36 бригада морської піхоти отримала почесне найменування

36 окрема бригада морської піхоти, яка була сформована у 2015-у році, отримала почесне іменування – імені контр-адмірала Михайла Білинського

Про це повідомляє Український мілітарний портал з посиланням на прес-службу ВМС ЗС України

Саме Михайло Білинський був організатором та командиром Дивізії морської піхоти Директорії Української Народної Республіки сто років тому.

Михайло Іванович Білинський — український військовий діяч, міністр морських справ УНР, міністр внутрішніх справ УНР, організатор та командир Дивізії морської піхоти Директорії УНР, контр-адмірал.
Народився 12 липня 1883 року Навчався у Лазаревському інституті східних мов, де опанував арабську, вірменську, перську, турецьку, татарську, грузинську мови, пройшов практичний курс зі східної каліграфії.

Військову службу розпочав у 1906 р. юнкером Балтійського флоту на навчальному судні «Рига», де брав участь у придушенні революційного повстання. З 1907 р. служить на лінійних кораблях «Пантелеймон» і «Три святителі», з 1908 р. у 2 Балтійському флотському екіпажі, з 1910 р. у 3 прикордонній Аренсбурзькій бригаді Окремого корпусу прикордонної варти на острові Езель. У 1911 р. у чині підпоручика звільнився в запас, служить в системі Міністерства фінансів. 1914 р. М.Білинського призивають за мобілізацією, проходить службу командиром роти новобранців 2-го Балтійського флотського екіпажу, вахтовим начальником, ревізором яхти «Стріла», помічником командира 2-го Балтійського флотського екіпажу.

З початком революційних подій включається в громадську і політичну діяльність, разом з лейтенантом С.Шрамченком організовує Український військово-морський революційний штаб Балтійського флоту, активно пропагує ідеї української автономії, сприяв «українізації» екіпажів крейсера «Світлана», ескадрених міноносців «Україна» і «Гайдамак». 12.10.1917 на цих кораблях було піднято український синьо-жовтий прапор, у подальшому їх планувалося перевести до складу Українських військово-морських сил, чому зашкодило захоплення влади більшовиками. Після переїзду до Києва бере участь у організації Українського генерального секретарства морських справ, яке постало 22.12.1917 року на чолі з Д.Антоновичем.

За Центральної Ради входив до складу комісії по укладенню мирного договору з Румунією, перебував у Берліні «у справі підписання Берестейського трактату як фахівець військово-морських справ». За часів правління Гетьмана Скоропадського обіймав посаду помічника начальника Головної господарчої управи Морського міністра, наказом від 24.04.1918 призначений головою комісії «для утворення загальних штатів» Морського міністерства. У травні-жовтні 1918 р. входив до складу української делегації на чолі з С. Шелухіним, яка вела переговори про умови підписання мирного договору з Радянською Росією.

Після падіння гетьманату 26.12.1918 М.Білінського призначають Міністром морських справ УНР з присвоєнням військового звання контр-адмірал, його заступниками стали контр-адмірал М.Остроградський і начальник Морського Приступивши до виконання обов’язків, наказав командувачу українським флотом В.Клочковському підняти на всіх кораблях Військово-Морські прапори України, для чого їх було підтверджено законом УНР. Розпочав активну законотворчу роботу щодо створення правової і організаційної бази флоту. Наказом по морському відомству № 107 від 11.01. 1919 вводить в дію «Закон про гардемаринську школу» і організовує її роботу в Миколаєві, а згодом в Кам’янець-Подільському. 20.01.1919 законом затверджується структура Морського міністерства і Генерального штабу, створюється технічне, будівельне, гідрографічне, судове і санітарне управління. У Миколаїв було направлено кошти на завершення будівництва нових кораблів та погашено борги перед суднобудівниками.

На підставі «Закону про флот» Директорія УНР наказом № 57/28 від 25.01.1919 присвоїла українські найменування кораблям, що будувалися в Миколаєві: дредноут «Соборна Україна», легкі крейсери «Гетьман Богдан Хмельницький», «Гетьман Петро Дорошенко», «Тарас Шевченко», ескадрені міноносці “Київ”, “Батурин”, “Чигирин”, “Львів”, “Іван Виговський”, “Іван Сірко”, “Петро Могила”, “Іван Котляревський”, “Кость Гордієнко”, “Мартин Небаба”, “Іван Підкова”, “Пилип Орлик”, база підводних човнів «Дніпро». Але 01.02.1919 флот Антанти зайняв Херсон, 02.02.1919 — Миколаїв, остаточно відрізавши УНР від Чорного моря. З урахуванням обстановки, М.Білинський розпочинає формувати полки морської піхоти. Відповідно до наказу Головного отамана УНР С. Петлюри № 68/32 від 03.02.1919 і закону «Про організацію Військово-Морських Сил на побережжі Чорного моря» від 09.04.1919, територія між Миколаєвом, Очаковом і Херсоном у смузі 75 верст навколо них, була проголошена Приморським фронтом, а Морський міністр — його командувачем.

У лютому 1919 р. запропонував С.Петлюрі створити перший полк морської піхоти, який планувалося сформувати з добровольців-подолян, проте війська УНР під натиском Червоної армії змушені були відступити на західноукраїнські землі. Отже, полк почали комплектувати на Галичині з колишніх моряків цісарського Адріатичного флоту, але їх кількість виявилася недостатньою, тому М.Білинський почав заохочувати до цієї справи молодих сплавників лісу з карпатських річок, які склали основу 1-го Гуцульського полку морської піхоти. 24.04.1919 не погодившись з політикою, що проводила Директорія, подав у відставку і, на його прохання, був призначений командиром створюваної дивізії Морської піхоти, а обов’язки морського міністра передав капітану 1 рангу М.Злобіну. 25.05.1919 призначений начальником дивізії морської піхоти, але 12 червня заарештований у Кам’янець-Подільському, йому інкримінується участь у підготовлюваному полковником Болбочаном «державному перевороті».

09.07.1919 надійшло клопотання про звільнення М.Білинського, який на знак протесту проти безпідставного арешту оголосив голодування; з тієї ж причини, звільнившись, відмовився від чергового підвищення в ранзі. 24.07.1919 в Кам’янці-Подільському розпочинає формувати 2-й полк морської піхоти, який очолив поручник Ілько Сич. Згодом в Бродах сформований 3-й полк морської піхоти; сформована дивізія морської піхоти відправлена під Волочиськ проти Червоної армії. У вересні 1919 р. Морське міністерство ліквідоване, його функції передані Морському управлінню Військового міністерства УНР. Однак М.Білинський з морською піхотою до кінця року перебував на передовій, з ними ж рушив у Перший Зимовий похід Армії УНР, після чого був інтернований з Армією УНР у Польщі, виконував обов’язки міністра внутрішніх справ, міністра фінансів РНМ УНР, працював у комісії з розробки Конституції Української держави, сприяв облаштуванню Головного військово-історичного музею-архіву УНР.

Брав участь у Другому Зимовому поході Армії УНР 1921 на територію радянської України. 12 листопада Волинська група вступила в бій з кіннотою дивізії Котовського, під час бою за переправу через річку Тетерів під селом Минійки М.Білинський був поранений, але бою не покинув. 17 листопада 1921 року під час бою з червоноармійськими частинами потрапив в оточення поблизу с. Малі Міньки (тоді – Народицький район Житомирської області), де загинув у бойових порядках 1 бригади Київської дивізії Головної Волинської групи.