Судохідний канал до Азовського моря та інші перспективи оборони півдня

Ефективна протидія захопленню південно-західних та південо-східних українських територій стане реальною після інженерної підготовки цих зон як ймовірних для бойових дій. Яка буде супроводжуватись значними вкладеннями бюджетних та запозичених фінансових ресурсів, а також із використанням великої кількості робочих рук.

По-перше в Південній Бесарабії та прибережних районах лівобережної Таврії знадобиться розширення мережі місцевих автодоріг, а також укріплення їх асфальтобетонного покриття. Що необхідно для швидкого перекидання військових катерів та малотонажних кораблів на буксованих напівпричепах та самохідних трейлерах з нижнього Дніпра у басейн Азовського моря. На тих самих унікальних трейлерах, які ще необхідно замовити, зробити по них передоплату, виготовити впродовж декількох місяців на іноземних підприємствах, що спеціалізуються на виробництві цих видів автотранспортних засобів та доставити їх в Україну, причому у супроводі вже підготовлених вітчизняних спеціалістів.

По друге, необхідна швидка та широка модернізація водної інфраструктури, яка є у Таврійсько-Приазовському степу. З переробною існуючих зрошувальних каналів та магістральних каналів у судноплавні. Для того аби флот, який зараз по суті “запертий” у північно-західній прибережній мілководній частині Азовського моря, отримав більшу свободу для маневрів та перекидання, а його особовий склад почував себе впевненіше. Знаходячись перед постійно загрозливим та який постійно готується до комплексного масованого вогневого (ракетно-торпедно-артилерійському) ураження падаючими з неба сотнями й тисячами тонн металу, тротилу та іншою вдосконаленої вбивчої “гидоти”. Перед подальшим вторгненням (десантуванням) добре озброєного ворога на узбережжя з ослабленою таким чином обороною. При чому у відповідності до Радянського/Російського військового мистецтва вогневого впливу неодмінно буде включати повне знищення плавзасобів Азовської флотилії ВМС ЗС України та загону катерів Морської охорони України.

Як відомо, ще в першій половині 1950-х років влада пост-сталінського СРСР передали малопридатний для ведення сільського господарства, спотворений війною переважно каменисто-пустельну землю Тавриди/Криму в обмін на плодовиту, розкреслену лісопосадками, зрошувальну землю української Тагангщини такої ж площі (27 тис км2). Та “строго-настрого” доручили “малоросам” цю каменисту землю всіляко зрошувати та удобрювати. Без міри закачуючи туди дніпровську воду, безцінний, воістину життєдайний український ресурс, з метою ведення рисоводства, в той час марнотратного з точки зору водокористування. При цьому не сильно «заморочуючись» проблемами півдня континентальної України.

В загальному, народився недбало побудований, а тому від початку “дірявий” Північно-Кримський зрошувально-обводнювальний канал (1961-71 рр.; 402,6 км), який бере свій почато біля верхнього бар’єру спеціально побудованої для наповнення нової водної магістралі цілої греблі Каховської ГЕС. За яким до стрімкого під зовнішнім впливом переходу Криму до складу РФ перекачували до 380 м³ води на секунду! Яка більше 40 років надходила переважно за Турецький вал – в степову частину Тавриди.

Зараз від цього паразитуючого на водних ресурсах Дніпра каналу залишилось близько 100-кілометрова західнохерсонська його гілка. Хоча чим ближче до дельти Дніпра з його поверхневими та підземними руслами, тим вище гіганські запаси прісних вод, які б’ють фонтаном з глибин землі після буріння неглибокої свердловини, скажімо, для підживлювання дощувальної установки. Артезіанські запаси прісних вод Таврії, в більших об’ємах просочуються в акваторію Чорного та Азовського морів, ніхто з каналокопачів в умовах здавалось би достатньої кількості дніпровської води ніколи всерйоз не враховував та не включав у загальний водний баланс півдня Херсонської облаті.

Зараз західно-херсонська гілка Північно-Кримського зрошувально-збагачувального каналу працює лише в інтересах сільськогосподарств, сімейних господарств та мешканців “новоросской” (до цього кримсько-татарської) континентальної частини України. А загальний показник потреби ними дніпровської води, навіть з урахуванням “щедрого” підтоплення земель вздовж дірявого каналу знизився до 60-80 м3/с, а водний баланс материтокової частини Таврійсько-Приазовського степу значно покращився.

За рахунок збільшення об’ємів стіку води з Дніпра розширилась середа проживання і в рибних зграй, і у сімей дельфінів-афалін у дельті Дніпра, в усьому Дніпрово-Бугському лимані, а також в чорноморській акваторії Дунайсько-Дніпровського міжріччя. Зараз в більших об’ємах прісної води, що залишається та поступає туди через дельту Дуная великими розгалудженнями до Чорного моря румунським судохідним каналом Дунай-Чорне море. Північна гілка якого розташована приблизно в 90 км південніше найближчого до нього дунайського гирла Святого Георгія, що знаходиться під юрисдикцією Румунії.

Основний “Каховський зрошувальний та магістральний канал півдня України“. Пізніше, у 1979 році розташований у Таврійському степу канал, вже з бетонними плитами поверх грунтово-плівкового каналу довжиною 130-150 км, шириною до 100 метрів з цілком судохідною глибиною – до 10 метрів виявився біль корисним для економіки посушливої Таврії. В приймальний басейн каналу, розташованому між селищем Любимівка та селом Софіївка, дніпровська вода подається насосною станцією на висоту 24,3-25 метрів з максимальною розрахунковою продуктивністю 530 м3/с (фактична ― 360 м³/с). А потім Дніпровська вода течією поступає користувачам аж до річки Молочної у Запорізькій області.

У Схемі Каховського каналу передбачена також перемичка у вигляді Перекопського магістрального каналу, основне завдання його – дублювання (доповнюванні) Північно-Кримського каналу неподалік від Турецького валу.

Каховський магістральний канал

Давайте порахуємо… Загальний середньорічний стік Дніпра у нижній течії складає в середньому 1670 м3/с. Стік Північно-Кримсього каналу до АТО оцінювався у 22,8% від загальної кількості стоків Дніпра, зараз цей показник не значний – 3,6 – 4,8%, а об’єм прісної води Каховського каналу – 21,6%. Таким чином, якщо до початку російської агресії два канали у середньому викачували з русла нижнього Дніпра 44,3% його води, то після припинення подачі води у Тавриду її використання виключно у Таврійсько-Приазовському степу склало трохи більше ¼ втоку головної річки країни (25,2 – 26,4%), впав у 2014 році майже на половину.

Зараз річний стік Дніпра піднявся з “доАТОвських” 55,7% до понад прийнятних 73,7 – 74,9%. Тепер водний баланс річки дозволяє підбирати найбільш оптимальні варіанти його використання. Причому не тільки на користь зрошування, скажімо, посушливих, але і дуже перспективних в сільськогосподарському плані північний районів Миколаївської та Одеської областей. Але і для заповнення нових судохідних каналів у напрямку від Каховського водосховища до Азовського моря

Я не берусь прогнозувати того, що продаж дніпровської води кримським сільгоспідприєвствам та водоканалам ніколи не відновиться. Можливо вода з континенту і повернеться у Тавриду, але у більш скромних об’ємах – виключно для капельного зрошування та для використання місцевими мешканцями. І не по дірявих залізобетонних каналах-“монстрах” радянської епохи, та під палючим промінням Сонця, а по закритим водоводах – сисемі нержавіючих труб із зовнішнім світловідбиваючим покриттям. При чому останнє твердження доречне і для користувачів прісних поверхневих вод і на континентальній частині України. Дармових водних ресурсів, на які до речі, вельми агресивно бьються всі наші сусіди (РФ, РБ, Румунія…), в Україні більше ніколи не буде!

Найпростішим та найшвидшим варіантом “прорубити” суднохідне вікно в Азовське море, в обхід заблокованого Росією Керченської протоки було б створення Каховсько-Кирилівського судохідного каналу (ККСК) вздовж русла Каховського центрального зрошувального і головного магістрального каналу, не без випрямлень по ліні автодороги “Каховка-Генічеськ”. З виходом в прокладені морські судохідні канали з молами, які знижують хвилювання, в районі курортного селища Кирилівка. Загальна довжина ККСК з урахуванням випрямлень буде близько 120-125 км.

Початок Каховського магістрального каналу

Окрім того, застарілі гідротехнічні споруди на Причорноморсько-Приазовсько низини давно потребує в корінній реконструкції. В першу чергу чергу з точки зору мінімізації невиробничих втрат прісної води, нарощування економічних систем зрошування у Херсонські, Запорізькій та у західній частині Донецької області.

Каховський магістальний канал

Також можна було б обговорити й про Запорізько-Стогановський(-Новокостянтинівський) варіант судохідного каналу, з потужним дніпровським водозабором та шлюзами шириною 18-24 метри між містом Василівка та дачним селищем Скельки – практично навпроти Запоріжжя (≈ 40 км по прямій). Але він більш дороговартісний та потребує більше часу на спорудження.

Та якщо будівництво судохідного каналу поблизу кордону з Кримом погіршить свободу маневрів частин та підрозділів Сухопутних військ України у можливих оборонних битвах, оскільки ЗС РФ завжди шукає зручні приводи для нападу, що може призвести до втрати значної території. По пришвидшена прокладка судохідного каналу “Дніпро-Азовське море” по маршруту головного магістрального каналу значно підвищить обороноздатність ЗСУ в стратегічно важливій для них південно-східній частині країни. І не лише спростить перекидання бойових кораблів, але і за необхідністю стане суттєвою водною перешкодою для наступаючих ворожих військ. А також дасть комерційну вигоду для вантажного та туристичного судноплавства водного транспорту (самохідних барж) повною водотоннажністю до 5000-7000 тонн.

Про кораблі для ефективної оборони

Азовське море мілководне, а його глибина навіть у центральній частині не перевищує 13,5 метрів, а середня – 7,4 метри (6,8-8 метрів). А для північної частини його акваторії характерне ще більше мілководдя (з перекатами) шириною 20-30 км від берега та глибинами до 6-7 метрів. Окрім того, морська акваторія приховує ряд підводних височин глибиною 3-5 метрів.

Тому варто говорити про необхідність розробки для азовської акваторії, а також для мілководних заток та річкових приток, що примикають до чорноморської акваторії швидкісних бойових кораблів (напівкорветів) спеціального класу, з високою потужністю та водометними двигунами, водотоннажністю 1200-1500 тонн та шириною 15-17 метрів. Які нікого не заставлять сумніватись у вогневій потужності ВМС ЗС України, а в штормову погоду будуть контролювати гіроскопічними компенсаторами качки (Ширина шлюзів Дніпровського каскаду ГЕС – 18 метрів, а румунського каналу Дунай-Чорне море – до 24 метрів).

Американські проекти USS LCS-3/LSC-2 в якості прототипів

Корабель ВМС США USS LCS-2

По-перше мова йде про реально функціонуючі бойові кораблі-корвети прибережної зони типу USS Fort Worth (проект LCS-3), які були побудовані суднобудівною верф’ю на берегу річки, що впадає в озеро Мічіган. В яких потужні 4-х водометні дизельні агрегати від ведучих європейських виробників, змішані модулі, висока ступінь автоматизації функцій та зменшені завдяки цьому екіпажі.

Корабель ВМС США USS LCS-2

Для наших розробників представляють інтерес також і тримарани USS проекту LCS-2 з двома додатковими боковими корпусами-“поплавкам”. Зменшуючими глибину основного (моторного) корпусу, захищаючи його від ураження торпедами, крилатими ракетами та снарядами противника. Серйозно збільшуючого загальну стійкість, швидкісні характеристики та маневреність корабля в умовах мілководдя та сильних вітрів, що викликають великі коливання рівня води у берегу.

Доктор технічних наук Олексій Альошин 


Підписуйтесь на наші сторінки у Facebook та Twitter. Також долучайтесь до нашого каналу у Telegam



Авторизація
*
*
Генерація паролю