Протиповітряна оборона США

Забезпеченням протиповітряної оборони північноамериканського континенту займається об’єднане американо-канадське командування ППО північноамериканського континенту (NORAD), яке було створено в 1957 році в результаті двосторонніх угод, підписаних урядами США і Канади.

До складу NORAD входить командування повітряно-космічної оборони, якому підпорядковуються сили і засоби американської ППО, а також сили і засоби групи канадської ППО ПС. Місцем базування штабу командування є авіабаза Петерсон, а постійний командний пункт розташувався в укріпленому бункері, який побудований всередині гори Шайєнн.

До складу Об’єднаного командування входять Командування військово-повітряної оборони ПС США (USAF Air Defense Command), Канадське авіаційне командування (Canadian Air Command), Військово-морські сили (Naval Forces CONAD/NORAD) і Командування військами протиповітряної оборони (Army Air Defense Command) .

Структурно  ППО складається з систем наземного спостереження: сенсорів і радарів, розміщених на території обох країн, систем повітряного попередження і винищувальної авіації: американських літаків ДРЛВ Е-3 AWAСS, канадських винищувачів-бомбардувальників CF-18 і американських винищувачів F-15, F-16 і F-22 .

Система контролю і розвідки повітряного простору складається з мережі радіолокаційних постів подвійного підпорядкування систем «ППО-УПР» континентальної частини США та Канадського району ППО, радіолокаційних постів лінії Північної системи попередження (NWS), аеростатних радіолокаційних постів, загоризонтних РЛС системи 414L, регіональних оперативних центрів управління (ROCC – Регіональний Центр Оперативного Управління) і літаків ДРЛВ.

Варто відзначити, що після того як американські власті усвідомили виниклу загрозу від великого числа радянських МБР, було прийнято рішення відмовитися від потужної протиповітряної оборони, що включає велику кількість розгорнутих на території країни ЗРК. За словами екс-міністра оборони США Шлесинджер, якщо вони не можуть захистити свої міста від стратегічних ракет, то не варто навіть намагатися створити захист від нечисленної бомбардувальної авіації СРСР.

У 1980-х роках почався процес різкого скорочення сил ППО – з озброєння зняли всі зенітні артилерійські системи, а також більшу частину ЗРК. Також було знижено кількість чергових авіаційних полків.

В результаті цілого ряду радикальних скорочень, до осені 2001 року в складі ППО Північноамериканського континенту залишилися лише авіаційні винищувальні угруповання американської Національної гвардії і канадських ПС. До 11 вересня 2001 року бойове чергування в 15-хвилинній  готовності до вильоту на всьому континенті несло не більше шести перехоплювачів.

Однак протягом останніх років значно зросла інтенсивність польотів. На даний момент системою NORAD щодня відстежується до семи тисяч повітряних об’єктів. Над територією США одночасно може перебувати більше десяти повітряних суден. За добу в аеропортах фіксується близько 80 тисяч злетів і посадок повітряних суден, що виконують внутрішні рейси.

«Чорний вівторок» поставив систему NORAD в ситуацію, яка не тільки не передбачалася в бойових алгоритмах і послідовностях дій, але і ніколи не програвалася в процесі штабних тренувань чергових авіаційних і радіолокаційних підрозділів.

Події 11 вересня 2001 року показали, що вся система, покликана запобігати вторгнення ззовні, не впоралася з виниклою терористичною загрозою. Тому її піддали серйозному реформуванню.

На даний момент система NORAD займається радіолокаційним та авіаційним контролем повітряної обстановки над територією континентальної частини США і Канади. Для цього використані додаткові стаціонарні та мобільні радари, в повітрі постійно знаходяться винищувачі і літаки ДРЛВ, а кількість чергових перехоплювачів на авіаційних базах збільшено в три рази.

Також передбачено використання системи аеростатних радіолокаційних постів. Варто відзначити, що вона особливо ефективна в південній частині країни, де працює спільно з прикордонною службою США, відстежуючи маловисотні легкомоторні літаки, які часто використовуються для транспортування наркотиків через кордон з Мексикою.

На території континентальної частини США в мирний час 75% всіх РЛП спільно використовують ПС і федеральне агентство цивільної авіації. Наземні пости використовують сучасні РЛС виявлення, в числі яких і ARSR-4, а також РЛС визначення висоти – AN/FPS-116, що використовують цифрову обробку та передачу даних. Також було введено новий порядок прийняття рішення про атаку захоплених терористами повітряних суден. На даний момент за це відповідає не тільки американський президент: в екстрених ситуаціях рішення може бути прийнято командувачем континентального району зони протиповітряної оборони.

Реорганізація також торкнулася процесу бойового чергування винищувачів над великими міськими центрами. Зараз у ньому беруть участь тридцять авіаційних баз (проти семи до 11 вересня). Чергування несуть вісім ескадрилій, у складі яких 130 перехоплювачів і 8 літаків ДРЛВ. Повітряний простір над столицею США охороняє 113-е авіаційне крило повітряних сил Національної гвардії, яке дислокується на авіаційній базі на території штату Меріленд. На початку 2006 року до бойового чергування підключилася 27 ескадрилья, на озброєнні якої стоять літаки 5-ого покоління F-22 «Рептор».

Система постійного чергування включає 127 радіолокаційних постів, які обслуговують 11 тисяч військовослужбовців. Більше половини з них – національні гвардійці. Проте вони все одно не можуть забезпечити абсолютне радіолокаційне поле над територією північноамериканського континенту.

За словами представників військового командування США, нинішня система контролю повітряного простору дає можливість стежити за всіма пересуваннями великих літаків, реагуючи на будь-яка зміна маршруту, особливо при наближенні до заборонених зон. Варто відзначити, що виникають сотні подібних відхилень.

На території США працюють більше 4500 тисячі невеликих приватних аеродромів, які практично не контролюються федеральними органами. За різними даними, їх використовують від 26 до 30 тисяч різних літальних літаків, в числі яких і реактивні. Природно, це не величезні лайнери, але і вони цілком можуть нанести серйозні пошкодження, якщо потраплять не в ті руки.

Всі важливі й потенційно небезпечні об’єкти можуть бути прикриті зенітними ракетними комплексами протиповітряної оборони у разі виникнення терористичної загрози.

До складу Національної гвардії і регулярної армії входить 21 зенітний ракетний дивізіон. Їх озброєння налічує близько 700 ПУ ЗРК «Авенджер», близько 480 ПУ ЗРК Patriot, а також ЗРК NASAMS 1.

Після 11 вересня 2001 року в районі Конгресу і Білого дому з’явилося 12 установок ЗРК «Авенджер». Це маловисотний ЗРК у складі гіростабілізованої платформи, встановленої на автомобілі «Хаммер», з ЗКР «Стінгер» у ТПК – два пакети по чотири штуки. Комплекс обладнаний оптичними і тепловізійними засобами для виявлення і супроводу цілей, лазерним далекоміром, пристроєм впізнання від ПЗРК «Стінгер» і засобами зв’язку. Максимальна дальність 5,5 кілометрів. Висота поразки – 3,8 кілометрів.

Варто відзначити, що хоча на території США є майданчики для розгортання ЗРК «Петріот», ці комплекси використовуються тільки за межами країни. Близько половини всіх комплексів «Петріот» розгорнуті на території Європи, Південної Кореї і Близького Сходу. На території США майже всі «Петріот» знаходяться в місцях зберігання або дислокації: бази Форт Сілла, Форт Блісс, Форт Худ, Редстоунський арсенал. Їх не використовують для бойового чергування на постійній основі на території країни.

Вашингтон захищають три пускових установки норвезько-американського ЗРК NASAMS, які розташовані у формі трикутника. Цей протиповітряний комплекс використовує авіаційні ракети AIM-120 AMRAAM. Його розробкою з 1989 по 1993 роки займалися американська Raytheon і норвезька Norsk Forsvarteknologia Комплекс створювався для заміни ЗРК «Покращений Hawk». Основне призначення – протидія маневруючим аеродинамічним цілям на середніх висотах. Його дальність: 2,5-40 кілометрів, а висота ураження – 0,03-16 кілометрів, що дозволяє збити порушника ще до того як він наблизиться до Білого дому.

Цілком очевидно, що роблячи ставку на винищувачі-перехоплювачі, неможливо гарантувати абсолютний захист від повітряної загрози для важливих об’єктів. Тому в США працюють над відродженням об’єктової ППО і створенням суцільного радіолокаційного поля. Однак це вимагає великих матеріальних вкладень.

С.Лінник, oko-planet.su