Іранська війна – привид втілюється

Іранська війна – привид втілюється

Іран

Вже тривалий період не вщухають розмови, які лунають як на офіційному рівні, так і в середовищі аналітиків та експертів, щодо економічних санкцій та можливої військової операції проти Ірану, у зв’язку з потенційною здатністю розробки останнім ядерної зброї. Не чекаючи санкцій ООН, які з високою ймовірністю можуть бути заблоковані Китаєм та РФ, країни Євросоюзу, позбавлені можливості військового впливу на ситуацію, домовилися 23-го січня 2012 року про введення проти Ірану жорстких економічних санкцій. В свою чергу США не тільки запроваджують економічні санкції, але й готуються до військового втручання. На початку року, офіційний Вашингтон заявляв про те, що сповнений рішучості шукати розв’язання проблеми суто дипломатичними шляхами, але, одночасно розробляє «ескізний» план військової операції. Опосередковано, про серйозність намірів США свідчить активізація маневрів 5-го флоту в районі Персидського заливу, розширення розвідувальної діяльності, а також тональність заяв найближчих союзників США в регіоні, що отримує все більш жорстке забарвлення. Нарешті, стали відомі основні нариси цього плану, принаймні, в тому вигляді, в якому США хочуть показати його світу.

За даними агентства Bloomberg (далі цитується за інтернет-виданням «Лівий берег») командуючий ВПС США Нортон Шварц  заявив, що його підлеглі розробили план військової операції проти Ірану.

По даним джерела Bloomberg в Пентагоні, американські військові планують нанести удари по базах Корпусу стражів ісламської революції (КСІР), по об’єктах міністерства оборони, а також по штаб-квартирі іранських спецслужб. Крім того, ВПС США планують надати свої літаки-заправники для ізраїльських винищувачів, відправлених на знищення ядерної інфраструктури Ірану, – якщо така необхідність виникне.

Американські військові також розглядають можливість застосування неядерних боєприпасів найбільшого з існуючих в ВПС США калібру – 9500-кілограмової MOAB – для знищення ядерного центру у Фордо, розташованого в підземеллі під одною з гір. Розрахунок побудований на тому, що кілька прямих влучень здатні зруйнувати цей об’єкт, незважаючи на його природний захист.

На нашу думку, озвучений план в цілому відповідає реальним намірам США, про що свідчить кілька обставин. Так, раніше, на всі гучні заяви Ізраїлю щодо необхідності якнайшвидшого позбавлення Ірану можливості створення ядерної зброї військовим шляхом, Держдеп відповідав стримано, закликаючи дочекатися результатів від економічних санкцій. Однак, тепер заява Шварца лунає напередодні візиту Нетаніягу в Вашингтон 4 березня, що може розглядатися як довгоочікувана Ізраїлем поступка США в переговорах щодо Ірану.

Далі, слід зазначити, що цілі ударів, і сама сутність операції, яка не ставить своєю ціллю вв’язування в повномасштабну війну, повністю відповідає думкам експертів, щодо неможливості на сучасному етапі сухопутної операції проти Ірану. Справа в тому, що Іран має на сьогодні технічно відсталі, але дуже численні військові формування, представлені Збройними силами та КСІР. Армія Ірану відрізняється, за оцінками спеціалістів, високим моральним духом та рівнем практичної підготовки. Значна кількість офіцерів вищого командування мають досвід бойових дій в тривалій ірано-іракській війні. Якщо оцінити побіжно військовий потенціал Ірану, то ми побачимо, як вже зазначено, найчисельнішу армію регіону: 350 тис. вояків в Збройних силах, 130 тис. осіб в КСІР, та, додатково, 300 тис. осіб в батальйонах територіальної оборони «Басіджи», підпорядкованих КСІР. Мобілізаційний резерв складає близько 10 млн. осіб, однак, з огляду на швидкість ведення сучасних війн та інфраструктурні можливості Ірану їм можна знехтувати

Одночасно, експерти одноголосно сходяться на тому, що Іран має дуже обмежені можливості у веденні повітряної війни: на озброєнні країни знаходиться трохи більше сотні справних винищувачів виробництва США зразку 60-х та 70-х років (Ф4, Ф5, Ф14), близько 30 МіГ29, 12 Су24 (ще зі складу ВПС Іраку часів війни 1991-го року), а також невизначена кількість боєздатних Ф7 (МіГ21 китайського виробництва). Відзначимо, що іранські льотчики, на відміну від вояків сухопутних сил практично не мають досвіду ведення реальних бойових дій. ППО Ірану не має на озброєнні сучасних ракетних комплексів, за винятком 27 комплексів «Тор-М1» російського виробництва, об’єднаних (можливо) в єдину автоматизовану систему управління ППО. Ці комплекси мають дальність ураження повітряних цілей до 12 км, і, з огляду на територію Ірану, не можуть забезпечувати ефективної ППО, особливо, з урахуванням максимальної висоти ураження в 10 км. Інші ЗРК ППО Ірану – це радянські С75, С200 та застарілі американські HAWK (за деякими даними зняті з експлуатації). Щодо С75 та С200 ранніх модифікацій, то їх реальні можливості, а точніше – відсутність таких, по протидії сучасним засобам РЕБ були продемонстровані в тогорічних подіях в Лівії.

ВМС Ірану є найпотужнішими в регіоні (не рахуючи сил США), та орієнтовані на блокування у випадку війни Ормузької протоки та портів Саудівської Аравії, Кувейту, ОАЕ.

Можливості надводних сил представлені трьома малими фрегатами британського виробництва Alvand, проект 60-х років (один з таких фрегатів вже безуспішно брав участь в бойових діях проти США в операції «Богомол», та був потоплений, не дивлячись на спробу організувати активну протиповітряну оборону, в тому числі з залученням авіації), 14 ракетних катерів  La Combattante II з ракетами Exocet (в строю з 1977 р., наявність готових до застосування ракет невідома), два американські корвети Bayandor (сторожові кораблі). Ці сили є неспівставними по бойовій моці з можливостями США та їх союзників. Небезпеку можуть створювати три відносно сучасні (отримані в період 1991-1992 рр.) підводні  човни «Варшав’янка», озброєні торпедами та ПКР, та власне комплекси ПКР наземного базування. США вже мають досвід боротьби з ВМС Ірану в часи «Танкерної війни» 1984-1988 рр., коли американці досить успішно забезпечували проводку танкерів по Персидському заливу. Однак, тоді Іран ще не мав на озброєнні підводних човнів та ПКР берегового базування.

Наведений короткий огляд підводить до думки, що єдиний напрямок, на якому Іран може не тільки вчинити серйозний опір, ба більше, зробити неможливою військову перемогу США при прийнятному рівні втрат з боку останніх, це сухопутна війна. Отже, США та їх союзники будуть будь якою ціною уникати «іракського» сценарію конфлікту, з намаганням окупації всієї території. З іншого боку, Іран має обмежені можливості щодо ведення морської війни, та практично не має що протиставити ВПС США та Ізраїлю в повітряній війні. Мабуть, саме ці міркування і стало вирішальним при розробці згаданого на початку статті плану військової операції, з точеними ударами по ключовим для ядерної програми та для інформаційної інфраструктури армії Ірану об’єктам. Відповідність цих планів реальній військово-політичній ситуації примушує розглядати їх не як акт залякування та пропаганди, а як реальний план бойових дій, який США готові та здатні ввести в дію, за участі Ізраїлю.

Валерій МАСЛЮК

mil.in.ua

Іран