2C4 “Тюльпан” і його застосування в російсько-українській війні

Нещодавно ми розповідали про причіпний міномет М-240, сьогодні ж черга дійшла до “Тюльпана” – самохідного міномета 2С4, який за балістичними параметрами аналогічний своєму попереднику.

Хрущовська ставка на ракети, яка призвела до згортання розвитку багатьох артилерійських програм, була виправданою лише в одному випадку – якщо орієнтуватись на ядерну війну. Однак дуже швидко стало зрозуміло, що така війна є вкрай малоймовірною, оскільки гарантовано призведе до знищення обох сторін конфлікту. А ось у звичайному конфлікті артилерія могла виявитися набагато кориснішою за дорогі й громіздкі ракети.

Проведені в 1964 р. розрахунки показали, що використання самохідної артилерії в комплексі з командно-штабними машинами дозволяє скоротити час виконання бойових завдань, одночасно істотно зменшивши наряд сил. Але в СРСР за післявоєнний час не було прийнято на озброєння жодна нова самохідна артустановка за винятком спеціалізованих – авіадесантної АСУ-57 і протитанкової СУ-122-54 (остання так і не стала масовою). У той же час в США до початку 1960-х років створили вже другу повоєнну ґенерацію таких систем, яке включало 105-мм гаубицю М108, 155-мм М109, 203,2-мм М110, а також 175-мм гармату М107. Самохідки першої повоєнної ґенерації (105-мм гаубиці М52, 155-мм М44 та 203,2-мм М55) передавалися союзникам.

Проведені на Яворівському полігоні (Львівська обл.) навчання з участю самохідної артилерії – ІСУ-152 та СУ-100 – підтвердили правильність висновків військових теоретиків про корисність САУ. А тут почали надходити і перші відомості про успішне застосування самохідок нової ґенерації американцями у В’єтнамі. На цьому тлі, м’яко кажучи, блідо, виглядали радянські САУ, які ще пам’ятали Другу світову війну. У звіті про Яворівські навчання йшлося про необхідність створення нових самохідних артилерійських установок з круговим обстрілом, великими кутами піднесення ствола, збільшеним боєкомплектом, і підвищеною швидкострільністю. На навчаннях були присутні й представники промисловості – головні конструктори трьох профільних КБ: Волгоградського тракторного заводу, заводу № 9 із Свердловська (нині Єкатеринбург) та ОКБ-3 Уральського заводу транспортного машинобудування (також із Свердловська).

Відповіддю на виклик часу стало затвердження Радою міністрів СРСР у 1965 р. програми розвитку артилерійського озброєння, яка передбачала розробку комплексів, що складалися з командно-штабних машин і самохідних артилерійських установок. А в липні 1967 р. вийшла постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР, яка конкретизувала цю програму та визначила розробників чотирьох типів САУ. Харківському тракторному заводу доручалося створення 122-мм самохідної гаубиці 2С1 «Гвоздика» для мотострілецьких частин, Волгоградському тракторному заводу – системи 2С2 «Фіалка» аналогічного калібру, але призначеної для повітряно-десантних військ (виявилась невдалоб і на озброєння не потрапила). Нарешті, на Уральський завод транспортного машинобудування (УЗТМ) поклали розробку одразу двох установок – 152-мм самохідної гаубиці 2С3 «Акація» та 240-мм самохідного міномета 2С4 «Тюльпан».

Конструкція «Тюльпана»

Опрацювання проєкту майбутнього самохідного міномета розпочалося у ОКБ-3 під керівництвом Г.С. Єфімова ще до виходу урядової постанови – в 1966 р. Власне, ОКБ-3 займалося розробкою шасі (цю ділянку робіт очолював Ю.В. Томашов) та інтеграцією його з артилерійською частиною, а ось сам міномет для самохідки створювало спеціалізоване артилерійське конструкторське бюро – Пермського машинобудівного заводу, очолюване Ю.М. Калачніковим.

Гусеничне шасі для «Тюльпана» уніфікували з «Акацією» – що не дивно з огляду на розробку обох самохідок на одному підприємстві. За основу взяли шасі, що розроблялося на УЗТМ у 1955-1965 роках для зенітного ракетного комплексу 2К11 «Круг». Однак вимоги щодо рухливості для самохідної артилерії були вищими, тому встановили потужніший двигун (520 к.с. замість 400) і посилили конструкцію. У результаті довелося переробити майже 80% вузлів шасі.

З артилерійською частиною проблем було менше – розробники взяли за основу відпрацьовану балістику міномета М-240, пристосувавши конструкцію до встановлення на самохідне шасі. Такий міномет отримав позначення 2Б8. Однак про створення самохідної артилерійської установки у звичному розумінні – тобто придатної для ведення вогню безпосередньо з шасі – мови бути не могло. На заваді була величезна сила віддачі великокаліберного міномета, що досягала 400-450 тс, до того ж, спрямована практично прямовисно вниз. Жодне шасі не витримало б такої віддачі – у нього проломило б дно. Тому для стрільби опорна плита міномета опускається на ґрунт. Тобто, з ходу вести вогонь із 2С4 неможливо – потрібна деяка підготовка. З іншого боку, наявність двигуна дозволило ввести в конструкцію САУ гідравлічну систему, яка суттєво полегшує дії розрахунку. Його чисельність зменшена порівняно з М-240 з 11 до 5 осіб (командир, механік-водій та три номери розрахунку).

Корпус самохідного міномета броньований зварний – він забезпечує захист від бронебійних куль калібру 7,62 мм і осколків снарядів. Відносна «тонкошкірість» пояснюється тим, що «Тюльпан» за визначенням не є машиною поля бою – він призначений для ведення вогню із закритих позицій, «через голови» своїх військ. Однак за умов сучасної російсько-української війни, коли над полем бою інтенсивно працюють розвідувальні і ударні дрони, тонка броня є суттєвим недоліком – особливо, якщо зважити, що з огляду на конструкцію артилерійської частини 2С4 не надто піддається для монтажу антидронових «мангалів».

У передній частині корпусу є бульдозерний ніж для самоокапування і облаштування вогневої позиції, а в кормовій – опорна плита, яка відкидається на ґрунт. У функціональному відношенні корпус поділяється на відділення управління, бойове та моторно-трансмісійне відділення. Відділення управління розташоване в передній частині корпусу між лівим бортом та моторною перегородкою. Тут розміщуються місця механіка-водія та командира. Над місцем першого знаходиться люк із перископічними приладами спостереження, а над місцем командира встановлено башточку з приладами спостереження. На башточці змонтований дистанційно керований 7,62-мм кулемет ПКТ – оборонне озброєння «Тюльпана». Його боєкомплект складає 1500 набоїв.

Моторно-трансмісійне відділення знаходиться в передній частині корпусу праворуч. У ньому розміщені двигун, трансмісія та усі необхідні для їх роботи системи. На машині встановлений 12-циліндровий, чотиритактний, V-подібний, дизельний двигун В-59 рідинного охолодження з примусовим упорскуванням палива та можливістю роботи на форсажі. Трансмісія механічна, двопотокова. Коробка передач виконана в одному блоці із планетарним механізмом повороту.

Бойове відділення займає середню та кормову частину корпусу. У середній частині знаходиться боєкомплект у механізованій боєукладці барабанного типу на 20 мін, та механізм подачі мін. У даху бойового відділення є два люки для посадки та висадки номерів розрахунку, а також прилади спостереження. Уздовж поздовжньої осі машини зверху розташований люк видачі мін із боєукладки. На вертикальному кормовому броньовому листі встановлені кронштейни кріплення артилерійської частини.

Ходова частина стосовно одного борту складається з шести здвоєних обгумованих опорних котків, чотирьох обгумованих підтримуючих котків (два здвоєних і два одинарних), направляючого колеса заднього розташування і ведучого колеса переднього розташування. Підвіска індивідуальна, торсіонна з гідравлічними амортизаторами телескопічного типу в підвісках 1-го та 6-го опорних котків. У кожній гусениці 115 траків із гумометалевими шарнірами завширшки 482 мм, крок траку 125 мм.

240-мм міномет 2Б8 має зварнолиту опорну плиту мембранного типу з плоскою основою та чашею для кульової опори рами ствола. У похідному положенні міномет укладається на даху корпусу, а в бойовому – опускається на ґрунт. Окремо від шасі міномет використовуватись не може. Ствол –  гладкостінна одношарова труба, на казенну частину якої нагвинчений клин. Казенник – це своєрідна опора ствола з затвором при пострілі, саме він передає зусилля, що виникає при цьому, на опорну плиту. Підйомний і врівноважуючий механізми гвинтового типу, вони об’єднані в одну конструкцію, підйомно-врівноважуючий механізмом.

Управління операціями заряджання з механізованої боєукладки здійснюється з виносних пультів навідника і оператора, а постріл – з пульта командира. Заряджання міномета можливе з ґрунту за допомогою крана закріпленого на лівому борту машини ближче до корми. Швидкострільність – 0,8-1 вистр./хв. Час переведення з похідного до бойового положення – 5 хв, з бойового в похідне – 10 хв. Кути наведення по вертикалі можливі в діапазоні від +50° до 80°, по горизонталі – залежать від кута піднесення: по 10° праворуч і ліворуч на куті піднесення 50°, по 41° на куті піднесення 80°. Кут заряджання фіксований і становить +63 °. Приціл – мінометний панорамний МП-46М. Наведення по вертикалі забезпечується за допомогою гідравлічного механізму, по горизонталі – ручне. Гідравліка також забезпечує переведення міномета з похідного положення в бойове та назад, виведення ствола на лінію досилання міни, відкривання затвора, подачу міни з механізованої боєукладки на направляючі досилача (розташовані зверху на корпусі машини), заряджання міномета, закриття затвора.

Основним типом боєприпасу для «Тюльпана» є та ж міна Ф-864, що і для міномета М-240. А оскільки балістика міномета 2Б8 була аналогічною М-240, то і максимальна дальність стрільби залишалася тією ж – 9650 м. У нових умовах цей параметр вважався вже недостатнім, і задля його поліпшення для «Тюльпана» розробили новий боєприпас – активно-реактивну міну 3Ф2, обладнану твердопаливним ракетним двигуном. Дальність вогню вдалося збільшити вдвічі – до 19690 м, але при цьому зросла маса міни (до 228 кг) та її довжина. У барабані механізму заряджання САУ 2С4 замість 20 звичайних мін містилося лише 10 активно-реактивних.

«Тюльпан» має можливість стріляти ядерною міною 3Б4. Для «спецбоєприпасу» також було розроблено активно-реактивний варіант – 3Б11. Дальність стрільби такою міною сягає 18000 м. Крім того, в арсеналі «Тюльпанів» є запалювальні міни «Сайда», споряджені напалмом (утворює стійкі вогнища загоряння на площі 7850 кв. м довкола центру розриву); касетні міни «Нерпа», споряджені осколково-фугасними бойовими елементами ЗОФ16; нейтронні снаряди «Смола» та «Фата».

Мабуть, найцікавішим боєприпасом для «Тюльпана» є коригована міна «Смєльчак», що входить до складу комплексу керованого озброєння 1К113, прийнятого на озброєння в 1983 р. До складу комплексу «Смєльчак» входять постріл 3ВФ з коригованою фугасною міною 3Ф5 і лазерний пристрій для підсвічування цілі 1Д15 чи 1Д20.

Стрільба міною «Смєльчак» проводиться так само, як і звичайною міною, необхідно лише встановити час відкриття віконця оптичної головки самонаведення та включення лазерного цілепокажчика. На відстані від 200 до 5000 м від цілі розміщується лазерний цілепокажчик, який підсвічує ціль лазерним променем. Причому підсвічування йде не весь час польоту міни, а лише коли міна наближається до цілі на дистанцію 400-800 м. Тобто час підсвічування і, відповідно, корекція міни триває від однієї до трьох секунд. Імовірність влучання міни «Смєльчак» у коло діаметром 2 -3 м дорівнює 80-90%.

Засоби зв’язку 2С4 – радіостанція Р-123 та танковий переговорний пристрій Р-124. Самохідка забезпечена автоматичними системами протиатомного та протипожежного захисту. При масі 27,5 т самохідний міномет розвиває швидкість до 63 км/год. Запас ходу – 500 км.

Служба 2С4

У травні-червні 1969 р. було закінчено виготовлення перших трьох дослідних зразків «Тюльпана», а до 20 жовтня було завершено заводські випробування, після чого дослідні зразки були направлені на полігонні випробування. Треба сказати, що випробування проходили аж ніяк не гладко. Перший експериментальний зразок на полігоні «Ржевка» витримав лише два постріли. Лопнуло кріплення опорної плити, що жорстко з’єднувала її з корпусом машини. А динамічною хвилею, що розвинулася, в гармошку зім’яло паливні баки. Довелося вносити зміни до конструкції машини. Проте, 1971 р. самохідний міномет 2С4 беруть на озброєння радянської армії. У 1972 та 1973 рр. були замовлені перші серійні вироби – чотири на рік. Малий обсяг виробництва не в останню чергу сприяв збільшенню ціни «Тюльпана» – вона склала 210 тис. рублів (для порівняння – 152-мм гаубиця 2С3 «Акація», що вироблялась тим самим підприємством і на аналогічному шасі, коштувала 36,5 тис. рублів). Поступово обсяг виробництва «Тюльпанів» збільшувався, і до припинення випуску в 1988 р. виготовили 588 таких самохідних мінометів.

Міномети 2С4 «Тюльпан» надходили на озброєння артилерії резерву верховного головнокомандування, замінюючи в її складі причіпні міномети М-240. Основною тактичною одиницею був дивізіон, що складався з трьох батарей по чотири самохідні міномети. У складі радянської армії 240-мм міномети – спочатку в причіпному варіанті – вперше пішли в бій в Афганістані. У 1985 р. гаубична батарея Д-30 зі складу 1074-го артилерійського полку 108-ї мотострілецької дивізії була переозброєна чотирма мінометами М-240. Буксирування мінометів здійснювалось гусеничними тягачами МТ-ЛБ. Весь особовий склад батареї терміново був відправлений на перенавчання на територію СРСР у спеціальний центр, де його навчили застосуванню міни «Смєльчак». Після повернення до Афганістану, в районі Чарикарської долини було здійснено перше успішне випробування міни «Смєльчак» у бойових умовах. Батарея М-240 з цього моменту брала активну участь практично у всіх армійських операціях.

Причіпні міномети зарекомендували себе тільки з найкращого боку. Пізніше їх змінили самохідні міномети 2С4 «Тюльпан». Фугасні 240-мм міни дуже ефективно знищували вогневі точки в масивних глинобитних спорудах, кам’яних завалах та печерах. Снаряди калібру 122 мм буквально грузли в товстих глиняних стінах фортець. «Тюльпан» після двох-трьох пристрілювальних пострілів звичайними мінами одним-двома влученнями «Смєльчака» руйнував таку фортецю вщент.

На початку 1990 р. радянська армія мала у зоні до Уралу 364 міномети 2С4; крім того, у Європейській частині СРСР залишалося ще 125 мінометів М-240. Однак відповідно до договору про скорочення звичайних озброєнь у Європі всі М-240 і переважна більшість «Тюльпанів» до початок 1991 р. були переміщені за Урал. На момент розпаду Радянського Союзу в його європейській частині дислокувалась єдина частина, озброєна мінометами 2С4 – 201-ша артилерійська бригада у м. Слов’янськ-на-Кубані. Вона складалася з чотирьох дивізіонів та налічувала 48 «Тюльпанів». Ще чотири 2С4 було у навчальному центрі в підмосковному Муліно.

У складі російської армії «Тюльпанам» довелося повоювати під час другої чеченської війни. Наприкінці 1999 – на початку 2000 рр. були розконсервовані та направлені до діючої армії 10 «Тюльпанів» (у складі 24-го окремого самохідного мінометного дивізіону великої потужності). Тут вони показали свою високу ефективність під час штурму Грозного (в січні-лютому 2000 р. випустили 1500 снарядів, у тому числі 40 касетних) та під час руйнування бетонних оборонних споруд у гірських аулах, які не брали снаряди 152-мм гаубиць.

Однак у наступні роки скорочення мінометних частин у Росії тривало. У європейській частині країни залишився єдиний 18-й окремий самохідний мінометний дивізіон. Ця частина дислокувалась в м. Тамбов і мала вісім мінометів 2С4, зведених у дві батареї. У березні 2014 р. на полігоні Чебаркуль (Челябінська обл.) проводились навчальні стрільби з «Тюльпанів». За різними даними, зберіганні у Росії у той час залишалось від 120 до 410 одиниць 2С4. З пострадянських держав кілька 2С4 перебувало на озброєнні лише армії Казахстану.

На експорт міномети 2С4 надходили в дуже обмеженій кількості. 10 екземплярів у 1983 р. поставили до Іраку, 8 у 1988-1989 pp. отримала Чехословаччина, а після розпаду останньої «Тюльпани» відійшли до Чехії. Є непідтверджені відомості про постачання 2С4 до Лівії та Сирії.

«Тюльпани» в російсько-українській війні

Влітку 2014 р. самохідні міномети 2С4 з’явилися у розпорядженні незаконних збройних формувань, які діяли на території Луганської та Донецької областей України. Ця зброя однозначно потрапила до їхніх рук із Росії, причому ймовірно – разом з розрахунками, бо підготовка персоналу для таких систем потребує часу. Спроби видати 2С4 за трофеї, захоплені в української армією, є неспроможними – з 1991 р. жодного «Тюльпана» на території України просто не було.

Вперше проросійські (чи російські) сили використали міномети 2С4 в серпні 2014 р. під час боїв за Луганський аеропорт. На фото і відео зафіксовані бійці російської 15-ї окремої мотострілецької бригади (яка саме у той час вела бойові дії в районі Луганського аеропорта) на тлі міномета «Тюльпан». На початку 2015 р. з «Тюльпанів» обстрілювали Донецький аеропорт. У квітні 2015 р. начальник штабу Оперативного командування «Південь» Сергій Наєв сказав, що від початку війни українським військам, підпорядкованим ОК «Південь» вдалось знищити щонайменше один міномет 2С4.

У 2010-х роках основним з’єднанням російської армії, яке екпслуатувало самохідні міномети 2С4, була 45-та артилерійська бригада великої потужності, дислокована в Тамбові. Підпорядковувалась вона Західному військовому округу і складалась з чотирьох дивізіонів: два були озброєні 203,2-мм самохідними гарматами 2С7М, а ще два – самохідними мінометами 2С4. Приблизно з середини 2010-х років «Тюльпани» (по одному дивізіону) з’являються в складі деяких артилерійських бригад, підпорядкованих загальновійськовим арміям. Зокрема, принаймні з 2016 р. такий дивізіон був в складі дислокованої в Уссурійську 305-ї артилерійської бригади 5-ї загальновійськової армії (Східний військовий округ). У вересні 2016 р. було оголошено про початок формування дивізіону «Тюльпанів» в 291-й гвардійській артилерійській бригаді (Троіцкая, Інгушетія) 58-ї загальновійськової армії (Південний військовий округ). У квітні 2018 р. мінометний дивізіон цієї бригади «відзначився» під час навчань на полігоні в Північній Осетії: при спробі пострілу вибухнув один з його «Тюльпанів». Крім того, у 2018 р. дивізіон 2С4 ввели у склад 385-ї гвардійської артилерійської бригади (Тоцкоє, Оренбурзька область), підпорядкованій 2-й гвардійській загальновійськовій армії Центрального військового округу. Таким чином, на початку 2022 р. російська армія мала п’ять дивізіонів самохідних мінометів 2С4. Усі вони мали двобатарейний склад – по вісім мінометів у дивізіоні. Тобто, відповідно до штату, в строю знаходилось 40 «Тюльпанів».

З 2019 р. російські міномети 2С4 проходять обмежену модернізацію. Вона не торкається ані артилерійської частини, ані ходової. «Тюльпан» отримує нові засоби зв’язку, які дозволяють працювати в єдиній системі управління тактичної ланки, сучасні засоби спостереження та інше обладнання. Пропонувалась значно радикальніша модернізація під умовним позначенням 2С4М, яка передбачала встановлення артилерійської частини «Тюльпана» на тривісне колісне шасі «Урал-63706» (використовується у вогнеметній системі ТОС-2 «Тосочка»), створення транспортно-заряджальної машини (ймовірно, на цьому ж шасі), нової системи управління вогнем та нової ґенерації високоточних боєприпасів. Однак далі ескізів цей проєкт не просунувся.

Починаючи широкомасштабне вторгнення в Україну, російське командування, вочевидь, не планувало залучати важкі міномети – адже плани росіян передбачали швидкі рейди батальйонних тактичних груп, які мали б дезорганізувати українську оборону. Однак українські війська вміло стримували просування противника, спираючись на промислову забудову. Для штурму таких укріплень вкрай потрібна була важка артилерія. «Тюльпани» завдячи навісній траєкторії стрільби і значній руйнівній силі важких боєприписів практично ідеально підходили для таких завдань.

Вперше поява самохідних мінометів 2С4 на лінії фронту у 2022 р. була зафіксована на початку квітня, коли їх почали застосовувати в Маріуполі для обстрілу «Азовсталі» – останнього оплоту оборонців міста. Величезне підприємство зі справжнім лабіринтом міцних підземних укриттів було вкрай складним об’єктом для штурму. Росіяни активно використовували свої «Тюльпани», ховаючи їх від вогню у відповідь серед багатоповерхових житлових будинків. В першій половині травня було підтверджено використання проти оборонців «Азовсталі» коригованих мін «Смєльчак». Як відомо, 16 травня була досягнута угода про здачу оборонців заводу в полон, а останні з них залишили «Азовсталь» 20 травня.

Нез’ясованою лишається історія з виявленими в середині квітня 2022 р. під черніговом 240-мм мінами. Ці боєприпаси знайшли сапери Державної служби з надзвичайних ситуацій під час розчищення зруйнованої російської позиції в селі Шестовиця (20 км на південний захід від Чернігова).

Жодних фактів використання в тому районі «Тюльпанів» не зафіксовано. Ризикну припустити, що росіяни збирались використати такі міномети для обстрілу Чернігова, підвезли боєкомплект, однак реалізувати свій намір не встигли через відступ з північних областей України.

Міномети 2С4 активно застовувались (і продовжують застосовуватись) проти об’єктів інфраструктури, яких дуже багато на урбанізованому Донбасі. 20 травня 2022 р. такий міномет обстрілював і знищив Павлоградський міст через річку Сіверський Донець, який сполучав міста Лисичанськ і Сєвєродонецьк. Вогонь вівся з сусіднього міста Рубіжне, причому, як і у випадку з Маріополем, «Тюльпан» ховався між будівлями – цього разу промисловими. Та це не врятувало, і наступного дня міномет був знищений українською артилерією. Однак завдання своє він виконав – знищення Павлоградського моста суттєво ускладнило оборонцям Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації комунікацію між правобережною і лівобережною її частинами.

Надалі росіяни продовжували застосовувати свої «Тюльпани» у тому ж стилі, що й у Маріуполі чи під Лисичанському: поодинці або парами (майже ніколи – цілими батареями) для ураження особливо важливих і захищених цілей. Наприклад, на рубежі 2022-2023 рр. ці міномети використовувались під Мар’їнкою – тут за звичною для росіян схемою «Тюльпани» розташовували посеред житлової забудови на околиці Донецька. Знайшли вони застосування і під час битви за Бахмут. В лютому 2024 р. поблизу Авдіївки фіксувалось застосування «Тюльпанами» коригованих мін «Смєльчак». Для коригування вогню 2С4 росіяни широко застосовують БпЛА різних типів.

В серпні 2022 р. було сформоване нове з’єднання важкої артилерії – 17-та артилерійська бригада великої потужності. На її озброєння надійшли зняті зі зберігання самохідні гармати 2С7М і міномети 2С4. Восени 2023 р. ця бригада брала участь в боях на соледарсько-бахмутському напрямку, а з весни 2024 р. діє під Часовим Яром.

«Тюльпани» є дуже важливою ціллю в контрбатарейній боротьбі. Протидія цим мінометам має певні особливості, зумовлені специфікою їх конструкції і балістичними характеристиками. 2С4 потребує досить тривалого часу для переведення з похідного положення в бойове (5 хвилин) і ще довшого – 10 хвилин – для переведення з бойового положення в похідне. Він не може одразу після пострілів залишити вогневу позицію, що дає шанс для противника уразити самохідний міномет. Останнє полегшується ще й незахищеною артилерійською частиною, вразливою для осколків.

Порівняно невелика дальність стрільби змушує розташовувати «Тюльпани» неподалік лінії фронту. З іншого боку, навісна траєкторія стрільби дозволяє маскувати міномет серед промислової чи житлової забудови. Тому боротьба з «Тюльпанами» стала достатньо ефективною тоді, коли в українських військ з’явилась достатня кількість дронів – як розвідувальних, так і ударних.

За даними сайту oryxspioenkop до кінця червня 2024 р. росіяни втратили рівно півсотні «Тюльпанів» – тобто більше, ніж вони мали в строю напередодні вторгнення в Україну. Це дуже високий показник – якщо врахувати, що втрати іншої артсистеми великої потужності, самохідної гармати 2С7, були удвічі меншими – 24 екземпляри. При цьому 47 «Тюльпанів» були знищені, а три пошкоджені – тобто, наразі жодного екземпляру цього самохідного міномета українські війська не здобули в якості трофея. Картина дуже нетипова, бо усі інші самохідні артсистеми в більшій чи меншій кількості українськими військами трофеїлись (наприклад, 2С7 здобули тільки одну, а 2С19 «Мста-С» – аж 34).

Для знищення «Тюльпанів» українські війська використовують найрізноманітніші засоби. Досить ефективними виявились західні далекобійні артсистеми калібру 155 мм – наприклад, фіксувались випадки знищення 2С4 керованими снарядами М982 «Екскалібур» з самохідних гаубиць М109. Спектр засобів боротьби проти «Тюльпанів» добре ілюструє повідомлення від 21 серпня 2023 р., в якому йдеться про знищення двох 2С4. Один з них був виявлений на бахмутському напрямку розвідниками з 3-го полку Сил спеціальних операцій і знищений артилерійським вогнем. Другого в районі Кремінної на Луганщині виявили аеророзвідники 100-ї бригади територіальної оборони і зведеного батальйону Національної поліції «Захід». Координати російського міномета оперативно передали гармашам 45-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ. Після точно попадання, «Тюльпан» загорівся, імовірно, зайнялися порохові метальні заряди. В підсумку, міномет повністю згорів.

Наразі російське командування може компенсувати втрати «Тюльпанів» і навіть збільшувати їхню чисельність у військах, оскільки в арсеналах на зберіганні знаходилась значна кількість таких систем. За даними аналізу супутникових знімків, у 94-му арсеналі Головного ракетно-артилерійського управління Міністерства оборони РФ в Омську у 2021 р. знаходилось 403 самохідні міномети 2С4. В січні 2024 р. тут залишилось тільки 198 «Тюльпанів» – тобто, 205 самохідних мінометів були виведені з бази зберігання і, ймовірно, більшість з них повернулась в стрій. Зі 198 2С4, які лишились в Омську, щонайменше 30 не підлягають відновленню – їх розібрали на запчастини. Взагалі, реальна ситуація з поверненням в стрій «Тюльпанів», вочевидь, далека від очікувань російського командування. Наприкінці 2022 р. були оголошені плани формування п’яти артилерійських дивізій, до складу кожної з яких мала увійти артилерійська бригада великої потужності. Однак станом на середину 2024 р. відомо про формування тільки однієї такої бригади (на додачу до існуючої 45-ї) – вже згаданої вище 17-ї.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818