fbpx
“БМ “ОПЛОТ” армії не потрібен” (стаття в журналі “Військо України”)

“БМ “ОПЛОТ” армії не потрібен” (стаття в журналі “Військо України”)

Танковим військам Сухопутних військ Збройних Сил України потрібен не черговий “супертанк”, а ефективне використання наявного парку бойових броньованих машин

Не секрет: щоосені навколо вітчизняної бронетанкової промисловості (та й навколо національного військово-промислового комплексу в цілому) виникає традиційне загострення пристрастей, пов’язаних із прийняттям чергового держбюджету. Так само традиційно в частині, що стосується розділу цього документа під назвою “Закупівля і модернізація озброєння та військової техніки для Збройних Сил України”, списи ламаються в першу чергу навколо двох зразків української “диво-зброї” — основного бойового танка Т-84 “Оплот” і військово-транспортного літака Ан-70. Однак про Ан-70 поговоримо іншим разом, а сьогодні зосередимося на броньованих виробах Казенного підприємства “Харківське Конструкторське Бюро з машинобудування ім. О. Морозова” і держпідприємства “Завод ім. В. Малишева” — новому танку Т-84УМ “Оплот-М” і глибоко модернізованому танку Т–64БМ “Булат”.

 

Період 2009–2010 рр. був для розроблювача й виробника Т-64 і Т-84 неоднозначним. З одного боку — у квітні 2009-го завершилися державні випробування чергової модифікації другої з цих машин — “Оплоту-М”, а 28 травня минулого року цей танк був офіційно прийнятий на озброєння. З іншого — найбільш вдалим у долі “вісімдесят четвірки” на внутрішньому ринку й досі залишається вже досить далекий 2001-й, коли Збройні Сили України придбали 10 одиниць Т-84 (тоді ще не тільки без приставки “М”, але й без назви “Оплот”), які навіть урочисто продефілювали Хрещатиком на параді на честь 10-річчя незалежності України.

Щоправда, тодішній успіх був досить своєрідним: одержавши лише 20% грошей з передбачених за контрактом 78,8 млн грн, “Завод ім. В. Малишева” у відповідь на пропозицію доплатити решту… одержав назад свої танки. Чотири з них були у 2003-му продані в США під маркою Т-80УД у рамках американської програми закупівлі зразків озброєння ймовірних супротивників з метою їхньої оцінки, що вже саме по собі говорить про реальну новизну Т-84. Як би там не було, у програму МО України по закупівлі озброєнь ні на 2009-й, ні на 2010-й роки Т-84 не було включений, незважаючи на заявлену ще в 2008-му готовність Збройних Сил закупити 10 “Оплотів-М”, а також 3 броньовані ремонтно-евакуаційні машини (БРЕМ) на їхній базі. БРЕМ-84 “Атлет” прийнята на озброєння в листопаді 2008-го. Зате в квітні 2009-го “Завод ім. В. Малишева” підписав з МО України черговий контракт вартістю більше 200 мільйонів гривень на модернізацію в 2009–2010 рр. 29 одиниць танків Т-64Б і Т-64БК до рівня Т-64БМ “Булат”. До речі, за попередніми контрактами підприємство в 2005-му й 2007–2008 рр. уже поставило ЗСУ в цілому 56 танків цієї моделі. Після завершення цього контракту вся 1-ша окрема танкова бригада 8-го армійського корпусу (93 танки) буде укомплектована танками Т-64БМ “Булат” у складі восьми рот і більш “скромним” варіантом Т-64БМ2 (одна рота). Усього ж Державною програмою розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 рр. передбачена модернізація до рівня БМ “Булат” 147 танків Т-64Б і Т-64БК, а плани на 2012–2015 рр. передбачають додаткову модернізацію ще 223 машин.

Модернізація бойової техніки — це, звичайно, добре. Проте, за більш зрілим міркуванням, напрошується питання: а чи тим шляхом ми йдемо в області військово-технічної політики, принаймні, щодо розвитку основного озброєння танкових військ? З початком у 1999 році програми модернізації ОБТ Т-64Б ціна оновлення одного танка виросла більш ніж у 8 (!) разів з 0,86 мільйонів гривень до приблизно 7 мільйонів гривень. Із цим можна було б змиритися, якби потреби танкових військ ЗСУ в таких областях, як постачання боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів, запасних частин, фінансування заводського ремонту й так званих “глибоких”, теж заводських, форм технічного обслуговування були б забезпечені на достатньому рівні. Але, на жаль, це далеко не так. Наприклад, в 2009 році брали участь у бойових стрільбах лише 324 з 774 танкових екіпажів, а водіння опрацьовувалося тільки на 12 машинах. Станом на жовтень 2009 року відсоток справності танкового парку ЗСУ впав до 60% за нормою 90%, причому за рік, що минув, ситуація з технічним станом бронетехніки не тільки не покращилася, але й ще більше загострилася. Разом з тим не секрет, що без належного рівня бойової підготовки особового складу, танк, як і інша зброя, являє собою лише купу цінного металобрухту…

Є ще питання вибору оптимальної платформи для модернізації танкового парку Збройних Сил України. Зараз, як уже говорилося, такою платформою є Т-64Б і Т-64БК (останній — командирська версія Т-64Б). Безумовно, оскільки обидві машини розроблялися й вироблялися в Харкові, то і розроблювачу, і виробнику набагато зручніше вести роботи з модернізації саме цих машин. Але чи належить Збройним Силам, вибираючи платформи для модернізації, керуватися цим міркуванням? Адже в ЗСУ є цілком достатня кількість новіших та маючих кращі бойові й експлуатаційні якості ОБТ Т-72 і Т-80УД. Тим більше, що модернізація цих танків до рівня сучасних зразків обійдеться набагато дешевше, ніж модернізація Т-64. Наприклад, у випадку з “шістдесят четвіркою” для забезпечення використання нових українських артилерійських (таких, що вистрелюються з гармати) протитанкових керованих ракет (ПТКР) “Комбат” потрібна повна заміна ККО — комплексу керованого озброєння, що забезпечує застосування артилерійських ПТКР. У випадку ж з Т-72 і Т–80 потрібна тільки доробка окремих елементів ККО і часткова зміна його програмного забезпечення.

Що ж стосується “Оплоту-М”, то тут, схоже, події розвиватимуться за відомим принципом “не було б щастя, так нещастя допомогло”. Справа в тому, що машина ця танковим військам Сухопутних військ Збройних Сил України НЕ ПОТРІБНА. Причин для настільки категоричного висновку три. По-перше, Україна зберігає ще значну частину (майже рівно половину) величезного танкового парку, успадкованого від колишнього СРСР, що більш ніж у 2,5 рази переважає її потреби. Станом на 1 січня 2009 р. у наявності було 3224 танки за максимальної потреби, навіть з урахуванням 50% резерву для поповнення втрат, у не більш ніж 1200 машин. Так що нові танки просто зайві в штатах і без того перевантажених ними військ і баз зберігання. По-друге, якусь серйозну розмову про “Оплот-М” можна було б вести, якби це дійсно був новий танк, а не чергова модифікація створеного більше 40 років тому Т-80. По-третє, цей танк просто занадто дорогий: за критерієм “вартість/ефективність” навіть модернізація Т-64Б у Т-64БМ “Булат” куди доцільніша. Тим більше, немає необхідності приймати на озброєння нову БРЕМ — якщо їх недостатньо, то розумніше використати для переобладнання в БРЕМ шасі наявних танків із числа понадштатних запасів.

Що ж стосується альтернативних варіантів модернізації, то на Т-72 і Т-80 може бути здійснений, відповідно до інформації самих українських танкобудівників, весь обсяг доробок, що є перевагою Т-84, включаючи й установку 1200-сильного дизеля 6ТД-2Е. Єдиною особливістю “Оплоту”, яку важко “пересадити” на Т-72 й “класичний” Т-80УД у рамках обмеженої модернізації, є зварна башта із приблизно на 10% більшою снарядостійкістю, та й то не проти всіх типів снарядів. Але це явно недостатня підстава для прийняття на озброєння й у серійне виробництво нового ОБТ.

Так чи має сенс взагалі “городити город” із закупівлею нових танків у скільки-небудь доступному для огляду майбутньому? Адже “Оплот-М” краще “Булата”, не говорячи вже про можливу модернізацію Т-72 і Т-80, явно не в дев’ять разів, хоча буде коштувати приблизно в дев’ять разів дорожче — близько 65 мільйонів гривень за машину. Відповідно, виходячи з критерію “вартість/ефективність”, повторне прийняття на озброєння Т-84 недоцільне. Інша справа, що, як свідчить українська практика за часів влади всіх президентів і всіх прем’єрів, рішення про замовлення будь-якого зразка озброєння або техніки для потреб національних Збройних Сил або про відмову від такого замовлення пов’язані, як правило, аж ніяк не з якістю цих самих зразків і реальною потребою в нових “спецвиробах” для Сухопутних військ, Повітряних Сил і ВМС. Втім, це тема окремої розмови…

Зрозуміло, все це не означає, що до приведення танкових військ України в належний стан за рівнем бойової підготовки й технічної справності машин, про всяку їхню модернізацію варто взагалі забути. Наприклад, було б доцільним у ході заводського ремонту встановлювати на наявні танки нові елементи динамічного захисту “реактивної броні” “Ніж” або “Ніж-2”. Бажано й підвищення кількості в танковому батальйоні машин у командирській комплектації з додатковими засобами зв’язку й навігаційною апаратурою з 4 до 13 одиниць. Говорячи ж про термін служби танків, слід зазначити, що можливості його продовження шляхом грамотно організованого капітального ремонту в нас недооцінюються. Тим часом закордонний досвід наводить цікаві приклади. Ось один з них: в 2008-му компанія “Дженерал дайнэмикс лэнд системз” уклала з армією США контракт загальною вартістю 116 мільйонів доларів на проведення відновлення 204 ОБТ М1 “Генерал Абрамс” до стандарту АІМ. Відповідно до технології АІМ, танки “Абрамс” повністю розбираються на частини й у процесі капітального ремонту приводяться до стану “новий з нульовим (!) пробігом”, що дозволяє знизити витрати на їхнє наступне технічне обслуговування й ремонт, а також підтримувати високий ступінь їхньої боєздатності. Відновлення всіх 204 танків було завершено до кінця 2009 р. Ще раз звертаю увагу на вартість цього масштабного капремонту — вона склала лише близько 0,57 мільйона доларів (приблизно 4,5 мільйона гривень за нинішнім курсом) за один танк.

Який же підсумок? Перший і головний: пріоритет (повторюся ще раз) повинен бути відданий приведенню наявного штатного танкового парку і танкових з’єднань, частин і підрозділів до боєздатного стану. Другий: розмову про скільки-небудь серйозну модернізацію українських ОБТ має сенс вести лише тоді, коли будуть повністю вичерпані резерви підвищення боєздатності наявного парку техніки в його існуючій або близької до неї, конфігурації. Третє: що стосується закупівлі нових танків, то це питання повинно бути відсунуте на більш далеку перспективу. Його варто ставити на порядок денний лише після того, як буде вичерпаний резерв модернізаційного потенціалу наявних зразків машин. І оскільки це досить віддалена перспектива, таким новим ОБТ повинен бути не “Оплот”, навіть із приставкою М, бо він на той час просто морально застаріє.

 

Сергій Гончаров

ВІЙСЬКО УКРАЇНИ