fbpx
Перший бій за ДАП

Перший бій за ДАП

 Редакція Редакція
Війна на Донбасі Донбас Донецький аеропорт (ДАП) Російська інтервенція Україна

Дмитро Путята, Андрій Карбівничий, Василь Рудика

У перших числах квітня 2014 року з’явилася реальна загроза початку бойових дій на Донбасі. У Луганську взяли штурмом управління СБУ, у Донецьку проголосили маріонеткову республіку. Українські військові почали займати стратегічні об’єкти в Донецькій та Луганській областях, накопичуючи там поступово свої сили. В обох областях такими об’єктами стали аеропорти. Луганський аеропорт взяли під контроль підрозділами 80-ї окремої аеромобільної бригади, а в Міжнародний аеропорт “Донецьк” імені Сергія Прокоф’єва (скорочено – ДАП) зайшов 3-й окремий полк спецпризначення ГУР МО України.

Вся медійна, а за нею і військова, увага на той час була прикута до Слов’янська, де вже в травні точилася справжня війна із застосування артилерії з обох боків та авіації з боку України. Нарощування сил бойовиків і ескалація конфлікту відбувалася поступово, і з об’єктивних причин – через нестачу сил, – ворог не міг вчиняти провокації та вести бої на різних ділянках. Після зміни фази боїв під Слов’янськом, де основну роль тепер грала саме українська армія, а не НГУ та СБУ, ситуація стала стабільно напруженою і українські силовики нарощували ударний кулак для подальших боїв за українські міста і села.

На початку травня в Донецьку почали з’являтися збройні формування бойовиків, незалежні від Гіркіна у Слов’янську чи Безлера в Горлівці. Це був «Оплот» та «Восток». В батальйоні «Восток» протягом усієї літньої кампанії перебувала досить велика кількість представників народів Кавказу, котрі там з’явилися якраз в травні місяці. Цей батальйон очолював командир Донецької «Альфи», Олександр Ходаковський, який разом із значною частиною своїх бійців зрадили присязі та перейшли на бік проросійських сил. Наприкінці травня цей батальйон був посилений підкріпленням з РФ у вигляді загону «Искра», на якому варто зупинитися детальніше.

Загін «Іскра»

Група «Іскра» формувалася у Російській Федерації, у місті Ростов-на-Дону, переважно з ветеранів бойових дій, або щонайменше із досвідом служби в армії (ВДВ, СпП МВС, армійський СпП). Сформована, група налічувала близько 48 чоловік, імена яких на основі різних документів (з лікарень, моргів, нагородних листків, тощо) поіменно встановив анонімний дослідник. Безпосередньо командував групою Горшков Олексій Петрович, учасник Чеченських війн, позивний «Іскра». У багатьох матеріалах в мережі групою «Іскра» називають не тільки цей загін, але й увесь зведений підрозділ, який прийшов з Ростова до Донецька разом з «Іскрою». Окрім «Іскри», цей зведений підрозділ включав також чеченців (щонайменше 26 чоловік), осетинів, українських колабораціоністів, яких тренували до цього в Криму, тощо, і загалом налічував понад 100 чоловік. Усім цим зведеним підрозділом командував офіцер ФСБ Сисенко Борис Вячеславович.

Як сама група «Іскра», так і увесь зведений ростовський підрозділ, створювалися під курацією офіцера Головного управління Генштабу (колишнє ГРУ) Олега Володимировича Іваннікова, позивний «Оріон», відомого також як «Андрей Иванович» або «Сергей Иванович». Ним були призначені обидва командири, обидва діставали від нього команди і йому звітували.

Ця група могла сильно вплинути на перебіг бойових дій і завдати багато шкоди український силовикам. Як показали подальші події, їм не вдалося цього зробити.

Обстановка перед боєм

Бойовики групи “Іскра” з важким озброєнням заходять через службовий вхід до Нового терміналу. © Служба безпеки України

З усіх адміністративних будівель ДАП, 3 опСпП контролював лише Старий термінал. Адміністрація аеропорту вситупила проти того, щоб українські спецпризначенці зайшли в Новий термінал, аргументуючи це тим, що їх присутність “тривожитиме пасажирів”. Аеропорт працював у штатному режимі і щодня відправляв і приймав рейси. Близько 3:00 години ночі 26 травня на територію Нового терміналу, за допомогою офіцера-зрадника з СБУ Олександра Головури, через службовий вхід зайшли близько 80 озброєних бойовиків разом з Ходаковським та Бородаєм. Розташувавшись у Новому терміналі, вони вийшли на зв’язок з українським командуванням і висунули ультиматум із вимогою, щоб українські військові залишили територію летовища. Це був доволі самовпевнений крок, однак досвід попередніх аналогічних конфронтацій показував, що подібне могло спрацювати. Українські військовослужбовці часто були не готові застосувати зброю і відкрити вогонь на ураження. Переговори тривали приблизно до 7:00 ранку. За цей час українські військові вивели на злітну смугу і привели до бою дві ЗУ-23-2 з розрахунками із 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Бойовики ж облаштували свої позиції на даху терміналу, де розташували розрахунки ПЗРК та АГС-17. Зайняли позиції і в самому терміналі.

Приблизно о 7:00 ранку з ДАП вилетів останній літак з пасажирами. Орієнтовно тоді ж прибуло і підкріплення до бойовиків, зокрема з батальйону “Оплот”, і їхні сили у терміналі сумарно становили близько 120-130 чоловік. Українські військові, вислухавши ультиматум Ходаковського, висунули йому зустрічний – вони залишать летовище тільки тоді, коли останній цивільний покине аеропорт. Таким чином підкреслювалася і турбота про цивільних, і статус бойовиків, які за офіційною термінологією вважалися терористами, і це давало час на прийняття рішення й оцінку ситуації.

Маршрути руху українських ударних (Мі-24) та десантних (Мі-8) гелікоптерів; маршрут висування проросійських сил на вантажівках. 26 травня 2014.

Бій

26 травня. Село Довгеньке. Нарада керівників АТЦ, збір сил для висадки десанту в аеропорт. Через проблеми, що виникли з гелікоптерами, висадку довелося відтермінувати – були вказані інші райони висадки. Але вже приблизно о 13:00 4 Мі-8 з бійцями 140 центру СсПО, 8 опСпП ГУР МО та розвідувального взводу 13 батальйону 95 ОАЕМБр разом з 2 Мі-24 вилетіли на ДАП, де вже точився бій.

Початок бою поклав влучний постріл снайпера 3 опСпП в оператора ПЗРК бойовиків, який намагався збити один з українських гелікоптерів. Гелікоптери висаджували десант по-бойовому (бійці на ходу зістрибували з “вертушок”) на вертолітному майданчику біля нового терміналу. Розвідувальний взвод 13-го батальйону та підрозділи 140-го центру перебіжками вирушили до старого терміналу, а підрозділи 8 опСпП – в сторону Спартака, де також зав’язали перестрілку з бойовиками. Зайшовши в термінал і зайнявши оборону на першому поверсі (3 опСпП був на 2 поверсі та на даху), бійці не знали, що робити. По рації передали, що Су-25 має завдати удар по старому терміналу. Це при тому, що в АТЦ знали – там є наші бійці. Тому солдатам надійшла команда сховатися за колонами. Але Олег Гуть, офіцер 95-ї бригади, взяв ситуацію під свій контроль, і у доступній формі пояснив, що якщо хоч один з його бійців отримає поранення – льотчикам буде не солодко. Саме цей момент можна спостерігати на різних відео з мережі – видно, як український Су-25 заходить на удар, але не випускає ракети. Лише при другому заході штурмовик випустив ракети, обстрілявши Новий термінал, щоб був зайнятий проросійськими силами.

В свою чергу, зенітні 23-мм установки 25-ї повітрянодесантної бригади зі сторони злітної смуги почали обстріл Нового терміналу. Вони були у відносній безпеці – противник не міг вести по ним ефективний вогонь через значну відстань, а великий калібр установок дозволяв їм пробивати товсте скло Нового терміналу і завдавати втрат супротивнику. Завдяки командуванню офіцера 3-го полку спецпризначення Євгена Подолянчука, установки також періодично змінювали позиції, що ще більш ускладнювало ведення прицільного вогню по ним противником. До речі, у своїх спогадах російський бойовик з групи “Іскра” Іван Міхєєв “Север” саме ці дві установки називав пріоритетною ціллю для синхронної атаки 4 ударних груп, проте цей план був відкинутий Ходаковським.

Фаза бою. 26 травня 2014.

Окрім нового терміналу, противник засів біля «Метро» та готелю, звідки вівся автоматний вогонь та вогонь з ГП-25. Су-25 обстріляв Новий термінал з гармати, потім три гелікоптери Мі-24 також обстріляли його з гармат, пройшли повз, розвернулися над озером, і, щоб не наражати місто на небезпеку, вже заходячи на Новий термінал зі сторони Донецька завдали удару некерованими ракетами. При цьому частина бойовиків, які намагались обладнати вогневі позиції на даху, потрапила під удар. Противнику стало зрозуміло, що українські сили повністю переважають, і вони вирішили відступати. На той момент вони вже мали щонайменше одного убитого на даху (чеченець Джамбулат Бетанедов), а також значну кількість поранених, в тому числі й тяжко. Один лише чеченський загін мав до 15 поранених, деякі з яких втратили око або кінцівку.

О 17:00-18:00 у бойовиків почалися приготування до відступу. Вони розділилися – частина виходила з терміналу пішки, а частина – як вцілілих, так і поранених і убитих, завантажилася на два КамАЗи і рушила у напрямку Донецька. Сутеніло.

Значна частина бойовиків, які не брали участь у захопленні ДАП, ще вдень підтягнулася до підходів аеропорту – в районі готелю, супермаркету Метро, а також у зеленці з обох сторін дороги, що вела з міста до аеропорту. Це були підрозділи з Горлівки (частина Безлерівського угруповання), частина батальйону “Восток”, загін Здрилюка, тощо. Всього на підходах до аеропорту, за даними російських джерел, було зосереджено 400-500 бойовиків.

«Зрада»

Головна інтрига подій 26 травня полягає в тому, за яких обставин загинула значна частина групи «Іскра». Бойовики у своїх спогадах згадують, що і група, яка виходила на вантажівках, від когось чула, що нібито «Правий сектор» засів з обох сторін дороги і необхідно йти на прорив з боєм, так і бойовики, що займали позиції обабіч дороги, очікували на прорив українських сил цією дорогою з аеропорту. Обидва КамАЗи рухались на високій швидкості у напрямку міста, і вели обстріл по обидві сторони від себе. Про це свідчили у спогадах як бойовики у зеленці, так і вцілілі пасажири КамАЗів.

Це призвело до того, що один із КамАЗів, рухаючись через Путилівський міст, був обстріляний бойовиками батальйону «Восток» із блокпосту в районі розв’язки. КамАЗ зазнав влучань гранатометів, був також обстріляний з кулеметів та автоматів. Практично ніхто з його пасажирів не вижив.

Інший КамАЗ був керований чеченцем Зелімханом Ісаєвим. Водій їхав по зустрічній смузі, на ходу також дістав кілька поранень, почав непритомніти, проте за цей час проїхав значну відстань, і КамАЗ врешті вдарився об щось на Київському проспекті й перекинувся в районі Дитячої клінічної лікарні №1. Чимало пасажирів з цієї вантажівки вижило (сам водій, бойовик Іван Міхєєв “Север”), навіть попри те, що удар був настільки потужний, що автомобілю відірвало передній міст. Варто також зауважити, що обидва КамАЗи – армійської модифікації, з люком на даху.

Є також версія, що обстріл КамАЗів зробили люди в чорній формі, котрі входили у склад батальйону «Восток» і перебували під командуванням Юрія Голубана. Саме він, згідно версії, був українським агентом і з його наказу бойовики відкрили вогонь по своїм. Після цих подій Голубан перебрався на контрольовані українською владою території..

Запуск ПЗРК по українській авіації © права належать оригінальному автору відео.

Близько 19:00-20:00 вечора почався дощ і бойові дії дещо стихли, хоча й не припинилися повністю. Авіація продовжила чергувати у повітрі, бойовики безуспішно здійснювали пуски з ПЗРК. Під вечір на одному з дахів будинків засобами нічного бачення був помічений бойовик із РПГ. Український снайпер ліквідував загрозу.

В ніч з 26 на 27 травня в аеропорт прибув 10-й загін ГУР на трьох «Уралах» (один з БК, а два з особовим складом). Новий термінал був покинутий бойовиками, але і не контролювався українськими військовими. Варто зазначити, що від пожеж він світився, як новорічна ялинка.

27 травня гелікоптерами Мі-8 було перекинуто підрозділи СпП МВС «Ягуар» та «Омега». Також своїм ходом приїхали представники УДО (згідно плану вони мали бути разом з СпП «Альфа», але ті відмовилися їхати. УДО взяли їхні автівки і добралися самотужки) в Піски, а звідти – в старий термінал. СпП НГУ проводили зачистку старого терміналу, відкривали усі закриті раніше двері, перевіряли все. О 22-23:00 27 травня надійшла команда зачистити Новий термінал. УДО разом з НГУ відправилися на зачистку, де окрім трофейної зброї, використаних медикаментів та слідів крові більше нікого і нічого не знайшли. 28-29 травня на Мі-8 доставили боєкомплект та провіант, а вже 31 травня 140-й центр, розвідувальний взвод 13-го батальйону, УДО, 8 опСпП та СпП НГУ відправилися в Дніпропетровську та Харківську область, а в якості підсилення почали прибувати військово-транспортні літаки Іл-76 з бійцями та бронетехнікою 72 ОМБр.

Втрати

Проросійські сили втратили у бою 26 травня близько 50 чоловік. Тільки одних росіян загинуло 37 чоловік, про що свідчить меморіальна табличка з 39 іменами, яку встановили на території монастиря у Сергієвому Посаді під Москвою у 2016 році. На табличці є й неточності – до прикладу, Попов загинув у вересні 2014 року, а Леонов не росіянин – з Дніпропетровська. Іншого ж бойовика – Едуарда Тюрютікова, табличка не згадує, хоча він і родом з Росії. Група «Іскра», що налічувала 48 чоловік, втратила загиблими 31. Серед загиблих того дня був і командир всього зведеного підрозділу російських бойовиків Борис Сисенко (44 роки), а також командир, самої групи «Іскра» Олексій Горшков (45 років). Примітно, що загинули також двоє колишніх десантників 45-го полку спецпризначення Збройних сил РФ: Олексій Юрін (21 рік) і Олександр Єфремов (23 роки), які перебували у лавах «Іскри». Варто окремо наголосити, що участь цих бійців не значить, що в бою брали участь підрозділи 45-го полку: група була зведеним підрозділом, створеним російськими спецслужбами із росіян із бойовим досвідом.

Серед українських бійців троє дістали поранення.

Були втрати і серед цивільного населення. Декілька чоловік загинуло на вулиці Злітній, що навпроти Старого терміналу. Окрім цивільних там були й бойовики, про що свідчить ще один, вже третій, розстріляний військовий КамАЗ і бойовик у камуфляжі. Також, відомо про одного чоловіка, який вийшов із приватного сектора на звуки бою зі своєю мисливською рушницею і зайшов в ряди бойовиків з батальйону «Восток», що сиділи обабіч дороги. Він загинув від кулі в голову, коли проїжджав один з КамАЗів, – підрозділ горлівських бойовиків вів вогонь по КамАЗу й хтось влучив ззаду чоловікові в потилицю.

Російський наратив

Російські пропагандистські медіа, зокрема LifeNews та П’ятий канал, одразу після бою транслювали версію, що це нібито «Правий сектор» або українські військові розстріляли поранених, яких перевозили на тих КамАЗах, і цим нібито порушили міжнародні конвенції:

“Машина ехала, и был осуществлён расстрел вплотную раненных бойцов. С автоматов, пулеметов и с ручного гранатомета. Кроме того, с вышки, а именно с крана, работало два-три снайпера, которые сняли водителя, а после этого бойцы Правого Сектора в упор расстреляли раненных бойцов [проросійських формувань], что противоречит международным конвенциям о вывозе раненных с поля боя.”

“.. погибло 24 человека, по другим сведениям – убитых 35 человек. Причем, на машине был знак медицинской помощи – красный крест, но карателей это не смутило” – П’ятий канал

Це є типовим прикладом російської пропаганди того періоду, яка систематично займалася демонізацією «Правого сектора». Для росіян він був буквально всюдисущим – його вбачали всюди, і приписували йому злочини, які самі росіяни й чинили. Цинічна брехня про знак червоного хреста під відеоряд армійської однотонної зеленої вантажівки – також типовий інструмент з арсеналу росіян.

У липні 2014 року російський блогер Анатолій Несміян “Эль-Мюрид” звинуватив у подіях Ходаковського, який напередодні операції влаштував із командирами пиятику, не підготувався до військової операції, і безпідставно запевняв усіх в тому, що у нього є залізна домовленість з командирами українських підрозділів в аеропорту про невідкриття вогню. Відповідальність він поклав також на окремих бойовиків на псевдо “Шумахер” і “Одеса”, які нібито були агентами українських спецслужб, які ще в Криму інфільтрувалися у мережу проросійських сил. У своїй аналітиці він також марив “знищеними снайперами-найманками з Прибалтики”.

У середовищі російських бойовиків, близьких до Гіркіна, зокрема Полинков Михайло “Хрусталик”, головну відповідальність за ці події покладали як в 2014 році, так і в 2017-му, на Ходаковського і Бородая, які керували подіями того дня, були особисто в ДАПі до початку бою, але покинули його неушкодженими.

У 2017 році Олександр Бородай, громадянин РФ із оточення Малофєєва і перший “прем’єр” маріонеткової ДНР, стверджував, що головним призначенням російського загону “Іскра” була задача ліквідувати вплив Ахметова у “ДНР”. Цим загоном російські спецслужби мали намір ще більше посилити свої позиції в регіоні, перехопивши певні важелі впливу у Ахметова. За Бородаєм, Ходаковський, що перебував у залежності від Ахметова, свідомо таким чином відправив “Іскру” в Донецький аеропорт на загибель.

Матеріали по темі:

Усі матеріали статті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International. Захищені авторським правом винятки позначені знаком копірайту ©.
Матеріал підготовано за сприяння Міністерства інформаційної політики України.


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 5168 7422 0031 9014

➡ Моно: 4441 1144 4179 6255


Побачили не точність чи Вас є що доповнити по матеріалу? Напишіть нам: info@mil.in.ua

Підписуйтесь на наші соцмережі:
Facebook
Twitter
YouTube


Війна на Донбасі Донбас Донецький аеропорт (ДАП) Російська інтервенція Україна