fbpx

Франсишко Рошу: «Операція Саванна» та загибель розвідника. Частина 2

Ангола Африка Історія ПАР Світ

Ознайомитися з першою частиною можна за посиланням.

Існувала версія, що Рошу брав участь у невдалому путчі в Лоренсу-Маркіші (Мозамбік) восени 1974 року, але достовірних даних про це немає. Тоді ліві португальці в Мозамбіку, закликали до підтримки ФРЕЛІМО – зокрема виступали за розпуск місцевих структур DGS (таємної поліції). Праві, природно виступали проти, але їх мало хто слухав. Підтримка реформ призвела до того, що близько 600 співробітників DGS були заарештовані по звинуваченнях у вбивствах та тортурах. Цей факт, а також переговори в Лусаці між владою Португалії і ФРЕЛІМО про тимчасовий уряд, призвели до того, що 7 вересня 1974 року в столиці Мозамбіку спалахнув путч. Члени Frente Independente de Converg ência Ocidental (FICO, що по португальською означає “Я залишаюся”) і “Драконів смерті” (напіввійськової організації яка складалася з колишніх коммандос і співробітників таємної поліції) підняли заколот. Вони захопили аеропорт і радіостанцію і почали транслювати заклики про повстання. Заколотникам вдалося звільнити з в’язниці близько 100 заарештованих. Заколот підтримали також деякі прихильники Національної коаліційної партії, противників ФРЕЛІМО. Останнє тільки зміцнило ФРЕЛІМО в упевненості, що інші чорні партії є маріонетками старого режиму і сусідніх т. з. расистських держав, ПАР і Родезії. Так само як у ФРЕЛІМО з’явився прекрасний привід вивести з переговорів всіх опонентів. Португальські частини, розквартировані в Лоренсу-Маркіші, заколот придушили, але заворушення тривали ще місяць – при цьому в заворушеннях загинули 14 білих і 77 чорних. Існує думка, що до заколоту доклали руки спецслужби ПАР, але знову ж достовірних даних на цей рахунок немає.

Даніель Франсишко Росу

У ПАР був інший головний біль крім Мозамбіку – Ангола. У Прикордонну війну (так вона стала пізніше називатися) ПАР виявилася втягнутими з 1966 року, коли південноафриканська поліція вступила в бій з терористами з СВАПО (націоналістичної організації Південно-Західної Африки). СВАПО використовували територію Південної Анголи як плацдарм для терористичних вилазок. Збройні сили ПАР допомагали португальцям знищувати терористів на суміжних територіях, і поступово, до 1974 року військова машина ПАР виявилася втягнута в повільну війну.

У той час за владу в Анголі боролися три угруповання – ФНЛА на чолі з Роберту Холденом, УНІТА (лідер – Джонас Савімбі) і МПЛА, на чолі якої стояв Агоштиньйо Нету. Простіше кажучи, в країні йшла громадянська війна, причому союзи і орієнтація були найдивовижніші. ФНЛА і УНІТА були переважно трайбаліськими організаціями, МПЛА ж являло в основному міську інтелігенцію. ФНЛА практично відкрито підтримував Заїр, до того ж Роберту загравав з Китаєм. МПЛА дотримувалося соціалістичної орієнтації, що дозволяло Москві розцінювати її як можливий союз. УНІТА ж спочатку була організацією маоістського спрямування. У цій каламутній воді природно свою рибку ловили і США, які підтримували в основному ФНЛА. Після перевороту в Лісабоні, коли Португалія стала йти з колоній, новий уряд Португалії якось зумів посадити за стіл переговорів всі три ворогуючих фракції. Дата проголошення Незалежності була призначена на 11 листопада 1975 року. 15 січня 1975 роки три угруповання за участю португальців підписали угоду про припинення вогню (Альвірські угоди). Ледве на договорі встигло засохнути чорнило, як між двома лідерами МПЛА, Агоштінью Нема і Даніелем Чіпендою розігралася боротьба за владу – в результаті Чіпенда плюнув і вийшов з МПЛА, прихопивши з собою 2000 добре навчених бійців. Але оскільки Альвірські угоди передбачали участь тільки трьох партій, Чіпенда не міг розраховувати на участь в політичному процесі. Після того як ФАПЛА (збройні загони МПЛА) 13 лютого атакували штаб Чіпенди, останній перейшов під крило ФНЛА. У лютому ж представники ФНЛА вийшли на контакт з південноафриканцями, попросивши про військову допомогу, включаючи артилерію. Тим часом МПЛА почали набирати силу – в Анголу пішли таємні поставки озброєнь з Москви, в Заїрі вибухнула економічна криза, і глава країни Мобуту Сесе-Секо звернув допомогу ФНЛА, та й у самому угрупованні почалися проблеми фінансового характеру. До серпня 1975 року МПЛА здобула ряд перемог, грунтовно пошарпавши ФНЛА і зайняли більшість провінцій країни.

Керівництво ПАР такий стан справ ніяк не влаштовував. Переможний марш МПЛА, щосили заявляв про свою соціалістичну (вважай – комуністичну) орієнтацію, що в Преторії розцінювали приблизно як наближення Апокаліпсису – антихристи-комуністи, та ще й чорні, не зупиняючись, пруть до кордонів Південно-Західної Африки. У підсумку в серпні 1975 року міністр оборони ПАР Бота, після тривожних рапортів офіцерів, відряджених до ФНЛА, підписав директиву 8/75, яка твердила, що ФНЛА отримує будь-яку підтримку від Південно Африканських Сил Оборони для запобігання наступу МПЛА. Офіцером, призначеним відповідальним за поставки озброєнь, був призначений Ян Брейтенбах, людина, яка заснувала південноафриканський спецназ. Після прибуття на місце, він швидко розібрався з ситуацією і надав свої висновки. На його думку, тільки озброювати і готувати підрозділи ФНЛА було б недостатнім: необхідно щоб САДФ взяли в свої руки забезпечення, і посилили б формування офіцерами та сержантами.

Полковник Ян Брейтенбах

24 вересня формування ФНЛА та УНІТА, що стала на той час союзниками в боротьбі проти МПЛА, вторгнулися в Анголу. Офіційно ж “Операція Саванна” за участю САДФ почалася тільки 15 жовтня. Спільні сили наступали декількома оперативними угрупуваннями. Ударна група «Зулу» взяла під контроль південно-західну частину Анголи. У центральній Анголі група «Фоксбат» вибила супротивника з Ліумбали. Потім «Зулу» розбила кубино-ангольські частини в Какулії і Катензі. Далі був захоплена Куба, аеропорт Бенгела і розгромлені тренувальні табори кубинців та МПЛА. Втрата Катенги в листопаді 1975 року змусила МПЛА залишити Бенгельский фронт. «Зулу» та «Фоксбат» зупинили ворога в районі Санта Комби, а також здобули переконливу перемогу в битві при Ебо. 13 листопада був захоплений Ново Редонду. У східній частині Анголи, ударна група «Ікс-рей» (пізніше перейменована в «Оранж») розгромила кубинців в Зангонго та Лусо. Також «Оранжі» захопила міст Салазар і зупинили кубинський наступ на Каріанго.

«Фоксбат» спільно з батальйоном УНІТА і взводом бронемашин блокували наступ кубинців на Сила Порто. Саме на частку «Фоксбата» випало одне з найбільш важких і славних боїв тієї війни – битва за Міст № 14 на річці Нгіа. Одним з героїв битви став штаб-сержант Франсишку Рошу.

Жовта шпилька показує розташування Мосту №14

При наступі САДФ на Кібале, «Фоксбат» і «Зулу» вперлися в річку Нгіа. Через дощі і розлив річки, єдиний шлях для техніки лежав через невеликий, укріплений міст. Власне з тих позицій, на яких розташувалися частини, міст був непомітний (він розташовувався за пагорбом), і тому 27 листопада командувач групою «Браво» Ян Брейтенбах послав на розвідку взвод під командуванням сержанта Рошу. Розвідники на двох бронемашинах «Еланд» доїхали до повороту дороги, що вів до мосту. Там Рошу наказав бійцям спішитися і прикривати його на випадок непередбачуваної атаки, а сам в особисто попрямував розвідати міст. Міст був знищений ворогом і розвідка Франсишку Рошу звелася до підрахунку втрат і оцінки часу для відбудови моста. Дослідивши околиці мосту, він попрямував назад, до очікувавшого його взводу. Однак ні Рошу, ні командування групп не знало, що на пагорбі розташувалися частини кубинців і ФАПЛА. Кубино-ангольська засідка пропустила Рошу, коли він попрямував до мосту – вони вирішили, що за командиром піде взвод. Коли цього не сталося, кубинці вирішили знищити Рошу, розсудивши, що один убитий сержант САДФ – це краще ніж нічого. Подібне рішення їм дорого коштувало. Рошу йшов назад від моста, коли перед ним несподівано виник кубинець. Рошу негайно його застрелив. По сержанту відкрила вогонь друга засідка. Рошу сам знищив і їх – у перестрілці він особисто знищив 11 осіб: 7 Ангольців і 4 кубинців. Коли на виручку Рошу прибув його взвод, все було закінчено. Але тут по розвідникам вдарили кубинські міномети, і взводу довелося відступати.

Міст і його околиці в наш час

У той час поки Рошу перевіряв міст, двоє його підлеглих-Ангольці вирішили перевірити довколишній буш на предмет заблукавшої худоби – це було б непоганим приварком до обіду. Вони розраховували впіймати корову, але замість цього самі потрапили в полон до ФАПЛА. Полонених швиденько відвели в село поруч з мостом і замкнули в хижині.

Тим часом, взвод бронеавтомобілів «Еланд», які повинні були прикривати взвод Рошу, вирішили, що в цьому немає необхідності, і попрямували до розташування «Браво». Побачивши бронемашини, які повернулися майор Брейтенбах затребував рапорт. Дізнавшись, що броньовики фактично кинули розвідників, майор розлютився і наказав повернутися за взводом Рошу. Однак зробити це було вже неможливо – перестрілка, що почалася зі сутички Рошу з кубинцями, почала розгортатися в бій. Територія між мостом і позиціями «Браво» і «Фоксбата» перетворилася в полігон для кубинських артилеристів. З боку барбудоса почала бити не тільки артилерія, а й «катюші» – в ПАР їх іменували «сталінськими органами». Несподівано Брейтенбах побачив, що зниклі розвідники повертаються – взвод під командуванням Рошу спокійно йшов, здавалося, не звертаючи уваги на розриви снарядів поблизу. Підійшовши до майора, Рошу доповів, що міст, як такий, не придатний для переправи, а під час розвідки безвісти пропали двоє підлеглих. Він також повідомив, мимохідь, що в ході розвідки сталася невелика сутичка з ФАПЛА, і пара ворожих солдатів була знищена. Вночі в розташування повернулися два розвідника, яких вважали зниклими – їм вдалося втекти, і вони розповіли Брейтенбаху про те, як діяв Рошу в бою. Полонені підслухали розмову кубинців про те, як «південноафриканський найманець поодинці розправився з засідкою». Кубинці були засмучені втратою своїх людей, але про сержанта відгукувалися з повагою. Брейтенбах представив сержанта Даніеля Франсишку Рошу до Honoris Crux – вищого військового ордена ПАР.

Орден Honoris Crux Сертифікат на Орден на Даніеля Рошу

Тим часом перестрілка переросла в повномасштабний бій. Південноафриканським артилеристам вдалося знищити мінометну батарею кубинців, а пізніше, за допомогою коректувальників, накрити переправу ФАПЛА і кубинських частин. З обох сторін підійшли підкріплення. Рота піхоти САДФ, мінометний взвод, саперний взвод і дивізіон легкої артилерії вступили в бій з кубинським піхотним батальйоном, підтриманим артилерією і реактивними установками. Зіткнення практично не припинялися – в бій виявилися втягнуті всі, від спецназу до кубинських вертольотів. Весь той час поки йшов бій, південноафриканські сапери відновлювали переправу. 12 грудня міст був відновлений і частини САДФ переправилися на інший берег. В результаті південноафриканці розбили сили противника, захопивши при цьому польову артилерію, міномети і реактивні установки кубинців. З південноафриканської сторони втрати склали 4 людини убитими. З боку кубинців і ФАПЛА від 450 до 800 чоловік, за різними джерелами. Серед загиблих кубинців був командувач експедиційними силами Рауль Діаз Аргуельес.

Після того, як операція «Саванна» була завершена, південноафриканські частини покинули територію Анголи. Разом з ними в Південно-Західну Африку пішли і ті ангольці, хто воював на боці ПАР, а також безліч біженців. Полковник Брейтенбах (який отримав звання за свої дії під час «Савани») зумів переконати командування САДФ, що з ветеранів групи «Браво» можна сформувати боєздатну частину, яка буде займатися антитерористичними операціями на території Анголи. Так народилася ідея створення своєрідного «іноземного легіону» збройних сил ПАР – 32 батальйону, пізніше одержавшого назву «Буффало», єдиною португаломовною військовою частиною в ПАР, єдиного змішаного з’єднання, в якому 80% становили чорношкірі ангольці, а 20% – білі офіцери і сержанти САДФ. У цій частині пізніше воювали іноземні добровольці чи не з усього світу – американці, бельгійці, євреї, новозеландці, німці, англійці (а після 1980 року в батальйон прийшла велика кількість ветеранів родезійської війни). Саме цей факт дав основу чуткам, що на стороні ПАР воює «батальйон, який складається з білих найманців». З 1975 по 1993 рік, до свого розформування, 32-й батальйон був найбільш грізною частиною САДФ, знищивши найбільше ворогів і зазнавши найменшу кількість втрат, хоча в численних історіях про ангольський конфлікт батальйон майже повністю «знищували» – чомусь найчастіше «практично повне знищення батальйону найманців» приписують радянському або кубинському спецназу. Хоча офіційно до складу САДФ батальйон увійшов в січні 1977, свою історію він веде з 1975, коли оперативна група «Браво» взяла участь в операції «Саванна».

Берет, шеврон та знак 32 батальйону ЗС ПАР

Після повернення «Браво» з Анголи, Рошу продовжував служити на посаді командира взводу. Коли полковник Брейтенбах взявся за формування нової частини, Рошу був одним з небагатьох військовослужбовців, яких полковник вважав за потрібне залишити в якості інструктора. Одночасно він продовжував брати участь в операціях – хоча офіційно військовослужбовці САДФ пішли з Анголи, неофіційно там продовжував працювати спецназ і окремі підрозділи. У серпні 1976 року в південній Анголі, в районі Луенге, автоколона оперативної групи «Браво» потрапила в засідку ФАПЛА. Кільком машинам вдалося прорватися, але 12 людей зникли безвісти. 30 серпня, полковник Брейтенбах наказав капітану Форстеру і його загону повернутися на місце засідки і спробувати знайти зниклих. Також у групи було завдання підірвати міст через річку Куіто, що дозволило б затримати наступ ФАПЛАи на південь. В авангарді групи були сержанти Рошу, Рібейру і Сьєрро. Саме вони повинні були знищити міст. Інша група слідувала за ними з 20-хвилинним інтервалом.

Сержант Пончано Сільво Сьєро, 25 серпня 1976 року помер у польовому госпіталі, після евакуації. Сержант Жозе Рібейру, був вихідцем з Гвінеї - Бісау, служив в португальських спецпідрозділах, помер 25 серпня 1976 року.

Диверсанти їхали на вантажівці «Унімог», спеціально переробленому так, щоб він міг витримати вибух міни. Але близько Макунди, на північному березі річки Окаванго, «Унімог» налетів на встановлену саперами ФАПЛА протитанкову міну, посилену додатковими зарядами. Вибух був такий, що важка вантажівка підлетіла у повітря. Сьєро отримав важке поранення в голову, але залишався у свідомості. Рошу отримав множинні поранення, кілька з яких були смертельними, і був придавлений упалою вантажівкою. Уцілілі члени диверсійної групи намагалися перевернути вантажівку, щоб звільнити Рошу, але машина була занадто важкою. Сержант Рібейру наказав розташувати пораненого Сьєро в тіні і виставити бойову охорону. Сам він бігом попрямував назустріч основним силам – під час вибуху знищило рацію, і повідомити про це не було можливості. Коли він добіг до машин, що рухалися йому назустріч, він негайно доповів капітану Форстеру. До подиву Рібейру, Форстер, замість того, щоб на повній швидкості прибути на місце події і допомогти пораненим, наказав розвернути колону і слідувати на базу в Піка Пао, щоб привести звідти допомогу.

Форстер розраховував, що в Піка Пао буде Брейтенбах – але той відбув з розвідувальною місією вище в район Каванго. Форстер доповів про надзвичайну подію майору Хокапфелю, який негайно зв’язався з полковником і отримав вказівку викликати вертоліт і евакуювати всіх з місця події за будь-яку ціну. Коли майору вдалося викликати вертоліт, як на зло, в небі з’явився кубинський АН і почав бомбити район, де лежала підбита вантажівка – на диво, жодної бомби не потрапило в ціль. Але через присутність в повітрі ворожої авіації пілот вертольота відмовився садити свою машину біля пошкодженої вантажівки. Замість цього він посадив вертоліт в парі кілометрів на південь від річки і чекав поки Хокапфель і вцілілі розвідники подолають зарослі очерету та болота, і повернуться назад, перенісши вбитих і поранених.

На той час як Хокапфель дістався до місця вибуху, Рошу вже помер. За словами тих, хто був поруч з ним в останні хвилини, весь час поки він знаходився придавлений вантажівкою, Рошу не вимовив ні слова. Він не стогнав і не кричав, хоча біль була нестерпний. У якийсь момент він закурив сигарету, спокійно докурив її до кінця – і помер.

Двічі кавалер ордена Cruz de Guerra, кавалер ордена Honoris Crux, нагороджений медаллю Pro Patria (з пряжкою “За Кунене”), Південно-Африканською медаллю (посмертно) Даніель Франсишку Рошу похований на військовому цвинтарі в Таба Тшвані (Фоортреккерхогт) разом зі своїми соратниками: кавалером медалей Pro Patria (з пряжкою “за Кунене”), Південно-Африканської медаллю (посмертно) Сільва Сьєро (помер після прибуття в госпіталь) і кавалером медалей Pro Patria (з пряжкою “за Кунене”), Південно-Африканської медаллю (посмертно) Жозе Рібейро (загинув через кілька днів після вибуху “Унімогу”).

Надгробний камінь полеглих бійців, загинувших в бою 25 серпня 1976 року, вкритий прапором 32 батальйону.


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 4149 6293 1808 2567

➡ Моно: 4441 1144 4179 6255


Побачили неточність чи маєте чим доповнити матеріал? Напишіть нам: info@mil.in.ua

Підписуйтесь на наші соцмережі:
Facebook
Twitter
YouTube
Телеграм
Viber


Ангола Африка Історія ПАР Світ