fbpx

“Мирний 21”. Бій за Луганський прикордонний загін

АТО Війна з Росією Війна на Донбасі ДПСУ Луганщина Україна

Гаряче літо 2014 року, стало для України, випробуванням. До середини квітня, у росіян не було проблеми з перетином державного кордону, адже той функціонував у звичайному режимі і перетнути його можна було офіційно, як пішки так і на авто. Трохи згодом, виконуючий обов’язки президента А. Турчинов видав указ, що обмежував перетин кордону для громадян Росії призивного віку. Кордон був посилений і це ускладнило отримання підкріплень бойовиками. Це стало початком зіткнень та бойових дій при спробі перетину кордону.

До середини липня українським силам вдалось перекрити більшу частину державного кордону. Під контролем НЗФ залишалася відносно не велика ділянка, близько 80 км, більшою частиною якої протікала ріка “Сіверський Донець” що слугувала природньою перешкодою. Най більш придатним для пересування була ділянка в районі КПВВ “Ізварине”.

Кажучи “Під контролем НЗФ” мається на увазі що кількість українських підрозділі не могла повністю перекрити ту ділянку кордону про яку йде мова, тому великої проблеми у перетині кордону не було, але це стосується виключно живої сили. Най ближчий КПВВ “Ізварине”, кудою можна було перекидати техніку, на той час ще був під контролем України.

Передумови

Одним з основних завдань, які поклали перед собою бойовики та їх “ляльководи” , було взяття частини Українсько-російського кордону, під свій контроль. Адже так звані “шахти” не бездонні, а війна потребує постійного підвозу боєприпасів, тож контроль над кордоном, вирішив би логістичні питання. Для здійснення цих планів, першочергово, потрібно було обмежити роботу прикордонників, які чинили спротив і заважали підвозу підкріплень та озброєння з росії. Так з початку травня, почалися не поодинокі випадки нападу на прикордонників. Перший напад був здійснений, ймовірно на початку травня, було захоплено 5 українських бійців. Прикордонники повертались з державного кордону і були затримані, та поміщенні у захоплену будівлю СБУ Луганської області. Мені не вдалось знайти інформації, коли саме їх захопили. У одному з джерел написано що це відбулось 7 травня, зі слів Дейнеко. У інтерв’ю, виданню “Лівий Берег”, Сергій Дейнеко згадував що їздив у будівлю СБУ забирати підлеглих 3 травня.

Дейнеко провів перемовини з ватажками терористів і згодом прикордонників відпустили. Йому вдалось переконати сепаратистів, що бійці не становлять для них жодної загрози. Він сказав їм, що прикордонники не можуть штурмувати будівлі, тобто вони не будуть на них зазіхати. Сергій наплів про те, що вони навпаки їм допомагали – шукали “Правий сектор”. Можливо роль зіграв той факт, що на той момент  прикордонники були укомплектовані в основному місцевими жителями. Водночас це було і проблемою для силових відомств, які тоді базувались на Донбасі, через масове дезертирство. Дейнеко вдалось в більшій мірі впоратись з цією проблемою у своєму підрозділі.

Пік активізації бойовиків, по роззброєнню прикордонників, припав на момент після проведення “референдуму” 11 травня.

Солдати так згадують цей важкий період:

“Щоб поміняти наряд на пункті пропуску, доводилось проїжджати блокпости, встановленні сепаратистами. Але ми продовжували чітко працювати, кордон не полишали до тих пір, доки не отримали письмовий наказ. Пункти пропуску працювали навіть в той час, коли  територією міста і району їздили озброєнні люди.”

Так, 21 травня був атакований відділ прикордонної служби “Станиця Луганська”, з’явились перші поранені. Фактично почалась фаза захоплення влади. Враховуючи що контроль над кордоном ще не був встановлений і проблема постачання боєприпасів не була вирішена, військова частина зі зброєю і боєприпасами в Луганську, ставала дуже привабливою ціллю. Яким би військо не було вправним, а без командування його ефективність знижується. В такому випадку ключовим елементом для дезорганізації прикордонників, було захоплення управління Луганського прикордонного загону, яке знаходилось в Луганську. Це розуміли і силовики. Було помічено що до міста стягуються сили бойовиків, а це означало одне, підготовку до штурму.

За день до штурму я зібрав прикордонний загін, управління загону в актовому залі. Я сказав, що однозначно будуть штурмувати, і про те, що би перейти на сторону так званої “ЛНР”, і мови не може йти. Ми залишаємось вірними присязі і будемо битися до останнього. Єдиним, що я визначив своїм підлеглим — те, що ми повинні зустріти їх жорстко, не може бути й мови про стрільбу по кінцівкам. Я дав команду стріляти на ураження — у корпус і голову, щоби нанести максимальне ураження. Щоби після першої атаки сепаратисти подумали, чи варто організовувати другу“, – згадував Дейнеко.

Сили сторін

Прикордонники

Сили прикордонного загону, налічували близько 160 військовослужбовців. Озброєння складалось переважно з легкої стрілецької зброї, та гранатометів, але можливість їх застосування була обмежена, враховуючи той факт що бойовики прикривались мирними мешканцями і вели вогонь з квартир і дахів житлових будинків.

Бойовики

Чисельність бойовиків, за словами прикордонників, налічувала від 100 до 500 осіб в різний час бою. Їхнє озброєння так само складалось переважно з легкої стрілецької зброї, гранатометів. Але на відміну від прикордонників, бойовики не були обтяжені неможливістю стріляти через житлову забудову. Також у терористів був на озброєнні важкий кулемет “Утьос” калібру 12.7мм. Що правда він майже не приймав участь у бою, адже ледь не одразу заклини, а низька підготовка бойовиків не дозволила усунути проблему. Зустрічаються згади про присутність мінометів на озброєнні бойовиків, але факту їхнього застосування немає.

День 1. Бій. 02.06.2014

Так як загін готувався до ймовірного штурму, командирами били виставленні спостережні пости. Один з таких, знаходився на самому верху будівлі, де чергували бійці з тепловізором. Власне вони і помітили рух, близько 00:30. До управління Луганського прикордонного загону прибули біля 100 озброєних бойовиків, які розташувалися навколо території бази.

Ось як про це згадує один з прикордонників:

“Ночь. Часть военнослужащих отдыхают. Часть находится на местах, на постах. Был у нас так называемый “фишкарик”. Это пара военнослужащих, которая находилась непосредственно на самом верху здания. У них был тепловизор – прибор ночного видения, с помощью которого можно было прекрасно видеть, если даже ночью кто-то подходит. И вот этот наряд пограничный, он собственно и увидел, что на близлежащих зданиях – это Мирный, там, по-моему, 17- й дом, точно уже не помню, располагаются на крышах. Движения, люди, оружие, ну такое. Естественно, информация спускается всем, идет команда: «Всем к бою!» «Занять огневые позиции!» Все занимают огневые позиции. Как привило, это все было у окон здания. Они, в принципе, были оборудованы: мешки, песок, щиты металлические. Но как? Если бы знать, что будет конкретно вот такое, то, конечно, можно было бы немножко сделать все по-другому. Более укрепиться.”

Також варто зауважити, що не всі бійці знаходились на території загону. Близько 10 чоловік заздалегідь були відправлені у гаражний кооператив, що був неподалік. Спеціально для цього був орендований гараж, в якому бійці власне і перебували. Таке рішення прийняли, через чутки про можливість застосування мінометів. Завдання цієї групи, полягало у прикриванні загону від мінометних груп.

Близько 4ї години ранку, бійці побачили червону ракету (інші кажуть зелену, випущену з території загону), після чого почався бій. Шквал вогню був такої сили, що прикордонники не могли підійти до вікон, а звук в середині, нагадував дуже голосне лускання насіння. Бойовики вели вогонь практично звідусіль. З дахів будинків, з кварталу “Мирний”, зі сторони кварталу “Південний” і з посадки що знаходиться східніше, в метрах 300та. З гранатометів їм вдалось підпалити вантажівку, ЗІЛ- 131, що блокувала бокові ворота. Також загорілася будівля, в якій вірогідно був складом ПММ. Таке припущення виникло через велике полум’я і густий стовп чорного диму. Такий шквал вогню тримався не довго, хвилин 10-15.

“…после этого, видать, у них пошла перезарядка. Боеприпасы, они как бы имеют свойство заканчиваться в магазинах. Магазинов не огромное количество…”, – згадує боєць.

Збереглися також спогади одного з бойовиків, який безпосередньо приймав участь у нападі на заставу. В той день, о 4 ранку він стояв біля будівлі СБУ, коли розпочався бій. Від місця бою, його розділяло близько 6 – 7 км, але вибухи були настільки гучні, що здавалось ніби бій йде на сусідній вулиці. Їм повідомили, що розпочався штурм прикордонного загону і необхідно висунутись на підкріплення. Частина взводу повантажилась на джип, а інша у мікроавтобус. Ті , хто був у джипі, доєднались до основних сил які перебували в районі багатоповерхівок. Інша частина, 9 чоловік, залягла у лісопосадці, ширина якої складала менше 10м. Най грубше дерево, не перевищувало 20см в діаметрі. Іноді доводилось змінювати позиції і бойовики лежали просто у траві. До застави було приблизно метрів 300, чистого поля. Бойовики отримали наказ відкрити вогонь! Всі відкрили вогонь по вікнам 2х етажної будівлі, в якій була казарма. Саме там прикордонники і тримали основну оборону. Фото\відео доказів що бійці тримали оборону у інших будівлях на території загону, мені не вдалось знайти. Хоча на відео від бойовиків видно як вони ведуть вогонь по тій частині загону також. Це і не дивно, враховуючи що для бойовиків які займали позиції у багатоповерхівках, вся територія була як на долоні. Ймовірно невелика кількість бійців могла переміщатись по південній частині загону, де розташовувались технічні будівлі. Принаймні щільність забудово давала можливість на переміщення у тому районі.

На території частини продовжувала палати будівля (ГСМ, 48.52312, 39.25734). Бойовики стріляли прицільно одиночними, аби економити боєприпаси. При першій стрільбі, на четвертому патроні, у бойовика заклинив затвор. Автомат відмовлявся робити, аж доки той його не розібрав. В цей час, по терористам почали працювати снайпери. Достатньо було зробити декілька пострілів, аби визвати вогонь у відповідь. Їм доводилось ховатись за тонкими деревами і слухати свист куль над головою. Цей момент згадують всі бойовики, що були у тій посадці.

Зменшення градусу бою, дало прикордонникам змогу організуватись і включитись у роботу. Бійці одразу почали займати позицій, аби дати ворогу відсіч. Варто зауважити що командири заборонили стріляти по житловим будинкам.

Спогади одного з бійців:

“…Что такое не стрелять по жилым зданиям? Это значит, собственно говоря, стрелять практически-то и некуда. Потому что отряд – с одной стороны немножко поле, с другой стороны чуть-чуть больше поле. Все…”

Але тим не менш, за допомогою заздалегідь відпрацьованих команд, бійці вели вогонь по визначеним секторам, куди це було можливо. Врешті решт, прикордонникам вдалось виявити і пристріляти ворожі вогневі точки, на дахах будинків. Так, достатньо було комусь з бойовиків висунутись, як по ним одразу відкривався прицільний вогонь.

Орієнтовно через годину бою, на поміч гарнізону прилетів літак Су-27. Він пролетів 2 рази над загоном і зрозумівши що нічим не допоможе, полетів. Приблизно через пів години, прилетів вертоліт. Він відстрілявся по посадці і згодом теж полетів. На жаль, мені не вдалось знайти жодних фото\відео матеріалів, де було би видно вертоліт. Хоча той же літак, потрапив мінімум на 3 відео. Огляд супутникових знімків місця бою, за 05.06.2014, візуальних підтверджень завдання удару по посадці, також не дав. Хоча цей епізод є у спогадах бійців.

Спогади бойовика:

“В небе появился самолёт, с виду похожий на МиГ-29, он медленно кружил низко над землёй, некоторые бойцы открыли по нему огонь. Из периметра заставы кто-то стал прицельно стрелять из ракетницы в сторону лесопосадки, давая таким образом корректировку для бомбардировки самолёта.”

Зрозумівши всю серйозність ситуації, бойовики почали вести вогонь з вікон квартир, переважно снайперський. Але і у прикордонників були снайперські гвинтівки, через приціл яких було добре видно з яких вікон по ним стріляють.

Для того аби підбадьорити захисників, Дейнека наказав увімкнути через гучномовці державний гімн, який безперервно лунав аж до закінчення бою.

Такий запеклий бій тривав приблизно до 11 години, а з 12:00 до 13:00, бойовики запросили перемир’я, аби забрати убитих та поранених. За результатами першого бою, було поранено 8 прикордонників, двоє з яких, важко. Сергій Дейнеко розумів, що поранених потрібно відвести у лікарню, інакше вони помруть.

Спогади командира:

В 10 мені зателефонував Олег, хоча ми домовились, щоб він більше не дзвонив. Він мене питається:
– Сєрьога ти живий?
– Живий, не дочекаєтеся, – кажу.
– Може збережеш людям життя?
– Ми ж розмовляли, ти розумієш…
– Багато в тебе вбитих?
– Жоден.
– А поранених?
– 8 людей, 2 важких. Якщо ніхто не надасть допомогу, вони помруть. Мені треба 3-4 карети швидкої, але вона не зможе проїхати повз пости сепаратистів.

Тоді, Олег пообіцяв, що він особисто ці карети швидкої заведе до мене в загін. Він свого слова дотримав. Я доповів керівництву, вони цю ідею підтримали. Іншого виходу не було, я не хотів, щоб мої люди померли від втрати крові. Швидка приїхала, завезла хлопців в лікарню. Там, їх прооперували, але вони фактично опинилися в полоні.”

(Олег, змінене ім’я людини, яка служила у лавах сепаратистів і не мала однозначної позиції до жодної з сторін)

Під час цього перемир’я, до КПП загону, приходили родичі прикордонників. Це – один з най драматичніших моментів облоги. Вони вмовляли їх, аби ті залишили зброю і вийшли. Серед кадрових військових, ніхто не погодився вийти. Але варто зазначити, що на території загону, перебувало 10-12 мобілізованих, які служили близько місяця. Власне вони і вийшли. Спогади бійців дещо різняться, одні кажуть що вийшли тільки мобілізовані, інші, що вийшли ще і 2 контрактники.

Прикордонники відчували, що динаміка бою постійно зменшується. Перестрілка ведеться вже не так активно. Вони розуміли, що штурму людьми не буде. Бойовики не зможуть взяти будівлю.

Один з бійців згадує:

“Такого не было, чтоб толпа бежала в сторону здания, пытаясь перепрыгнуть через забор. Нет. Это просто были бы смертники. Они поняли, что ребята будут обороняться, мы будем обороняться до последнего. И никто с той стороны погибать, естественно, не хотел. Поэтому штурма, чтобы люди пошли в атаку, не было. Был именно обстрел из здания, из укрытия, из квартир. Грубо говоря, могу сказать честно, они прикрывались мирным населением. По-другому нельзя назвать.”

В ході бою доводилось придумувати неочікувані способи захисту. Після обіду, прикордонники зрозуміли як вести бій і були внесені зміни. Вони почали переобладнувати свої позиції. Сейфами укріплювали вікна, накривали їх тканиною, це зменшувало помітність бійців, залишали невеличкі щілини зліва, справа, зверху. Це давало змогу безпечніше вести спостереження з вікна і слугувало захистом, адже сейфи були залізні, папір, папки, що були в середині, слугували додатковим захистом. Хочеш жити, мусиш швиденько адаптуватись. Варто зазначити що жоден з бійців не мав бойового досвіду, тому і вчились находу і на своїх власних помилках. Під час боїв, в кабінетах знаходилось по 3 – по 4 людини. Перший, другий, третій поверхи. В підвалі була організована санчастина. У гарнізоні був всього один медик. Хто отримував поранення, опіки, їх спускали в підвал і там надавали першу медичну допомогу. Всі інші були на позиціях, на сходинкових клітинах і біля вікон. Хтось веде вогонь, другий номер заряджає йому магазин. Так пройшов перший день оборони, з перестрілками там перемир’ями.

День 2. Затишшя. 03.06.2014

Спогади одного з захисників:

“…..Наступает ночь. Ночью все уже по-другому. Я уже не буду говорить, тот фактор, что люди были уставшими к этому времени, не ждавшие всего этого происходящего. Но боевой настрой был нормальный. У нас все там на месте работало. Слава Богу, кухня работала, вода у нас была. Боеприпасов нам хватало, я даже не знаю насколько. Мы могли очень долго обороняться. С таким ведением активного огня, начальник ракетно-артиллерийского вооружения сказал: «Ребята, нам боеприпасов хватит о-го-го!» Ночь. Ночью огонь тоже велся. С помощью тепловизора мы видели в посадках находящихся людей. Если оттуда велся огонь, соответственно по посадке велся тоже огонь.”

Другий день облоги пройшов без активних бойових дій, але з значною психологічною напругою. З однієї сторони, у захисників загону виникло розуміння, що допомоги від українських сил не буде. З іншої сторони, бойовики погрожували застосуванням отруєних речовин або збирались штурмувати КПП загону за допомогою броне машини. Прикордонники готувались реагувати на ці неочікувані загрози. Командування дало розпорядження готувати протигази. Як що протигазів забракне – змочувати ганчірки водою. У випадку спроби прориву воріт бронетехнікою, у бійців були РПГ. Проблема полягала утому що з закритого приміщення сильно не постріляєш з гранатомету, адже це одразу легка контузія. Але бійці і до цього були готові, як вони самі казали: “Зимняя шапка одевается, уши завязываются и как бы то стреляли”. У бою трапляються несподіванки, які в результаті стають легендами. Під час бою такі випадковості можуть надихнути бійців. Так, в бою за загін випадково був убитий снайпер бойовиків.

Один з бійців згадує:

“Я не знаю, как так получилось. Но просто был выстрел из подствольного гранатомета, и каким-то образом после этого выстрела, просто было явно видно, что с высокоэтажки Южного упал человек. После взрыва там. Он оттуда выпал. Видно было, что летела или винтовка, или автомат летел. Что-то, какое-то оружие там летело. Но, как так получилось? Это случайность.”

Години перемир’я використовувались з користю. Бійці покращували свої позиції, наводили порядок в загоні. Під час боїв, були пошкоджені флагштоки, з державним прапорами. Хто займався їх відновленням , хто поповнював боєприпаси, укріплював позиції у вікнах.

Під час одного з перемирь на другий день бою, група прикриття, яка знаходилась в гаражному кооперативі, повернулась до загону. Бійці не вели бій. Виявити себе в тій ситуації, означало смерть. Варто відмітити, що повернулись вони доволі відкрито, через КПП. На цьому епізоді варто зупинитись особливо. Вже було зрозуміло, що допомоги не буде, але у прикордонників навіть не було думки відсидітись до кінця бою в укритті.

Спогади одного з бійців:

“Было принято нами решение покинуть эти позиции, потому как товарищи там находятся, и, как бы, мы не знаем, что там, как там. И командир, и руководство отряда были там. Было нами принято решение, чтоб мы вернулись в отряд. Мы переоделись обратно в гражданку, автоматы разобрали, сложили их в сумки., в гражданские сумки. Что не вмещалось – мы в пакеты, под прикрытием батонов. На автоматы одевали батоны и заходили так в отряд. Мы прям заехали, прям на Мирный, к сепаратистам, как их называют. И во время перемирия очередного мы зашли в отряд.”

День 3. Вихід. 04.06.2014

Розуміючи всю важкість ситуації і неможливість нічим допомогти, Київ прийняв рішення. Прикордонники отримали команду з метою збереження життя особового складу, залишити будівлю прикордонного загону, знищити зброю та майно і врятувати людей. Так як прикордонники знаходились умовно в тилу ворога, єдиним логічним рішення було прориватись до найближчого місця дислокації українських підрозділів. Таким місцем був Луганський аеропорт, який знаходився на відстані ~14км (по прямій).

На прорив зі зброєю у рукав пішли тільки 32 чоловіки. Всі піти не могли, адже на той момент загін налічував 150 чоловік і на таку кількість людей був всього один тепловізор. У повному складі, шансів дійти не було б. Решта особового складу отримали команду переодягнутись в цивільний одяг, спалити документи, зброю і виходити до місць проживання. Також прикордонники запустили “дезу”, що пішли на Краснодон (нині Сорокине), це виграло для них час. Сергій Дейнеко вирішив не повідомляти бійцям куди вони йдуть, а просто повідомив, що потрібно здійснити марш-кидок на 20км з зброєю і амуніцією. Як Сергій вище зазначав, він був впевнений у своїх людях, але вирішив перестрахуватись.

Перед тим як вирушити, Дейнеко попросив керівництво нанести по загону авіаційний удар, щоб напевно знищити склад зі зброєю. Це мали зробити о 4.30 вранці. У ночі, група вирушила. Приблизно о 6 ранку прикордонники були за 8 км від аеропорту. Група зупинилась і сховалась у лісосмузі. Так як Дейнеко не чув вибухів від авіаудару по загону, він зв’язався з начальником регіонального управління. На запитання чи знищили склад, він отримав відповідь: “Склад не знищений“. Сергій хотів повернутись, але йому наказали продовжувати рух до аеропорту.

Я почувався тоді просто зґвалтованим. Розумів, як це все обернуть“, – згадує Сергій Дейнеко.

Прикордонники сиділи в лісосмузі. Вони розуміли, що до ранку їх виявлять. Дейнеко зателефонував через “лівий” телефон одному патріоту. Він підігнав бус і дев’ятку «Жигулі». В малесенький бус, забили 28 людей зі зброєю. В дев’ятку сіли вчотирьох на випадок якщо раптом зупинять сепаратисти, щоб бійці могли швидко вискочити і дати бій. Коли прикордонники доїхали до аеропорту і підійшли до огорожі, їх зустріли хлопці з 80-ї бригади. Бійці видихнули з полегшенням, розуміючи що вони пережили і вийшли умовно сухими з води.

Втрати сторін

Прикордонники

Втрати прикордонників були не великими, 8 поранених, з них один важкий, обійшлось без загиблих. Загинули тільки 2 службові собаки.

Бойовики

По Українським даним, загинули від 5 до 10 бойовиків. Втрати пораненими склали приблизно 30 чоловік.

Висновки

Даний епізод став моральним піднесенням для країни у цей тяжкий час. Час коли у нас відібрали Крим, коли озброєні люди почали захоплювати адмін будівлі, одну за одною. Коли проросійське налаштовані люди блокували військові колони, коли здавалось що нам кінець…..прикордонники, прикордонники своїм героїзмом показали, що ми можемо битись, ми хочемо битися і ми будемо битись.

Мужність і стійкість прикордонників, стали для банд сепаратистів повною несподіванкою. Вони думали що прикордонники не будуть чинити опору і з початком бою одразу здадуться, а то і взагалі не будуть чинити опір, враховуючи що переважна більшість були місцевими. Тоді українські підрозділи були розгублені і далеко не завжди чинили опір. На той час так званих кадрових військових РФ ще було не багато , а ті що були, переважно займали керівні посади і до тактичного рівня їм не було діла. У бойовиків були всі шанси захопити прикордонний загін, враховуючи повну перевагу у живій силі, а також займання більш вигідних позицій і майже повного оточення території загону. Як би серед бойовиків знайшовся грамотний керівник, вони спокійно могли б підійти до території загону з півночі, через стоянку що прилягала в притик до забору. Враховуючи не велику кількість вікон з боку будівлі, подавити вогневі точки для забезпечення проходу штурмової групи, було би не важко. Але фортуна в той день посміхнулась прикордонникам. Історія їхнього бою, заслужено отримала своє місце у пантеоні нашої новітньої історії.

АТО Війна з Росією Війна на Донбасі ДПСУ Луганщина Україна