fbpx
Великий десантний корабель “Костянтин Ольшанський” (U-402)

Великий десантний корабель “Костянтин Ольшанський” (U-402)

 Редакція Редакція
ВДК «Костянтин Ольшанський» (U402) ВМС України Десантні катери та кораблі Енциклопедія Україна Флот

Великий десантний корабель проекту 775

Досвід бойових служб, що одержав широке застосування з кінця 60-х років, все частіше наводив військове керівництво СРСР на думку про необхідність створення кораблів океанської зони, здатних вирішувати поставлені завдання в будь-яких точках земної кулі.

Дана концепція розвитку океанського флоту дала великий поштовх для створення нових видів кораблів.

Так, нарешті, з’явилися своєрідні гібриди авіаносців і ракетних крейсерів, що іменувались за національною класифікацією того часу як “протичовнові крейсери з авіаційним озброєнням”, проте розуміння того, що перехід до нових видів десантно-висадних засобів (тобто нової тактики) є необхідним, так і не відбулося.

Західні країни, враховуючи сумний досвід десантних операцій Другої світової війни, дійшли висновку, що висаджувати морський десант краще всього за допомогою авіації і малих швидкісних барж, які базуються на десантних кораблях-доках. Дане тактичне вирішення одержало назву як “висадка десанту через горизонт”, або “вертикальне кільце”, де корабель-док виконував лише функцію корабля-носія десантно-висадних засобів і не піддавався прямій дії від зброї супротивника під час проведення десантної операції. Сама ж операція проходила за сценарієм “захоплення повітряним нападом з тилу на всі основні оборонні споруди на березі з подальшою висадкою на цю ділянку узбережжя сил посилення десанту морської піхоти”.

У радянському ВМФ розвиток десантних кораблів продовжувався за старими концептуальними поглядами. З одного боку, це було обумовлено другорядністю десантних дій ВМФ на фоні домінування сухопутних концепцій, а з іншого боку – традиційною зневагою і недовір’ям керівництва ВМФ до авіації. Але оскільки роль десантних операцій у Другій світовій війні була великою, а бойова служба на просторах Світового океану з кожним роком ставала тривалішою, потрібними стали кораблі, що були здатні довгий час знаходитися в боєготовності.

Для морської піхоти, яка перебувала на борту, необхідно було не тільки забезпечити нормальні умови відпочинку, але і приміщення для тренувань. Знаходження десантних кораблів на бойовій службі у складі оперативних з’єднань вимагало і підвищення швидкості ходу з 12 – 14 вузлів до 20 вузлів. Це підвищення швидкості вилилося в серйозну інженерну проблему. Необхідно було розробити такі обвідки носового краю, які б задовольняли вимогу істотного зниження опору корпусу руху на великих швидкостях ходу і збереженню досить “тупих” форм носа, необхідного для розміщення пристроїв вивантаження бойової техніки десанту на берег.

Першим десантним кораблем нового покоління у ВМФ СРСР став великий десантний корабель (ВДК) пр.1171 “Тапір”, розроблений Невським ПКБ у середині 60-х років. Головним конструктором цього ВДК був І.І.Кузьмін, головним спостерігачем від ВМФ – капітан 2 рангу А.Н. Бєлінський.

Історія появи даного ВДК вельми цікава. Практично одночасно із замовленням на новий десантний корабель Міністерство морського флоту замовило сухогруз з носовою апареллю (пр.1173), який у воєнний час повинен був перепрофілюватися для потреб військового флоту. Висока складність принципово нового корабля, а також близькість призначення обох проектів, дозволила об’єднати зусилля Морфлоту і ВМФ СРСР.

Новий десантний корабель будувався на базі трейлерного судна, або, простіше кажучи, “лісовоза”. В остаточному вигляді він зберіг лише зовнішні контури останнього. Суперечливі вимоги цивільних замовників (висока економічність, використовування всього об’єму трюмів, зручні каюти для екіпажу) і військових (місця для озброєння, підвищена непотоплюваність, велика швидкість, спеціальне устаткування) примусили піти на компроміс. Проектувальники склали чотири варіанти проекту, по можливості врахувавши всі побажання, але безперечний пріоритет віддавався все ж таки військовому призначенню судна. Результатом передескізного проектування стало те, що замість двигуна з потужністю в 2500 к.с. (задовольняючи “цивільну” сторону проекту) на кораблі вирішили встановити мотори з подвійною потужністю, що дозволяло розвинути швидкість до 16 – 17 вузлів. Дана новина анітрохи не влаштовувала Міністерство морського флоту, де головним пріоритетом, все ж таки, залишався чинник економічності вантажоперевезень, а не швидкість судна. В результаті, подвійного призначення “Тапіра” так і не відбулося, а військові моряки одержали в період з 1966-го по 1975 рік 14 десантних кораблів (при розподілі ЧФ Україна отримала один ВДК проекту 1173 «Рівне», який був списаний), у яких недобір в проектній швидкості складав 3 – 4 вузли.

Головним кораблем серії став ВДК-10 “Воронежский комсомолец”. У НАТО ці кораблі отримали назву “Alligator”, що цілком відповідало зовнішній схожості корабля з цією земноводною рептилією. Тактико-технічні елементи “алігаторів” були такими. Повна водотоннажність складала 4360 т, порожня – 2760 т, дальність плавання – 2000 миль, а при прийомі палива в пально-баластні цистерни дальність плавання збільшувалася до 4800 миль. Двовальна дизельна енергетична установка потужністю 9000 к.с. (два дизелі М-58) забезпечувала, як вже було зауважено, швидкість повного ходу в 17 вузлів. Автономність за запасами провізії була 20 діб. При всіх своїх недоліках це був перший у ВМФ СРСР ВДК, здатний з експедиційним батальйоном морської піхоти на борту нести тривалу бойову службу у віддалених районах.

Як вже зазначалося, основним мотивом появи нових видів кораблів був досвід бойових служб, згідно з яким було встановлено, що ВДК повинен був перевозити один батальйон, середній десантний корабель (СДК) – роту, а малий десантний корабель (МДК) – взвод. Цим вимогам повністю відповідав тільки ВДК пр.1171, але абсолютно не задовольняли СДК пр.770, 771 і 773. З цієї причини в 1968 році за вказівкою головнокомандувача ВМФ адмірала С.Г.Горшкова було видано тактико-технічне завдання на проектування нового СДК проекту 775.

Проектування нового СДК здійснювалося в Польщі, головним конструктором був польський інженер-кораблебудівник О. Висоцький, головним спостерігачем від ВМФ СРСР був спочатку капітан 1 рангу Б.М.Моложожников, потім цивільний фахівець М.І. Рибников, старший представник замовника – інженер Л.В. Луговін. У процесі проектування кораблі були перекласифіковані у ВДК другого рангу (у ВМС України – першого) через значне зростання водотоннажності.

Головний корабель СДК-47 (будівельний №1) пр. 775 був побудований на корабельні “Stocznia Polnocna” (“Північна верф”, де начальником був інженер Б. Стандура) в Польщі у 1974 р. Перша серія кораблів, що складалася з 12 СДК, була закінчена в 1978 р. На заході ці кораблі охрестили як “Ropucha I” – так в англійській транскрипції вимовляється слово “жаба”. Друга серія з 16 СДК (пр. 775.II або “Ropucha II”) була закінчена в 1992 р. Кораблі другої серії відрізнялися іншими РЛС загального виявлення, а з третього корабля і іншими артустановками (однією 76-мм АК-176 і двома 30-мм АК-630 замість двох 57-мм АК-572).

Будування “Ропух” велося за замовленням СРСР виключно для його флоту. Жоден корабель пр. 775 не ввійшов до складу ВМФ держав-союзниць за Варшавським Договором. Винятком можна вважати лише один ВДК, переданий Ємену в 1979 р. зі складу радянських сил, які базувалися в Індійському океані.

Проект 775 є багатопалубним, плоскодонним десантним кораблем океанської зони з півбаком і розвиненою кормовою надбудовою. За конструкцією він відноситься до суден, виконаних за системою “Ro-Ro” – з танковою палубою, яка проходить по всій довжині корабля. Основним призначенням ВДК є прийом з обладнаного або необладнаного берега гусеничної, колісної і будь-якої військово-транспортної техніки і піхотних підрозділів техніки, транспортування їх морем і висадки як на обладнане, так і необладнане узбережжя з малим схилом дна через відкритий носовий пристрій, а також прийому з води, транспортування морем і спуску на воду плаваючої техніки через відкритий носовий або кормовий пристрій. Корабель може використовуватися для постановок мінних загороджень, для доставки гуманітарної допомоги і евакуації населення з небезпечних районів. Крім того, десантний корабель може використовуватися для військових перевезень, забезпечення кораблів і частин флоту в пунктах розосередженого базування.

Як правило, кораблі пр. 775 діють у складі корабельної десантної групи або у складі загону миротворчих сил, але можуть виконувати свої функції самостійно, без кораблів прикриття. Водотоннажність ВДК пр. 775 складає: стандартна – 3526 т, нормальна – 3779 т, повна – 4016 т, повна з перевантаженням – 4666 т. Найбільша довжина – 112,59 м, ширина – 15,00 м, висота борту на міделі – 8,65м. Висота борту від основної лінії (ОЛ) до верхньої палуби на носовому перпендикулярі – 12,00 м, довжина між перпендикулярами – 105,03 м, висота від ОЛ до топа щогли – 32,3 м, осадка – 3,7 м. Бойовий економічний хід – 12 вузлів. Повний хід – 18 вузлів. Дальність плавання при повних запасах з перевантаженням складає 3820 миль при швидкості ходу 17,77 вузла. Діаметр циркуляції – 1,5 кбт. Інерція (з повного ходу на стоп) – 6 кбт. Екіпаж – 97 чоловік. Автономність корабля – 30 діб.
Запаси для повної водотоннажності: паливо – 470 т, мастило – 43 т, питна вода – 37 т, вода для миття – 60 т, котельна вода – 15 т, продовольство – 14 т. Запаси для повної водотоннажності з перевантаженням: паливо – 760 т, мастило – 46,9 т, питна вода – 85 т, вода для миття – 181 т, вода для котельні – 34 т, продовольство – 20 т.

ВДК може прийняти різні варіанти завантаження: 150 чоловік і 10 танків типу Т-55 з екіпажем 40 чоловік; 12 плаваючих танків ПТ-76 з екіпажем 36 чоловік; підрозділ у складі 3 танків типу Т-55 з екіпажем 12 чоловік, 3 120-мм мінометів, 3 бойових машин типу 2П27, 4 автомобілів ЗіЛ-130, 4 ГАЗ-66 і одного легкового позашляховика ГАЗ-69. Особовий склад десанту – 147 чоловік.
Корабель здатний перевезти вантаж вагою 650 т на відстань 4700 миль і плавати у всіх незамерзаючих морях і океанах без обмежень стану моря і вітру.

Десант розміщується в танковому трюмі (довжина – 95 м, ширина носової частини – 6,5 м, ширина кормової частини – 4,5 м, висота по діаметральній площині – 4,0 м), і може бути висаджений на обладнане, необладнане узбережжя або на плав при стані моря до 4 балів і силі вітру до 5 балів. Особовий склад десанту розміщується в декількох кубриках і 4-місцевих офіцерських каютах.

Висадження десанту здійснюється за допомогою носового висаджуваного пристрою, в який входять носові ворота і апарель, що осідає – вона в похідному положенні знаходиться під стулками воріт і сідає за допомогою гідравлічного приводу. Висадка десанту з неплаваючою технікою може здійснюватися безпосередньо на обладнане або необладнане узбережжя з мінімальним нахилом дна 2 – 3 градуси (в залежності від узагальненої маси прийнятих на корабель вантажів) при глибині броду на носі сходні не більше 1,2 м.

Наявність носової апарелі і кормових воріт дозволяє з’єднувати декілька суден для створення своєрідного “моста”. Габарити входу з носа: ширина – 4,8 м, висота – 5,5 м. Габарити входу з корми: ширина і висота – 5,5 м.

Енергетична установка

ЕУ складається з двох дизелів типу 16ZV/40/48, розташованих побортно. Потужність одного двигуна – 9600 к.с. (за іншими даними – 10 500 к.с.) при 500 обертах за хвилину колінчастого валу, які працюють на два весельні гвинти. ГЕУ розміщена ешелонно в двох бортових відсіках. Деякі з кораблів обладнані двома допоміжними рухово-кермовими колонками (ДРКК). Корабельна електростанція складається з трьох дизель-генераторів типу 6АL25/30 GD-800-50-03, потужність кожного складає 940 к.с., або 500 кВт, при 750 обертах за хвилину.

Озброєння

Якщо на початку Другої світової війни ще існував своєрідний “розподіл праці” між десантними кораблями і кораблями вогневої підтримки, то вже до її завершення десантні кораблі, одержавши реактивне озброєння, стали більш універсальними і могли самостійно вражати вогневі точки супротивника і висаджувати десант. Ось тому, за концепцією, яка склалася в радянському флоті, десантні кораблі оснащувалися як артилерійським, так і реактивним озброєнням, завдяки якому ВДК або СДК могли здійснювати локальні десантно-висадні операції.

Реактивне озброєння великих десантних кораблів пр. 775 призначене для знищення берегових і морських цілей. Цей комплекс складається з реактивної системи залпового вогню (РСЗВ) МС-73 “Гроза”. Комплекс складається з двох 40-ствольних 122-мм пускових установок. Максимальна дальність стрільби – 21км, інтервал сходу реактивних снарядів – 0,5 сек. Дана РСЗВ, з моменту прийняття її на озброєння і до цього часу, не має світових аналогів і є ефективною зброєю при придушенні берегових укріплень і знищенні живої сили супротивника.

Артилерійське озброєння включає дві спарені 57-мм артилерійські установки АК-725 з дистанційним наведенням. АК-725 призначена для знищення повітряних, морських і берегових цілей. Артустановка АК-725 входить до складу артилерійського комплексу АК-725-МР-103. Управління механізмами наведення дистанційне, від системи приладів управління стрільбою малокаліберної зенітної артилерії ПУС МЗА МР-103. У 1962 р. АК-725 була прийнята на озброєння. Заводське найменування ЗІФ-72. Скорострільність – 120 пострілів за хвилину. Живлення: безперервне стрічкове. Маса патрона – 6,61 кг. Кількість патронів в стрічці на ствол – 550 шт. Кут вертикального наведення від -10 грд до +85 грд. Кут горизонтального наведення ±85 грд. Ствол лейнований. Охолоджування ствола безперервне, водяне, з пропусканням забортної води між оболонкою ствола з лейнером. Маса артустановки – 14 500 кг. Стрільба може вестися в автоматичному режимі і в ручному режимі під управлінням оператора від візирної колонки К-103. Обслуговуючий розрахунок – 2 матроси, які знаходяться при стрільбі поза установкою. Для стрільби використовується штатний постріл з уламково-трасуючим снарядом (призначений для стрільби по повітряних, надводних і берегових неброньованих цілях).

На думку багатьох фахівців, установлення на ВДК пр. 775, та і взагалі прийняття на озброєння ВМФ СРСР артилерійського комплексу АК-725, не можна визнати за вдале через слабкі тактичні характеристики. Тому для посилення вогневої потужності і засобів ППО на ВДК пр. 775.II був встановлений артилерійський комплекс АК-176-МР-123/76, до складу якого входять одна артустановка АК-176, дві артустановки АК-630М і одна система управління стрільбою.

Радіотехнічне озброєння

Корабель обладнаний РЛС виявлення повітряних цілей МР-302, двома навігаційними РЛС МР-212/201 і засобами радіозв’язку. Передбачена установка пасивних систем радіоелектронної боротьби. РЛС МР-302 призначена для виявлення повітряних і надводних цілей на відстані до 100 кілометрів і видачу цілевказання АРЛС МР-103.

НРЛС МР-212/201 призначена для виявлення надводних і низьколетючих цілей на відстані до 64 миль.

Побутові умови

Крім естетичного “прозахідного” архітектурного дизайну, радянські моряки одержали вельми комфортабельний корабель. Особовий склад розташовується в кубриках, які обладнані всіма необхідними для відпочинку умовами. Офіцерський склад розташований в одно- дво- і чотиримісних каютах, обладнаних умивальниками, робочими столами. Каюти, бойові пости, житлові приміщення і місця загального користування забезпечені ефективною системою вентиляції і кондиціонування повітря, що створює сприятливі умови перебування на кораблі як у полярних, так і тропічних районах плавання.

Великий десантний корабель ВДК-56 (будівельний №21) був побудований в 1985 р. в м. Гданськ (Польща) за замовленням ВМФ СРСР і названий на честь командира десанту, який 26 березня 1944 р. висадився в порту м. Миколаєва. 68 відважних десантників впродовж двох днів стримували натиск ворога. Під час бою було знищено близько 700 німецько-фашистських загарбників. Старший лейтенант Костянтин Ольшанський загинув на другий день бою. Всьому складу десанту було присвоєно звання “Герой Радянського Союзу”.

З 1985-го по 1996 р. корабель входив до складу Чорноморського флоту і виконував властиві даному класу кораблів задачі: учбові висадки десанту, бойові служби в Середземному морі… Але наприкінці 1993 – на початку 1994 рр. “Костянтин Ольшанський” і ряд інших кораблів Чорноморського флоту Російської Федерації брали участь в евакуації біженців із зони грузино-абхазького конфлікту. За словами корабельного фельдшера ВДК “Костянтин Ольшанський” старшого мічмана Володимира Корпана, під час евакуації на борту корабля знаходилося більше 4 тисяч біженців, серед яких велика кількість мала вогнепальні поранення і перебувала у критичному стані.

Одного разу, під час проведення евакуаційної місії, загін кораблів у складі великих десантних кораблів “Костянтин Ольшанський” і ВДК-69 (пр. 1171) піддалися нападу з боку декількох озброєних катерів абхазьких воєнізованих формувань. Командир “Ольшанського” ухвалив рішення лягти на бойовий курс і застосувати зброю, але малий десантний корабель, який прийшов на допомогу на повітряній подушці МДК-123 (пр. 1232.2 “Зубр”), відігнав нападників, при цьому потопив один з ворожих катерів, застосувавши швидкострільну артилерійську установку АК-630М.

Історія служби

27 березня 1996 р. на кораблі був піднятий прапор Військово-Морських Сил України. За час перебування у ВМС ЗС України ВДК “Костянтин Ольшанський” взяв участь у багатьох флотських заходах:

28.08 – 18.10. 1996 – трансатлантичний перехід до берегів США загону кораблів ВМС України у складі фрегата “Гетьман Сагайдачний” і ВДК “Костянтин Ольшанський” з ротою морської піхоти на борту (командир десанту капітан Ігор Калина). Під час переходу українські кораблі брали участь у військово-морських навчаннях, які проводилися в Середземному морі спільно з кораблями ВМС США, Греції, Туреччини і Італії;

31.10 – 05.11.1997 – участь у навчаннях “Фарватер миру-97” (п. Новоросійськ);
12.11 – 29.11.1997 – діловий візит у Республіку Грузія (п. Поті);
08.10 – 02.11.1998 – міжнародні навчання “Сi бриз-98” (п. Одеса – п.Южний);
30.03 – 23.04.1998 – збір-похід кораблів ВМС ЗС України і ЧФ РФ;
12.07 – 29.08.1998 – міжнародні навчання “Кооператив партнер-98” (п. Констанца, Румунія);
16.08 – 28.08 і 10.1998 – офіційні візити в Республіку Грузія (п. Поті);
17.06 – 01.07.2000 – участь у широкомасштабних міжнародних навчаннях “Кооператив партнер-2000” (п. Одеса);
08.2000 – міжнародні навчання “Козацький степ-2000” (п. Феодосія, мис Опук);
10 – 23.06. 2001 – участь в міжнародних навчаннях “Кооператив партнер-2001” (Грузія, п. Поті);
05.07 – 15.07.2001 – участь в міжнародних навчаннях “Сi бриз-2001” (п. Одеса);
09.2001 – участь у спільному навчанні кораблів ВМС ЗС України і ЧФ РФ (п. Феодосія. мис Опук);
04.2002 – вихід у море і виконання завдань під керівництвом міністра оборони України;
05 – 06. 2002 – участь у міжнародних навчаннях “Сi бриз-2002” (Середземне море);
09.2002 – морська фаза дослідницьких командно-штабних навчань “Форпост-2002” (полігон Чабанка);
02.2003 – виконання державного завдання по транспортуванню акумуляторних батарей для ДПЧ “Запорiжжя”, що ремонтується;
18.03.2004 – навчання “Морський щит-2004”. Вихід у море і виконання завдань під керівництвом начальника Генерального штабу ЗС України;
05 – 09.08.2004 – офіційний візит у Республіку Болгарія;
21 – 25.09.2004 – участь у збір-поході загону кораблів ВМС ЗС України.
У 2005 році приймав учась у міжнародному морському фестивалі в турецькому місті Мармаріс
У 2008 році в рамках навчань “Сi Бриз-2008” “Костянтин Ольшанський” i грузинський “Атiя” перейшли до району миротворчої операцiї та успiшно виконали висадку морського десанту в районi озера Донузлав (Крим)

В 2014-у році був захоплений Росією в Криму.

Командири ВДК “Костянтин Ольшанський” ВМСУ:

капітан 2 рангу Савченко Георгій Миколайович – 1996 – 1998 рр.;
капітан 2 рангу Гречухін Олег Валентинович – 1998 – 1999 рр.;
капітан 1 рангу Єлісєєв Сергій Станіславович – 1999 – 2001 рр.;
капітан 2 рангу Деренський Дмитро Георгійович – 2001 – по теперішній час.

ВДК «Костянтин Ольшанський» (U402) ВМС України Десантні катери та кораблі Енциклопедія Україна Флот