Два шляхи розвитку самохідних мінометів

З подальшим втіленням принципу сіткоцентрики у керування військами, контрбатарейна боротьба набула нової форми. Сучасні засоби інструментальної розвідки, починаючи від РЛС 1Л219 «Зоопарк», і закінчуючи контрбатарейною системою AN/TPQ–36 «Firefinder» або її російським аналогом «Аистёнок», не лише значно підвищили точність виявлення цілей, але, будучі інтегровані в єдину структуру управління, значно скоротили час надання цілевказання своїм вогневим засобам. Тобто, якщо раніше відкриття вогню у відповідь потребувало десятків хвилин, то на часі мова вже іде про десятки секунд.

Безперечно, артсистеми що буксуються, в такому випадку стають надзвичайно вразливими: яким би грамотним не було облаштування позицій, на їх зміну часу вже просто не вистачає. Саме ця обставина в першу чергу спричинила масовий перехід найбільш сучасних армій світу на самохідну артилерію: відпрацювавши по цілям, САУ набагато швидше знімаються з позицій та виходять з-під вогню у відповідь.

Така ж саме закономірність спрацьовує і для мінометів: дедалі більше країн міняють мінометні системи, що возяться, на самохідні системи. Існує велике розмаїття конструктивних рішень для створення подібних мінометних систем, втім, серед багатьох способів класифікації розглянемо найбільш кардинальний: необхідність в вивантаженні опорної плити на грунт.

Тобто, існують системи, в яких енергія віддачі від пострілу передається на днище машини-носія, та системи, в яких плита вивантажується на грунт і передає енергію віддачі безпосередньо земній поверхні. Кожне з рішень має свої плюси та мінуси, тож, розглянемо найбільш суттєві з них.

Типовим прикладом першого рішення є самохідний міномет «Mörser 16» розробки швейцарських фірм Mowag Motorwagenfabriken AG та Rüstungs Unternehmen Aktiengesellschaft , більш відомої під акронімом RUAG.

Автоматизована мінометна система Cobra розташована на платформі, що обертається, яка, в свою чергу, розміщена на днищі бойового відділення БТР Piranha V в версії 8х8. 120 мм міномет «Bighorn» з 1600-см стволом (є версія з 2-метровим стволом) під час пострілу продукує імпульс віддачі силою 30 тонн на протязі 30 мілісекунд. Певна річ, що жоден броньований корпус, та будь яка підвіска машини-носія не в змозі витримувати подібні навантаження без руйнування у продовж скільки-небудь прийнятної кількості пострілів.

Для часткового зниження сили віддачі та її «розтягування у часі» застосовується гідропневматичний противідкатний пристрій. Загальна вага мінометної системи становить 1350 кг з механізмом дульного заряжания або 1200 кг без нього. Дальність стрільби становить до 7 км залежно від типу міни (довгий ствол дозволяє ведення вогню на відстань до 9 км). До складу системи управління вогнем (СУВ) входить інерційна навігаційна система, побудована на лазерному гіроскопі, наявність якої дозволяє значно скоротити час, потрібний для відкриття вогню.

В якості прикладу другого варіанту, розглянемо український мобільний мінометний комплекс Барс-8 ММК 4909 120А розробки компанії «Укроборонсервіс».

120-мм міномет типу 2Б11 або подібний, з системою управління Alakran від іспанської фірми Everis Aeroespacial y Defensa монтується на шасі, у якості якого виступає броньований автомобіль Барс-8. Втім, у якості шасі також можуть виступати пікапи відповідної вантажопідйомності, броньовані автомобілі або вантажні автомобілі, гусеничні або колісні БТР.

При транспортуванні міномет укладається в горизонтальному положенні, а для ведення вогню він за допомогою пневматичної системи опускається на грунт, наведення міномета здійснюється за допомогою електромеханічних приводів. Механізми приведення в бойове положення і наведення міномета, а також опорна плита виробництва фірми Everis Aeroespacial y Defensa. Комп’ютеризована СУВ автоматично виконує наведення з використанням інформації з двох розвідувальних комплексів може та/або цілевказання наданого з зовнішнього джерела.

Розвідувальні комплекси – це:

• виносний електронно-оптичний комплекс, який об’єднав в собі оптичний прилад з лазерним далекоміром, GPS-систему позиціонування, і планшет з геоінформаційної системою (GIS). Цей комплекс має можливість передавати координати цілей по цифрових каналах зв’язку;
• розвідувальний комплекс з безпілотним літальним апаратом, на кшталт квадрокоптера.

Таблиці стрільб, дані геоінформаційної системи та дані про цілі зберігаються в комп’ютеризованому пристрої наведення, що входить до СУВ, яке обладнанє системою GPS, метеостанцією, а також дисплеєм, на якому за допомогою простого та інтуїтивно зрозумілого інтерфейсу висвітлюються цілі та обстановка.

При виході бойової машини на вогневу позицію забезпечується:

• автоматична топографічна і курсова прив’язка;
• приведення системи в бойове положення;
• автоматичний розрахунок установок для стрільби;
• наведення міномета на ціль;
• відновлення параметрів наведення ствола після пострілу;
• коригування вогню за даними, отриманими від коригувальника або оператора БПЛА.

Стислі ТТХ мінометного комплексу Барс-8 ММК 4909 120А:

Вага мінометної системи – 570 кг;
Час розгортання – до 35 секунд, згортання – не більше 25 секунд;
Кількість мінометних пострілів, що розміщуються в машині – 40-60 штук;
Максимальна дальність стрільби з міномету 2Б11 – 7,2 км;
Дальність розвідки за допомогою БПЛА – 20 км, контрбатарейної РЛС – до 10 км, засобів оптичної розвідки – 6,8 км;
Швидкострільність – до 12 постр / хв;
Бойовий розрахунок – 3 особи;
Швидкість пересування з використанням шасі Барс-8 – 110 км / год по шосе та 60 км / год – по грунтових шляхах.

Головним недоліком систем з противідкатним пристроєм (ПВП) є певна його складність, а отже – і вартість. Для того, щоб сприйняти зусилля віддачі в кілька десятків тон та частково перевести її у тепло за рахунок внутрішнього тертя гідравлічної рідини – потрібна досить міцна конструкція, а гідравліка апріорі передбачає високий клас обробки робочих поверхонь та надійність ущільнень. Іншою вадою є зниження точності стрільби – чим жорсткіша конструкція, і чим менша в ній кількість деталей – тим вона точніша. Плюсом досить потужних ПВП є можливість початку ведення вогню миттєво після зупинки шасі-носія, а також негайний відхід з позиції після закінчення вогню. ПВП з недостатньою потужністю потребують в якості паліативу використання аутригерів.

Системи з вивантаженням опорної плити на грунт, по-перше – потребують підготовки поверхні під плиту, тобто в багнюці або снігу її треба розкопувати до твердого грунту. Безперечно, в цьому випадку про розгортання в 35 секунд можна забути. Втім, набагато більшим недоліком є «залягання» плити на слабких грунтах після кількох пострілів. Під час бойових дій були випадки, коли віддача вбивала мінометну плиту в грунт настільки, що зрушити її вдавалось лише за допомогою тягача.

У випадку з самохідною системою це перетворюється в серйозну проблему – «залягання» плити в чорноземі або глиністому грунті, на які багата Україна збільшує час покидання позиції на невизначений термін, ба й навіть може спричинити поломку механізму підйому міномету. До речі, це не лише абстрактні міркування: під час стрільб, які виконував прототип мінометної системи навіть на піщаних грунтах – мав місце випадок обриву тросу, який мав здійснювати підйом міномету, тож конструкцію цього вузла прийшлось докорінно переробляти. Перевагою цього типу системи є відносна простота та вартість, втім, використання потужних та надійних гідравлічних систем вивантаження та підйому міномету зрештою призведе до того, що цей варіант буде навіть складніший за попередній, який не потребує гідравлічної станції, баку та магістралей.

Підведемо підсумок: другий різновид систем при співставних складності та вартості значно програє першому в умовах реального бойового застосування.

Допитливий читач може заперечити: деякі країни використовують подібну схему, тож в цьому є певний сенс. Згоден, але тоді треба розглянути особливості використання мінометних систем у цих країнах. Вже згадувана іспанська мінометна система Alakran фірми Everis Aerospace and Defense, або її грузинська «колежанка» Didgori Meomari фірми STC DELTA є яскравими прикладами.

Але тут слід зауважити, що по-перше, переважно кам’янисті грунти обох країн є набагато сильнішими за своєю опорною здатністю, ніж грунти українські, по-друге – на озброєнні також обох країн в переважній більшості знаходяться на озброєнні самохідні міномети, які все ж не використовують подібну схему.

Автор статті вже обговорював цю тему з співробітником «Укроборонсервісу», в ході якої наводив вищезгадані аргументи, але отримав похмуру відповідь: «Тобто ти пропонуєш докорінно переробляти систему, на створення якої витрачені грубеньки грошики? Але ж це буде визнанням власних помилок, хто на це піде?»

Наприкінці можна навести ще один аргумент на користь противідкатних систем: у «засіках Батьківщини» зберігалась значна кількість застарілих арт систем, які вже не будуть використані за прямим призначенням. Деякі з них мають ПВП, що придатні за своїми параметрами для використання в складі мінометних систем на період етапу випробувань та перших серійних партій, що значно здешевить вартість подібних зразків озброєння. P.S. За інсайдерською інфою майже вся ця матчастина здана в металобрухт.

Автор статті запрошує до дискусії фахівців з конструювання та бойового застосування мінометів.