії дуже багато в полон потрапило [ред. mil.in.ua – насправді є задокументований факт полону техніка взводу з “Псковської” 98-ї дивізії ВДВ – прапорщик Бураков Володимир Ілліч. Загалом до українського полону потрапляло 15 російських десантників – четверо військовослужбовців 31-ї десантно-штурмова бригади та десятеро з 98-ї повітряно-десантної дивізії ]

Ви самі до цього часу багато вже прослужили?

Так, вже другий контракт. Тобто четвертий рік.

Що ви робили після перемоги [ред. mil.in.ua – мова йде про зайняття Новосвітлівки]?

Потім ми два дні знаходились у цьому селі. Забезпечували покій мирних мешканців.

Далі ви мали просуватись в глибину України?

Після того як ми після бою ці два дні в сели простояли, нас зібрали, щоб їхати в аеропорт у Луганськ. Але ми до нього не доїхали. Зупинились недалеко від нього, а на наступний день нас сказали: все, їдемо додому. І більше боїв не було. Ми повернулись спочатку в Ростов, там знаходились ще місяць. Потім до себе.

Як ви повертались в Ростов?

Ми їхали на БМД. І в Україну, і назад. Близько п’яти годин по часу.

Їхали прямо по шосе? На очах у мирних мешканців?

Ні, по пісочній дорозі. В сенсі по грунтовій. Але бачили на дорозі мешканців, вони нас також бачили. Фотографували всі нас. Що туди, що назад.

Щоб дійти до Луганська, потрібно було пройти через державний кордон. Ви взагалі побачили в якийсь момент, що переходите кордон?

Ні, просто їхали і їхали. Єдине, що на блокпост наштовхнулись. Ополчєнців. Нас спокійно зустріли і дали пропустили.

Ви сказали, що знали, що дієте на території іншої країни…

Так, тільки ми не знали, що нас туди відправляють неофіційно. Ми про це тільки згодом дізнались.

Ті 50 доларів у день, які вам обіцяли додатково нарахувати, якось були оформлені в документах?

Ні. Просто наш командир пообіцяв.

Заплатили?

Ні. Нам сказали, що нас там не було. Ми заблукали. Ми були на навчаннях та заблукали. Та нічого не заплатили. Це було не в наших силах – добитися, аби щось заплатили. Потім нас ще залишили без премії, а це майже 20 тисяч. Тобто ми мали отримати 50 доларів у день плюс премія, а не отримали нічого з цього.

Але ж у вас були поранені, їм також не заплатили?

Ні, пораненим заплатили по мільйону. В нас загиблих не було, але я знаю, що в інших ротах дружинам, матерям загиблих також заплатили по мільйону. У мене є знайома сім’я, їм заплатили.

Як вийшло, що ви покинули армію?

Так от після цього і покинув. Нас хотіли вдруге відправити. Багато хто відмовився. Хтось потім все ж погодився. А хтось, як я, не погодився. Та нам сказали писати рапорти. Я написав та звільнився.

І багато звільнилось по цій же причині?

Цього я не знаю. Знаю, що в один день зі мною рапорти написали ще три людини.

Чому погодились ті, хто погодився?

На когось надавили. Хтось отримав за поранення мільйон – та знову погодився. Ну і злі були після минулого.

На кого і за що злі? Це ж ви прийшли до “бандерівців”, а не вони до вас.

А ми що? Нам дали наказ, діло служиве.

Зрозуміло. А злі за що?

Ну не знаю… Деяким просто сподобалось. Ну, хто на контракті, молода кров, воювати хочеться. Одному особливо. Він був такий… Прям Рембо. Такий політичний. Постійно ось ці політичні теми зачіпав. В основному це був один мат. Що треба їх, хохлів, блін… Треба просто вижигати.

За що?

Ось цього я не можу сказати. Не знаю.

А вам сподобалось?

Мені ні. По-перше не заплатили. По-друге, я на смерть глянув, і якось на все життя вистачило. Страшно це, насправді. Мені на той момент було лише 21 рік. Можуть вбити, а вік ще молодий.

Але ж ви йшли в армію по контракту, значить, розуміли, що може статися та воювати?

Я не представляв цього. Просто тому, що ніколи не бачив. Хоча в мене вся сім’я була воювавша. Прадід в Другу світову воював, дід – в Афганістані, два брати Чечню пройшли. Але вони нічого не розповідали. Я питав, але вони відповідали: в армію підеш – дізнаєшся.

Як близькі віднеслися до вашого звільнення з армії?

Сказали – правильно зробив. Слава богу, хоч живий повернувся.

Ви розуміли, за що саме могли загинути під Луганськом? За славу, за Батьківщину? За великі, в кінці-кінців, гроші?

Та ні за що я міг загинути. Але це я вже тільки потім зрозумів. Просто був наказ. В результаті ні слави, ні “за Родіну”, ні грошей.

Донбас Російська агресія Росія