fbpx
Обґрунтування необхідності відродження підрозділів військової артилерійської розвідки

Обґрунтування необхідності відродження підрозділів військової артилерійської розвідки

 Редакція Редакція
Артилерія Україна

Актуальність теми обумовлюється неспроможністю системи артилерійської розвідки виконувати розвідувальні завдання щодо викриття об’єктів (цілей) угрупування противника в повному обсязі внаслідок постійного погіршення технічного стану засобів артилерійської розвідки – старіння (так, ще за радянських часів з озброєння вже був знятий з озброєння комплекс радіотехнічної розвідки НРС-1, а на заміну йому нічого так і не прийнято – випромінюючі радіолокаційні об’єкти угрупування противника: станції наземної радіолокаційної розвідки, РЛС системи противника і т. ін. викривати стало нічим; невідповідності наявних зразків розвідувальної техніки загрозам (завданням) сьогодення (особливо боротьба з проявами тероризму, виконання завдань в різних типах миротворчих і контртерористичних операціях). Більш менш боєздатними залишаються лише підрозділи, на озброєнні яких перебувають засоби оптичної розвідки: біноклі, далекоміри стереоскопічні, квантові. Однак кількість особового складу, який безпосередньо виконує обов’язки розвідників залишається на рівні радянських часів; людський фактор – від служби у підрозділах артилерійської розвідки завжди намагалися перейти до вогневих підрозділів, оскільки вона вважалося безперспективною (не було просування) ще з радянських часів. Ця спадщина залишилась артилерії Сухопутних військ Збройних Сил України у повній мірі і на превеликий жаль ні один командувач артилерії Сухопутних військ Збройних Сил України не робив спроб щось змінити на краще.

Напередодні Другої Світової  війни робота артилерійської розвідки в ланці дивізіон – батарея була ретельно розписана у виданому у 1938 році Бойовому статуті артилерії, ч. 1, кн. 4, «Служба розвідки і зв’язку в батареї і дивізіоні» (БУА 1-4-38).

Статут у своєму складі мав два розділи: наземної артилерійської розвідки і служби зв’язку в артилерії.
Статут передбачав в основному дії окремих дивізіонів і батарей, що більш притаманно локальним війнам і збройним конфліктам другої половини XX – початку XXI сторіччя.

Відповідно до статуту та з урахуванням реалій війни формувалася система артилерійської розвідки. Так, до складу системи артилерійської розвідки в 1943 році, входило два види розвідки: наземна і повітряна. Наземна артилерійська розвідка в своєму складі мала військову артилерійську розвідку і артилерійську інструментальну розвідку. Військова артилерійська розвідка була представлена такими розвідувальними органами як: командирська розвідка, артилерійські роз’їзди, спостереження зі спостережних пунктів, розвідувальні артилерійські групи, спостереження за діяльністю артилерії противника, які формувалися тимчасово залежно від завдань зі штатних сил і засобів підрозділів артилерійської розвідки артилерійських полків всіх типів і призначення, а також окремих артилерійських підрозділів дивізій; в штабах артилерії стрілецьких корпусів і дивізій були штабні батареї; до складу штабної батареї штабу артилерії стрілецької дивізії входили відділення розвідки (8 чоловік) і вимірювально-пристрілювальний взвод (18 чоловік); у штабних батареях дивізійних артилерійських полків за штатом були взвод розвідки і топографічний взвод; по одному відділенню розвідки і топообчислювальному взводу було в дивізіонах артилерійського полку (за штатом в штабі дивізіону були: начальник розвідки, відділення розвідки, до складу якого входили командир відділення, 3 старших розвідника-спостерігача, 3 розвідника-спостерігача, 3 розвідника-коновода; топообчислювальний взвод, до складу якого входили командир взводу, 4 командира відділення, 12 рядових, 4 підводних; взвод зв’язку у складі 40 чоловік (в тому числі 3 відділення дротового зв’язку, відділення радіозв’язку, відділення зв’язку з піхотою); відділення розвідки у дивізіонах використовувалось звичайно для ведення спряженого спостереження); відділення розвідки також були у всіх батареях, включно і батареї окремого протитанкового дивізіону, батареї стрілецьких полків, а також у протитанковому дивізіоні дивізії; організаційно-штатна структура підрозділів військової артилерійської розвідки у корпусних артилерійських полках і полках артилерії РГК було такою ж, як і у артилерійських полках стрілецьких дивізій.

Артилерійська інструментальна розвідка на той час включала звукову, оптичну, топографічну, фотограмметричну і метеорологічну розвідку. Організаційно цей вид розвідки був представлений у вигляді розвідувальних артилерійських дивізіонів, до складу яких входили батареї або взводи вищеназваних видів розвідки; дивізіони були штатними засобами корпусних артилерійських полків (І і III типів) і гарматних полків РГК. На початок війни нараховувалося всього 72 артилерійських розвідувальних дивізіони.

Повітряна розвідка складалася з літаків корегувально-розвідувальної авіації і аеростатів спостереження.

Таким чином, вивчення організаційно-штатної структури підрозділів артилерійської розвідки того часу дозволяє зробити висновок щодо достатньої кількості особового складу цих підрозділів для створення вищеназваних розвідувальних органів з метою виконання завдань військової артилерійської розвідки; кількість особового складу відділення розвідки дивізіону (батареї) була достатньою для організації цілодобового спостереження (три зміни по два чоловіки) та виставлення передового і бокового спостережних пунктів у разі необхідності (по два чоловіки на кожний).

Підготовка до виконання і виконання завдань розвідувальними органами військової артилерійської розвідки відбувалося протягом всієї Другої Світової війни і тривалий час після її завершення. Вивченню способів ведення військової артилерійської розвідки (як це робиться), прийомам здобуття інформації про об’єкти (цілі) ураження противника приділяли велику увагу. Про це свідчить видання М.М.Нікіфорова «Пособие по артиллерийской разведке» 1960 року. Однак у 1961 році відбулося «славнозвісне» хрущовське скорочення чисельності Радянської Армії і поняття військова артилерійська розвідка щезло назавжди. оскільки відділень розвідки у штатах дивізіонів (батарей) не залишилось.

Артилерія ЗС України повністю успадкувала організаційно-штатну структуру артилерії Радянської Армії, на яку локальні війні і збройні конфлікти XX – XXI сторіччя фактично майже не вплинули, і за 20 років незалежності суттєвих змін майже не зазнала.

Розвідку в дивізіоні очолює, як ще з часів Другої Світової війни, начальник розвідки дивізіону, штатно-посадова категорія – старший лейтенант. Війна в Афганістані (1979-1989) примусила ввести в кожний мотострілецький батальйон посаду начальника розвідки батальйону зі штатно-посадовою категорією – капітан, а штатно-посадова категорія начальника розвідки артилерійського дивізіону так і залишилася без змін.

Так, від моменту їх створення (1970 рік) і до теперішнього часу до штатних підрозділів розвідки самохідно-артилерійського дивізіону входять:

  • взвод управління дивізіону, з розрахунками командирських машин управління (КМУ) 1В15, (1В15М), ПРП-4(3);
  • три взводи управління батарей, кожний з розрахунком КМУ 1В14,(1В14М).

До штатних підрозділів розвідки артилерійського (реактивного) дивізіону входять:

  • взвод управління дивізіону, з розрахунками КМУ 1В19, ПРП-4(3);
  • три взводи управління батарей, кожний з розрахунком КМУ 1В18.

З розрахунку командирських машин управління (КМУ) 1В15 (1В15М), 1В14 (1В14М) фактично розвідкою займається лише одна людина – далекомірник, у випадку організації роботи з виносного спостережного пункту для робот на бусолі залучається ще старший оператор-топогеодезист. Командир дивізіону, який входить до складу розрахунку КМУ 1В15, 1В15М, або командир батареї – зі складу розрахунку КМУ 1В14 (1В14М), веденням розвідки займаються періодично, оскільки за своїми посадовими обов’язками вимушені вирішувати питання командування і управління підпорядкованими підрозділами. Начальник розвідки дивізіону за своїми посадовими обов’язками повинен займатися організацією розвідки в дивізіоні, організацією взаємодії з приданими засобами розвідки та сусідами, обробкою отриманих розвідувальних відомостей, часу на особисте ведення розвідки у нього теж фактично не залишається. У складі безпосередньо підпорядкованого йому розрахунку ПРП-4(3) розвідку ведуть лише дві особи – далекомірник і оператор РЛС.

У підсумку в дивізіоні маємо лише шість посадових осіб, які безпосередньо займаються розвідкою об’єктів (цілей) ураження, при цьому вони перебувають на своїх спостережних пунктах. Така кількість особового складу не дозволяє сформувати повноцінні розвідувальні органи, організувати фахове цілодобове спостереження за противником з кожного розгорнутого спостережного пункту (командира дивізіону і трьох командирів батарей) та організувати спостереження з бокового та передового спостережного пунктів, що розгортаються від кожного основного у разі необхідності.

Досвід сусідів – артилерії Російської Федерації теж свідчить, що стан справ з організацією артилерійської розвідки і управління вогнем теж бажає кращого. При високій насиченості артилерією мотострілецьких полків і бригад (по 2 гаубичних артилерійських дивізіони, а часто і реактивний дивізіон), а також самого угруповання військ, артилерія не завжди била ефективною у випадках виконання позапланових завдань. Відсутність штатних артилерійських коректувальників, а також слабкий зв’язок і складна система підпорядкованості і взаємодії між різними органами бойового управління призводить до того, що поки запит надходив на батарею, ситуація на полі бою радикально змінювалася. Немає нічого дивного, що найчастіше саме своєї артилерії у військах боялися більше, ніж ворога.

Ці недоліки мають давню історію. Так, на спеціальній нараді командного і начальницького складу артилерії, що була скликана Начальником артилерії Червоної Армії у травні 1940 року у Ленінграді для узагальнення досвіду бойового застосування артилерії у радянсько-фінській війні відмічалося:

«Стійкість найбільш поширених недоліків бойової  підготовки  артилерії частково можна пояснити недосконалістю самої системи підготовки. Так, у навчанні підрозділів артилерійської розвідки основна увага зосереджується  на оволодінні технічними прийомами ведення розвідки (техніка спостереження, реєстрація  цілей і т.п.). Методикою виявлення цілей, активному отриманню розвідувальних даних про противника і ведення цілеспрямованої розвідки в інтересах визначеного виду бою конкретно не вчили, а якщо і намагалися що не будь навчити, то лише формально, на основі цілковитих умовностей. Навіть при обслуговуванні стрільби органи артилерійської розвідки «натаскувалися» за звичай  по готовим даним про противника, що повідомлялись завчасно керівниками стрільб. Полігон і поля навчань не обладнувалися, і «життя» супротивника на них представлялося мертвої схемою завчасно розставлених і погано замаскованих мішеней, слабо нагадувало подобу якогось бойового порядку ймовірного супротивника. Нарощування розвідувальних даних про противника по ходу навчань, всупереч зоровому враженню і без будь-якого сприяння підрозділів, виконувались увідними даними посередників чи керівниками навчань усно і часто некваліфіковано, без ясного уявлення про те, коли, де і що саме міг би робити супротивник. На спільних з іншими родами військ навчаннях (командно-штабних навчаннях) часу для програвання на місцевості діяльності всіх органів розвідки не відводилося. Навіть на двосторонніх навчаннях відомостей про супротивника «добувались» від посередників або керівництва навчань.

Так, командний склад роками привчали  отримувати  розвідувальні дані про противника в готовому вигляді, нічого не роблячи для їх здобування. Як наслідок наші командири непогано знали техніку розвідки, принцип її роботи і можливості, але не мали навиків в організації всього комплексу розвідувальної  роботи в інтересах бою, особливо в систематизації та аналізі розвідувальних даних про противника, що надходять. Цій справі фактично вчились вже на війні, дорого розраховуючись за втрачений  час і невикористані можливості».

Для порівняння – самохідний дивізіон США, озброєний гарматами М109А6, у своєму штаті має 10 команд передових артилерійських спостерігачів.

155-мм САУ M109A7

Для покращення стану справ необхідно відродити відділення артилерійської розвідки в кожному дивізіоні (самохідному, причіпному, реактивному), можливо навіть за рахунок скорочення чисельності вогневих підрозділів, що в свою чергу вимагатиме створення (закупівлі за кордоном) артилерійських гармат, технічні можливості яких дозволяють виконувати вогневі завдання з тією ж ефективністю. Наприклад, одна гармата шведського виробництва Archer спроможна виконувати завдання за батарею, оскільки вистрілює шість снарядів за хвилину за різними траєкторіями. Необхідна ретельна перебудова штатів артилерійських дивізіонів, при цьому провідною ідеєю повинна бути думка про те, що ніхто, ніде і ніколи у готовому вигляді координат для ураження об’єктів противника не надасть, їх необхідно здобути, іноді ціною крові.

Умови ведення локальних війн і збройних конфліктів, виконання при цьому вимог норм міжнародного гуманітарного права, знаходження об’єктів (цілей) ураження серед цивільного населення, автономна бойова діяльність артилерійських підрозділів, непристосованість таких видів артилерійської розвідувальної техніки як радіолокаційна, звукометрична до виконання завдань у так званих «особливих умовах», особливо у горах та на урбанізованій території; повна відсутність засобів радіотехнічної розвідки, примушують знову повернутися до ретельного вивчення способів військової артилерійської розвідки, оскільки основний обсяг завдань розвідки перекладається на особовий склад, який має на озброєнні оптичні (електронно-оптичні) засоби розвідки.

Ще з часів Другої Світової війни основними мисливцями за артилерійськими розвідниками були снайпери противника, оскільки знищення артилерійських спостерігачів в бойових порядках піхотного підрозділу фактично залишало цей підрозділ без вогневої підтримки. Насиченість організаційно-штатної структури підрозділів армій провідних країн світу снайперськими підрозділами, постійне удосконалення комплексів снайперського озброєння, які дозволяють знищувати артилерійських спостерігачів з відстані майже 2 км як вдень, так і вночі, зробило питання виживання і функціонування артилерійських спостережних пунктів, позицій РЛС наземної розвідки ще більш актуальним. Тому вважаю доцільним пропонувати: по-перше, таку назву цього підрозділу, як відділення артилерійської військової розвідки; по-друге, мати у складі відділення артилерійської військової розвідки 10 чоловік: один командир відділення і три «трійки» по три чоловіки. Кожна трійка – це група коректування артилерійського вогню і наведення авіації у складі трьох осіб. Ця група є одночасно і командою снайперів, яка поряд з пасивним завданням щодо виявлення об’єктів (цілей) угрупування противника має виконувати завдання з активної протидії снайперському полюванню з боку противника, оскільки ніхто крім снайпера не спроможний виявити і знищити снайпера противника. Три групи коректування артилерійського вогню і наведення авіації у складі відділення артилерійської військової розвідки артилерійського батареї можуть забезпечити одночасне ведення розвідки як з основного спостережного пункту батареї, так і з розгорнутих бокового та передового спостережних пунктів. Наявність трьох осіб на кожному з пунктів забезпечує також можливість ведення цілодобового спостереження з кожного з пунктів або регулярну зміну особового складу під час ведення розвідки на основному спостережному пункті батареї. У випадку організації бойових дій (служби) механізованих (аеромобільних) підрозділів на блокпостах артилерійська батарея може забезпечити три блокпости групами коректування артилерійського вогню за рахунок відділення розвідки та виділити по дві гармати на кожен блокпост зі складу вогневих взводів.

В штаті взводу управління дивізіону теж доцільно мати відділення артилерійської військової розвідки аналогічне відділенню артилерійської військової розвідки артилерійської батареї. У випадку необхідності чотири відділення артилерійської військової розвідки можуть бути об’єднані під керівництвом начальника розвідки дивізіону для проведення повноцінних розвідувально-пошукових та розвідувально-ударних дій в оперативно-тактичній глибині бойового порядку противника.

Виникає, звичайно, питання щодо видів озброєння та транспортних засобів для забезпечення виконання завдань цього відділення артилерійської військової розвідки. Для кожної групи корегування артилерійського вогню і наведення авіації необхідно мати транспортний засіб типу ПРП-4, за умови подальшого удосконалення ПРП-4, оскільки цей транспортний засіб не повинен суттєво відрізнятися від бойових броньованих машин механізованих або аеромобільних підрозділів. З моменту її створення і до сьогоднішнього дня ПРП-4 не має такої ж гармати як БМП-2(3), чим суттєво відрізняється від останніх на полі бою. За такими машинами йде посилене полювання з боку гранатометників противника, їх знищують в першу чергу. Про оснащення цих груп КМУ типу 1В14, 1В14(М), 1В15, 1В15(М) не може бути і мови, оскільки їх зовнішній вигляд одразу ж видає їх призначення (афганський і чеченський досвід це довели), вони також не мають ні потужного озброєння, ні більш-менш придатного броньового захисту від залпового вогню гранатометників. Як свідчить досвід двох чеченських кампаній перший залп кількох гранатометників знімає динамічний захист з танку (бойової броньованої машини), а другий залп його (її) знищує. Свій досвід чеченські гранатометники творчо удосконалили на основі досвіду масованого застосування фаустпатронів «Панцершрек» і «Панцерфауст» по танках Радянської Армії під час запеклих боїв за Берлін.

Доцільний склад і оснащення групи корегування артилерійського вогню і наведення авіації. За досвідом ведення бойових дій у Чечні група корегування артилерійського вогню і наведення авіації (ГКАВНА) призначалася зі складу підготованих офіцерів: випускників артилерійських командних (або авіаційних льотних) воєнних інститутів (університетів) або з числа осіб, які закінчили спеціалізовані курси з корегування вогню і наведення авіації.

Щорічно з цією категорією військовослужбовців рекомендувалося проводити збори на артилерійському полігоні з відпрацюванням практичних вогневих завдань з корегування вогню та наведення авіації, додаткові заняття. Однак, і вивченню питань з організації і способів ведення розвідки, демаскуючих ознак об’єктів (цілей) противника і практичному їх виявленні для подальшого ураження, снайперській стрільбі особливо на великі відстані, взаємодії, маскуванню, мінно-вибуховим загородженням (особливо саморобним вибуховим пристроям) необхідно приділяти рівнозначну увагу.

Група корегування артилерійського вогню і наведення авіації призначена для ведення розвідки, наведення авіації і корегування артилерійського вогню в ході пристрілювання і стрільби на ураження по розвіданих цілях противника та знищення розвіданих цілей вогнем зі снайперської зброї. Група може діяти у складі штатної групи спеціального призначення, підрозділу військової розвідки механізованого (аеромобільного) підрозділу (частини) або приховано виводитися у тил противника для організації спостереження зі спостережного пункту у заданому районі самостійно.

Доцільний склад групи. Варіант (за досвідом ведення бойових дій у Чечні):

1 – офіцер, старший групи, корегувальник;
2 – офіцер, розвідник-далекомірник;
3 – офіцер, корегувальник-зв’язківець.

Інший (пропонований) варіант:

1 – офіцер, старший групи, розвідник-корегувальник (авіанавідник);
2 – офіцер, розвідник-корегувальник (авіанавідник) – снайпер;
3 – офіцер, розвідник-корегувальник (авіанавідник) – помічник снайпера.

Такий склад групи дозволяє виконувати весь комплекс поставлених завдань. Серед членів команди повинна бути повна взаємозаміна, всі повинні професійно працювати по наведенню авіації і виклику вогню артилерії, по «засічці» розривів, по поданню команд, по роботі з картою, компасом, навігатором, по роботі з приладами оптичної розвідки і засобами зв’язку та снайперській стрільбі.

У випадку поранення одного з військовослужбовців двоє інших спроможні надати першу медичну допомогу і доставити його до місця евакуації (один виносить пораненого, інший прикриває). Під час чергування два чоловіки ведуть розвідку, а третій відпочиває (як у звичайній «бойовій трійці»). В особливих умовах і під час появи противника вся «трійка» не спить і працює до повного виконання бойового завдання.

Озброєння групи:

  • автомат спеціальний АС 6П30 «Вал» (2,5 кг) з приладом нічного бачення (ПНБ) – 2 шт.;
  • гвинтівка спеціальна снайперська ВСС 6П29 «Вінторез» (3,1 кг з оптичним прицілом) з ПНБ – 1 шт.;
  • пістолет спеціальний самозарядний ПСС (700 г) – 3 шт.;
  • ніж розвідника спеціальний НРС-2 (620 г) – 3 шт.;
  • ручні оборонні гранати Ф-1 – 9 шт.

До озброєння групи, яке надане вище, необхідно додати далекобійну снайперську гвинтівку .50 калібру типу Barret або «Взломщик».

Все озброєння групи повинно бути порівняно легким (вище приведені маса кожного виду озброєння без урахування боєприпасів) і безшумним – на випадок раптового виходу на пункт невеликих груп противника і виявлення спостережного пункту. Гранати можуть встановлюватися на розтяжках у так званій «мертвій зоні», яку немає можливості спостерігати, на ймовірних підступах і шляхах підходу противника до спостережного пункту, при чому на значному віддаленні від нього, щоб противник після підриву гранати випадково не викрив розвідників. У випадку необхідності групу можна підсилити додатковими засобами мінування – осколковими мінами спрямованої дії МОН-50 (3 шт.). Дана міна – компактна і неважка (2 кг) і при грамотній установці має досить високі вражаючі властивості.

Спорядження для виконання завдань. В арсеналі групи корегування вогню і наведення авіації групи спеціального призначення (і не тільки) повинні бути:

  • далекомір квантовий (Лейко-4 «Вектор», Л11Р- 1М) – 1 шт.(у теперішній час – далекомір типу TLS-40 компанії ZEISS або Vector 21 (Vector 23);
  • бінокль з кутомірною сіткою типу Б-8 (Б-12) – 2 шт.;
  • перископ ТР-8 – 2 шт. (для спостереження із-за укриття);
  • секундомір – 2 шт. (для стрільби вночі);
  • годинник – 3 шт.;
  • прилади для ведення розвідки і спостереження вночі (окуляри нічного бачення, нічні біноклі і ін.) – 3 комплекти;
  • слухові апарати (для ведення розвідки підслуховуванням як зі спостережних пунктів, так і під час руху);
  • компас Андріанова – 2 шт.;
  • курвіметр – 2 шт.;
  • навігатор глобальної навігаційної системи GPS типу «Гармін», «Базальт» (СН-3003) – 3 шт.;
  • топографічні карти масштабу 1:50 000(1:25 000)-2 шт.;
  • аерофотознімки районів діяльності, масштабу 1: 8000;
  • артилерійський круг АК-3;
  • лінійка МГШ-50;
  • офіцерська лінійка;
  • міні планшет артилерійського корегувальника (для карти і документів);
  • засоби зв’язку з безшумною гарнітурою (на кожного члена групи);
  • запасні АКБ до радіостанції (вологозахищені);
  • ручні димові гранати – 6 шт. (для прикриття евакуації);
  • сигнальні ракети і дими – 3 комплекти (на випадок евакуації).

Особисте екіпірування розвідника-корегувальника:

  • рейдовий рюкзак;
  • укомплектований розвантажувальний жилет;
  • камуфльована шапка-маска розвідника, маскувальні рукавички;
  • маскувальний костюм типу «Сумрак» («Партизан»);
  • маскувальні «кошлаті» костюми типу «Леший» («Кікімора», «Елочка», «Гіллі», «Йоуї»);
  • маскувальні білі костюми типу «Сплав», «Волонтер», білі шапочки, шарфи, рукавички (печатки), маски, лейкопластир, медичний бинт, білий чохол, що натягується на рюкзак (для зимових умов);
  • маскувальні пончо із дрібної сітки 2 на 2 мет¬ри;
  • складний каркас типу «Зонтик» («Павук») для обладнання спостережного пункту під «хибні» об’єкти місцевості типу горбок, кущ і т.д.;
  • камуфльований теплоізоляційний ковбик;
  • «п’ятикутник», або «сідало розвідника»;
  • вологозахисний костюм типу «Гор-Текс»;
  • наколінники для захисту суглобів колін при діях на каменистих поверхнях місцевості;
  • гамангі, вологозахисні чохли на взуття для переходу через гірські ріки, струмки;
  • тепла білизна типу «Полар»;
  • маскувальний набір (паста «Туман-Р», грим-олівець, рулон маскувального матового паперу «Ві-Тек» для оклеювання приладів розвідки і озброєння, балончики з матовою фарбою (зелена, коричнева або біла), смужки від маскувальних сіток, мотузки, смужки армійського камуфляжу, швейно-ремонтний набір і т.д.);
  • камуфльований набір від дощу 2,5 на 2,5 метри;
  • аптечки індивідуальна зі кровозупиняючим джгутом і знеболювальними засобами;
  • мала саперна лопатка;
  • набір для чищення зброї (масльонка, пенал з приналежностями, засіб від іржі ВД-40, дрантя);
  • набір для догляду за оптичними приладами (пензлик, шматочки замши, фланелі, вата);
  • багатоцільовий офіцерський ніж (по досвіду бажано фірми «Вікторінокс»);
  • малогабаритна пилка «Командос»;
  • малогабаритний ліхтарик зі світлофільтром і запасними батарейками;
  • комбінований казанок, фляга з водою;
  • раціон харчування (на термін виконання завдання без розігрівання їжі): м’ясний паштет, тушонка, рибні консерви, горіхова суміш з сухофруктами, шоколад, вітаміни, галети;
  • капронова зелена мотузка – 25 метрів;
  • крем від комарів (репелент);
  • вологозахищений аварійний набір з сірниками, запальничкою, сухим спиртом, свічками.

Для дій у високогірській місцевості група може забезпечуватися гірським спорядженням і додатковим теплим обмундируванням.

Обов’язкове спорядження та носимий аварійний запас. Кожен член групи повинен мати при собі два «дима», 1-2 індивідуальних перев’язувальних пакети, джгут, 1-2 шприц-тюбики промедолу. Залежно від ситуації кількість може бути більшою, але не меншою, оскільки ніхто не може заздалегідь сказати, де і коли це все буде потрібно. Крім того, кожному потрібно мати носимий аварійний запас (НАЗ) на випадок перебування на території, яка контролюється ворогом, НЗФ або населення якої негативно налаштоване до офіційної влади, та на період виходу до своїх або очікування допомоги. НАЗ необхідно закріплювати на самому розвіднику, а не розміщати у ранці чи у рюкзаку. НАЗ може включати: 1-2 голки для шиття (бажано намагнічені) з ниткою, пару англійських булавок, 3 – 5 м тонкого волосіння, пару рибацьких гачків, 2 половинки леза безпечної бритви, кілька сірників з теркою, кілька таблеток для знезараження води, медичні препарати, наприклад, анальгін, таблетки від діареї, від інфекції і т. ін. Бажано мати 1-2 плитки шоколаду з горіхами. Все це розміщується у невеликій мильниці або у звичайній армійській аптечці.

У кожного повинна бути фляга з водою. Нерідко воду у звичайній пластиковій упаковці возять у кузові машини, однак у випадку потрапляння у засідку або підриву ніколи буде думати про воду, прийдеться діяти, можливо, відходити до найближчого укриття і чекати допомоги або відриватися від переслідування і потім виходити до своїх. Іноді на це вимагатиме багато часу, і без води це буде складно.

Кожен повинен мати при собі карту місцевості, на якій приходиться працювати, компас, транспортир, олівець. Якщо нема можливості забезпечити картою кожного, то вона повинна бути на пункті тимчасової дислокації, щоб розвідники мали можливість вивчити її ретельно. Якщо воєнно-топографічних карт не вистачає або вони взагалі відсутні, то деякий вихід з положення дає звичайна топографічна карта масштабу 1:25 000.

Звичайно, на «війні» з постачанням набагато краще ніж в пункті постійної дислокації, однак все ж таки деяке майно необхідно підготувати заздалегідь. Для цього необхідно взяти ящик з під снарядів, укомплектувати його і почепити на нього замок Ось невеликий список матеріальних засобів, який буде потрібен: стандартні аркуші, пара ватману, кольорові олівці, фломастери, лінійки, військова література (на війні прийдеться не тільки стріляти); стеаринові свічки, батарейки до кишенькових ліхтарів, лампочки – світло потрібно завжди; дворучна пилка, сокира; мотузки різної товщини і довжини, целофанова плівка розміром 3 на 5 метрів – для спорудження тимчасового житла при рейдових діях; 3-5 компасів(один з них – артилерійський); широкий скотч, велосипедні камери, парашутні резинки, шнури від еспандерів з гачками – для кріплення майна; чобіткова швайка, суворі нитки, чобіткові цвяхи, голки, нитки звичайні – для ремонту одягу і взуття; батарейки для ПСО, ПГО, лампочки до них.

А. Кривошеєв. Збірник наукових праць ХУПС.


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 4149 6293 1808 2567

➡ Моно: 4441 1144 4179 6255


Побачили неточність чи маєте чим доповнити матеріал? Напишіть нам: info@mil.in.ua

Підписуйтесь на наші соцмережі:
Facebook
Twitter
YouTube


Артилерія Україна