С-300В: історія та характеристики ЗРК знищеного HIMARS на Херсонщині

Учора наші HIMARS завдали дуже вдалого удару, знищивши поблизу села Привільне в Херсонській області (Скадовський район) кілька елементів ЗРК С-300В. Спочатку розберемось, що ж це за система і чому її знищення таке важливе, а потім поговоримо про обставини знищення.

Отже, коріння С-300В сягає часів раннього застою, а точніше – 1969 року, коли в совдєпії почалось проєктування ЗРК нової ґенерації С-300П (для військ ППО), С-300В (для сухопутних військ) і С-300Ф (для флоту). Планувалось, що ці комплекси будуть максимально уніфіковані, але уніфікація і радянська планова економіка – поняття несумісні. В процесі розробки усі три ЗРК розходились у своїх характеристках і складових чимраз більше. Зрештою, виявилось, що замість одного уніфікованого комплексу у трьох варіантах постали три різних.

Детальніше у ці перипетії ми заглиблюватись не будемо, зупинимось лише на особливостях вимог, які зробили комплекс С-300В саме таким, який він є. Перша з них – цілком очевидна: ЗРК призначався для сухопутних військ – значить, він мав би бути мобільним, а до того ж – прохідним, в ідеалі на рівні танків. Тому усі машини комплексу побудували на гусеничному шасі з танковим родоводом – майже аналогічному шасі САУ 2С7 «Піон».

Дві інші вимоги значно більш специфічні. По-перше, на відміну від колег з військ ППО і флоту, армійці захотіли, щоб їхній ЗРК збивав не лише аеродинамічні цілі (усілякі там літаки з гелікоптерам), але й балістичні. Радянська армія боялась загрози американських тактичних балістичних ракет «Першинг».

В результаті у складі С-300В з’явились два типи ракет: одні призначаються для ураження аеродинамічних цілей, а інші – балістичних. Схожим шляхом пішли американці, які у своєму «Петріоті» використовують кілька типів ракет різного призначення. Але усі вони запускаються з єдиної пускової установки М903, яка вміщає від чотирьох до 16 ракет. До того ж, їх можна комбінувати, розміщуючи на одній ПУ ракети різних типів. Та ми вже згадували: уніфікація – це не по-совєсткі… В результаті С-300В отримав дві різні ракети – 9М82 для ураження балістичних цілей і 9М83 для аеродинамічних цілей, а до них – дві різні самохідні ПУ (відповідно, 9А82 і 9А83), в комплекті з якими працюють дві пускозарядні машини (9А84 і 9А85). Останні відрізняються від пускових установок відсутністю РЛС підсвітки цілей. Тобто, пускозарядні машини виконують функції транспортно-зарядних машин для ПУ, але й самі можуть запускати ракети.

Пам’ятаєте історію про радянські мікросхеми – найбільші мікросхеми у світі? Так вийшло і з зенітними ракетами. 9М83 важить приблизно 2300 кг, а 9М82 – удвічі більше. Для порівняння: РАС-1 і РАС-2 для «Петріота» важить 914 кг, а протибалістична РАС-3 – лише 312 кг. У підсумку на ПУ 9А82 (і 9А84) вдалось розмістити тільки дві ракети, а на 9А83 (і 9А85) – чотири.

Ще одна особлива вимога до С-300В зумовлювалась тим, що комплекси С-300П мали отримувати інформацію від системи РЛС, які прикривали територію совдєпії. А ось армійські С-300В мали діяти, переважно, автономно. Тому до складу С-300В крім радару колового огляду 9С15М «Обзор-3» ввели ще одну РЛС програмного огляду 9С19М2 «Імбир». Зрештою, з С-300П в армійського комплексу виявились уніфікованими тільки радар 9С15М, системи телекодового зв’язку і газотурбінні агрегати електроживлення.

Структурно основною одиницею С-300В є дивізіон. Він включає командний пункт 9С457, по одному радару «Обзор-3» і «Імбир», а також до чотирьох вогневих батарей. Батарея, своєю чергою, в типовому варіанті включає станцію наведення ракет 9С32, дві ПУ 9А82, чотири – 9А83, а також одну машину 9А84 і дві – 9А85. Ми тут не будемо перераховувати численні машини технічного обслуговування, які також входять в склад комплексу.

Доведення такої складної системи, яким став у процесі свого розвитку комплекс С-300В, потребувало часу. Тому його брали на озброєння, так би мовити, поетапно. Першим у 1983 р. став спрощений варіант С-300В1, який не мав у своєму складі ракет 9М82 та машин 9А82 і 9А84. Саме такий варіант отримали дві бригади, дислоковані на терені України – 25-та в Стрию і 137-ма в Умані.

Після проголошення незалежності вони увійшли до складу Сухопутних військ ЗС України, у 1996 р. були передані у Війська ППО, а згодом – розформовані (25-та бригада у 2002 р., а 137-ма – десять років по тому). Тільки після початку російської агресії у 2014 р. почалось поступове повернення ЗРК С-300В1 в стрій. Після початку повномасштабного вторгнення їх помічали навіть в Донецькій області, неподалік лінії фронту.

Всюдисущий і прискіпливий Oryx не зафіксував жодної втрати якогось з елементів цих комплексів.

В РФ наявні ЗРК С-300В1 були доведені до повної конфігурації С-300В, а у 2012 р. з’явився удосконалений варіант С-300В4 з ракетами збільшеної дальності. Станом на початок 2022 р. в складі сухопутних військ знаходились дві бригади С-300В і одна – С-300В4; крім того, два дивізіони С-300В (20 ПУ) було в складі ВДВ.

У війні проти України ці ЗРК використовуються не тільки за прямим призначенням, але й для обстрілу українських міст – коли зенітні ракети використовуються як балістичні. Не дивно, що елементи С-300В є пріоритетними цілями для української артилерії і дронів. Наприклад, 5 серпня 2022 р. з’явилось повідомлення про знищення РЛС «Імбир». 21 березня 2023 р. спецназ СБУ знищив ПУ 9А83 за допомогою дрона-камікадзе RAM II.

Вчорашній епізод заслуговує на особливу увагу. По-перше, розташування і переміщення машин зі складу ЗРК понад годину контролювалось українським безпілотником. Тобто, «сучасний високотехнологічний» засіб протиповітряної оборони не зміг захистити самого себе. По-друге, удар завдавався HIMARSом практично на межі досяжності – розташування ворожого ЗРК від лінії фронту відділяло 70-75 км, а ще треба врахувати, що HIMARS впритул до лінії фронту підтягувати не будуть. Результатом влучного залпу стало знищення двох машин 9А83 і однієї 9А84, пошкодження станцій 9С32 і 9С19 (ну як пошкодження… вибуху і пожежі не було, але можете уявити, в яке решето перетворились ці неброньовані машини після влучання сотень швидкісних вольфрамових кульок), а також автоцистерни, яка саме заправляла один з радарів.

Пікантності цій події надає факт наявності на позиції ракет 9М82 і радару 9С19, які, власне і призначені для боротьби з балістичними цілями. А снаряди HIMARSа – це саме такі цілі…

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9