Французький стандарт: САУ AUF1

На початку 70-х років минулого століття на озброєнні самохідної артилерії сухопутних військ Франції знаходилось два зразки вітчизняного виробництва – 105-мм САУ AMX Mk61 та 155-мм AMX F3. Обидві артсистеми були створені у 1950-х роках на базі легкого танка АМХ-13. Вони суттєво поступалися за бойовими можливостями основній НАТОвській самохідці – 155-мм М109 американського виробництва. Але закупівля цієї системи була недоцільною з політичних мотивів. Тому французьке військово-політичне керівництво ініціювало створення САУ нового покоління власними силами.

Проєктування

Створення нової самохідки почалося 1969 року. Вибір шасі для неї був очевидним – за основу взяли основний бойовий танк АМХ-30. Не було сумнівів і з визначенням калібру – стандартні НАТОвські 155 міліметрів. Вимога установки зброї в закритій повністю поворотній башті і оснащення самохідки системою захисту від зброї масового ураження теж не було чимось надзвичайним – все це вже було реалізовано на САУ М109. А ось вимога обладнати самохідку механізованою боєукладкою мала забезпечити перевагу вогневої продуктивності французької САУ над американським аналогом. Самохідка мала зберігати боєздатність у широкому діапазоні температур навколишнього повітря – від -30 до +60°С.

Розробку САУ GCT (Grande Cadence de Tir, тобто «швидкострільна»; інше позначення – AUF1) та виготовлення прототипів здійснював центр EFAB у Буржі. 11 січня 1972 року відбулася презентація прототипу Р1 (відрізнявся від наступних прототипів та серійних самохідок конструкцією передньої частини башти та типом врівноважуючого пристрою). У тому ж році до випробувань підключився зразок Р2, а всього виготовили сім прототипів AUF1 та десять (за іншими даними – шість) передсерійних САУ. 1977 року міністерство оборони Франції замовило першу серійну партію – 80 самохідок. Виробництво їх здійснював завод ARE у Руані, що належав концерну GIAT. Постачання серійних САУ французької армії почалися 1979 року. Характерно, що виробництво самохідок на експорт – для Саудівської Аравії – розпочалося на рік раніше.

Конструкція

САУ AUF1, є самохідкою закритого типу, яка використовує шасі танка АМХ-30. Масу корпусу САУ порівняно з базовим танком зменшено на 2 тонни за рахунок меншої товщини броні. Компонування відповідає базовому танку: у передній частині знаходиться відділення управління з робочим місцем механіка-водія, у середній – бойове відділення із закритою баштою, яка обертається на 360°, у задній – моторно-трансмісійне відділення.

Оскільки перед французькими конструкторами не ставилося завдання забезпечення перевезення GCT літаками військово-транспортної авіації, вони не були сковані жорсткими габаритними обмеженнями. САУ отримала башту досить великої висоти, яка дозволяє розмістити солідний боєкомплект (42 постріли), механізовану боєукладку та забезпечити комфортні умови бойової роботи для трьох членів екіпажу: командира (праворуч-ззаду від гармати), навідника (перед командиром) та заряджальника (ліворуч від гармати). На даху башти є два одностулкові люки (у командирській башточці і над місцем заряджальника), які відкидаються назад, а в бортах – двоє великих дверей. Лобова стінка башти встановлена під кутом, бічні – вертикальні, а кормова має невеликий негативний кут установки. Товщина броні башти – 20 мм.

Встановлена в башті 155-мм гармата має довжину ствола 40 калібрів та об’єм зарядної камери 19,51 л. Затвор – клиновий горизонтальний. Штатний привід відкриття та закриття затвора – гідравлічний, аварійний – ручний. Спусковий механізм електромеханічний. Є двокамерне дульне гальмо. Діапазон кутів вертикального наведення становить від -4 до +66°.

Гармата змонтована в колисці циліндричного типу. Противідкатні пристрої – гідропневматичні. Довжина відкату стала на будь-яких кутах піднесення (вона становить 950 мм). Тиск порохових газів у стволі при стрільбі на повному заряді досягає 300 МПа. Живучість ствола складає 4000 пострілів.

У кормовій частині вежі розташована механізована боєукладка: праворуч розміщені 42 снаряди (7 рядів по шість снарядів), а ліворуч – така ж кількість зарядів у гільзах, які згоряють. В основному використовуються дві стандартні комплектації снарядів для САУ: 36 осколково-фугасних та 6 димових, або ж 30 осколково-фугасних, 6 димових та 6 освітлювальних. Механізм заряджання обслуговує заряджальник з пульта. В аварійній ситуації можливе ручне заряджання. У цьому випадку на допомогу приходить механік-водій, який навчений для виконання функцій другого заряджальника. Поповнення боєкомплекту здійснюється зовні САУ, через два великі відкидні люки в кормовій стінці башти, що відкривають доступ до стелажів снарядів і зарядів.

Додаткове озброєння представлене 7,62-мм або 12,7-мм кулеметом, встановленим на турелі біля люка заряджальника. Боєкомплект у першому випадку складається з 2050 патронів, у другому – з 800. У нижній частині лобового бронелиста башти встановлено два двоствольні 80-мм димові гранатомети.

Силова установка та ходова частина САУ відповідають базовому танку. У моторно-трансмісійному відділенні встановлено чотиритактний 12-циліндровий багатопаливний дизельний двигун HS110-2 потужністю 720 л. Механічна трансмісія SSD-200D забезпечує п’ять передач переднього ходу та п’ять – заднього. У ході виробництва на САУ стали монтувати силову установку, аналогічну танку АМХ-30В2 – дизель «Рено-Мак» Е9 потужністю 750 к.с. та гідромеханічну коробку передач. Паливні баки загальною місткістю 960 л встановлені у моторно-трансмісійному відділенні та у відділенні управління.

Ходова частина включає п’ять опорних котків і п’ять підтримуючих роликів на борт. Опорні котки – двоскатні, з алюмінієвого сплаву зі сталевими маточками та гумовими бандажами. Підвіска – торсіонна; на першому та п’ятому опорних котках додатково встановлені гідравлічні амортизатори.

Для роботи САУ на позиції з вимкненим основним двигуном служить допоміжна силова установка – бензиновий двигун «Сітроен» GAP потужністю 8 к.с. Засоби зв’язку представлені радіостанцією TRVP 11 або TRVP 13, встановленій на робочому місці заряджальника, і танковим переговорним пристроєм (ТПП). У задній частині башти є гніздо для підключення до ТПП польового телефону.

Основним типом снарядів, які застосовують САУ AUF1, є mod. 56/69 (OE 155 56/69) масою понад 40 кг. Максимальна дальність стрільби таким снарядом складає 21 км, а вдосконаленим mod. F1 (OE 155F1) – 23 км. Крім того, до боєкомплекту входять такі снаряди:

• далекобійний осколково-фугасний LU211 (дальність стрільби24 км);
• димовий mod. F2A (OFUM 155) масою40 кгта дальністю стрільби 20 км;
• освітлювальний OECL 155F1 (дальність стрільби21 км);
• касетний OMI H1, споряджений шістьма протитанковими мінами (маса46 кг, дальність стрільби18 км);
• касетний OGRE, споряджений кумулятивно-уламковими елементами (маса45 кг, дальність стрільби18 км).

САУ може застосовувати снаряди іноземного виробництва – наприклад, поширені американські М107. Також допускається стрільба снарядами з донним газогенератором (максимальна дальність стрільби 28 км) та активно-реактивними снарядами (32 км). Мінімальна дальність при стрільбі непрямим наведенням становить 4,2 км. Для стрільби з AUF1 застосовуються змінні заряди в гільзах, що згоряють. Усього таких зарядів сім. Вони забезпечують снаряду початкову швидкість в межах 350-800 м/с.

Механізм заряджання забезпечує виконання трьох пострілів протягом 15 секунд або шести – протягом 45 секунд. Тривалий темп вогню становить 72 постріли на годину.

Армія Франції отримала 276 САУ, у тому числі 179 у базовому варіанті AUF1 та 97 – у модернізованому AUF1T. Останні постачались в 1988-1996 роках. Варіант AUF1T відрізняється наявністю механічної гіроплатформи CITA 20, яка забезпечує автономну навігацію та визначення азимуту, доопрацьованим (задля підвищення надійності) механізмом заряджання та газотурбінним допоміжним двигуном «Жеводен» фірми «Мікротурбо» потужністю 16 к.с. (замість бензинового).

З 2004 року почалися постачання модернізованих САУ AUF1TА (вони не вироблялися «з нуля», а доопрацьовувалися вже з випущених самохідок). Головною відмінністю цього варіанта є встановлення балістичного обчислювача CALP CS2002, завдяки якому САУ перетворилася на автономну бойову одиницю, здатну самостійно (а не у складі батареї) виконувати вогневі завдання. Також встановлено нову радіостанцію PR4G, приймач супутникової навігаційної системи GPS, програмуючий пристрій підривників PRISM. Спочатку армія Франції передбачала модернізувати до рівня AUF1TA понад 100 САУ, але у зв’язку зі скороченням збройних сил ця кількість виявилася меншою приблизно вдвічі.

Наступним етапом удосконалення самохідки GCT мало стати її оснащення новою гарматою зі стволом завдовжки 52 калібру та зарядною камерою об’ємом 23 л. САУ, що позначалася AUF2, відповідала новому стандарту НАТО для 155 мм артилерії і могла вести вогонь із застосуванням модульних зарядів MCS. Проте 2003 року армія Франції відмовилася від закупівель AUF2 на користь колісних САУ CAESAR. Не увінчалися успіхом і спроби продати цю самохідку за кордон, незважаючи на те, що розробник декларував можливість встановлення башти (як від AUF1, так і від AUF2) на шасі на вимогу замовника. Взагалі, особливістю конструкції САУ AUF є розміщення у башті всіх ключових елементів самохідки, а також боєкомплекту. Простір усередині корпусу шасі практично не використовується. Завдяки цьому можливе встановлення башти на практично будь-яке шасі, яке підходить по вантажопідйомності. Ще в 1980-і роки варіант AUF1 на шасі «Леопарда 1» пропонувалися Бельгії, Нідерландам та Норвегії. Індії пропонувалися самохідки на базі танків Т-72 та «Арджун», а для продажу в інші країни – на шасі «Леопарда 2». На базі Т-72 навіть збудували прототип САУ, але до серійного виробництва справа не дійшла через відсутність замовлень.

Служба та бойове застосування

1979 року 40-й артилерійський полк армії Франції (дислокований у Сюїппі) отримав перші шість САУ AUF1. Надходження на озброєння нових самохідок збіглося з реорганізацією армії: замість механізованих дивізій формувалися бронетанкові. До 1985 року сформували шість таких дивізій, кожна з яких за штатом мала два артилерійські полки. Полк, у свою чергу, включав батарею управління та обслуговування, чотири вогневі батареї (шестигарматні), а також взвод ПЗРК «Містраль». На озброєнні було 24 САУ, 12 ПЗРК «Містраль», 18 бронетранспортерів та близько 260 автомобілів, а чисельність особового складу сягала 850 осіб. Крім того, AUF1 передбачалося озброїти шість корпусних артполків (по два на армійський корпус). Таким чином, армія планувала мати 18 полків AUF1, для яких потрібно 432 самохідки. Однак реальний обсяг поставок таких САУ був набагато меншим. Тому в корпусну артилерію вони взагалі не потрапили, та й частина артполків бронетанкових дивізій мала скорочений склад.

Після закінчення «холодної війни» французька армія зазнала кількох раундів скорочення. До 1994 року в ній залишилося чотири бронетанкові дивізії (по два артполки в кожній). На початку XXI століття сухопутні війська Франції відмовилися від дивізій на користь компактніших бригад. У результаті зараз в їхньому складі залишився єдиний полк САУ AUF1TА – 40-й (той самий, що першим отримав такі самохідки у 1979 році). Він входить до складу 2-ї бронетанкової бригади та включає чотири батареї по вісім гармат – всього 32 САУ. Ще п’ять самохідок перебувають у навчальних частинах, кілька законсервовано, а більшість відправлено на переплавку.

Французькі самохідки AUF1 не взяли участь в операції «Буря в пустелі» – до неї залучалися лише причіпні гармати TRF1. Бойовим дебютом для них стала операція НАТО в Боснії та Герцеговині у 1995 році, в якій задіяли зведену батарею з восьми AUF1 (зі складу 40-го артполку та 1-го артполку «марін»). Під час облоги Сараєво вона брала участь у контрбатарейній боротьбі біля гори Ігман, досить ефективно вражаючи позиції сербської артилерії. Надалі французькі самохідки брали участь в операціях у Косові та Лівані. 2002 року батарея AUF1 у складі восьми гармат брала участь у навчаннях французьких сухопутних військ на полігоні «Широкий Лан».

Як вже зазначалося, першим одержувачем САУ AUF1, який випередив навіть Францію, стала Саудівська Аравія – постачання самохідок до цієї країни почалося 1978 року. Саудити отримали 64 самохідки. Їхні САУ, як і кувейтські (ця країна придбала 18 AUF1) брали участь у операції «Буря в пустелі». Зараз в строю в Саудівській Аравії залишається близько 60 AUF1, а всі кувейтські САУ цього законсервовані. Нарешті, 1983-1985 роках 86 самохідок AUF1 отримав Ірак. Вони небезуспішно застосовувалися в ірано-іракській війні. Станом на 2003 рік усі вцілілі іракські САУ цього типу перебували у небоєздатному стані.

Самохідну артилерійську установку AUF1 можна умовно зарахувати до «проміжного» покоління західних САУ. Створена пізніше, ніж М109, вона перевершувала американську самохідку за багатьма параметрами. Але на момент появи AUF1 армії країн НАТО та інших держав західного світу вже були насичені досить сучасною самохідною артилерією – тими самими М109. У результаті успіх AUF1 на світовому ринку виявився дуже обмеженим. У Франції ж AUF1 протягом трьох десятиліть складали основу польової артилерії. Але зараз вони майже повністю витіснені САУ CAESAR, і процес цей завершиться з постачанням нової партії колісних самохідок.

Тактико-технічні характеристики САУ AUF1