Американські ігри з Югославією за роки президентства Гаррі Трумена (частина 1)

Білий Дім в останні десятиліття практично не “займався” балканськими питаннями. Так, Вашингтон має свого представника у регіоні Західних Балкан, уважно стежить за діалогом Белграду та Приштини, надає допомогу балканським членам Північноатлантичного альянсу. Утім, систематичної дипломатичної роботи США тут немає. Хоча адміністрації Трампа та Байдена неодноразово говорили про так зване повернення США на Балкани. Реальних кроків у цьому напрямку зроблено не було, але повномасштабна війна рф проти України мала свій вплив на політику Білого Дому щодо Балкан. Можливо, у наступні роки у зовнішній політиці США знову з’явиться окремий балканський вектор.

Після Другої світової війни Вашингтон теж не “бачив” тодішню Югославію та Балкани окремо від інших країн Східної Європи. Утім, конфлікт Йосипа Броза Тіто та Йосипа Сталіна, що призвів до розриву відносин Югославії та СРСР, змінивши зовнішньополітичні підходи США щодо країни.

Демарш Тіто

Югославська федерація після Другої світової війни не одразу зайняла окреме місце у політиці США. Хоча у Вашингтоні розуміли, що країна має дуже специфічний статус у соцтаборі. Йосип Броз Тіто відзначався радикальними діями та заявами щодо йосипа сталіна та срср. Югославія здійснювала значний вплив на політику сусідніх держав Балканського регіону. При вирішенні важливих питань, які стосувалися країн соцтабору, сталін мав враховувати думку Тіто.

Югославський лідер не бажав на 100% входити в політичну орбіту москви. Для нього було важливим дещо відокремитися від срср, аби отримувати допомогу від Заходу для розвитку економіки, соціальної сфери та політичної системи. Тіто будував країну під себе, не пускав всередину партії московських чиновників, відмовлявся грати за правилами сталіна. Останньому не подобалася поведінка югославського керівника, який становив опозицію радянській владі у соціалістичному таборі. сталін шукав привід дискредитувати Тіто, аби примусити його до покори.

У 1947 р. такий привід знайшовся, внаслідок чого Югославія пішла на розрив відносин із срср. Йосип Броз Тіто, очільник Болгарії Г. Димитров та йосип сталін після завершення Другої світової війни тривалий час обговорювали питання появи Балканської федерації. До її складу мали увійти Югославія, Болгарія, Румунія, Албанія, Греція. Після цього пропонувалося створити федерацію або конфедерацію країн Східної Європи на чолі з радянським союзом. Цей проєкт комуністичного об’єднання передбачав включення ще й Польщі, Угорщини та Чехословаччини. Так би усі держави соцтабору опинилися в межах однієї держави і під радянським контролем. Проти цієї ідеї у 1947 р. виступив болгарський лідер Г. Димитров, який перебував із візитом у Румунії. На його думку, країни мали налагодити тісне економічне співробітництво та створити митну унію, а вже потім створювати федеративні утворення.

У проєкті Димитрова не було таких положень, які б суперечили настановам Москви. Але він висунув пропозицію без попередньої згоди, консультацій та обговорень з радянським урядом. Для сталіна це означало зародження міжнародної опозиції, яку очолили Болгарія та Югославія. Це і стало початком конфлікту між срср та Югославською федерацією.

Масована пропагандистська кампанія, розпочата сталіним проти Тіто, підштовхувала останнього переглянути свої дії та визнати зверхність москви. Югославському лідеру інкримінували шпигунську діяльність на користь США та засуджували відносини Тіто із країнами Заходу, на пропагандистських плакатах його зображували як американського шпигуна. Це і без того ускладнило непрості відносини двох комуністичних лідерів, але Тіто не здався. Коли у 1948 р. на зустрічі у москві, де був присутній і Димитров, сталін почав вимагати негайного об’єднання Югославії та Болгарії, Тіто відмовився це зробити (Димитров теж не захотів), москва перейшла до більш активних дій.

З Югославії були відкликані радянські радники, а внутрішня та зовнішня політика югославської федерації була засуджена, її керівництво звинуватили в антирадянських настроях. Тіто намагався спростувати всі обвинувачення, але проти нього та Югославії у країнах Східної Європи була вже розгорнута широка антиюгославська кампанія.

В результаті політичної боротьби економічні зв’язки між державами послабились, скоротились обсяги товарообміну. Напруга посилилась й після того, як спецслужби Югославії почали арештовувати радянських громадян, підозрюючи їх у шпигунстві на користь СРСР. У відповідь радянський союз видав ноту від 18 серпня 1949 р., у якій зазначалось, що у разі продовження практики незаконних арештів проти громадян срср керівництво держави почне застосовувати радикальні засоби проти Югославії.

Тіто розцінив це як ультиматум, тому віддав наказ про приведення Югославської Народної Армії в бойову готовність. У срср теж почали готуватися до можливого вторгнення в Югославію. Точно не відомо, чи існували конкретні плани у москві щодо війни із Тіто.

Утім, конфлікт не перейшов у збройну фазу. Жертвами протистояння двох держав соцтабору стали працівники спецслужб; югославські комуністи, які підтримували сталіна; так звані тітоїсти – прихильники Тіто і Югославської компартії. Покращення відносин між срср та Югославією відбулося тільки після смерті сталіна, але до попередньої комуністичної “дружби” вони так і не повернулися.

Американська допомога

Погіршення відносин між колишніми союзниками у Другій світовій війні не залишилося поза увагою США. Адміністрація Гаррі Трумена спочатку “працювала” з Югославією, намагаючись посилити американський вплив у Греції та Туреччині. Поступово уряд США зрозумів, що потрібно сформулювати окрему політичну концепцію щодо Югославії, аби стримати радянські апетити у Балканському регіоні.

США прагнули довести іншим державам соціалістичної системи хибність обраного курсу. Трумен планував, що економічна допомога перетвориться на військове втручання у зовнішні та внутрішні справи федерації. Це дозволило б США вдало протистояти Радянському Союзу в “гонці озброєнь” та диктувати свої умови ведення Холодної війни.

Конфлікт Югославії та срср призвів до ускладнення радянсько-югославських торгівельних та економічних відносин іншими країнами соцтабору. Окрім того, югославська влада була змушена значно збільшити витрати на утримання армії та систему оборони. Це мало допомогти підготуватися до війни із срср. За таких обставин економічна допомога США врятувала Югославію, яка мала постачати до Штатів стратегічну сировину та відмовитися від підтримки Демократичної армії Греції. Важливу роль у тому, аби США почали надавати допомогу Югославії зіграв тодішній державний секретар Дін Ачесон. Він доводив президенту Трумену, що для забезпечення перемоги Тіто у боротьбі зі сталіним, Штати мають підтримувати федерацію, незважаючи на специфіку комуністичного режиму в країні.

Економічна допомога Вашингтону почала надходити вже у 1948 р., дозволивши пережити складні повоєнні роки та внутрішню продовольчу кризу, спричинену поганими врожаями. У 1949 р. країна отримала підтримку і на дипломатичному фронті, ставши новим непостійним членом Ради Безпеки ООН. Представник США у РадБезі підтримав Югославію, незважаючи на спротив срср, який просував іншу країну – Чехословаччину.

З 1949 р. до Югославської федерації почали надходити кредити від США та Міжнародного Валютного фонду, Міжнародного Банку. У тому ж році Трумен дозволив відправку ліцензій на експорт матеріалів, необхідних для відновлення сталеплавильної та гірничодобувної галузі. США надсилали устаткування до Югославії, яке дозволяло видобувати цинк, боксити, мідь, свинець, ртуть, інші кольорові метали та корисні копалини, а також виготовляти обладнання для стратегічно важливих галузей промисловості та економіки. Активна підтримка США сприяла налагодженню економічних відносин з Італією та Великою Британією.

Вашингтон мав значно більшу вигоду від співробітництва з Белградом, ніж Тіто. По-перше, Югославія досить швидко вийшла з-під впливу кремля та почала у своєму розвитку орієнтуватися на Захід. По-друге, США отримали джерело постійного надходження стратегічно важливої сировини і продукції.

В американському суспільстві та уряді не було єдності щодо політики стосовно Югославії. Політики Сполучених Штатів виступали за припинення постачання допомоги до проведення у федерації вільних виборів. Дана пропозиція була викликана тим, що деякі політичні діячі та журналісти вважали, що керівництво Югославської федерації використовувало гроші для зміцнення режиму Тіто. Але дискусії з питання закінчились безрезультатно, оскільки припинення матеріальних постачань до Югославії підірвало б міжнародний авторитет Сполучених Штатів.

Наприкінці листопада 1950 р. президент США Г. Трумен оголосив про виділення 16 млн. дол. США у якості допомоги югославським збройним силам. Гроші йшли на закупівлю продовольства для армії, чия обороноздатність не мала погіршуватися через зовнішній тиск на Югославію та економічну кризу всередині країни. Додаткові гроші почали надходити від Великої Британії (2 мільйони фунтів стерлінгів) та від Норвегії (кредит на п’ять років у зв’язку з критичною ситуацією з продуктами харчування в Югославії).

У 1951 р. співпраця у всіх сферах ще більше розширилася за рахунок включення Югославії до американської Програми взаємної оборонної допомоги (Mutual Defense Assistance Act). Офіційно югославська влада звернулася за військовою допомогою до Вашингтону в червні 1951 р. Посилаючись на Mutual Defense Assistance Act, США вже у листопаді того ж року почали надавати військову допомогу Югославії. У перші тижні 1952 р. Белград та Вашингтон підписали чергову угоду про посилення економічної та технічної співпраці.

США посприяли і тому, щоб з Югославією розширили співробітництво Велика Британія та Франція. Тристороння угода, підписана США, Великою Британією та Францією, діяла упродовж 1952-1953 рр. і передбачала виділення Белграду 45 млн. дол. США. Угода у тристоронньому форматі не була поновлена, але Сполучені Штати продовжували і надалі допомагати Югославії. І це при тому, що після смерті сталіна Тіто пішов на незначне відновлення відносин із срср та новим радянським керівником микитою хрущовим.

Ці події співпали із укладанням Балканського пакту (1954), до якого увійшли Югославія, Греція та Туреччина. Країни домовилися про військову співпрацю і допомогу, якщо проти однієї з них буде вчинено агресію. За посередництва США і Великої Британії значно покращилися відносини Югославії Італії та Австрії, відновилися контакти з країнами соцтабору. Проте Тіто не пішов на те, щоб федерація повністю інтегрувалася до військових та економічних структур Заходу. Деякий час точилися розмови, що Югославія може увійти до НАТО, але ці сподівання Вашингтону та його західних союзників не виправдалися. Тіто знайшов альтернативний спосіб зовнішньополітичної позиції своєї країни в роки Холодної війни. За його ініціативи, до якої долучилися Гамаль Абдель Насер та Джавархарлал Неру, був створений Рух Неприєднання.