«Кров війни» другого фронту

Механізовані частини союзників які висаджувалися в Нормандії потребували величезної кількості пального.

Флот вторгнення взяв на борт 14000 тон паливно-змащувальних матеріалів, було виготовлено 11 мільйонів каністр.

Пункт заправки каністр

Цих запасів було недостатньо, а пускати через Ла-Манш великі танкери боялися без завоювання повної переваги в повітрі та на морі так як був ризик знищення дорогоцінного пального атакою субмарин або авіації, а танкерний флот був потрібен на інших військових театрах . Тому було прийнято рішення пускати частину пального з Великобританії до узбережжя Нормандії по трубах прокладених під водою.

Ця технологія не була чимось революційним, але не в такому масштабі. Проектні роботи в яких брали участь компанії BP, Siemens (привіт Адольф), Pirelli, Shell, Burmah Oil та ін. почалися в 1942 році, а проект отримав назву PLUTO (трубопровід на дні океану). І складався з двох гілок BAMBI та DUMBO.

Використовували два типи труб:

• HAIS – тридюймовий підводний силовий кабель без центральних жил, одна морська миля важила близько 55 тон. Дуже дорогий і з великою кількістю свинцю.
• HAMEL – менш гнучкий сталевий тридюймовий трубопровід який було набагато менш гнучкий, але дешевший та набагато простіший в виробництві.

Так як ці трубопроводи можна було з’єднати один з одним прийняли рішення використовувати HAMEL, а HAIS лише на тих ділянках де потрібна гнучкість.

Для прокладання системи HAMEL вирішили використати систему величезних барабанів – Conun-Drums.

Взимку 1942-го система пройшла фінальні випробування після чого почалося виробництво трубопроводів та насосних станцій. Паливо буде закачуватися з портів Ліверпуля та Брістоля (загальна довжина трубопроводів на території Великобританії близько 1500 км.) до насосних станцій на південному узбережжі за допомогою мережі трубопроводів, побудованих вночі, щоб уникнути виявлення німецькими літаками.

З метою маскування берегові насосні станції маскувалися під будинки і навіть магазини морозива.

Незважаючи на детальну технічну підготовку реальність внесла свої корективи.

Пор-ан-Бессен вид з повітря

Після захоплення британськими командос та морськими піхотинцями Порт-ан-Бессін, там була розгорнута так звана “мала система” TOMBOLA яку планували використовувати до початку роботи основних трубопроводів.

Великий танкер кидав якір приблизно в кілометрі від зовнішньої стіни порту і за допомогою понтону і з’єднувальних трубопроводів подавав пальне до сховищ на березі. Маленькі наливні судна перекачували паливо безпосередньо в порту. Перше паливо через TOMBOLA пішло вже 3 липня.

Танкери на рейді Сен-Онорін, добре видно трубуб що виходить з моря

Ця система не задовольняла союзників через низьку пропускну здатність і через труби які часто пошкоджувалися на скелястому березі. Згодом до системи підключать ще дві TOMBOLA які підуть з міста Сент-Онорін що в 5 км. від Порт-ан-Бессін.

Сен-Онорін панорама

Основна система мала б бути розгорнута в захопленому Шербурі 24 червня, це було б можливим при захопленні порту неушкодженим за 8 вісім днів, проте Шербур був взятий лише 30 числа, що дозволило німцям значно його пошкодити.

PLUTO настільки відставав від програми, що деякі військово-морські органи запропонували її скасувати. 12 серпня був прокладений перший кабель HAIS, але один із супроводжуваних військових кораблів зачепив його своїм якорем. Другий кабель було прокладено 14 серпня, але теж з технічними неполадками. Також були проблеми з прокладкою труб HAMEL. Сер Дональд Бенкс писав: “Техніка прокладки кабелю була освоєна, але ми ще недостатньо розбиралися в практиці з’єднання берегових кінців”.

Лише 22 вересня було введено в експлуатацію кабель HAIS, але з потужністю перекачки 250 тон на день. Перше успішне прокладка труби HAMEL відбулося 29 вересня, і відкачування тепер пройшло за допомогою обох систем. 3 жовтня була здійснена спроба підвищення тиску в кабелі HAIS з 50 до 70 атмосфер, після чого тиск впав що свідчило про чергову несправність. Невдовзі труба HAMEL також вийшла з ладу, і «піднесення було змінено на похоронний морок». Крім того союзники захопили місто Гавр порт якого можна було використати для прийому танкерів. В результаті 4 жовтня всі операції в порту Шербур були припинені. BAMBI доставив всього 3,300 тон пального – близько 0,1% від загальної кількості доставленого в Європу.

Але після відновлення роботи порту Шербура в нього почали прибувати танкери пальне з яких перекачувалося по трубопроводу який будували американські військові інженери. Цей трубопровід також вважають продовження мережі PLUTO і він досяг території Німеччини аж до Рейну.

Загальна схема трубопроводів

Більш результативною виявилась друга лінія трубопроводу – DUMBO прокладена з мису Дангенес графства Кент до Булоні. Роботи були завершені вже 10 жовтня, але через погодні умови перекачка почалася лише 27-го. До середини грудня вдалося прокласти лише шість “ниток” але тільки чотири були робочими. Кількість пального що доставлялося не перевищувало 700 тон на добу.

Загальна схема «малої системи»

Згідно з офіційною версією, “відбувалися часті зміни планів, і ентузіазм щодо PLUTO зменшувався”. У грудні Королівський ВМС запропонував припинити роботу DUMBO. В січні 1945-го року комітет постановив, що всі наявні кабелі HAIS та труби HAMEL повинні бути прокладені для того, щоб досягти спочатку запланованої пропускної здатності 3300 тон на добу.

Пікового значення перекачки пального не буде досягнуто до кінця війни, а середній добовий об’єм складав 1800 тон. Всього було прокладено 11 кабелів HAIS та 6 труб HAMEL, деякі вже після капітуляції Німеччини.

Аргументи на захист ПЛУТО полягали в тому, що “він вивільнив велику кількість танкерів, які були дуже потрібні на Сході”. Під час війни DUMBO переправив в Європу 8% пального від загальної кількості.

Як зазначалося в офіційних документах “PLUTO нічого не зробив для союзницьких поставок у той час коли вони були б найціннішими”, а «DUMBO був більш успішним; але в той час, коли успіх мав менше значення “.

Фрагмент трубопровода піднятий з води