fbpx
Арктичні війни

Арктичні війни

Арктика Данія Канада Росія Світ Фінляндія Швеція

Більшість воєн спровоковані боротьбою за ресурси. Так було, є і буде – війни використовуються як останній доказ у перерозподілі існуючих чи опануванні перспективних джерел енергоносіїв, дорогоцінних металів, їжі, води, тощо.

І саме енергоносії, які, фактично, залишаються серцем і кровоносною системою нашої цивілізації, на даному етапі ведуть перед у конфліктотворенні. Бойові дії за панування над басейнами нафти та газу зачепили ледь не всі континенти. Але це, як виявилося, не рубіж. Дуже ймовірно, що наступною ареною силового протистояння стане Арктика. Бо млинець таки виглядає дуже і дуже апетитним.

На думку представника геологічної служби США Дональда Готьє, яку він висловив у журналі Science у травні цього року, приблизно третя частина нерозвіданих покладів газу (47 трлн.кубометрів), знаходяться в Арктиці. Так само це стосується і 13 % нерозвіданих нафтових покладів (90 млрд. барелів).

І це лише енергоресурси які ховаються під арктичною кригою. Загалом Арктика є ласим шматком і лише собівартість добування арктичних ресурсів не поставила питання приналежності її територій до юрисдикції тієї чи іншої країни раніше. Але вичерпність континентальних і придатних для використання підводних ресурсів актуалізує це питання все більше й більше. Тому й не дивно, що за арктичні багатства почалася дипломатична боротьба.

У 2001 році Росія подала заявку до ООН щодо приналежності їй ряду територій Арктики. Цю заявку оскаржують Канада, Данія, Норвегія та США. У 2007 році російські моряки за допомогою батискафу становили російський прапор в районі Північного полюсу, на який також претендує Данія, яка володіє територією Гренландії.

Вся серйозність намірів Росії щодо опанування арктичних ресурсів випливає з аналізу підписаного у вересні 2008 року Президентом Росії Медведєвим документу «Основи державної політики Російської Федерації в Арктиці на період до 2020 року і подальшу перспективу».

Дана стратегія передбачає, що арктичний регіон фактично переходить у юрисдикцію ФСБ, а у 2016 має перетворитися в “провідну стратегічну ресурсну базу РФ”. І що цікаво, що поруч з юридичними заходами, щодо міжнародного визнання претензій Росії на Арктику, стратегія передбачає необхідність “створити угруповання військ (сил) загального призначення ЗС РФ, інших військ, військових формувань і органів в арктичній зоні РФ, здатних забезпечити військову безпеку в різних умовах військово-політичної обстановки”.

Ще одна цікавинка документа – “активно функціонуюча система берегової охорони ФСБ РФ в арктичній зоні”. Тобто Росія, фактично, готується силою доводити власність на Арктику, якщо цього вимагатиме ситуація. А вона не така то й проста.

Останніми роками почастішали конфлікти між країнами, інтереси який зійшлися у Арктиці. Так, у лютому 2009 року прем’єр-міністр Канади Стівен Харпер досить різко відреагував на появу у повітряному просторі його країни російських Ту-95 (російські джерела вказують, що літаки знаходилися поруч з канадійським арктичним берегом, але не входили у повітряну зону цієї країни).

У березні цього ж року, прикордонники Норвегії затримали російський траулер «Порфирій Чанчибадзе». Варто зазначити, що це не перший інцидент біля берегів Шпіцберга.

Такі кроки Росії спровокували відповідні дії її опонентів. Країни Заходу хоч і не виступають спільним фронтом, бо й самі мають різні стратегічні інтереси, але єдині у прагненні не допустити монополії своїх східних сусідів.

Особливо, якщо аргументом буде сила. Тому у січні 2009 року офіційний речник НАТО Джеймс Аппатурай наголосив, що Арктика є стратегічним регіоном для Альянсу, особливо у розрізі безпеки його членів.

Призначення генеральним секретарем Альянсу колишнього прем’єр-міністра Данії Андерса Фог Расмуссена, представника країни яка має власні інтереси в Арктиці, вказує на те, що арктичний плацдарм для НАТО буде актуальним як ніколи.

Але найбільш непередбачуваною стала реакція країн Північної ради. Північна Рада (Nordisk Råd) заснована в 1952 році.  До її складу входять Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Ісландія та автономні території (Фарерські острови, Гренландія і Аландські острови).

Організація є консультативно-контрольним органом з питань, що стосуються співпраці між окремими або усіма п’ятьма державами. Не зважаючи на те, що в установчих документах було зазначено що Рада не займається питаннями оборони, сьогодні все голосніше лунають заклики охопити і цю сферу.

9 лютого 2009 року на засіданні міністрів закордонних справ в Осло колишній глава МЗС Норвегії  Столтенберг презентував програмну спільну доповідь «Північне співробітництво з питань міжнародних відносин і політики безпеки» розроблену п’ятисторонньою комісією. У документі йдеться про те, що «скандинавським країнам слід створити військовий альянс для більш успішного проведення миротворчих операцій та забезпечення безпеки в арктичному регіоні».

Зокрема, планується створення скандинавського загону швидкого реагування для участі в миротворчих операціях, спільного військово-морського підрозділу для патрулювання морських кордонів, забезпечення контролю повітряного простору над Ісландією. Нарешті, пропонується ухвалити «Декларацію солідарності» країн Північної Європи, де визначити, як кожна країна альянсу» має поводитися, якщо її сусід стане об’єктом атаки або впливу ззовні».  Доповідь була сприйнято з ентузіазмом і викликала широкий резонанс.

Тобто зараз можна говорити про те, що сторони стягують сили. Чи перейде ця фаза у наступну – покаже час. Але оцінити ризики та перспективи ймовірного конфлікту за арктичні ресурси вартує вже зараз. Бо в цьому конфлікті задіяні головні геополітичні гравці, а для України – основні політичні партнери. Тому, сподіватися що арктичні війни обійдуть нас стороною не варто.

Перш за все, варто зазначити, що на даному етапі «брязкання зброєю» має на меті лише здійснення тиску на опонентів. Спроба використати вольтерівський закон, що «Бог завжди на стороні сильнішого».

Але, зважаючи на критичну важливість енергетичних ресурсів, особливо для Росії, економіка якої дуже залежна від статусу головного «газівника» Європи, виключати критичного варіанту розвитку подій не вартує. А стягування сили до ймовірного регіону конфлікту вказує на те, що якщо Арктика таки стане вогнищем протистояння, то з її крижаних полів воно перекинеться і на інші гарячі точки.

Ярослав Юрчишин
для mil.in.ua 


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 4149 6293 1808 2567

➡ monobank: 4441 1144 4179 6255

➡ PayPal [email protected]

➡Patreon https://www.patreon.com/milinua  

 


Побачили неточність чи маєте чим доповнити матеріал? Напишіть нам: [email protected]

Підписуйтесь на наші соцмережі:
Facebook
Twitter
YouTube
Телеграм
Viber


Арктика Данія Канада Росія Світ Фінляндія Швеція