fbpx
Бойові гуцули румунської армії
Вадим Стецюк Вадим Стецюк Кандидат історичних наук, докторант кафедри історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Бойові гуцули румунської армії

Енциклопедія Румунія Світ Сусіди

Вже понад сто років у румунському війську помітну (хоча з часом все меншу) роль відіграють гуцули. Мова не про українських горян з Карпат. Мова про коней гуцульської породи, котрі вірно служили у гірських частинах австро-угорської та румунської армій.

Приєднання буковинських земель до імперії Габсбургів поставило перед австрійським командуванням цілий ряд логістичних задач. Новий регіон імперії межував із двома державами – не надто дружною Російською імперією та відверто ворожою Османською, котрі не надто поспішали забезпечувати австрійців товарами військового призначення. До того ж, останні трактувалися максимально широко – якщо комусь із читачів доведеться побувати на екскурсії у соляній шахті у селі Качіка на півночі Румунії, екскурсоводи обов’язково зауважать, що розробка соляних шахт у Південній Буковні розпочалася наприкінці XVIII ст. саме через неможливість завезти сіль із соляних шахт Валахії (в той час – васальне князівство Османської імперії, зараз – регіон на півдні Румунії).

Схожа ситуація склалась із кінським поповненням для розміщення на Буковині частин імперської армії. Пригнати їх із сусідніх регіонів не завжди було можливо, із віддалених частин імперії – не завжди зручно і невигідно фінансово. За таких умов австрійське командування звернуло увагу на коней місцевої гуцульської породи.

Кінь гуцульської породи

Вважається, що гуцульські коні як окрема порода відомі з початку XVII століття. У книжці Кшиштофа Дорогостайського «Гіппіка», виданій у 1603 році, коні з Гуцульщини детально описані, при цьому щодо їхнього характеру зазначається «спокійний, але б’є сильно».

В 1788 році на землях біля села Луціна було створено перший на Буковині кінний завод військового відомства. У 1789 році ще один кінний завод організували у Вашківцях, однак за три роки його перемістили у Радівці (Редеуци).

Після зайняття буковинських земель у 1918 році Румунією почалось активне використання коней гуцульської породи румунськими військами. При цьому на гуцулів звернули увагу представники молодого на той час, але перспективного, роду військ – гірської піхоти. Попри те, що більшу частину території Румунії займають гори, лише в роки Першої світової війни в румунській армії почали формувати спеціалізовані частини для гірської війни. Вони отримали назву «vânători de munte» – «гірські мисливці».

У 1916 році було сформовано 1-й батальйон «мисливців» і вже під час свого першого бою влітку 1917 року батальйон розгромив переважаючі австрійські сили і захопив у полон близько чотирьохсот полонених. Не менш ефективним було і подальше використання частини, що підштовхнуло румунське командування до розгортання та посилення «ванаторі».

У 1923 році румуни сформували дві гірські дивізії, які пізніше переформували у три бригади. Ці з’єднання вважались кращими піхотними формаціями румунської армії. До речі, саме «ванаторі» дійшли до найбільш східної точки серед усіх військ Осі, оволодівши ненадовго Нальчиком.

Мобільність і ефективність «ванаторі ді мунте» забезпечувалась, серед іншого, і використання міцних і невибагливих гуцульських коней, яких, залежно від ситуації, можна було використовувати як тяглових, в’ючних або верхових.

Вояки 2-ї дивізії гірських стрільців із кіньми.

Ефективність гуцульських коней красиво описав один із найвідоміших командирів гірських стрільців часів Другої світової війни, генерал Леонард Моцілюші: «На стежках можна було побачити нескінченні ряди гірських коней (гуцулів). Коні були маленькими, як поні, міцно збитими, з довгим волоссям, що закривало очі. На них клали в’юки. На сідлах врівноважували горщики з їжею та ящики з боєприпасами, особливо кидали боєприпаси. Я з великою ніжністю дивився на цих коней. І вони були ГЕРОЇ. Щовечора, чи то дощ, чи сніг, чи повним ходом йшов бій, вони вирушали на гірські стежки, де воювали мисливці, приносячи їм те, що їм потрібно. І навіть якщо траплялося, що солдат-провідник падав, вдарений кулею або шрапнеллю, кінь, цей близький друг мисливця, з’являвся один на передовій з в’юками, завантаженими необхідними для бійців».

Гірський стрілець із конем гуцульської породи. На задньому фоні генерал Леонард Моцілюші

В роки післявоєнного скорочення румунських збройних сил частини гірських стрільців були розформовані. Водночас у піхотних частинах коні – як гуцульської, так і інших порід – продовжували нести службу. Тим не менш, реалії нового часу давалися взнаки – в ході моторизації румунської армії використання коней звелось нанівець, навіть відродження у 1964 р. гірських частин не змінило принципово ситуації.

На сьогоднішній день в румунській армії існує дві гірських бригади – 2-а на півдні країни та 61-а у північних районах. В складі 22-го гірського батальйону «Чірешоайя» 61-ї бригади «Генерал Віргіл Бадулеску» діє кінно-транспортна рота, яка станом на 2017 рік нараховувала 77 в’ючних коней гуцульської породи. Наскільки можна судити із відкритих джерел, коней використовують не лише вояки 22-го батальйону, їх залучали до підготовки 17-го батальйону гірських стрільців «Воєвода Драгош» та 24-го батальйону «Генерал Георге Аврамеску».

Крім того, коні відіграють важливу роль у масових заходах, здійснюваних 61-ю бригадою, привертаючи інтерес глядачів.

Вояки 61-ї бригади гірських стрільців під час урочистостей Вояки 61-ї бригади гірських стрільців під час урочистостей Вояки 61-ї бригади гірських стрільців під час урочистостей Вояки 61-ї бригади гірських стрільців під час урочистостей

Що стосується бойової підготовки та імовірного бойового застосування, то коні призначені для перевезення у високогірних районах важкого групового озброєння – кулеметів, безвідкатних гармат, а також боєприпасів. На думку румунських фахівців, у багатьох випадках жодна техніка не здатна замінити коней.

Вояки 61-ї бригади гірських стрільців під час маневрів Вояки 61-ї бригади гірських стрільців під час маневрів Вояки 61-ї бригади гірських стрільців під час маневрів Вояки 61-ї бригади гірських стрільців під час маневрів

Таким чином, хоч і обмежено, але й сьогодні гуцульські коні несуть службу в складі румунської армії. Як стверджує румунська військова преса, вони не лише є вірними друзями «vânători de munte», але й викликають захват у вояків із інших країн, що прибувають на маневри до Румунії.


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 5168 7422 0031 9014

➡ Моно: 4441 1144 4179 6255

Енциклопедія Румунія Світ Сусіди