Москва не дозволила мирно вирішити конфлікт у Нагірному Карабаху ще 20 років тому?

27-го жовтня 1999 року група озброєних людей увірвалась до парламенту Вірменії вбивши вісім політиків у тому числі прем’єр-міністра Вазгена Саргсяна та спікера Карена Демірчана. Згодом нападники здались, в результаті отримавши довічні терміни, але цей напад залишив без відповіді багато питань.

Зокрема, слідство так і не з’ясувало, як нападники отримали акредитацію як журналісти державного телебачення або як вони змогли пронести таку кількість зброї в будівлю парламенту.

На суді головний нападник Наїрі Унанян стверджував, що вони хотіли «відновити конституційний порядок» і посилити позиції тодішнього президента Роберта Кочаряна. Але багатьох вірмен досі турбує  питання хто ж насправді стояв за нападниками.

Точно відомо, що після цього теракту уся влада Вірменії зосередилась в руках президента Роберта Кочаряна. До того як Кочерян став президентом Вірменії він також був президентом невизнаної Нагірно-Карабахської Республіки (НКР), а тому уже не могло бути і мови про якесь мирне врегулювання конфлікту з Азербайджаном. Хоча до загибелі прем’єр міністра Саргсяна все йшло до мирного врегулювання цього конфлікту уже за лічені тижні.

На перший погляд може здаватись, що теракт був вигідний лише тодішньому президенту для повної концентрації державної влади. Але колишній співробітник ФСБ Росії Олександр Литвиненко, який отримав політичний притулок у Великій Британії та пізніше був вбитий, заявив, що розстріл парламенту Вірменії 27 жовтня 1999 був організований російською військовою розвідкою (ГРУ):

“У керівництві російських спецслужб багато хто знає, що розстріл вірменського парламенту організувала інша спецслужба – Головне розвідувальне управління. Ця спецоперація дозволила російському політичному керівництву запобігти підписанню угоди про карабаське врегулювання”.

Пізніше 23 листопада 2006 року Олександр Литвиненко помре у лікарні від отруєння, але перед своєю смертю звинуватить у ній Путіна.

Цей теракт був вигідний як Росії так і президенту Вірменії. Але точно можна стверджувати з найвищою вірогідністю, що він є причиною недосягнення мирних домовленостей з Азербайджаном, та причиною затягування даного конфлікту.