“Бредлі”

Напівгусеничні бронетранспортери, які набули поширення в роки Другої світової, підвищили мобільність мотопіхоти і дали їй бронезахист. У той час вони використовувалися як “таксі до поля бою”: мотопіхота доставлялася на бронетранспортерах до рубежу виходу в атаку, після чого спішувалась і вела бій в пішому строю. Недоліки такої концепції були очевидні, оскільки у ключовий момент бою мотопіхота була позбавлена підтримки “бронею та вогнем”. Прагнення усунути цей недолік спричинило появу нового класу бронетехніки – бойових машин піхоти (БМП). У Сполучених Штатах розробка машин цього класу йшла довгим і звивистим шляхом, привівши до створення БМП М2 “Бредлі”. Вже майже сорок років ця машина залишається основною “робочою конячкою” американської мотопіхоти.

Першою серед західних армій власною БМП обзавівся Бундесвер, що не дивно – адже концепція такої машини була опрацьована німецьким генералом Ейке Мідельдорфом ще в 1956 році. А ось американці довго дотримувались консервативної концепції “таксі до поля бою”. Після Другої світової війни вони послідовно впроваджують у війська гусеничні БТР М39, М75, М59, і, нарешті, М113, розтиражований у десятках тисяч екземплярів.

Перші спроби

Якщо в СРСР поштовхом до розробки БМП послужила підготовка до ядерної війни, то для США таким стимулом стала війна у В’єтнамі. Тут БТР М113 часто використовували як штурмові машини. При цьому десант вів бій не спішуючись, а стріляючи через відкриті верхні люки. Штатна відкрита турель з 12,7-мм кулеметом прикривалася броньованими щитками, а по бортах на вертлюгах встановлювалися два додаткових 7,62-мм кулемети (також зі щитками). Така модифікація застосовувалася насамперед у бронекавалерійських частинах і позначалась ACAV (Armored Cavalry Assault Vehicle – “бронекавалерійська штурмова машина”). Дальшим її розвитком став БТР ХМ734, який отримав стрілецькі амбразури в бортах та кормі десантного відділення. Саме відділення також перекомпонували, розвернувши сидіння десанту обличчям до бортів – тепер мотопіхота могла вести вогонь з-за броні. ХМ734 випробовувався у В’єтнамі, але в серію не пішов.

В середині 60-х років армія США ініціювала програму створення повноцінної БМП MICV-65 (Mechanized Infantry Combat Vehicle), яка мала стати більш досконалим бойовим засобом, ніж імпровізована ACAV. Переможцем конкурсу стала ХМ701 фірми “Пасіфік Кар енд Фаундрі”. Від М113 машина відрізнялася посиленим бронюванням і встановленням головного озброєння (12,7-мм кулемету або малокаліберної гармати) у повністю закритій башті. Десант мав амбразури для ведення вогню. Однак ХМ701 виявилася надто важкою і, як наслідок – недостатньо рухомою. З цим, в принципі, можна було боротися в ході допрацювання машини, але американський військовий бюджет тріщав по швах через зростання витрат на війну у В’єтнамі, і армійцям запропонували задовольнятися тим, що є: все тими ж М113.

Армійські чини не заспокоїлися та продовжили шукати способи підвищення бойових можливостей мотопіхоти. Їхню увагу привернули ініціативні розробки FMC – удосконалений БТР PIM113А1 та “просунута” БМП ХМ765. PIM113А1 озброювався 20-мм гарматою М139 на відкритій турелі з дистанційним керуванням, а в скошених верхніх броньових листах десантного відділення були по дві амбразури (ще одна – у кормі). Прототип PIM113А1 випробовувався з 1970 року, але на озброєння США так і не був прийнятий. А ось в Італії фірма “ОТО-Мелара” на його основі спроектувала власний варіант “ерзац-БМП” – VCC-1 “Камілліно”, яка серійно випускалася у значній кількості.

Більш успішною виявилася БМП ХМ765, яка розроблялася з 1967 року і була також відома під позначенням AIFV (Armored Infantry Combat Vehicle). Хоча на озброєння армії США її не прийняли, 2079 AIFV під позначенням YPR-765 придбали Нідерланди (більшість випустили на місці за ліцензією). Ще 514 машин AIFV-В випустили в Бельгії. А у 1992 році виробництво цієї БМП налагодила турецька фірма “Нурол”, яка виготовила понад 2500 AIFV та її вдосконаленого варіанту ACV-300.

Коріння “Бредлі”

Паралельно з роботами за програмою ХМ765 армія США вела дослідження щодо нової БМП, яка стала б не “ерзацем” для “колоніальних” конфліктів, а повноцінною бойовою машиною для “справжньої” війни. Її створення йшло паралельно з проєктуванням перспективного основного бойового танка – спочатку МВТ-70, а згодом – майбутнього “Абрамса”. Ескізний проект MICV-70, мав у своїй основі спеціальне шасі з новим компонуванням агрегатів, а також присадкуватий обтічний корпус та двомісну низькопрофільну башту з винесеною стабілізованою установкою озброєння. Машина мала бути плаваючою. Аналіз проєкту показав, що ціна такої “чудо-БМП” буде позамежною, тому 1971 року армія розробила тактико-технічні вимоги до спрощеної БМП ХМ723.

Створення нової БМП доручили фірмі FMC, яка отримала контракт на будівництво одразу 17 дослідних екземплярів. Фактично ХМ723 була подальшим розвитком ХМ765 з посиленим бронюванням: замість гомогенної алюмінієвої броні застосовувався тришаровий “сендвіч” (алюмінієвий сплав – заповнювач з поліуретанової піни – сталь високої твердості). Маса ХМ723 становила 19 т, а її силова установка складалася з дизеля “Каммінз” VT-903 і гідромеханічної трансмісії “Дженерал Електрик” НМРТ-500. Озброювалася БМП 20 мм гарматою М139 в одномісній вежі, зміщеній до правого борту.

ХМ723 виходила недешевою – у цінах 1973 року вона коштувала 220 000 доларів (вчетверо дорожче М113 і всього вдвічі дешевше за танк М60А1). Це змусило військових задуматися. Додатковим приводом до роздумів стали й оцінки аналітиками радянської БМП-1, яку визнали придатною для ядерного конфлікту, але малопридатною для звичайної війни. А американська БМП створювалася під явним впливом радянського зразка… Всі ці сумніви призвели до створення в 1975 році спеціальної комісії, очолюваної генералом Ларкіном. Перед комісією поставили кілька питань, ключовими з яких були два:

• чи є ХМ723 достатньо доброю, щоб виправдати витрати коштів на її допрацювання?
• якщо так – чи можна об’єднати програму розробки нової БМП із програмою створення нової БРМ ARSV (Armored Reconnaissance Scout Vehicle)?

В листопаді 1976 року комісія Ларкіна після розгляду альтернатив (німецької БМП “Мардер”, французької АМХ-10Р, а також гіпотетичної важкої БМП на шасі основного бойового танка) була змушена визнати, що ХМ723 не така вже й погана. Озброєння машини рекомендувалося посилити за рахунок установки 25-мм гармати ХМ242 “Бушмастер” та протитанкового ракетного комплексу “Тоу” – ПТРК другої ґенерації з напівавтоматичним наведенням по дротах і дальністю стрільби майже 4 км. Нарешті, було рекомендовано об’єднати програми створення БМП і БРМ в одну, під назвою FVS (Fighting Vehicle System). В її рамках передбачалося створення двох максимально уніфікованих бойових машин – БМП IFV (Infantry Fighting Vehicle) та БРМ CFV (Cavalry Fighting Vehicle). 1977 року сімейство доповнили третьою машиною – шасі для нової РСЗВ (майбутньої MLRS).

Вже 1978 року були готові прототипи нових машин – БМП ХМ2 та БРМ ХМ3. Зміна індексу підкреслювала тісний зв’язок з новим основним бойовим танком ХМ1 “Абрамс”. Цьому служило і присвоєння машині назви “Бредлі” (на честь генерала Омара Бредлі, який успішно воював в роки Другої світової війни) – раніше “генеральські” імена в США надавали тільки танкам.

Плани військових передбачали закупівлю 3600 БМП М2 та 3300 БРМ М3. У 1980 році фірма FMC отримала перший серійний контракт на 75 ХМ2 та 25 ХМ3, а наступного року літера “Х” з позначення БМП та БРМ зникла – їх офіційно взяли на озброєння. Серійне виробництво велося на заводі Сан-Хосе (штат Каліфорнія). Ціна нової БМП на ті часи здавалася астрономічною – коштувала вона вдесятеро дорожче за БТР М113.

Конструкція “Бредлі”

БМП “Бредлі” має традиційну для більшості машин цього класу компонування з переднім розташуванням моторно-трансмісійного відділення (МТВ). МТВ зміщено до правого борту, а ліворуч знаходиться робоче місце механіка-водія. Кришка його люка відкидається назад, а на марші може фіксуватися в піднятому положенні. Огляд вперед і ліворуч забезпечують чотири призмові оглядові блоки (передній може замінюватися приладом нічного бачення). Огляд праворуч при закритому люку практично відсутній – його перекриває дах МТВ.

В середній частині корпусу встановлено двомісну башту, трохи зміщену до правого борту. У ній ліворуч розташоване робоче місце навідника, а праворуч – командира. Для обох передбачені люки з кришками, що відкидаються назад, причому кришка люка командира встановлена на спеціальній рамці і може підійматися вгору для поліпшення огляду. По периметру командирського люка встановлено сім призмових оглядових блоків, по периметру люка навідника – три. Башта має підвісний полик, а бойове відділення відгороджене від десантного перегородкою з проходом. Десант у складі шести осіб розташований таким чином: двоє біля лівого борту за місцем механіка-водія, двоє – біля правого борту за баштою, двоє – біля кормової аппарелі. Відповідним чином розташовані і амбразури для стрільби. Для спішування десанту в бою служить аппарель, яка відкидається за допомогою гідроприводу (при цьому задні сидіння відкидаються вгору до центральної стійки). У звичайних умовах посадка та висадка здійснюється через двері в аппарелі ліворуч. У даху десантного відділення є люк з кришкою, яка відкидається назад.

Корпус та башта “Бредлі” зварені з аркушів алюмінієвого сплаву, легованого марганцем, хромом, магнієм та цинком. Спереду та по бортах застосований “сендвіч”, розроблений для ХМ723. Він забезпечує достатній захист проти снарядів малокаліберних гармат. Крім того, наявність поліуретанового заповнювача посилює захищеність екіпажу та десанту від проникаючої радіації. Дно машини для захисту від мін посилене сталевим аркушем. Додатковий захист корпусу в передній проєкції забезпечує відкидний хвилевідбійний щит. Ходову частину до опорних котків прикривають броньові екрани, нижня частина яких для полегшення технічного обслуговування відкидається на петлях вгору.

Основу комплексу озброєння БМП становить 25-мм автоматична гармата М242 із зовнішнім приводом автоматики (за допомогою електромотора потужністю 1,5 к.с.) та двострічковим живленням, що забезпечує швидкий перехід з одного типу боєприпасів на інший. Боєкомплект гармати складається з 900 снарядів, 300 з яких (зазвичай 225 осколково-фугасних і 75 бронебійних) споряджені та укладені в башті, а ще 600 знаходяться у боєукладці в корпусі БМП. Передбачено три штатні режими ведення вогню – одиночними пострілами або чергами з темпом стрільби 100 та 200 постр./хв. Максимальна технічна скорострільність гармати – 500 постр./хв.

Гармата М242, незважаючи на малий калібр, є потужним вогневим засобом. Її бронебійний підкаліберний снаряд пострілу М791 (трасуючий, з піддоном, що відокремлюється) при масі 137 г має початкову швидкість 1335 м/с і на дистанції 1000 м пробиває гомогенну сталеву броню товщиною 66 мм, а на дальності 2500 м здатен пробити броню БМП-1. Пізніше на озброєння взяли постріл М919 з іще кращими бронебійними характеристиками снаряда. Крім бронебійного снаряда, до боєкомплекту входить постріл М792 з осколково-фугасним трасуючим снарядом. Для тренувань використовується постріл М793 із практичним снарядом.

Кут вертикального наведення гармати становить від -10 до +60° – тобто з неї можна вести вогонь по повітряних цілях (ось тільки влучити буде проблематично, оскільки для зенітної стрільби передбачений тільки найпростіший кільцевий приціл). По наземних цілях вогонь ведеться за допомогою комбінованого (денного/нічного) прицілу навідника зі змінним збільшенням (4- та 12-кратним) та оптичним зв’язком з прицілом командира. Керувати озброєнням можуть як навідник, так і командир з допомогою джойстиків з кнопками спускового механізму. При виході з експлуатації електроприводу передбачено ручне управління озброєнням командиром.

З гарматою спарений 7,62-мм кулемет М240С (“американізована” версія бельгійського MAG-58). Його боєкомплект складається з 2340 набоїв, з них 800 споряджені в стрічки і покладені в магазинні коробки башти, інші знаходяться в корпусі.

З лівого боку башти знаходиться двозарядна ПУ ПТКР “Тоу”, закрита броньованим кожухом. У похідному положенні вона притиснута до борту і прикрита спереду бронещитком, у бойовому підіймається електроприводом в горизонтальне положення. Кут вертикального наведення ПУ – від -20 до +30°. Перезаряджання здійснюється через верхній люк десантного відділення. Військовий боєкомплект – 7 ПТКР BGM-71 (2 на ПУ та 5 у укладанні десантного відділення).

Цікавою особливістю озброєння машини є незнімні 5,56 мм автомати М231 в кульових установках амбразур десантного відділення (в інших БМП ці амбразури служать для стрільби зі штатної зброї десанту). Автомати є модифікацією гвинтівки М16А1 з укороченим і обтяженим стволом, висувним дротяним прикладом, без цівки та деякими іншими змінами.

На передніх кутах вежі встановлені чотириствольні димові гранатомети, боєкомплект яких знаходиться в ящиках зовні вежі. Для встановлення димзавіс може використовуватися впорскування палива в систему вихлопу двигуна.

Силова установка “Бредлі” складається з чотиритактного дизеля “Каммінз” VTA-903T потужністю 500 к.с., змонтованого в єдиному блоці з гідромеханічною трансмісією НМРТ-500-3 (забезпечує три передачі вперед і одну – назад). Механізм повороту – диференціальний. Запас палива становить 662 л.

Ходова частина стосовно одного борту включає 6 алюмінієвих (з гумовими бандажами) спарених опорних котків і 3 підтримуючих ролика. Опорні котки мають індивідуальну двовальну підвіску торсіонну з торсіонами в опорних трубах. Додатково на першому, другому, третьому та шостому опорних котках встановлені гідравлічні амортизатори. Ведуче колесо – переднього розташування. Металева дрібноланкова гусениця має знімні гумові асфальтохідні накладки. Довжина опорної поверхні гусениці – 3,91 м. Механізм натягу – гідравлічний.

БМП “Бредлі” відрізняється порівняно високою питомою потужністю (21,3 к.с./т для базового варіанта) та низьким питомим тиском (0,52 кг/кв. см), що в сукупності з великим ходом опорних котків забезпечують машині хороші динамічні якості, уможливлюючи тісну взаємодію з танками М1 “Абрамс”. БМП здатна долати водні перешкоди водою зі швидкістю до 7,2 км/год за рахунок перемотування гусениць. Водотоннажність корпусу достатня тільки для руху по спокійній воді, якщо ж є хвилі, то необхідно підвищити запас плавучості. Для цього використовується брезентовий кожух, що розгортається на корпусі (у згорнутому положенні він складений по периметру корпусу).

На лінійних БМП М2 встановлюється радіостанція AN/GRC-160, на машинах командирів взводів – дві такі станції, а командирів рот – одна AN/GRC-160 і одна AN/GRC-46. Внутрішній зв’язок між членами екіпажу та командиром десанту забезпечується за допомогою танкового переговорного пристрою.

БРМ М3 від БМП зовні можна відрізнити хіба що за заглушеним отворами амбразур і більшою кількістю антен. Основне озброєння залишилося тим самим, але боєкомплект збільшений: гармати – до 1500 пострілів (900 – у вежі, у стрічках та на полику) спареного кулемета – до 4300 набоїв, ПТРК – до 10 ракет. Боєукладання ПТКР перенесено з лівого борту десантного відділення на правий, а ліворуч у десантному відділенні передбачено місце для мотоцикла. Замість шести піхотинців у десантному відділенні розташовуються два спостерігачі. Радіозв’язковий комплекс БРМ включає станції AN/VRC-12 та AN/PRC-77. До складу розвідувального обладнання входить портативна РЛС розвідки наземних рухомих цілей AN/PRS-15.

Модернізація

 У 1986 році почалися постачання модернізованих машин М2А1 і М3А1, що відрізняються передусім доопрацюваннями комплексу озброєння. Машини отримали можливість застосовувати ПТКР BGM-71D комплексу “Тоу-2” з підвищеною бронепробивністю. Дещо подовжений ствол гармати і посилена її казенна частина, завдяки чому з’явилася можливість вести вогонь пострілами з посиленим пороховим зарядом.

БМП М2А1 і БРМ М3А1 отримали фільтровентиляційну установку М13А1, що подає очищене повітря маски членів екіпажу (а на БРМ – також і спостерігачів). На машинах колишніх модифікацій екіпажу та десанту доводилося вдягати протигази у разі дії на зараженій території. На модернізованих БМП така потреба зберігалася лише для десанту. У конструкцію внесли ще кілька дрібних, але корисних удосконалень – м’яку оббивку сидіння механіка-водія, призмові оглядові блоки у кришці люка десантного відділення та ін.

Наступний етап модернізації передбачав посилення захищеності машини. Лобову частину та борти корпусу та вежі підсилили сталевими екранами завтовшки 30-32 мм, які кріпляться на болтах. Внаслідок цього ширина машини зросла до 3,6 м. Крім того, екрани повністю закрили бортові амбразури десантного відділення, тому автомати М231 були вилучені (кормові амбразури з автоматами збереглися). Змінили і схему розміщення десанту: троє піхотинців розміщуються в ряд у передній частині десантного відділення обличчям за напрямком руху; ще троє – за ними (двоє праворуч – обличчям до корми, один ліворуч – спиною до борту).

На накладних екранах є вузли кріплення елементів динамічного захисту (ДЗ), що встановлюються на спеціальні підкладки з пористого матеріалу. Комплект ДЗ для “Бредлі” складається із 43 елементів розміром 305х457х51 мм. Ще одним заходом щодо посилення захищеності стала установка кевларового підбою в бойовому і десантному відділеннях, що знижує ймовірність ураження осколками броні екіпажу, десанту та обладнання. Навіть без елементів ДЗ посилена екранами броня здатна витримати влучення снаряда 30-мм гармати радянської БМП-2.

Зазнали модернізації радіообладнання (встановлена нова радіостанція системи SINCGARS V), протипожежна система та низка інших елементів.

Виробництво М2А2 і М3А2 почалося 1988 року, а травні наступного року з’явилися машини модифікації А2 “другої фази”. Оскільки встановлення екранів та ДЗ збільшило бойову масу БМП до 33 т, машини “другої фази” отримали форсований до 600 к.с. двигун та доопрацьовану трансмісію.

Виходячи з досвіду застосування “Бредлі” у війні в Перській затоці, американці розробили програму модернізації машин модифікації А2 – ODS (Operation Desert Storm). Зміни торкнулися переважно електронної “начинки”. Машину обладнали бойовою інформаційно-керуючою системою FBCB2, що забезпечує обмін розвідувальною інформацією із супутниками розвідки та всіма бойовими одиницями, оснащеними аналогічними пристроями. Спираючись на отриману інформацію, FBCB2 відтворює на дисплеї комп’ютера бойову обстановку із зазначенням розташування дружніх і ворожих сил з прив’язкою до рельєфу місцевості. Також встановлена тактична навігаційна система TACNAV, цифрова система орієнтування DCS, високоточний малогабаритний приймач GPS PLGR, новий лазерний віддалемір, безпечний для зору, тепловізійний прилад спостереження для механіка-водія, ІЧ-система пасивного захисту від ПТКР першого покоління і навіть така приємна дрібничка, як розігрівач для сухих пайків. Знову змінилося розміщення десанту – тепер піхотинці сидять по троє спиною до бортів (таке компонування дозволило прискорити спішування).

У 2000 році з’явилася чергова модифікація “Бредлі” – А3, яка отримала удосконалений приціл навідника IBAS та незалежний приціл командира CIV, а також низку інших нововведень. За досвідом другої війни в Іраку було створено новий варіант А4, у якому впровадили комплекс доопрацювань, спрямований на підвищення виживання в асиметричних конфліктах, а потужність двигуна збільшена до 675 к.с. Удосконалення “Бредлі” продовжується – зокрема, для них закуплені ізраїльських комплексів активного захисту “Айрон Фіст”.

В процесі усіх модернізація маса “Бредлі” зросла з первинних 21 т до 34,25 т (це з усіма елементами додаткового захисту; без них – “лише” 30 т), а максимальна швидкість знизилась з 66 до 56 км/год. Таке зростання маси змусило реалізувати програму модернізації ЕСР, яка складається з двох фаз. На першій (ЕСР1) встановлюються більш жорсткі торсіони, нові амортизатори і полегшені гусениці. Це дозволило повернути кліренс до 510 мм (через попередні модернізації він зменшився до 380 мм), поліпшити прохідність поза дорогами і поліпшити захист від саморобних вибухових пристроїв. На другій (ЕСР2) передбачене встановлення потужнішого двигуна, нової трансмісії і цифрової системи управління електроживленням.

На відміну від М113 спектр спецмашин, створених на базі “Бредлі”, досить вузький. Найбільш поширеною є пускова установка реактивної системи М993 залпового вогню М270 MLRS. На її шасі була розроблена КШМ М4, призначена для заміни М577 (модифікації М113). Наприкінці 1999 року після випуску приблизно 25 таких КШМ цю програму закрили.

Цікавою була спроба перетворення “Бредлі” на імпровізовану ЗСУ. Машина, що одержала позначення М6 “Лейнбакер”, являла собою М2А2 ODS, на якій замість ПУ ПТРК “Тоу” встановлено чотиризарядний пакет ЗУР “Стінгер”. Такі машини надходили до військ, але у 2005-2006 роках були переобладнані назад у БМП.

Загальний обсяг виробництва машин сімейства “Бредлі” для армії США (без урахування шасі для РСЗВ) становив 6724 одиниці: 4641 БМП та 2083 БРМ. Крім того, 400 БМП М2А2 нового випуску поставили Саудівській Аравії.

Служба та бойове застосування

Постачання машин М2/М3 в стройові частини почалися в 1983 році. Першим нові БМП отримав 1-й батальйон 41-го піхотного полку, що входив до складу 2-ї бронетанкової дивізії (БРТД), що дислокована у Форт-Худ (штат Техас). За штатом механізований батальйон мав 54 М2: дві машини в управлінні батальйону і 4 роти по 13 БМП (1 командирська і 3 взводи по 4 машини). БРМ М3 входили до складу розвідвзводів танкових і механізованих батальйонів (по 6 одиниць), розвідувальних батальйонів “важких” (бронетанкових та механізованих) дивізій (у кожному 2 роти по 20 БРМ), а також окремих бронекавалерійських полків (БРКП; по 123 БРМ).

До кінця 80-х років американська промисловість достатньо наситила війська новими БМП і БРМ. Насамперед їх отримували частини, що дислоковані у ФРН і що знаходилися на передньому краї протистояння з Організацією Варшавського договору. Втім, у бій “Бредлі” довелося піти зовсім іншим регіоном – на Близькому Сході.

В серпні 1990 року під час блискавичної військової кампанії Ірак окупував Кувейт. Практично відразу ж почалося перекидання американських військ до Саудівської Аравії в рамках операції “Щит пустелі”. Першими туди прибули частини 24-ї механізованої дивізії (МД), що входила до складу сил швидкого розгортання, а потім почалося перекидання 7-го армійського корпусу з ФРН та деяких інших з’єднань з території США. До січня 1991 року у регіоні було зосереджено 3 БРТД і 2 МД, 2 окремих БРКП, які мали загалом 2200 “Бредлі” різних модифікацій (приблизно 19% у базовому варіанті, 33% – А1 і 48% – А2). Американці мали достатньо часу, щоб підготувати свої БМП та БРМ для дій в умовах пустелі: активна фаза війни проти Іраку (операція “Буря в пустелі”) розпочалася 16 січня 1991 року, а її наземна частина – лише 24 лютого. Вже на кінець першого дня американські війська просунулися на глибину до 50 км, а вся операція була офіційно завершена 28 лютого.

Дії американської мотопіхоти складалися в основному з маршів та коротких сутичок з іракськими частинами. Під час “Бурі в пустелі” “Бредлі” зарекомендували себе дуже надійними машинами – рівень їхньої боєготовності перевищував 90%. Ефективним було визнано і комплекс озброєння, особливо 25-мм гармата (шансів застосувати у бою ПТРК “Тоу” в екіпажів БМП і БРМ було небагато, оскільки ворожі танки вибивалися, переважно, авіацією). Втрати від дій противника становили лише 3 БМП, ще 17 були знищені “дружнім” вогнем.

Якщо до “Бурі в пустелі” ставлення американських військових до “Бредлі” було досить скептичним, то після неї почали сприймати ледве не як “диво-зброю”. При цьому забувалося те, що операція в Кувейті та Іраку була, по суті, швидким рейдом. Зовсім інакше події розгорталися під час Другої іракської війни 2003-2011 років. Американцям довелося вести затяжні операції не так проти регулярної іракської армії (досить швидко розгромленої на початку війни), як проти різних партизанських загонів і груп. Саме тут виявилося, що “Бредлі” насправді досить вразлива – вона беззахисна проти потужних саморобних фугасів з дистанційними підривниками, а від гранат з РПГ-7 не захищають навіть екрановані борти. До початку 2006 року американські війська втратили в Іраку 55 “Бредлі”. У результаті в 2007 році ці машини перестали залучатися до бойових операцій – американська мотопіхота пересіла на важкі колісні БТР класу MRAP, які набагато більше підходять для протипартизанських дій.

Незважаючи на сумний досвід Другої іракської війни, БМП “Бредлі” залишаються (поряд з танками “Абрамс”) основним озброєнням “важких” з’єднань армії США. Відповідно до запровадженої в 2016 році нової оргштатної структури, ними комплектуються бронетанкові бригадні бойові групи (Armored Brigade Combat Team). Кожна така група включає два бронетанкові батальйони (по 2 танкові роти на “Абрамсах” і 1 мотопіхотну на М2), один механізований (1 танкова рота і 2 мотопіхотні) а також розвідувальний ескадрон (батальйон) з трьома ротами БРМ М3 та однією танковою.

Як вже зазначалося, 400 БМП М2А2 придбала Саудівська Аравія. Ці машини широко використовуються в кампанії проти хуситів у Ємені, зазнаючи там чималих втрат (з тих самих причин, що й американці в Іраку). Крім того, у 2017-2018 роках США передали 50 БМП M2A2 ODS армії Лівану, а зараз готується передача 89 M2A2 ODS Хорватії.