Довідник: “Торнадо”

В 1967 р. була створена група з розробки перспективного багатоцільового літака MRA 75 (Multi Role Aircraft for 1975) у складі компаній ФРН, Бельгії, Нідерландів та Італії. Після виходу з програми Бельгії та Нідерландів і входження до неї Великої Британії в 1969 р. був створений консорціум «Панавіа» з головним офісом у Мюнхені. Частка Великобританії та ФРН у консорціумі склала по 42,5 %, Італії – 15 %. У тому ж році були створені ще два тристоронні консорціуми: «Турбо Уніон» для розробки двигуна і «Авіоніка» для створення БРЕО. Початкові плани закупівлі літаків, що позначались на стадії проектування як РА 200, склали 700 літаків для ФРН (згодом цю кількість скоротили до 357 одиниць), 230 для Великої Британії та 100 для Італії. На ранній стадії передбачалось створення одномісного варіанту для Італії (РА 100) і двомісного для інших учасників проекту, та зрештою вирішили обмежитись тільки двомісним літаком.

Відповідно до вимог військових новий літак мав виконувати переважно ударні функції:

• ураження добре захищених цілей (аеродромів, командних пунктів, транспортних вузлів тощо) на відстані 500-700 км від лінії фронту;
• надання безпосередньої авіаційної підтримки військам;
• завдання ударів по резервах противника;
• ведення повітряної розвідки;
• ведення оборонного повітряного бою.

Особливу вимогу висувала Велика Британія, якій був потрібен літак, здатний боротись з радянськими бомбардувальниками на далеких підступах до Британських о-вів. Це призвело до рішення про розробку двох основних варіантів: ударного літака IDS (Interdiction Strike) і винищувача-перехоплювача ADV (Air Defense Variant).

Планер варіантів IDS та ADV мав мінімум відмінностей, а його особливістю стало крило змінної геометрії. Воно мало чотири положення, зокрема, при мінімальній стрілоподібності (25°) забезпечувались добрі злітно-посадкові якості, а максимальна (67°) призначалась для високих швидкостей. Досягненню хороших злітно-посадкових характеристик сприяла і розвинута механізація крила, яка включала двощілинні чотирисекційні закрилки, трисекційні передкрилки та інтерцептори.

Для забезпечення швидкісного польоту на надмалій висоті з огинанням рельєфу місцевості довелось створити спеціальний комплекс, який об’єднав у єдине ціле кілька систем, відповідальних за навігацію та управління літаком. Ключовим його елементом стала комп’ютеризована цифрова ЕДСУ. Вона складається з головного бортового комп’ютера і двох автопілотів: навігаційного APFD, а також CSAS, призначеного для підвищення стабільності польоту. Система забезпечує дозвуковий політ з огинанням рельєфу місцевості на висоті 60 м (аналогічні системи радянського літака Су-24 й американського F-111 забезпечували політ на висоті, не меншій 100 м).

Основу прицільно-навігаційної системи становить багаторежимна бортова РЛС американської фірми «Тексас Інструментс». Вона складається з двох окремих радарів: GMR забезпечує виявлення повітряних і наземних (надводних) цілей та застосування по них зброї, а TFR спільно з радіовисотоміром і датчиками параметрів польоту служить для здійснення польоту з огинанням рельєфу місцевості. Дальність виявлення наземних цілей станцією GMR становить 100-120 км, а TFR – лише 40 км, зате ця РЛС здатна «бачити» малорозмірні перепони на кшталт ліній електропередач.

Для РА 200 створили досить досконалу систему відображення інформації. Найважливіші дані про цілі, прицільні марки й пілотажні дані виводяться на індикатор на тлі лобового скла. Тактична обстановка, навігаційні дані від РЛС, суміщені з картою місцевості, виводяться на дисплеї, розташовані по центру панелей приладів обох кабін. Інша інформація відображається на універсальних дисплеях в задній кабіні.

Вбудоване озброєння літака складається з двох 27-мм гармат «Маузер» ВК27 з боєкомплектом 180 снарядів на ствол. Підвісне озброєння масою до 8000 кг розташовується на семи пілонах: трьох підфюзеляжних і чотирьох підкрильних. Останні при зміні стріловидності крила повертаються, залишаючись паралельними потоку. Спектр озброєння літака дуже широкий. Його характерними елементами є бомбові касети, що не скидаться –MW-1 (на німецьких та італійських машинах) і JP-233 (на британських). Крім того, допускається застосування ПКР «Корморан» (на німецьких літаках), КАБ різних типів і звичайних авіабомб.

Літак обладнаний двома ТРДДФ RB199-34R Мк.103 тягою на максималі/форсажі 3670/6830 кгс.

Для проведення випробувань літака, названого «Торнадо», виготовили дев’ять прототипів (три у ФРН, чотири у Великобританії та два в Італії), перший з яких німецького виробництва) вперше піднявся в повітря 14 серпня 1974 р. Для прискорення відпрацювання авіоніки випустили ще шість передсерійних літаків. 10 березня 1976 р. було ухвалене офіційне рішення про початок серійного виробництва, яке здійснювалось на заводах у Вортоні (Великобританія), Оттобрунні (ФРН) і Турині (Італія).

У ФРН виготовили 322 літаки «Торнадо» IDS і 35 машин модифікації ECR, пристосованої для прориву ППО. У цьому варіанті літак обладнувався системю розвідки й визначення координат ворожих РЛС, а також підвісною інфрачервоною станцією FLIR. Гармати зняли, а основним озброєнням стали чотири ПРР AGM-88 HARM. Пізніше у варіант ECR переобладнали ще 16 німецьких і 20 італійських «Торнадо». Британські Королівські ВПС отримали 228 ударних літаків, які позначались «Торнадо» GR.1. Характерною їх відмінністю від німецьких та італійських машин став лазерний віддалемір-цілевказувач LRMTS, встановлений в нижній частині фюзеляжу з правого боку. 15 літаків виготовили у розвідувальному варіанті «Торнадо» GR.1А. На них замість гармат встановили інфрачервону скануючу станцію «Лайнскан» для планового й бокового знімання місцевості, а також дві відеокамери. Нарешті, ВПС Італії отримали 99 серійних «Торнадо» IDS.

Винищувальний варіант «Торнадо» ADV обладнувався радаром AI.24 «Фоксхантер» британської фірми «Марконі». Ця РЛС може виявляти бомбардувальник на дальності до 185 км, а винищувач – до 140 км, супроводжувати до десяти цілей і наводити на одну з них одну-дві ракети. Цей радар мав більші габарити, ніж РЛС GMR і TFR, тому на перехоплювачі довелось подовжити носовий обтічник і зняти ліву гармату. За кабіною екіпажу зробили ще одну вставку (довжина фюзеляжу зросла загалом на 1,99 м), де розташували додатковий паливний бак. Також встановили потужніші двигуни RB199-34R Мк.104 тягою на форсажі 8440 кгс, оптимізовані для польотів на середніх та великих висотах.

Основу озброєння «Торнадо» ADV склали чотири КР класу «повітря-повітря» середньої дальності «Скайфлеш», створені у Великій Британії на основі американської ракети АІМ-7 «Спарроу». Ці КР розташовувались під фюзеляжем на катапультних пристроях. Під крилом залишилось тільки два внутрішніх пілони (зовнішні не встановлювались, але вузли для їхнього монтажу зберегли). На пілони підвішувались ППБ місткістю 2250 л, а на спеціальні бокові «відростки» пілонів – дві КР ближнього бою AIM-9L.

Виготовили три прототипи «Торнадо» ADV, які вийшли на випробування у 1979-1980 рр. Перші 18 серійних літаків цього варіанту, прийнятих на озброєння британських Королівських ВПС під позначенням «Торнадо» F.2, не були повноцінними бойовими машинами – на них встановлювались двигуни RB199-34R Мк.103, а РЛС були недопрацьованими в плані захисту від завад. Наприкінці 1985 р. почався випуск варіанту «Торнадо» F.3 з двигунами Мк.104 і повністю працездатною системою управління озброєнням. З 45-го літака цієї модифікації встановлювалась доопрацьована РЛС з дальністю виявлення цілей, збільшеною до 230 км. Британські ВПС отримали 152 «Торнадо» F.3, включаючи вісім перехоплювачів, які спочатку призначались для Оману.

Єдиною країною поза пулом розробників, яка придбала «Торнадо», стала Саудівська Аравія. В 1988 р. вона замовила 48 ударних машин і 24 перехоплювачі, а в 1993 р. закупила додатково ще 48 «Торнадо» IDS. Усі літаки, замовлені Саудівською Аравією, виготовлялись у Великій Британії. Постачання їх завершилось у 1998 р. Такими чином, літаки для Саудівської Аравії стали останніми випущеними «Торнадо».

У Великій Британії в 1990-х рр. реалізували низку заходів з модернізації літаків «Торнадо». З вересня 1993 р. 26 машин переобладнали у варіант «Торнадо» GR.1В, пристосований для застосування ПКР «Сі Ігл». В 1993-2003 рр. здійснювалась масштабна програма модернізації 142 літаків до рівня «Торнадо» GR.4. На них замість лівої гармати встановили тепловізійний комплекс ТІСМ ІІ, навігаційну систему доповнили приймачем GPS, оновили пристрої відображення інформації в кабінах екіпажу. До складу системи управління озброєнням ввели контейнер TIALD, який забезпечує цілевказання КАБ з лазерним наведенням. Встановили також удосконалені двигуни RB199-34R Мк.103В. Спектр засобів ураження розширили за рахунок крилатих ракет «Сторм Шедоу» і ПТКР «Брімстоун». 25 літаків модернізували у розвідувальний варіант «Торнадо» GR.4А, обладнаний інфрачервоними системами TIRRS и IRLS.

Винищувачі-перехоплювачі «Торнадо» F.3 пройшли лише обмежену модернізацію – 94 машини пристосували для застосування нових КР середньої дальності АІМ-120 і ближнього бою АІМ-132. А на початку ХХІ ст. 14 літаків були переобладнані у варіант «Торнадо» ЕF.3, призначений для прориву ППО. Літаки отримали обладнання для виявлення наземних РЛС, а під фюзеляжем на спеціальних адаптерах підвішувались дві ПРР ALARM.

Для освоєння нових літаків у Великобританії, на авіабазі Коннінгсбі, організувати тристоронній навчальний центр ТТТЕ. Перші «Торнадо» прибули туди в липні 1980 р. В стройові частини нові літаки почали надходити в 1982 р. У ФРН ними озброїли п’ять винищувально-бомбардувальних ескадр бундеслюфтваффе (JBG 31, 32, 33, 34 и 38) і дві – морської авіації бундесмарине (MFG 1 и 2). Ще десять років тому «Торнадо» був основним типом бойового літака в Німеччині, але зараз він поступився першістю винищувачеві EF2000. Станом на 2022 р. в строю залишалось 88 літаків – 68 «Торнадо» IDS і 20 ECR. Вони знаходяться на озброєнні двох тактичних авіаційних ескадр – TaktLwG 33 (носії ядерної зброї) на авіабазі Бюхель (земля Рейнланд-Пфальц) і TaktLwG 51 (колишня розвідувальна ескадра AG 51, переозброєна у 1994 р. літаками, що вивільнились після розформування частин винищувачів-бомбардувальників авіації ВМС) на авіабазі Шлезвіг-Ягель (земля Шлезвіг-Гольштейн). З 1996 р. 15 «Торнадо» IDS експлуатувалось у навчальному центрі бундеслюфтваффе в США (авіабаза Холломен, шт. Юта), але в 2017 р. підготовка пілотів на «Торнадо» там припинена, а літаки повернули в Німеччину. Планується, що літаки «Торнадо» IDS будуть замінені на F-35А, а ECR – на EF2000 ECR.

В британських Королівських ВПС «Торнадо» в ударному варіанті перебували на озброєння 12 ескадрилій, а ще вісім літало на винищувачах-перехоплювачах. Останні були зняті з озброєння у 2011 р. Станом на грудень 2016 р. у Королівських ВПС залишалось 60 літаків «Торнадо» GR.4. Ними були озброєні три ескадрильї – 9-та і 31-ша на авіабазі Марем, а також 15-та навчально-бойова у Лоссімуті, але останню розформували у 2017 р. А 1 квітня 2019 р. «Торнадо» GR.4 остаточно вивели зі складу Королівських ВПС.

ВПС Італії експлуатували «Торнадо» у п’яти ескадрильях; крім того, у 1994-2004 рр. вони орендували у британців 24 винищувачі-перехоплювачі «Торнадо» F.3 (як тимчасовий захід, щоб заповнити паузу між зняттям з озброєння перехоплювачів F-104S і надходженням EF2000. Станом на початок 2023 р. в строю залишилось 54 літаки, у тому числі 38 IDS (італійське позначення – А-200С), 3 IDS у навчально-бойовому варіанті (ТА-200С) і 13 ECR (ЕА-200В). Вони знаходяться на озброєнні 102-ї навчально-бойової, 154-ї та 155-ї ескадрилій 6-го крила (авіабаза Геді), остання з яких має літаки у варіанті ECR. У перспективі 6-те крило буде повністю переозброєне літаками F-35А. В лютому 2023 р. з’явились повідомлення про можливу передачу кількох італійських «Торнадо» Повітряним силам України.

В Саудівській Аравії літаками «Торнадо» IDS озброїли чотири ескадрильї (7-му, 75-ту і 83-тю в Дахрані, у складі 11-го крила, та 66-ту в Табуці), а «Торнадо» ADV – одну. Винищувачі-перехоплювачі зняті з озброєння у 2006 р., а літаків «Торнадо» IDS в строю залишається близько 80 – в складі трьох ескадрилей (66-та розформована).

Бойовим дебютом «Торнадо» стала операція «Буря в пустелі». До її початку 17 січня 1991 р. на авіабазах в Саудівській Аравії та Бахрейні зосередили 83 британських літаки цього типу – 59 «Торнадо» GR.1, шість GR.1А і 18 «Торнадо» F.3. В ОАЕ прибули 18 італійських «Торнадо», а ВПС Саудівської Аравії на той час мали приблизно півсотні таких літаків. За час операції британські «Торнадо» здійснили 1422 бойових вильоти, італійські – 226, а саудівські – 1116. На частку літаків цього типу припало 3,15 % бойових вильотів авіації антиіракської коаліції, але втрати склали 20,45 % від загальних втрат союзної авіації – найвищий показник серед усіх типів літаків, що взяли участь у «Бурі в пустелі». Це пояснюється тим, що «Торнадо» діяли, як правило, на малих висотах над районами, насиченими засобами ППО.

З 1993 р. британські «Торнадо», а з 1995-го – німецькі літаки брали участь в операціях над колишньою СФРЮ. В 1999 р. під час повітряної кампанії НАТО проти Югославії діяли 54 літаки цього типу – 26 італійських і по 14 британських та німецьких. Вони здійснили близько 1350 бойових вильотів, не зазнавши втрат.

У війні проти Іраку в 2003 р. брали участь 44 британських «Торнадо» – 30 GR.4 і 14 F.3. В цій кампанії застосовувались, головним чином, високоточні засоби ураження, а удари завдавались з-поза зон досяжності ППО противника. Як наслідок, бойових втрат серед «Торнадо» не було. З 2004 р. британські «Торнадо», з 2007-го – німецькі, а з 2008-го – італійські діяли в Афганістані. У 2011 р. італійські та британські літаки брали участь в операції у Лівії, а з 2014 р. воювали проти ісламістів в Іраку та Сирії (британські «Торнадо» при цьому базувались на Кіпрі, а італійські – в Кувейті). Саудівські літаки цього типу з 2015 р. беруть участь у інтервенції в Ємені.