fbpx
Армія “ПМР”: хто служить і чи готові вони воювати з Україною

Армія “ПМР”: хто служить і чи готові вони воювати з Україною

Костянтин Дикусар Костянтин Дикусар
Європа Молдова Російська агресія Російська окупація Світ Сусіди Україна

Після завершення гарячої фази Придністровської війни 1992 року російські окупаційні війська, які брали участь у війні як у складі 14-ї армії СРСР, так і в складі так званих збройних формувань “ПМР”, залишалися найбільшою загрозою безпеці, миру та стабільності Молдови.

Однак росіяни, які воювали у війні проти молодої та незалежної Республіки Молдова за часів Єльцина, були змішані та асимільовані з тими, кого сьогодні називають місцевими військовослужбовцями. Після війни в Придністров’ї залишилося певне число російських найманців (зокрема донських козаків), які досі мають вплив на сепаратистські військові структури “ПМР”.

Багато з них отримали високі посади та великі пенсії, що виплачуються з російського бюджету. Призначення на керівні посади росіян за рахунок більш поміркованих місцевих сепаратистів спричинило внутрішню ворожнечу. Такий підхід поширюється і на відносини між російським керівництвом і рядовими військовими, більшість із яких (молдовани, росіяни, українці) – близько 85–90% за даними наших джерел у Міністерстві оборони Молдови – народилися в Придністров’ї.

На цю цифру вплинула масштабна загарбницька війна Російської Федерації проти України, яка призупинила «транзит» російських військових з РФ. Кремль не зміг спрямовувати їх у рамках так званої миротворчої місії (ОГРВ ПРРМ) для зміцнення своєї присутності в регіоні. За нашими даними, контингент російських «миротворців» у Придністров’ї не перевищує 2000 осіб.

Основна загроза – так звана армія “ПМР”

Найбільшу увагу Молдова має приділяти так званим військам “ПМР”, що складаються переважно з місцевих жителів і нараховують близько 6 000 осіб. Це доволі тривожна цифра, особливо з урахуванням того, що лише останні 2–3 роки Молдова змогла перевищити військовий потенціал Придністров’я завдяки модернізації та підвищенню зарплат у своїх Збройних силах.

Набір до “придністровської армії” здійснюється через рекламні плакати, а також через безпосередні бесіди з учнями старших класів і студентами місцевих університетів. Анонімні студенти Придністров’я розповіли, що військові структури особливо зацікавлені у молодих людях із хорошою фізичною підготовкою та російським громадянством. Вони переконують їх підписати контракт не лише з так званою армією “ПМР”, а й із ЗС РФ.

«Одного разу на третьому курсі факультету фізичної культури та спорту до нас підійшли двоє чоловіків у військовій формі, які представилися представниками Міністерства оборони “ПМР”. Вони запропонували нашим хлопцям після випуску зробити кар’єру у сфері оборони. Це було дивно, бо ми ж вчилися на факультеті спорту, а не у військовому виші. Ніхто не зацікавився, але щоб не образити, деякі хлопці сказали, що подумають», – розповів колишній студент Тираспольського університету, який згодом переїхав до Кишинева.

Інший молодий чоловік з Григоріополя, який зараз живе в Німеччині, заявив, що російські військові вільно заходять до університетських аудиторій, щоб поширювати мілітаристську пропаганду.

Умови служби та російська війна проти України

Дружина військовослужбовця так званої армії “ПМР” розповіла, що її чоловік потрапив до армії через знайомих, але, щоб утримувати сім’ю, змушений працювати ще на двох роботах.

Кар’єра у військових структурах “ПМР” часто стає трампліном для служби в російській армії. Деякі придністровці (кілька десятків осіб) вступили до лав ЗС РФ і зараз воюють проти України. Військові комісари показують їм різницю між зарплатою 500–600 євро у “ПМР” та багатотисячними виплатами в російській армії.

Військовослужбовці армії «ПМР»

Однак загалом моральний стан придністровських військових низький. Багато молодих людей після проходження строкової служби уникають підписання контрактів з так званим “Міністерством оборони “ПМР”. Вони прагнуть навчатися та працювати в Кишиневі, де зарплати в 3–5 разів вищі, ніж у Придністров’ї.

Реальна військова загроза з боку “ПМР”

Раз на рік, а в деяких випадках кожні пів року або навіть щоквартально, російсько-сепаратистські війська проводять так звані навчання поблизу Зони безпеки. Це не стільки підготовка, скільки спосіб залякування Молдови та України.

Попри низький моральний дух особового складу, Придністров’я має значний військовий потенціал, включаючи:

  • 20–25 танків Т-64 (разом із тими, що мають технічні несправності);
  • декілька десятків артилерійських установок;
  • бронетехніку, міномети та реактивні системи залпового вогню.
122-мм реактивна система залпового вогню на базі ЗиЛ-131 армії «ПМР»

Окрім військових, сепаратистський режим спирається на спеціальні підрозділи:

  • ополчення (близько 1000 осіб);
  • гвардійські та козацькі корпуси при Міністерстві безпеки (кілька сотень осіб);
  • спецпідрозділи Міністерства юстиції та охоронні структури.

Ці люди є ключовою опорою режиму, користуються корупційними та контрабандними схемами, мають вищий рівень життя, ніж пересічні мешканці.

Небезпека складів у Ковбасній

Окремою загрозою є величезний склад боєприпасів у селі Ковбасна, що використовується для незаконної торгівлі зброєю. За офіційними даними, там зберігається до 20 000 тонн боєприпасів, хоча реальна цифра через постійні крадіжки, імовірно, не перевищує 15 000–16 000 тонн.

Молдова та Україна розуміють небезпеку, яку становить контрольований Росією анклав у Придністров’ї. Військова модернізація, економічний тиск і зменшення впливу Москви можуть змінити ситуацію. Однак поки сепаратистський режим існує, ця територія залишається потенційним джерелом загроз для регіону.

Європа Молдова Російська агресія Російська окупація Світ Сусіди Україна