fbpx
Фронтовий бомбардувальник Су-24М

Фронтовий бомбардувальник Су-24М

 Редакція Редакція
Авіація Бомбардувальник Енциклопедія Су-24

СУ-24М — надзвуковий фронтовий бомбардувальник, модернізований варіант СУ-24, знаходиться на озброєнні Військово-Повітряних Сил України. Призначений для нанесення високоточних прицільних ракетно-бомбових ударів по наземним та надводним цілям при будь-яких погодних та часових умовах.

Історія. Загальні відомості. Опис.

До середини 70-х років розробники авіаційних засобів ураження вже нарешті впоралися із завданнями, поставленими ще на початку проектування комплексу озброєння Т-6. Для забезпечення застосування передбачених засобів ураження була спроектована нова прицільно-навігаційна система ПНС-24М “ТИГР-НС”.

Вона відрізнялася вдосконаленим центральним комп’ютером ЦВУ-10-058К і комплектом прицільних підсистем. Серед останніх головною новинкою була лазерно-телевізійна прицільна станція “Кайра-24”.

До середини 70-х років розробники авіаційних засобів поразки вже нарешті впоралися із завданнями, поставленими ще в початку проектування комплексу озброєння Т-6. Для забезпечення вживання передбачених засобів поразки була спроектована нова прицільно-навігаційна система ПНС-24М “ТИГР-НС”. Вона відрізнялася вдосконаленим центральним комп’ютером ЦВУ-10-058К і комплектом прицільних підсистем. Серед останніх головною новинкою була лазерно-телевізійна прицільна станція Кайра-24.

У 1973 році в НВО “Геофізика” під керівництвом Д. Хорола почалася розробка перших радянських лазерно-телевізійних систем цілевказання для ракетної зброї. З цією метою була побудована літаюча лабораторія на базі літака Ан-26, на якій була встановлена апаратура “Прожектор” і лазерні напівактивні голівки самонаведення 24Н1 і 27Н1. “Прожектор” призначався для установки на літаки Су-17М у вигляді підвісного контейнера і виявився не дуже вдалим, але робота, проведена на “лазерній” ЛЛ Ан-26 заклала фундамент всьому сімейству радянської високоточної зброї, заснованої на цьому принципі наведення. У проведених на ній експериментах були знайдені дороги збільшення дальності захоплення відбитого сигналу від різних об’єктів, у тому числі ферменних і балочних мостів, різних споруд, зразків військової і цивільної техніки на різному підстилаючому фоні – на грунті, на снігу, на воді і т.п. Була доведена ефективність системи і в складних метеоумовах, проводилися випробування навіть під час пилової бурі.

Надалі на тій же ЛЛ пройшли випробування поєднані прицільно-оглядові комплекси нового покоління “КАТУНЬ-БИ” і “Кайра”. Їх випробування йшли важко, проте завдання було вирішене. Розроблена ОКБ “Зірка” легка керована ракета класу повітря-поверхня Х-25 з ЛГСН 24H1 поступила на озброєння ВПС СРСР в кінці сімдесятих років. В порівнянні з Х-23М, яку вона змінювала і логічним продовженням якої була, Х-25 мала додаткову другу БЧ масою 21 кг і при такій же дальності відрізнялася набагато більшою точністю і не була піддатна до дії радіоперешкод. Була доведена і зв’язана з нею апаратура цілевказання.

Лазерно-телевізійну станцію ЛТПС-24 “Кайра-24”, розроблену на базі устаткування літака МІГ-27К, було вирішено встановити на Су-24М замість візиру “Чайка” і пеленгатора. З її допомогою можна здійснювати пуск керованих ракет і скидання коректованих бомб, оснащених напівактивними лазерними ГСН 24Н1 і 27Н1 (Х-25, Х-29Л і КАБ-500Л, КАБ-1500Л відповідно).

При цьому характеристики станції “Кайра” такі, що, на відміну від літаків Су-17МЗ і МІГ-27М і Д оснащених ЛДЦ “Клен”, бомби КАБ-Л можна застосовувати не лише з пікірування, але і з горизонтального польоту і навіть з пологого набору висоти. Спеціальна призма з надчистого скла відхилювала промені, що потрапляють в об’єктив стежачої телекамери, витікаючий лазерний промінь цілевказника і відбитий від цілі сигнал на кут до 160 градусів вниз і назад, що робило можливим підсвічування цілі для бомби, падаючої за літаком.

Монохромний телевізійний індикатор станції “Кайра-24” використовувався також і для наведення зброї з кореляційною телевізійною системою самонаведення “Тубус-2” – керованої ракети Х-29Т і коректованої бомби КАБ-500КР. Їх перевага полягає в повній автономності – “пустив і забув”.

Після захоплення ланцюга жоден супровід цій зброї не потрібний і літак-носій може негайно звертати або виконувати будь-який маневр ухилення. Причому ГСП “Тубус” запам’ятовує не ціль як контрастний об’єкт, а її координати на місцевості, зображення якої вводиться в пам’ять системи наведення. В результаті врешті-решт удалося досягти того, що снаряд попаде в розрахункове коло діаметром в декілька метрів, навіть якщо під час польоту ракети 70% нуля обзору її голівки затягне димом або туманом.

Список некерованої бомбового і ракетного озброєння був розширений за рахунок модифікацій авіабомб, призначених для вживання з великих швидкостей і малих висот, – ФАБ-ШН, ФАБ-ТУ і ТУ-РД, ОДА Б, БетАБ-ШП. Залишилися в арсеналі літака і тактичні СБП, хоча круг завдань, які повинні були вирішуватися з їх допомогою, звузився. Максимальна маса підвісного озброєння літака Су-24М була доведена до 8000 кг. Але насправді найважчим варіантом підвіски озброєння є комплект з 38 бомб ФАБ-250М-54 фактичною загальною масою 7290 кг. При підвісці трьох коректованих авіабомб з фугасною БЧ КЛБ-1500Л-Ф маса підвіски складає 1680 кг Максимальну вантажопідйомність літак може реалізувати лише при комбінованій підвісці з використанням своїх величезних ПТБ на 2000 і 3000 літрів палива.

Оборонне озброєння також покращало і тепер могло складатися з двох-чотирьох нових високоманеврових ракет повітря-повітря Р-60. Вони могли підвішуватися під консольні пілони на здвоєних перехідних балках П-62.

Виживаність літака в бою значно поліпшив бортовий комплекс оборони БКО-2 “Карпати”. Він складається із станції попередження СПО-15М “Береза”, теплопеленгатора попередження про пуск ракет Л082 “МАК-УЛ”, станції постачання активних перешкод СПС-161/162 “Герань” і автомата пасивних перешкод АПП-50 з дванадцятьма 50-мм хибними тепловими цілями (ЛТЦ). БКО управляє окрема цифрова ЕОМ “Неон”.

Ще одним важливим моментом стало вдосконалення навігаційної системи літака і пілотажного устаткування. Зокрема, були встановлені нова РСБН “Клістрон”, єдиний висотомір РВ-21 “Імпульс”, що працював на всіх висотах і так далі.

І, нарешті, бойовий радіус дії був збільшений за рахунок застосування системи дозаправки від уніфікованого підвісного агрегату УПАЗ-А (відзначимо, що на серійному радянському тактичному літаку це було вперше). Літаком-танкером повинен був служити такий же Су-24М, для чого УПАЗ підвішувався під фюзеляж, з’єднуючись з паливною системою носія, або спеціалізована машина — літак-заправник Іл-78, здатний “обслуговувати” два Су-24М одночасно.

Першим дослідним зразком Су-24М вважається літак Т6М-22, на якому провели випробування станцій “Кайра”. Випробування цього дослідного літака почалися в 1976 році. Макет станції “Кайра” на наступному дослідному літаку Т6М-8 був встановлений не в носовій частині, як на МІГ-27К, а ближче до центру тяжіння, що повинне було понизило вплив коливань літака на точність прицілювання. Проте для цього довелося відмовитися від первинних планів встановити її в носі на місці “Чайки”. Це привело до значної зміни конструкції фюзеляжу і змусило прийняти заходи до захисту від дії пострілів гармати ГШ-6-23, розташованої поруч.

Після відпрацювання “Кайри” на тому ж 22-му прототипі приступили до випробувань контейнерних систем цілевказання протирадіолокаційної зброї. Завдяки значній спадкоємності конструкції, спільні Державні випробування літака удалося почати вже в кінці 1976 року.

Перший серійний літак Су-24М (виріб 44) був випущений на Новосибірському авіазаводі вже влітку 1979 року, але в результаті бюрократичної тяганини акт про прийняття машини на озброєння був підписаний лише в 83-м-коді. У тому ж році виробництво “чистого” Су-24 було припинено, і надалі на стапелях залишилися лише нові Су-24М і його модифікації.

По ходу випуску літак безперервно удосконалювався. Наприклад, на 3-й серії “воронезьких” Су-24М була змінена конструкція хвостової частини. На 8-ій серії допрацювали щиток управління заправкою літака, а зовні ці машини виділялися потужним профілем, що обкантовував стик фюзеляжу і хвостового кока прямо поверх обшивки.

В ході виробництва Су-24М замість знаряддя ГШ-6-23 стали ставити ГШ-6-23М, скорострільність якого на максимальному режимі зросла з 8000 до 10000 пострілів в хвилину. Це рекордний результат для знаряддя такого класу, але з гарматою ГШ-6-23М на Су-24М були і проблеми – вібрації, теплові, акустичні і ударні навантаження згубно діяли на конструкцію правого повітрозабірника, викликаючи релаксацію і корозію його панелей, і викликало пошкодження устаткування, що знаходилося під ними. В середині восьмидесятих після чергової аварії у військах стрільба з ГШ-6-23М була тимчасово заборонена аж до внесення доопрацювань, що виключають такі неприємності

Першою істотною зміною конструкції літака Су-24М стала ліквідація гребенів на центроплані крила – стійкість і керованість “довгоносого” Су-24М виявилася в нормі і без цих масивних “прикрас”. На останніх серіях літака гребені знов з’явилися, але служили вони вже для розміщення касет з додатковими тепловими пастками. А на одному з тих останніх серійних Су-24МК, що залишилися в СРСР замість гребенів додаткові касети з удвічі більшою кількістю помилкових теплових цілей встановили на хвостовій частині. Їх впровадженню на серійних машинах перешкодила зупинка виробництва.

На початок дев’яностих років в СРСР були створені ряд модифікацій ракет класу повітря-поверхня, Су-24М, що увійшли до арсеналу. Ракета Х-59М “Овід-М” що мала значно більшу дальність пуску при потужнішій БЧ.

Зросли характеристики дальності і в нової протіворадіо-локаційною Х-58Е. А проти систем ППО була спроектована високошвидкісна далека ПРР Х-31П, для наведення якої з борту Су-24М використовувалися ті ж контейнери “Фантасмагорія”. На базі Х-31Н була створена спеціальна модифікація Х-31А з активною РГСН, призначена для стрільби по кораблям, дозволила повною мірою реалізувати характеристики БРЛС літака, що володіє великою дальністю виявлення таких цілей.

Поява ракет Х-25МТ і Х-29Д з термовізійними ГСП підвищила всепогодність машини. І, нарешті, з’явилися “дешеві” самонавідні ракети С-25Л і ЛД, створені на базі НУРС С-25, які доустатковувались згадуваними вже ЛГСН 24Н1, а С-25ТП мала термовізійну ГСН, призначену для ураження малоконтрастних цілей. Керовані суббоєприпаси ПТАБ-СПБ дозволили по-новому поглянути на застосування традиційної зброї радянської тактичної авіації – разових бомбових касет (РБК), призначених перш за все для ударів “по площах” без спеціального виділення конкретних цілей.

З розколом СРСР кількість країн, що мали на озброєнні Су-24, збільшилася. Україна отримала близько двохсот машин. Останні із понад 1000 побудованих ударних Су-24 залишилися в Росії, правонаслідувача СРСР. Їх подальший випуск був припинений урядовою Постановою в 1993 році з обвалом оборонного держзамовлення, але фактично ВПС перестали отримувати двадцать-четвірки навіть раніше.

Як ми вже говорили, величезний вплив на розвиток проекту Су-24 зробив американський винищувач-бомбардувальник F-111. З появою серійних Су-24 ОКБ “Кулон” в принципі могло б рапортувати, що воно досягло рівня ТТХ свого заокеанського “прототипу”, але вже 30 липня 1968 року ВПС США отримали перший серійний ударний літак “проміжного” класу FИ-111А, офіційно заявлені характеристики якого глибоко шокували і конструкторів, і військових, і представників Військово-промислової комісії ЦК КПРС.

Маючи удвічі більшу масу корисного навантаження, F-111А більш ніж в півтора рази перевершував Су-24 по дальності польоту.

Особливості конструкції літака Су-24М

Основні доопрацювання конструкції фронтового бомбардувальника Су-24М пов’язані з установкою на його борту нового прицільно-навігаційного устаткування, апаратура бортового комплексу оборони, впровадження системи дозаправки паливом у польоті.

Найбільше зміни торкнулися конструкції фюзеляжу. У зв’язку з установкою додаткового радіоелектронного устаткування і системи дозаправки паливом у польоті носова частина фюзеляжу була подовжена на 7760 мм за рахунок збільшення носового відсіку устаткування перед кабіною екіпажа.

Радіопрозорий обтічник антен ПНС залишився тим самим, а для забезпечення плавності аеродинамічних обводів подовженої головної частини фюзеляжу частково змінена геометрія нижньої її поверхні. Для забезпечення доступу до нових блоків устаткування в передкабінному відсіку на бічних його поверхнях організовані додаткові експлуатаційні люки. Антени пасивного радіолокаційного пеленгатора, які разом з блоком антен передньої напівсфери АФС “Піон” і приймачем повітряного тиску утворювали своєрідну щоглу, що була характерною зовнішньою особливістю літаків Су-24, перемістили в інше місце, а перед радіопрозорим обтічником РПО по осі встановили довгу штангу, на якій змонтовані ПВД і елементи модифікованої АФС. У зв’язку з введенням системи дозаправки паливом у польоті в носовій частині фюзеляжу перед кабіною на шпангоуті N 4 встановлена штанга-паливоприймач, що випускається, і організована ніша для неї, що закривається стулкою. При висуненні штанга і стулка відкидається назад.

Деяким доопрацюванням піддалося вертикальне оперення: збільшена висота кіля, змінений обвід його передньої кромки, необхідність чого була викликана установкою додаткових антенних пристроїв і перенесенням контейнера гальмівною парашута з фюзеляжу в кореневу частину кіля.

Частина змін конструкції упроваджувалися паралельно як на новий літак Су-24М, так і на останні серії Су-24. До таких доопрацювань відносяться обтискання хвостової частини фюзеляжу, установка аеродинамічних гребенів на центроплані, об’єднаних з пілонами підвіски озброєння (гребені встановлювалися на перші серії Су-24М, пізніше від них відмовилися), установка обтічників антен апаратури бортового комплексу оборони на бічній поверхні повітрозабірників перед центропланом. По конструкція крила, горизонтального оперення і шасі літак Су-24М практично повністю подібний до літака Су-24.

На літаку Су-24М використовуються ті ж, що і на Су-24, двигуни АЛ-21Ф-3 (або АЛ-21Ф-ЗА з такими ж характеристиками). Основні відмінності паливної системи викликані введенням системи дозаправки паливом у польоті. Дозаправка виробляється через штангу-топлівопріємник, що висувається, з використанням магістралі заправки паливних баків під тиском. Для заправки літака в повітрі необхідно випустити штангу-приймач, виробити прицілювання і здійснити контакт штанги з конусом-датчиком уніфікованого підвісного агрегату заправки (УПАЗ) літака-заправника.

Після надійного захвату штанги конусом починається процес дозаправки, і паливо під тиском поступає в магістраль заправки. Літак Су-24М може і сам використовуватися як літак-заправник, для цього на восьму точку підвіски встановлюється агрегат УПАЗ-А (“Сахалін”), що перекачує паливо з його баків через гнучкий шланг в баки машини, що заправляється.

Устаткування

Літакове устаткування літака Су-24М в основному ідентичне тому, що використовувався на Су-24. Основні відмінності включають заміну комбінованих агрегатів управління консолями стабілізатора КАУ-120 на КАУ-125, установку системи випуску і прибирання штанги-паливоприймача, що діє від третьої автономної силової гідросистеми.

Унаслідок установки нового радіоелектронного устаткування і введення фар підсвічування штанги-приймача палива для здійсненні дозаправки вночі відповідним чином допрацьовано бортове електроустаткування.

На літаку Су-24М застосована модернізована прицільно-навігаційна система ПНС-24М, встановлений бортовий комплекс оборони, сучасніше радіонавігаційне і зв’язкове устаткування, допрацьована система об’єктивного контролю і реєстрації параметрів польоту.

Прицільно-навігаційна система ПНС-24М “Тигр” забезпечує можливість застосування керованих засобів ураження наземних цілей з лазерною і телевізійною системами наведення. У зв’язку з цим до складу ПНС-24М включена лазерно-телевізійна прицільна система “Кайра”, “Чайка”, що замінила ЄОВ “Чайка”.

Крім того, для забезпечення застосування керованої ракети Х-59 і коректованої бомби КАБ-1500ТК з телевізійно-командною системою наведення передбачена можливість установки апаратури управління в підвісному контейнері. Із складу ПНС виключені теплопеленгатор і телевізійний пеленгатор системи наведення ракети Х-23.

Пасивний радіопеленгатор “Філін” поступився місцем апаратурі “Фантасмагорія” в підвісному контейнері. Два окремі висотоміри малих і великих висот замінено на єдиний радіовисотомір РВ-21 “Імпульс” (А-035).

Радіонавігаційне устаткування включає:

– радіотехнічну систему ближньої навігації А-321 “Клістрон” (замість РСБН-6С “Ромб-1К”);
– радіотехнічну систему дальної навігації (РСДН) А-720 “Скип-2”;
– автоматичний радіокомпас АРК-15М “Тобол”;
– літаковий відповідач СО-69 (замість СО-63Б);
– модифіковану АФС “ПІОН-ГТ-6М-9” з антенними блоками РСБН “Клістрон” і СО-69.

Радіозв’язкове устаткування включає командну МВ-ДМВ радіостанцію Р-862, що забезпечує радіотелефонний зв’язок екіпажу з наземними пунктами і іншими літаками (замінила УКВ-радіостанцію Р-832М) і короткохвильову радіостанцію Р-864Г (замість Р-847).

Апаратура бортового комплексу оборони (БКО) “Карпати” складається з:

– станції радіотехнічної розвідки СПО-15С “Береза” (Л-006), яка реєструє факт опромінення літака радіолокаційними станціями винищувачів і зенітних засобів противника і визначає напрям на випромінюючу РЛС;
– теплопеленгатора “Мак”, що попереджає екіпаж про пуск ракет класів “повітря-повітря” і “земля-повітря”, встановленого на верхній поверхні фюзеляжу за кабіною;
– модернізованій станції активних перешкод діапазону радіолокації “Гарденія”;
– автоматичної системи відстрілу дипольних відбивачів і хибних теплових цілей АПП-50 з двома блоками по 12 патронів калібру 50 мм, розміщеними на верхній поверхні фюзеляжу з обох боків вертикального оперення;
– обчислювально-керуючого пристрою.

Озброєння

Озброєння літака Су-24М включає стрілецько-гарматна зброя, бомбардувальні засоби ураження, некеровані авіаційні ракети, керовані ракети класів “повітря-поверхня”, “повітря-РЛС” і “повітря-повітря”.

Число і розміщення точок підвіски озброєння на літаку не змінилося, проте з вантажопідйомність дещо збільшилася. Це дозволило довести максимальну масу бойового навантаження до 8000кг. Основні відмінності системи озброєння Су-24М в порівнянні з Су-24 полягають в розширенні номенклатури керованого ракетного озброєння класу “повітря-поверхня”, вживанні коректованих авіаційних бомб і досконаліших ракет класу “повітря-повітря”. Відповідно до цього доопрацюванням піддалася система управління зброєю (СУЗ).

Стрілецько-гарматне озброєння Су-24М повністю відповідає тому, що застосовувавлося на літаку Су-24, і включає вбудовану гармату ГШ-6-23 (ГШ-6-23М) і три підвісні установки СППУ-6.

Некероване бомбардувальне озброєння по номенклатурі не відрізняється від описаного вище, проте у зв’язку із збільшенням вантажопідйомності точок підвіски і загальної маси підвісного озброєння до 8000 кг число одночасно підвішуваних під літак авіаційних бомбардувальних засобів поразки збільшене.

На літаку Су-24М може бути підвішене 3 авіабомби ФАБ-1500, 10 ФАБ-500М-62, 30 ФАБ-250М-54 і 38 бомб калібру 100 кг Додатково забезпечена можливість вживання контейнерів малих вантажів типу КМГ-У (до 7 штук) з різними бойовими елементами масою від 0.5 до 10 кг Некероване ракетне озброєння по номенклатурі і числу вживаних НАР аналогічно Су-24.

Кероване бомбардувальне озброєння складається з коректованих авіаційних бомб калібру 500 і 1500 кг. Коректовані авіабомби калібру 500 кг можуть мати напівактивну лазерну систему наведення (КАБ-500Л) або телевізійно-кореляційне самонаведення (КАБ-500КР). Коректовані бомби калібру 1 500 кг мають напівактивне лазерне (КАБ-1500Л) або телевізійно-командне (КАБ-1500ТК) наведення. Всього на літак можна підвісити сім КАБ-500 (на балочних тримачах 3-ої групи) і три КАБ-1500 (на балочних тримачах 4-ї групи)

Кероване ракетне озброєння класу “повітря-поверхня” і “повітря-РЛС” зазнало значні зміни. Поряд з ракетами, що застосовувалися раніше, з радіокомандним наведенням з’явилася можливість підвішувати на літак КР з лазерним, телевізійним і телевізійно-командним наведенням.

Номенклатура керованих ракет класу “повітря-поверхня” літака Су-24М складається з:

– 4 ракет Х-23 (Х-23М) або Х-25МР з радіокомандною системою наведення;
– 4 ракет Х-25 або Х-25МЛ з напівактивною лазерною системою наведення;
– 3 ракет Х-29Л з напівактивною лазерною системою наведення;
– 3 ракет Х-29Т з телевізійною голівкою самонаведення;
– 2-3 ракет Х-59 з телевізійно-командною системою наведення;
– 6 ракет С-25Л з напівактивною лазерною системою наведення;
– 2 ракет Х-58 з пасивною голівкою радіолокації самонаведення.

Наведення ракет Х-23 (Х-23М) і Х-25МР на ціль здійснюється за допомогою радіокомандної апаратури “Дельта”, ракет Х-59 і коректованих бомб КАБ-1500ТК – за допомогою апаратури управління в підвісному контейнері. Застосування ракет Х-25, Х-25МЛ, Х-29Л, С-25Л, а також коректованих авіабомб КАБ-500Л і КАБ-1500Л забезпечується лазерно-телевізійною системою “Кайра”. Наведення ракет Х-29Т і Х-58 — автономне.

Керована ракета Х-25 має масу 316 кг і максимальну дальність пуску до 7 км., забезпечується уламково-фугасною бойовою частиною масою 135 кг На її базі розроблена модульна ракета Х-25М, що має різні модифікації залежно від системи наведення, що використовується (УР Х-25МР, Х-25МЛ і ін.). По характеристиках вони близькі до ракети Х-25. Ракети Х-25, Х-25МЛ, Х-25МР підвішуються на авіаційні пускові пристрої АПУ-68УМ2.

Керовані ракети Х-29Л і Х-29Т мають масу 660-670 кг, уламково-фугасну або фугасно-проникаючу бойову частину масою 320 кг Максимальна дальність пуску УР Х-29Л складає 7км., УР Х-29Т – 13км. Керована ракета Х-59 має масу 760 кг, фугасно-кумулятивну бойову частину масою 147 кг і запускається з дальностей до 40 км. Ракети Х-29Л, Х-29Т, X-59 і Х-58 підвішуються на авіаційні катапультні пристрої АКУ-58-1.

Керована ракета С-25Л створена на базі некерованого ракетного снаряда С-25-ОФМ і відрізняється від нього наявністю блоку управління. Маса ракети трохи перевищує 400 кг, максимальна дальність пуску досягає 8 км. Ракета застосовується з одноразового пускового пристрою O-25.

Керовані ракети класу “повітря-повітря” Р-55, що застосовувалися на літаку Су-24, поступилися місцем досконалішим УР типа Р-60 або Р-60М з тепловими голівками самонаведення. Ракети мають невелику вагу (45 кг), стрижневу бойову частину і можуть запускатися з відстані до 10 км. Дві ракети Р-60 (Р-60М) підвішуються на пускові пристрої АПУ-60 (П-62) під поворотними пілонамі консолей крила.

Льотно-технічні характеристики:

Країна-виробник — СРСР;
Місце виробництва — ОКБ ім. П.О.Сухого, м.Новосибірськ;
Роки виробництва — 1979-1993 рр.;
Кількість — понад 770 СУ-24М у різних варіантах, в т.ч. В Україні –
понад 200;
Країни-оператори — 12 країн, найбільша кількість у Росії, Україні, Ірані;
Класифікація НАТО — Fencer-D;
Розміри та маси
Розмах крила(мін. Стріловидність) — 17,64м;
Розмах крила(макс. Стріловидність) — 10,37м;
Довжина — 24,53м;
Висота — 6,19м;
Злітна маса (макс.) — 39700кг;
Маса пустого літака — 22320кг;
Бойове навантаження (макс.) — 8000кг;
Запас палива (внутрішні баки) — 9850кг;
Екіпаж та експлуатаційні дані
Екіпаж — 2 чол.;
Двигуни — ТРДФ АЛ-21Ф-3А “Сатурн”;
Тяга — 11200кгс;
Швидкість (макс.) — 1800км/год (1.35М);
Швидкість над землею (макс.) — 1400 км/год;
Довжина розбігу — 900м;
Стеля — 11000м;
Перелітна дальність (з двома ППБ по 3000л) — 2850км;
Радіус бойових дій (з навантаженням 3000кг) — 390км;
Радіус бойових дій (з двома ППБ по 3000л) — 570


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 5168 7422 0031 9014

➡ Моно: 4441 1144 4179 6255

Авіація Бомбардувальник Енциклопедія Су-24