fbpx
Missile 358: на межі дрона та зенітної ракети

Missile 358: на межі дрона та зенітної ракети

Олександр Ян Олександр Ян
Близький Схід Іран ППО та ПРО

Місцем дебюту загадкової ракети 358 став спустошений громадянською війною Ємен, де з 2014 року шиїтський рух хуситів веде боротьбу за владу з урядовими військами. Країна стала полем бою між підтримуваними Іраном повстанцями та коаліцією арабських країн, котрі виступили на боці визнаного правління Ємену.

Розцінюючи війну як регіональну загрозу, до Арабської коаліції на чолі із Саудівською Аравією увійшли десять інших країн, як-от ОАЕ, Кувейт, Бахрейн, Катар та Йорданія. Після тривалого формування у 2015 році союзне угруповання увійшло до Ємену, розпочавши масштабну військову операцію «Буря рішучості».

Від початку громадянської війни шість із восьми єменських бригад ППО були «захоплені» або самовільно стали на бік хуситів, що дозволило повстанцям організувати потужне прикриття наземних сил. Зенітні частини колишніх єменських військ були оснащені досить небезпечними радянськими системами «Куб», «Стрела-10», С-125, а також старішими С-75. Вони могли стати серйозною перешкодою, тому початком вторгнення до Ємену стала масована повітряна операція, пріоритетом якої було знищення ворожих засобів ППО.

Для завдавання ударів Арабська коаліція розгорнула більше сотні винищувачів, які за місяць здійснили понад 2500 бойових вильотів. Найбільші скупчення зенітних засобів на захопленій авіабазі поблизу столиці Сана та кількох колишніх частин ПС Ємену було знищено під час нальотів упродовж перших днів. Натомість хуситам до завершення операції вдалося збити два коаліційних винищувачі F-16C, два ударних гелікоптери Apache та близько десяти безпілотників.

Знищений радар зенітного комплексу С-125 в Ємені, 28 березня 2015. Фото: Al-Arabiya

З офіційним завершенням операції «Буря рішучості» 21 квітня і виведенням військ Саудівська Аравія перейшла до підтримки урядових сил Ємену та авіаційних операцій, націлених на удари по скупченнях бойовиків, які більше не мали серйозних засобів прикриття.

Хусити гостро потребували засобів, які дали б можливість захистити небо від коаліційної авіації, однак фізично не могли отримати контрабандними шляхами повноцінні зенітні ракетні комплекси з Ірану.

Необхідне рішення знайшли у 2019 році: ввечері 20 серпня американський дрон MQ-9 Reaper був збитий над провінцією Дамар в Ємені. Речник хуситів Ях’я Сарія повідомив, що безпілотник збили ракетою, яку «виготовили місцеві».

Ситуація прояснилася через три місяці, коли американський військово-морський флот перехопив партію контрабандного озброєння в Аравійському морі. Призначений для єменських хуситів вантаж, окрім уже звичної зброї, містив три ракети невідомого призначення.

Дослідивши елементи ракети та загальну конструкцію, американські фахівці дійшли висновку, що захоплена ракета призначена для ураження повітряних цілей. Ймовірно, опираючись на захоплену документацію, виробу було присвоєно лаконічну назву «358 SAM», або ж «зенітна ракета 358».

Захоплений зразок іранської зенітної ракети 358, листопад 2019. Фото: ВМС США

Новим зенітним комплексом виявився іранський баражуючий боєприпас із реактивним рідкопаливним двигуном та інфрачервоною головкою самонаведення, яка не потребує підсвічування цілей складними радіолокаційними системами. Компактна ракета могла запускатися з примітивної пускової установки.

Платою за простоту конструкції стала невисока дозвукова швидкість ракети, а також сумнівна ефективність: для ураження цілі ракета запускається у повітря, після чого починає кружляти, допоки ГСН не захопить теплоконтрастну ціль або ж у баках не закінчиться пальне.

Утім іранська розробка стала дієвим засобом протиповітряної оборони, яким хусити змогли завдати втрат висотній авіації супротивника. Вже наступного року бойовики «Ансар Аллах» збили розвідувально-ударний безпілотник CH-4В повітряних сил Саудівської Аравії.

За два місяці хусити збили ще один CH-4В. Ці борти стали «першими ластівками» у серії з майже десятка збитих дронів у регіоні. Відтоді також були збиті дрони аналогічного класу Wing Loong II, MQ-9 Reaper та MQ-1 Predator.

Успіх ракети 358 в асиметричній війні дав поштовх до масштабування. Користуючись простотою та компактністю засобу, Іран почав насичувати новою зброєю союзні терористичні угруповання по всьому світу. Вже через рік ракета 358 використовувалася в Ідлібі (Сирія), готові до застосування зразки були знайдені поблизу американської авіабази «Аль-Харір» в Іраку.

У 2023 році певна кількість ракет дісталася Лівану, де бойовики воєнізованого крила «Хезболли» уразили ізраїльський розвідувальний безпілотник Hermes 450.

Того ж року Іран уперше офіційно підтвердив факт існування цих ракет на озброєнні Корпусу вартових ісламської революції, продемонструвавши зразки ракетного озброєння російській делегації на чолі з тодішнім міністром оборони Сергієм Шойгу під час візиту до Тегерану.

Конструкція зенітного комплексу

У січні 2022 року британський фрегат Montrose перехопив судно контрабандистів з вантажем іранської зброї на борту, включно з ракетами 358. Пресслужба британського флоту оприлюднила детальні фото, на яких можна побачити боєприпаси, розібрані майже на два десятки елементів. Таке конструктивне рішення, очевидно, продиктоване складнощами у транспортуванні ракет та потребою у прихованому зберіганні.

Напівзібраний комплект зенітної ракети 358, січень 2022. Фото: Королівські ВМС Великої Британії

З відкритих звітів відомо, що при вазі 50 кілограмів довжина ракети сягає 2,75 метрів, а діаметр корпусу – 152 мм. Циліндричний корпус має чотири поворотні аеродинамічні керма для маневрування, Х-подібне підйомне крило та хвостові стабілізатори. Для запуску під корпусом підвішується стартовий твердопаливний двигун завдовжки 1,8 м і масою 15 кг.

У носовій частині розміщений блок з інфрачервоною головкою наведення та трубка Піто, призначена для визначення швидкості та висоти польоту. За ними йде відділення з поясом із 16 лазерних датчиків, які забезпечують безконтактний підрив бойової частини вагою 10 кілограмів.

У середній частині ракети розміщений бортовий комп’ютер з автопілотом, який керується інерційною системою MTI-100 (Xsens Technologies B.V)  та модулем супутникової навігації. Окремої уваги заслуговує антена передачі даних, що може свідчити про можливість зв’язку з пультом управління.

У хвостовій частині розміщений об’ємний паливний бак, який живить рідкопаливний турбореактивний двигун з тягою 392N.

Розібраний на три відсіки корпус ракети збирається в єдину конструкцію перед пуском, після чого на нього кріпляться аеродинамічні поверхні та підвішується стартовий двигун.

З відкритих джерел курсує інформація, що ракета здатна розвивати дозвукову швидкість близько 300 м/с, яка може мінятися залежно від режиму польоту. Кожен режим забезпечує відповідну витрату пального, яка позначається на дальності польоту у діапазоні від 10 до 50-100 кілометрів.

Ракета 358 фактично є нічим іншим як баражуючим боєприпасом. Методологія її використання передбачає запуск у визначені координати та висоту для «чергування» з активованою головкою самонаведення. Упродовж польоту тривалістю до 15 хвилин ракета курсуватиме колами або вісімками до моменту, поки ГСН не захопить теплоконтрастну ціль. Після захоплення вона направляється в бік об’єкта та уражає його.

Також не виключено, що у певному радіусі ракета може спрямовуватися на ціль у ручному режимі через пульт керування по візуальному каналу з ГСН ракети. Про таку можливість свідчать органи зв’язку та рідкісні кадри напряму з відеоканалу ракети, що були оприлюднені в іранському документальному фільмі Parchamdar («Прапороносець»).

З відео бойових пусків та військових навчань іранських військ відомо, що для запуску ракети 358 може використовуватися як самохідна пускова установка, так і примітивна рейкова напрямна завдовжки кілька метрів.

На всіх кадрах об’єктивного контролю показано однаковий інтерфейс оптичної станції з денним телевізійним та нічним тепловізійним каналом. Імовірно, такими комплектуються всі зенітні комплекси разом із пультом керування. Щоправда, жодних фото або інформації про останній немає.

Під покровом таємниці залишається ефективність іранської ракетної системи. Попри відомі втрати авіації, про які своєчасно сповіщали пропагандисти терористичних формувань, нам невідоме співвідношення успішних перехоплень до кількості запущених ракет. Враховуючи специфіку наведення, показники ефективності у 358 можуть бути досить посередніми.

Водночас відсутність радарів, інших активних систем пошуку та масивних пускових установок, які могли б видати операторів, роблять цей засіб справжньою загрозою у тактиці повітряних засідок. Висотність та великий радіус дії системи дозволяють протидіяти тихохідним розвідувально-ударним безпілотникам та гелікоптерам.

Еволюція у ракету 359

Нова для збройової промисловості концепція баражуючої зенітної ракети набула розвитку: з ніші примітивної партизанської зброї іранський концепт розвинувся у важку далекобійну зенітну систему «359». Вперше її було показано в іранському документальному фільмі в січні цього року. Специфічний номер, виведений на борту ракети, постфактум підтвердив походження назви попередньої системи.

Нова ракета стала набагато більшою та важчою порівняно з попередницею, зберігши загальний принцип роботи та конструкцію фюзеляжу. Вона отримала потужніший реактивний двигун та самохідну пускову установку з однією напрямною.

Заявляється, що новий баражуючий боєприпас може уражати повітряні цілі на відстані до 150 кілометрів та висоті понад 9000 метрів. Максимальна швидкість перехоплювача сягає 1000 км/год.

Замаскована під вантажівку самохідна пускова установка з ракетою "359", січень 2025. Фото: КВІР Ірану

Низька крейсерська швидкість не дозволить ракеті ефективно боротися з винищувальною авіацією. Головним призначенням боєприпасу може бути протидія американським стратегічним розвідникам RQ-4 Global Hawk, великим тихохідним літакам-паливозаправникам та літакам далекого радіолокаційного виявлення. Саме для ураження останніх наведення без застосування радарів може стати ключовим фактором.

Об’єкт наслідування для України?

Українська армія переживає гостру кризу армійських засобів протиповітряної оборони: їх кістяк наразі складають переносні зенітні комплекси та залишки радянських «Стрела-10» і «Оса», які не здатні повноцінно захистити військо на передовій. Головною причиною цього явища стала активна робота російських розрахунків БпЛА, які займаються пошуком та ураженням важливих цілей за допомогою баражуючих дронів.

Іранський досвід може частково компенсувати потреби Сил оборони, оскільки реактивний баражуючий боєприпас може працювати на великі відстані, не потребує габаритних пускових установок та дороговартісних радарів для своєї роботи. Їх розміщення та чергування може бути непомітним для ворога.

Концепція ракети 358 має низку переваг перед традиційними зенітними перехоплювачами. Реактивний двигун може працювати у кількох режимах, що робить ракету добре керованою та гнучкою у використанні. У поєднанні з адаптацією до ручного управління такий боєприпас може бути застосований проти повільних цілей, таких як ударні гелікоптери РФ.

Проблеми стабільного зв’язку та пошуку цілі для баражуючої ракети можуть бути вирішені шляхом її інтеграції у розвідувально-ударні контури, де тихохідний дрон-розвідник відслідковує ціль та працює як ретранслятор. Прикладом може слугувати комплекс Shark від Ukrspecsystems.

Взаємодія між безпілотникам Shark-M та ударними БпЛА.

Технологічна ніша реактивних безпілотників для українських інженерів не нова та нині переживає стрімкий розвиток. Цьому спонукають як високий технічний потенціал таких засобів, так і доступність компактних реактивних двигунів на світовому ринку.

Близький Схід Іран ППО та ПРО