fbpx
Відновлення протимінних засобів флоту США

Відновлення протимінних засобів флоту США

Редакція Редакція
ВМС США міни Розмінування США Тральщик Флот
Капітан-лейтенант Джон Міллер, ВМС США
Опубліковано у U.S. Naval Institute
Переклад – Юрій Збанацький для mil.in.ua

ВМС США усвідомлюють, що їх потенційні супротивники схильні до активного застосування морської мінної зброї. Росія, Китай та Іран володіють і досить часто експортують, сучасним та розвинутим мінним озброєнням. ВМС варто переглянути свої можливості та ресурси до відновлення безпеки маневрування в разі застосування противником морських мін.

До початку Другої світової війни американський флот не мав досвіду будівництва тральщиків та боротьби з морськими мінами. Станом на вересень 1939 року у складі флоту не було жодного тральщика. Для порівняння, британський флот мав 76 тральщиків! До кінця війни більше ніж 1100 американських та союзних тральщики боролися з мінами від Атлантичного океану та Середземного моря до Далекого сходу. Деякі з цих кораблів було побудовано за спеціальним проектом, більшість було перероблено з цивільних суден, таких як траулери та дрифтери, для боротьби з мінами, підводними човнами та патрульної служби. Незважаючи на скромне озброєння, ці кораблі зробили свій внесок до поразки противника. Закривши собою важливу нішу, ці кораблі дозволили британському флоту розтягнути свої обмежені сили по всій земній кулі.

Після війни Вінстон Черчилль написав про мінну боротьбу наступне:

Значна частина наших зусиль була спрямована на боротьбу з морськими мінами. Велика частка фінансів та матеріалів перенаправлялася з інших задач і тисячі екіпажів тральщиків день і ніч ризикували своїми життями.

Багато хто ратує за відновлення наступального мінного потенціалу флоту США, але не слід забувати і про його оборонний потенціал. Стратегам та тактикам варто переглянути історичний досвід мобілізації цивільних суден задля швидкого нарощення можливостей у разі потреби.

Поточні можливості

Протимінний потенціал ВМС США лишається потужним, проте потроху старіє та втрачає можливості. Одинадцять морських тральщиків класу Avenger утворюють основну протимінну силу флоту. 29 вертольотів MH-53E Sea Dragon представляють повітряну компоненту протимінних сил. Проблеми з обслуговуванням та надійністю знижують ступінь готовності старіючих кораблів та вертольотів, що в купі з широкою географією застосування унеможливлює концентрацію достатньо значних протимінних сил під час кризи. Це підвищує залежність НАТО від груп Standing NATO Mine Countermeasures Group 1 та 2—вісім союзних кораблів у перший групі та шість у другій. Таким чином, свобода маневрування американського флоту залежить від здатності наших союзників закривати прогалини у складі нашого флоту.

тральщиків класу Avenger

Свого часу флот розробив протимінний модуль до літорального бойового корабля (LCS), як панацею від старіння флоту тральщиків. Але до готовності цієї системи ще кілька років. Використовується підхід «системи систем». Модуль оснащений засобами повітряного, поверхневого та підводного виявлення та ураження. Серед них протимінна акустична станція AN/AQS-20A; система нейтралізації мін AN/ASQ-235; лазерна система виявлення мін; система розвідки та обробки даних AN/DVS-1; безпілотний апарат Knifefish; та система нейтралізації мін Barracuda. Ці системи забезпечують комплексний підхід до пошуку та знищення мін.

До появи програми FFG(X) ВМС планували придбати 52 LCS для забезпечення своїх потреб в малих кораблях. Коли обсяг замовлення знизився до 35 LCS, кількість замовлених модулів впала до 44 (10 протичовнових, 24 мінно-тральних, 10 протикорабельних). Незважаючи на домінування протимінних модулів, ВМС мали на меті створення збалансованого угруповання, відповідно чисельність кораблів оснащених протимінними модулями не мала перевищувати 15 одиниць. Зважаючи на старіння вже існуюючих мінно-тральних кораблів, мова про збільшення можливостей не йшла. Потенціал ВМС у протимінній боротьбі є не адекватним для загроз вищих ніж окремий інцидент.

ВМС продовжують експериментувати з експедиційними протимінними підрозділами та безпілотними апаратами, а також адаптивними системами на базі різноманітних платформ. Ці системи можуть бути перекомпоновані для вирішення більш вузького кола задач. Але в будь-кому разі зі збільшенням масштабів проблеми постає питання нарощення потужностей.

У зв’язку ж бажанням ВМС максимально використати протимінні модулі, Конгрес дав вказівку Командувачу ВМС визначити кораблі, що стануть платформами для додаткових 9 модулів. Це робить протимінний модуль універсальним. Найімовірнішими носіями модулів є есмінці, транспортні доки, десантні кораблі, океанські буксири та експедиційні  мобільні бази.

Кожен корабель – тральщик

З початком Другої світової війни британський флот вчасно усвідомив нестачу спеціалізованих мінно-тральних кораблів, спрогнозував потрібну їх кількість та вжив заходів щодо посилення своїх мінно-тральних спроможностей. Через нагальну потребу, британський флот почав реквізувати усі придатні океанські кораблі, які замінили свої рибальські сіті на оснащення для протимінної боротьби. Одночасно флот почав повертати до строю старші тральщики часів Першої світової, що знаходились на базах у Великій Британії, Сингапурі та на Мальті. Комбінація спеціалізованих мінно-тральних кораблів та переобладнаних цивільних суден виявилася достатньою для боротьби з мінною загрозою з боку країн осі.

Команди тральщиків складались зі списаних військових моряків-резервістів, моряків торгового флоту та рибалок.  Обладнання тих часів було досить просте, тому мобілізовані моряки цілком справлялись з його обслуговуванням, а цивільні інженери забезпечували надійну роботи тисяч корабельних машин. Військова служба передбачала деякі специфічні задачі, такі як здійснення зв’язку, подача сигналів, використання сонару (який в тогочасній Британії звався “ASDIC”) або радару. Поєднавши навички цивільних спеціалістів з досвідом військових резервістів, британські ВМС змогли забезпечити зростаючи потребу в екіпажах тральщиків. Завдяки цьому екіпажі кораблів інших класів змогли зосередитись на свої безпосередніх задачах та надати підтримку США.

В рамках програми ленд-лізу британський флот направляв офіцерів зв’язку до США з метою надання консультацій при побудові та дослідній експлуатації перших тральщиків. Окрім того, Велика Британія надала 14 своїх тральщиків для забезпечення патрулювання  узбережжя США. Така взаємодопомога дозволила США швидко наростити свій потенціал. А пізніше і забезпечити тральщиками Британію.

Швидке засвоєння уроків

Англійці та німці революціонізували мінну війну в ході невпинної протидії. Британський флот зіткнувся з технологічно просунутим супротивником, який швидко вчився та часто вдавався до асиметричних дій.

На початку війни англійці мали змогу знешкоджувати лише якірні міни за допомогою тральщика Oropesa. В кінці 1939 Гітлер застосував свою першу секретну зброю – магнітні міни з кораблів, торпедних катерів, підводних човнів та літаків. Англійці реагували повільно. Зважаючи на кількість жертв мін. На щастя, їм вдалось отримати кілька скинутих німецьких мін. Науковці швидко розібралися з їх будовою та знайшли рішення.

Дуже швидко британські вчені видали численні технічні рішення. Трали для магнітних мін отримали нову досконалу форму у вигляді подвійної L. Флот почав встановлювати котушки знижуючи магнітне їх поле та помітність для магнітних мін.  Англійці навіть переробили транспорт вугілля Borde на тральщик, встановивши в його корпусі надпотужний магніт. Бомбардувальники Vickers Wellington оснащені металевим індуктивним кільцем літали на малих висотах, провокуючи підрив мін. Це була перша повітряна протимінна платформа. Усі ці інноваційні засоби досягли оперативної готовності за лічені місяці.

Влітку 1940 німці розпочали використання акустичних мін. Майже негайно англійці запровадили шумогенеруюче обладнання. У відповідь німці ввели підривач вповільненої дії, таким чином міна не мала реагувати на тральщик, а спрацьовувала при проході основних сил. Також, щоб вповільнити вивчення мін, німці встановлювали додаткові підривачі-сюрпризи.

Цей поетапний та швидкий технологічний розвиток вимагав застосування новітніх на той час технологій. Кораблі патрульної служби ВМС показали себе досить адаптивними, але застосування окремих кораблів було неефективним проти широкого спектру мін противника. Більш ефективною тактикою було формування груп з кораблів з різним оснащенням. Британські та союзні мінно-тральні кораблі сприяли висадці амфібій них сил в Північній Африці, Сицилії, Ближньому сході та Нормандії. Вони забезпечували проводку конвоїв до Європи, Близького сходу та Росії. Завдяки швидкому розвитку технологій, кваліфікованому особовому складу, достатній кількості нових корпусів, вони були здатні знешкодити навіть найбільші мінні постановки.

Важкі уроки

Британський досвід дає нам декілька уроків, що і досі актуальні для мінно-тральних кораблів:

Утримуйте резерви, якщо є така змога. Британці утримували старі тральщики часів Першої світової і відповідне оснащення для них. Окрім того, велися розробки нових зразків тральщиків здатних протидіяти сучасним мінам. З початком війни вони були запущені в серію. Аналогічно, нам варто утримувати старі тральщики класу Avenger в резерві на випадок активізації мінної загрози. Флот не має повторювати ситуацію середини 2000-х з швидким розпродажем тральщиків класу Osprey. Ця помилка призвела до втрати можливостей. Кожна мінно-тральна платформа має цінність.

Необхідно розвивати можливості союзників та посилювати взаємодію. Британці надали неоцінну допомогу в розвитку протимінних засобів США. Під час операції «Буря в пустелі» лише 7 з 14 наявних союзних тральщиків були допущені до бойового тралення. Саме тому США повинні забезпечити достатній рівень можливостей своїх союзників. Модуль MCM повинен бути доступним для флотів наших партнерів.

Вважайте, що противник не стоїть на місці. Ми можемо зіткнутися з тим з чим свого часу зіткнулись британці – з появою кожного разу нових мін їх засоби протидії застарівали. Дослідники повинні постійно продумувати яким чином можна модифікувати кожен з компонентів протимінного модуля для боротьби з віддаленими мінними загрозами. Кожен елемент модулю MCM повинен мати відкриту архітектуру задля можливості швидкої адаптації.

Британці використовували комбінацію цивільних а військових тральщиків для досягнення необхідної кількості. Флот повинен продумувати які додаткові платформи можуть бути переобладнані та залучені. Зважаючи, що MCM модуль є автономним та дистанційно керованим, судно-носій не має заходити в небезпечну зону. Це суттєво знижує вимоги до бойової живучості такої платформи. Менші та дешевші цивільні корпуси цілком відповідають вимогам сьогодення.

Тренуйте особовий склад. Якомога більше особового складу повинно бути підготовленим до застосування модуля МСМ. Поєднання активного компоненту та резерву сприятиме швидкій мобілізації. Резервістів треба якомога інтенсивніше залучати до навчань з модулем МСМ.  Цей особовий склад може бути свого часу задіяний в якості екіпажів мобілізованих мінно-тральних платформ.

Мало хто сперечатиметься щодо необхідності підтримки в адекватному стані наявного парку протимінних кораблів, вертольотів та підводних засобів. Але на сьогодні сама по собі ця тріада вже не є абсолютно ефективною проти противника здатного до координованої, комплексної та географічно масштабної мінної кампанії. Це те з чим зіткнувся британський флот під час Другої світової. Його відповідь демонструє важливість будівництва та розвитку мінно-тральних засобів та підготовки їх екіпажів. Противник шукає слабкі місця нашої морської міці і відповідно готується протидіяти нашому угрупованню кораблів з модулями МСМ. Сполучені штати повинні закрити цю прогалину, поки не пізно.

Капітан-лейтенант Джон Міллер, ВМС США
Опубліковано у U.S. Naval Institute
Переклад – Юрій Збанацький для mil.in.ua

 

ВМС США міни Розмінування США Тральщик Флот