fbpx
2С6 “Тунгуска”

2С6 “Тунгуска”

 Редакція Редакція
2С6 «Тунгуска» Енциклопедія ЗРК ППО та ПРО

ЗСУ 2С6 “Тунгуска” ( індекс Грау – 2К22, за класифікацією НАТО – SA-19 Grisom) – Назву отримав від притоки Єнісею ріки Тунгуски – призначений для протиповітряної оборони мотострілкових і танкових частин та підрозділів сухопутний військ у всіх видах бою. Зенітний комплекс малого радіюса дії забезпечує ураження низько літаючих повітряних цілей, в тому числі “завислих” гелікоптерів. Унікальність комплексу полягає в тому що в момен розробки комплексу були зєднані в одній машині як ракетні так і артелерійські канали.

Історія

Розробка комплексу “Тунгуска” була доручена Конструкторському бюро приладобудування (КБП) МОП (головний конструктор А. Г. Шипунов) в кооперації з іншими організаціями оборонних галузей промисловості Постановою ЦК КПРС і РМ СРСР від 8 червня 1970 р. Яка спочатку передбачала створення нової гарматної зенітної самохідної установки (ЗСУ) на зміну відомої “Шилка” (ЗСУ-23-4).

Незважаючи на успішне застосування “Шилки” у війнах на Близькому Сході, в ході цих бойових дій виявилися і її вади – мала досяжність по цілях (не більше 2 км по дальності), незадовільна сила снарядів, а також пропуски повітряних цілей, не знищиних через неможливість своєчасного виявлення. Для збілбьшеня досяжності цілей і збільшеня сили снарядів був збільшений калібр з 23мм до 30мм. Результати були вражаючі вірогідність ураження зросла приблизно в півтора рази, досяжність по висоті – з 2000 до 4000 м! Із збільшенням калібру гармат збільшилась і ефективність стрільби по наземнии цілям, розширюються можливості використання в ЗСУ снарядів кумулятивної дії для ураження легкоброньованих цілей типу БМП та ін. Ще одним плюсом є те що перехід практично не позначався на темпі стрільби.

Проте, доцільність розробки комплексу викликала великі сумніви в апараті міністра оборони СРСР А.А. Гречко. Підставою для таких сумнівів і навіть припинення фінансування подальшої розробки ЗСУ “Тунгуска” (у період 1975-1977 рр..) Було те, що прийнятий на озброєння в 1975 р. ЗРК “Оса-АК” мав близьку за розмірами зону ураження літаків по дальності ( до 10 км) і більші, ніж у ЗСУ “Тунгуска”, розміри зони ураження літаків висоті (0,025-5 км), а також приблизно однакові характеристики ефективності ураження літаків. Але комплекс врятував випадок. Виходячи з бойового досвіду у В’єтнамі в кожній дивізії США були створені спеціальні гелікоптерні підрозділи для боротьби з бронетанковою технікою. Група гелікоптерів вогневої підтримки спільно з гелікоптером-розвідником займала позиції в 3-5 км від лінії бойового зіткнення військ. При підході до неї танків гелікоптери підіймались на 15-25 м, вражали танки з допомогою ПТКР, а потім швидко зникали. У таких умовах танки виявлялися зовсім беззахисними, а гелікоптери – безкарними.Тому рішенням Уряду в 1973 році була створена спеціальна комсія з пошуку шляхів захисту Сухопутних військ, а особливо – наступаючих танків та інших об’єктів бронетехніки від ударів гелікоптерів противника. Науковий керівник роботи – С. І. Пєтухов. В ході роботи комісії на території Донгузского полігону (начальник полігону О. К. Дмитрієв) було проведено дослідне навчання з бойовими стрільбами різних видів зброї Сухопутних військ по гелікоптерних-мішенях. У результаті проведеної роботи комісія визначела, що ні один комплекс не здатний вражати вертольоти у повітрі. Єдиним зенітним засобом, здатним вести ефективну боротьбу з зависаючими гелікоптерами, могла бути ЗСУ “Тунгуска”, яка має можливістю супроводжувати танки в складі їх бойових порядків, яка достатню далекий кордон зони ураження (4-8 км) і мале робочий час (8-10 с). Тому в 1977 році фінансуваня Тунгуски було повернено. До кінця 1970-х розробка була завершена. За результатами проведених в 1980 – 1981 роках випробувань комплекс був доопрацьований і 8 вересня 1982 прийнятий на озброєння в Збройні Сили СРСР. Спочатку він мав 4 ракети, потім 8.

Дедальний Опис

ЗСУ 2С6 змонтована на шасі багатоцільового гусеничного важкого транспортера МТ-Т. Гідромеханічна трансмісія й гідропневматичнa підвіска зі змінюваним кліренсом забезпечують високу прохідність і плавність ходу по пересіченій місцевості.
Функціонування бойових машин комплексу “Тунгуска” забезпечуваться з застосуванням транспортно-заряджаючої машини 2Ф77 (на КамАЗ-43101, з 2 боєкомплектами патронів і 8 ЗУР), машини ремонту і техобслуговування 2Ф55-1 (на Урал-43203 з причепом) і 1Р10-1 ( на Урал-43203, з радіоелектронною апаратурою), машин техобслуговування 2В110-1 (на Урал-43203, за артилерійською частиною), автоматизованих контрольно-випробувальних рухомих станцій 9В921 (на ГАЗ-66), майстерень техобслуговування МТО-АТГ (на ЗіЛ -131).
Вогонь з 30-мм гармат 2А38 може вестись на ходу або з місця, а пуск ЗУР тільки з місця. Система керування вогнем радіолокаційно-оптична. Оглядова РЛС з дальністю 18км розташована в задній частині башти. Перед башнею знаходиться РЛС супроводу цілей з дальністю дії 13км. Крім РЛС до складу системи керування вогнем входять цифрова ЕОМ, стабілізований оптичний приціл і кутовимірювальні прилади. Час реакції комплексу 8-10с. Перезарядження установки проводиться із спеціальної транспортно-зарядної машини на шасі автомобіля КамАЗ-43101 контейнерним способом. Час перезарядження ЗСУ ракетами та снарядами – 16хв. Корпус та башня машини виготовлені з суцільнозвареної броні та забезпечують захист екіпажу від куль і осколків. Механік-водій розміщується в передній частині корпусу машини. Оператор РЛС, командир і стрілок розташовані в башні.

При стрільбі зенітними гарматами траекторія стрільби розраховуваться ЕОМ.
При стрільбі ракетами застосовувається супровід цілі за кутовими координатами з допомогою оптичного прицілу. Після пуску ЗУР потрапляє в поле зору оптичного пеленгатора апаратури виділення координат ракети.

Тактико-технічні характеристики комплексу

Ракетне озброєння:

  • Зур 9М311 радіо-наведення;
  • Маса Зур – 42 кг, маса бойової частини – 9 кг;
  • Швидкість польоту – 600 м / с;
  • Параметри зони знешкодженя: по дальності – 2-8 км.,
  • По висоті – 0,015 – 3,5 км, за параметром – 2-4 км;
  • максимальна швидкість цілі – 700 м / с;
  • Імовірність поразки – 0,4-0,5;
  • Кількість ракет – 8 шт.

Гарматне озброєння:

  • 2А38 – двоствольний автомат – 2 шт:
  • Скорострільність – 4060 – 4810 пострілів за хвилину;
  • Боєкомплект – 1936 снарядів;
  • Калібр – 30 мм;
  • Початкова швидкість снаряда – 960 м / с;
  • Параметри зонизнешкодженя: по дальності – 0-4 км, за висотою – 0-3 км;
  • Імовірність поразки – 0,6 -0,7;
  • Максимальна швидкості Цілі – 500 м / с;

Радіолокаційне озброєння:

  • Станція виявлення цілей, Станція наведення зброї, Центральна обчислювальна система (ЦВС);
  • Засоби зв’язку – Р-123, ТПУ-4;
  • Переведення з похідного положення в бойове – 5 хв;
  • Швидкість руху 30-65 км / год;

Комплекс 2С6 “Тункуска” складається з шести установок 2К22, трьох транспортно заряджаючих машин на базі автомобіля Урал або КАМАЗ, двох автомобілів обслуговування (майстерня і комплект ЗІП № 2, які перебувають у відділенні регламентних і ремонтних робіт), тренажер пуску ракет на колісній базі.

Відомо більш як про 80-ти Тунгусках в 9-ти частинах ППО України.


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 4149 6293 1808 2567

➡ Моно: 4441 1144 4179 6255


Побачили неточність чи маєте чим доповнити матеріал? Напишіть нам: info@mil.in.ua

Підписуйтесь на наші соцмережі:
Facebook
Twitter
YouTube
Телеграм
Viber


2С6 «Тунгуска» Енциклопедія ЗРК ППО та ПРО
Facebook Notice for EU! You need to login to view and post FB Comments!