Інтерв’ю з Сергієм Варакіним: Спочатку вся зброя була трофейною…

Авторське інтерв’ю Павла Постригача з командиром тактичного снайперського підрозділу Збройних Сил України Сергієм Варакіним

– Сергію, як і коли ви потрапили до лав української армії та з чого все почалось?

С.В. Усе почалось з волонтерства десь на початку березня 2014-го. Раніше я слідкував за подіями на майдані і думав що усе це швидко закінчиться і люди розійдуться. Та коли побачив розстріли на майдані, напружився і зрозумів що це не звичайний “майдан”. Коли почалась війна і в Криму з’явились “зелені чоловічки”,я взяв перші дві тисячі доларів, закупив необхідних речей повіз у Конотоп де базувалась 26-та бригада, яка їхала на південь. Потім була друга, третя, п’ята поїздка і це стало мене затягувати. Пізніше мій бізнес також почав працювати на армію, а потім я продав бізнес і пішов добровольцем у склад однієї групи.

– Зараз ви командир тактичного снайперського підрозділу, особисто обрали такий напрямок?

С.В. Його обрала війна. Коли я був у складі групи, нас було дуже мало і приходилось багато чим займатись. Я обрав те що мені сподобалось та допомогло розкрити себе, і відразу зрозумів що це моє.

– З якою зброєю довелось воювати з початку?

С.В. З початку вся зброя була трофейною. Яку ми собі добули у ворога – з такою і воювали, починаючи від АК, АКСУ, СВД, “Мосінки”.

– СВД надалі знаходиться на озброєнні і масово використовується. Чи можете назвати її конкурентною снайперською гвинтівкою, враховуючи дальність, деривацію та решту характеристик?

С.В. У СВД є свої плюси – вона легка і часто на змаганнях між військовими бригадами, при виконанні вправ з незручних положень,ця гвинтівка має певні переваги перед важкими та масивними сучасними стрілецькими комплексами. Ми уже 2 роки не використовуємо СВД, так-як хороші друзі придбали нам імпортні та вітчизняні гвинтівки у потужніших калібрах.

– На які дистанції доводиться найчастіше працювати в умовах позиційного протистояння?

С.В. Від тисячі метрів і далі, до двох з половиною кілометрів.

– Було багато інформації щодо оснащення противника, а саме – сучасних анти-снайперських комплексів та радарів. Чи доводилось мати справу із такими?

С.В. Один раз чули що прикордоннику біля Широкине пошкодило сітківку ока, але особисто жодного разу ні з чим подібним не зіштовхувались.

– Є інформація що російські військові часто привозять на протилежну сторону спеціальні групи снайперів для тренувань у реальних бойових умовах. Чи відчуваєте достойне протистояння?

С.В. Є достойні противники, тому що видно коли по бліндажу працює аматор і коли з відстані у півтора кілометра нормально закидають у бійничку розміром двадцять на двадцять сантиметрів. Зразу розумієш що це має бути досить професійний рівень.

– Чи часто використовуєте тепловізійні приціли та насадки, і наскільки інтенсивно цими засобами користуються ворожі підрозділи?

С.В. У нас практично вся робота відбувається вночі, тому частіше працюємо з тепловізійними прицілами. З іншої сторони також переважно стріляють вночі, бо удень як правило війни немає. Війна приходить з темрявою.

– Чи погоджуєтесь з твердженням що влучна стрільба це лише третина навиків снайпера? Охарактеризуйте сучасного снайпера, хто це і що він повинен вміти?

С.В. Є різні поняття – стрілець і снайпер. Багато бійців які хочуть попасти до мене у підрозділ говорять – ось, я добре стріляю! Я таким відповідаю, що можу і мавпу навчити просто добре стріляти за три місяці. Або ти хочеш просто добре стріляти, або бути снайпером. Щоб стати снайпером потрібні роки тренувань, спеціальна психологічна підготовка тощо.

– І кого в результаті приймаєте?

С.В. Зрозумійте, я людина яка мотивована не зарплатою. Я реально прийшов на війну – воювати. Тому собі у підрозділ підбирав контингент з різних бригад, добровольчих формувань, і займався цим три роки. На даний момент моя сім’я укомплектована, саме так це називаю. Бійці мотивовані, підготовлені, пройшли підготовку у школі снайперів, мають сертифікати та навики,з ними займались кращі інструктори з різних міжнародних підрозділів. Тому на даний момент ми являємось досить серйозною загрозою для ворога.

– У вашому підрозділі проходять службу жінки. Як дається така небезпечна професія чарівним особам протилежної статі і у чому саме їх переваги?

С.В. Як показує досвід, жінки снайпери кращі у всьому. Жінки-снайпери більш витримані і усі показники у них виходять краще: лежати, стріляти, орієнтуватись на місцевості, виконувати спеціальні фізичні вправи. Мій боєць Конор визнана кращим снайпером серед двадцяти чотирьох бригад які пройшли курс у школі.

– Яка найбільша дистанція підтвердженої ліквідації здійснена бійцями вашого підрозділу?

С.В. У минулому місяці був постріл на відстань два кілометри двісті тридцять чотири метри.

– Питання про релоадинг. Чи повинен снайпер у сучасних реаліях бути спеціалістом із спорядження кастомного боєприпасу?

С.В. Однозначно так. Боєприпаси заводського виробництва не дають можливості знайти саме те що тобі потрібно. Щоб приготувати той салат який ти хочеш, потрібно самому його зробити. Так само з боєприпасами, має бути рецепт приготування твого блюда. Тому однозначно – за!

– Волонтери першими привезли в армію хороші комплекси, забезпечили спорядженням та набоями і провели колосальну роботу. Чи можливий сьогодні снайпінг у вітчизняній армії без підтримки волонтерів?

С.В. Думаю ні,на даному етапі – ні. Поки лише волонтери можуть закривати усі питання,тому що потреб надзвичайно багато, починаючи від патронів і закінчуючи гвинтівками, прицілами, різним спеціальним обладнанням яке потрібно снайперам. Ми щиро вдячні за це нашим друзям волонтерам.

– Чи відчуваєте зміни у забезпеченні зі сторони штабу?

С.В. Я знаю що було у 14-му, 15-му, 16-му і знаю що є зараз. Прийшли великі зміни,я маю на увазі зміни конкретно у моєму підрозділі. Почали надходити гвинтівки, тепловізійні приціли і багато іншого необхідного для снайперів обладнання. Але місцями це все робиться повільніше ніж хочеться.

– На скільки можете оцінити рівень підготовки у наших тренувальних центрах для снайперів?

С.В. Там багато бойових офіцерів які прислухаються до порад і рекомендацій випускників, щоб готувати кваліфікованих і ефективних спеціалістів. Так як такі центри з’явились недавно, вони будуть тільки нарощувати та розвиватись. Варто врахувати що багато натівських стандартів не підходять для такого типу війни, що має місце в Україні.

– Чи підтримуєте популяризацію стрілецької справи серед цивільного населення? Що на вашу думку повинна робити держава у цьому напрямку?

С.В. Держава у першу чергу повинна – не заважати і всіляко цьому сприяти. Підтримувати клуби, полігони, тири та інші організації. Тому що є багато людей які об’єднуються навколо цього діла, займаються ним задля свого задоволення і багато допомагають нам на війні. Також потрібні адекватні закони, щоб люди могли займатись улюбленим ділом і розвиватись, споряджати кастомні набої, технічно удосконалювати зброю.

– Високоточна стрільба та снайпінг стрімко набирають популярності серед цивільного населення. Що б ви хотіли побажати тим хто тільки починає свій шлях?

С.В. Я знайомий з багатьма людьми які захопились цією темою під час війни. Усі вони зовсім різні, починаючи від вчителів у школі та закінчуючи серйозними бізнесменами, шоуменами, політиками, кухарями тощо. Я бажаю усім зростати, об’єднуватись, зустрічатись та спілкуватись. Ми із задоволенням готові також обмінюватись досвідом та навчатись.

Записав Павло Постригач

Автор фото: T.J.Blatty

https://pagead2.googlesyndication.com/pagead/js/adsbygoogle.js

Працюємо для Вас. Підтримати Мілітарний можна через карту ПриватБанку: 5168 7422 1101 4877

Також підписуйтесь на наші сторінки у Facebook та Twitter. Також долучайтесь до нашого каналу у Telegram


  • Редакція Українського мілітарного порталу. З пропозиціями та зауваженнями пишіть нам на пошту: mail.milinua@gmail.com


    Авторизація
    *
    *
    Генерація паролю