fbpx
Невидимі жертви війни у Боснії і Герцеговині
Катерина Шимкевич Катерина Шимкевич Кандидатка історичних наук, працюю в ЗІЕІТ та Аналітичному центрі балканських досліджень

Останні публікації автора

Мир під постійним контролем НАТО: повоєнна відбудова

Мир під постійним контролем НАТО: повоєнна відбудова

НАТО у колишній Югославії. Навіщо Європа попросила допомоги в альянсу? (частина 1)

НАТО у колишній Югославії. Навіщо Європа попросила допомоги в альянсу? (частина 1)

Успіх чи програш європейсько-американської дипломатії в Косово

Успіх чи програш європейсько-американської дипломатії в Косово

Белград і Приштина – домовитися неможливо

Белград і Приштина – домовитися неможливо

Незалежність Косова як тригер нестабільності на Балканах

Незалежність Косова як тригер нестабільності на Балканах

Невидимі жертви війни у Боснії і Герцеговині

Невидимі жертви війни у Боснії і Герцеговині

Що не так із військовим нейтралітетом Сербії? (частина 2)

Що не так із військовим нейтралітетом Сербії? (частина 2)

Що не так із військовим нейтралітетом Сербії? (частина 1)

Що не так із військовим нейтралітетом Сербії? (частина 1)

Рух Неприєднання та Югославія: “втеча” Тіто від СРСР

Рух Неприєднання та Югославія: “втеча” Тіто від СРСР

Політичні ігри Міжнародного трибуналу по колишній Югославії

Політичні ігри Міжнародного трибуналу по колишній Югославії

Воєнних злочинців з рф судитимуть. Справа Мілошевича це доводить

Воєнних злочинців з рф судитимуть. Справа Мілошевича це доводить

Збройні сили Косова існують, але на папері

Збройні сили Косова існують, але на папері

Порт Рієка: чи має Угорщина на нього право

Порт Рієка: чи має Угорщина на нього право

Несправедливий Тріанон: що лежить в основі політики ревізіонізму Віктора Орбана

Несправедливий Тріанон: що лежить в основі політики ревізіонізму Віктора Орбана

Політика contra хорватського президента Мілановича: епатаж чи гра на руку рф

Політика contra хорватського президента Мілановича: епатаж чи гра на руку рф

Невидимі жертви війни у Боснії і Герцеговині

Щодня українське суспільство зіштовхується із воєнними злочинами, які зараз активно документуються правоохоронними органами, громадськими організаціями, журналістами, міжнародними експертами та прокурорами. Одночасно із цим Генеральна прокуратура відкриває справи проти воєнних злочинців, а одного з них вже засуджено на довічне ув’язнення за скоєний злочин (вирок переглянули і Шишимарін отримав 15 років перебування за ґратами). 

Повне осмислення та розуміння масштабів воєнних злочинів росіян проти українських цивільних ще попереду. І це принесе із собою нові складнощі та проблеми на рівні суспільства і держави, з якими необхідно буде розбиратися. Як це роблять досі у повоєнних суспільствах колишньої Югославії. Особливо це стосується зґвалтувань жінок і чоловіків. Тема незручна, табуйована, важка, жертви сексуального насилля часто не хочуть згадувати про пережите і звертатися до поліції для притягнення своїх кривдників до відповідальності. Бо такі не покарані злочинці живуть поруч, мають впливових друзів/родичів у поліції чи владі. 

Сексуальне насилля як воєнний злочин

У документах Міжнародного трибуналу по колишній Югославії (МТКЮ), звітах Комісії експертів ООН, місій ООН, неурядових організацій сексуальне насилля виділяють як окремий вид воєнного злочину, який супроводжував етнічні чистки, масові вбивства, утримання у концентраційних таборах. Здебільшого жертвами ставали представниці жіночої статті різного віку, хоча такого насилля зазнавали хлопчики і чоловіки. Основними формами були рабство, зґвалтування та фізичне знущання. Злочини носили стихійний та організований характер, скоювалися під час воєнних дій, депортацій, у концентраційних таборах, перед вбивствами. Існували борделі та спеціальні табори для жінок, невеликі центри, де утримувалися жертви сексуального насилля. Подібні центри створювалися у школах, готелях, ресторанах.

Слідчі та прокурорська служба МКТЮ найбільшу кількість таких злочинів зафіксували у Боснії і Герцеговині. Менш чисельними є випадки у Косово та Хорватії. Інформація про сексуальне насилля проти представників чоловічої та жіночої статей у Косово та Хорватії почала з’являтися в останні роки завдяки постійній роботі працівників місцевих громадських організацій. 

У Римському статуті, який регламентує діяльність Міжнародного кримінального суду, у розділі 7 «Злочини проти людяності» у пункті 1 (g) зазначено, «зґвалтування, навернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація та інші форми сексуального насилля аналогічного рівня тяжкості» відносяться до злочину проти людяності. У пункті 2 (f) того ж розділу деталізовано, що примусова вагітність – це незаконне позбавлення волі будь-якої жінки, яка завагітніла примусово, з метою зміни етнічного складу будь-якого населення чи скоєння інших серйозних порушень міжнародного права.

У розділі 8 «Воєнні злочини» у пункті 2 (a) вказано, що різні форми сексуального насилля, зґвалтування, стерилізація, примусова вагітність тощо є грубим порушенням статті 4 Женевських конвенцій. 

Все, що відбувалося у 1990-х рр. на теренах колишньої Югославії щодня бачимо в Україні. Єдина різниця – тоді воюючі сторони приховували сліди своїх злочинних діянь, а росіяни ні. І, на жаль, світ на це реагує не так жорстко, як в колишній Югославії. І це при тому, що інформація зараз розповсюджується набагато швидше, є можливість фіксування злочинів та їх документування «по гарячим слідам». У країнах колишньої Югославії для підтвердження масових порушень прав людини, зокрема, фактів скоєння сексуального насилля, Рада Безпеки ООН створила спеціальну комісію експертів, яка майже два роки збирала докази. Перші ґрунтовні результати були озвучені в ООН у 1993 р., тоді ж і прийняли рішення створити МТКЮ, де сексуальне насилля було включено до багатьох актів обвинувачення.

Боснійська травма

У 2006 р. на різних європейських кінофестивалях був показаний фільм боснійської режисерки Ясміли Жбанич «Грбавіца», про який в Україні знають дуже мало. Навряд чи його захочуть показувати у рамках «Балканського кіно», якщо такий захід провести в Україні. Фільм важкий, про фізичне насилля над жінками та зґвалтування під час війни у Боснії і Герцеговині, та про спробу конкретної жінки налагодити життя у повоєнному боснійському суспільстві в Сараєво, в районі Грбавіца. 

Головна героїня на ім’я Есма, яка має 12-річну доньку Сару. Дівчинка не знає, хто її батько, мама тривалий час розповідала їй, що він загинув на війні із сербами. Через звичайну дрібницю – оформлення посвідки, що дівчинка є донькою шахіда, тобто, військовослужбовця-босняка, який загинув мученицькою смертю у боротьбі зі сербами, між матір’ю та донькою трапляється конфлікт. Тоді Есма розповідає, що точно не знає, хто батько Сари, бо під час війни Есму зґвалтували четники у концтаборі. 

На цю тему є і книга українською під назвою «Ніби мене нема(є)» (2020), авторкою якої є хорватка Славенка Дракуліч. Є однойменний фільм, але боснійською. Страшний фільм. Залишає як і «Грбавіца» пустоту після перегляду. Славенка Дракуліч через історію однієї жінки-боснійки розповідає про тисячі випадків зґвалтування та наслідки злочинів для подальшої долі жінок. Якщо Есма у фільмі «Грбавіца» залишила дитину, хоча вона нагадувала про страшне минуле, то у книжці Дракуліч боснійка народила дитину і не хоче бути її матір’ю, бо це нагадування про те, що із нею робили серби у спеціальній «жіночій кімнаті».

І фільм, і книга засновані на реальних подіях. Твори показують дві тенденції у боснійському суспільстві – жінки, які стали жертвами сексуального насилля, залишали дітей, або народжували і відмовлялися від них. Такі хлопці і дівчата називають себе «невидимими жертвами» війни, бо органи державної влади про них начебто не знають. Є і інша назва – невидиме покоління, бо багато від кого матері відмовилися про народження, їх встановлювали і виховували інші люди. 

Прокурорська служба МТКЮ та низка неурядових організацій встановили, що у Боснії і Герцеговині за приблизними оцінками було зґвалтовано від 30 тис. до 50 тис. жінок-мусульманок. Точна кількість дітей, народжених внаслідок злочинів над ними, не відома. Завдяки діяльності боснійської неурядової організації «Забуті діти війни», відомо про народження близько 4 тис. дітей. 

Говорити у боснійському суспільстві про сексуальне насилля, пережите під час війни, не прийнято. Це пов’язано із статусом жінки у мусульманському суспільстві, табуйованням теми, суспільними стереотипами та страхом вказати на злочинця, який не притягнений до кримінальної відповідальності. Жертви не говорять, бо знають, що постраждають не тільки вони, а й члени їх сімей. Багато з жінок, а також чоловіків (про такі випадки сексуального насилля відомо дуже мало, бо жертви не хочуть ділитися з оточуючими пережитим жахом) продовжують жити поруч із своїми кривдниками.

Окрім страху, жінки та чоловіки намагаються справитися із психологічними травмами та осудом суспільства. Останній фактор якраз і зупиняє багатьох від того, щоб аби звернутися до поліції, або записатися до психіатра. 

Три роки тому мені довелося бути у чарівному місті Мостар, де випадково познайомилася із донькою однієї з таких жертв зґвалтування. Вона розповідала, що її мама вже більше двадцяти років ходить до психолога, але це мало допомагає. Щороку результати психологічної допомоги зводяться нанівець, як тільки наближається дата, коли жінку на очах її двох доньок зґвалтували. 

«Невидиме покоління»

Голосом боснійських жінок, зґвалтованих у 1990-х рр., стали їхні діти. Балканські медіа час від часу знімають невеликі історії про них або беруть інтерв’ю, щоб показати новий аспект війни 1991-1995 рр. Цілеспрямованою є робота неурядової громадської організації «Забуті діти війни» (Сараєво), яку створила та очолила Айна Юсич. 

Організація включає декілька десятків членів, їхні зусилля зосереджені на захисті прав дітей, народжених внаслідок зґвалтування. Айна Юсич та її колеги шукають справедливості для своїх матерів та себе, адже вони і є тим «невидимим поколінням». Історії їхнього народження пов’язані із воєнним злочином сексуального насилля. Айна та ї мати, на відміну від багатьох жінок-жертв зґвалтування, не бояться спілкуватися із журналістами, розповідаючи свою родинну історію. В одному з інтерв’ю до жінок долучався і вітчим дівчини, який допомагає їм справлятися із травмами минулого. Подібна практика залучення чоловіків до вирішення проблем сексуального насилля не є розповсюдженою у Боснії і Герцеговині. Часто жінки не розповідають своїм чоловікам та дітям, що пережили під час війни 1990-х рр. Така стигматизація пов’язана із тим, що жертви бояться засудження з боку своїх рідних. 

Члени організації тісно співпрацюють із правозахисними організаціями та інституціями ООН. За допомогою різноманітних фондів створюють постійні та пересувні виставки, покликані розповідати правду про страждання їхніх матерів.

Проблеми правового статусу

Окремим напрямом діяльності НГО «Забуті діти війни» є боротьба за надання жінкам та дітям, народженим внаслідок фізичного насилля над їхніми матерями, статусу цивільних жертв війни. Це має сприяти виведенню проблеми з «сірої» зони забуття влади і суспільства як у Боснії і Герцеговині, так і у багатьох країнах світу, де цей вид воєнного злочину використовується у якості інструмента знищення мирного населення. Без цього статусу неможна отримати від державу безкоштовну медичну і психологічну допомогу, виплати на купівлю ліків.

Ще 29 серпня 2019 р. Комітет Організації ООН проти катувань виніс рішення, яким поставив, щоб влада БіГ виплатила компенсацію та принесла публічні вибачення жертвам сексуального насильства під час війни, а також відкрила доступ до користування безкоштовними медичними та психологічними послугами. Досі це рішення залишається на папері через небажання влади розробити відповідне законодавство та визнати ще декілька десятків тисяч жінок і їхніх дітей цивільними жертвами Визвольної війни, а також через небажання розбиратися із прямими та непрямими (індеректними) наслідками воєнних злочинів. Це комплексна проблема, яка вимагає і створення спеціальних структур, і притягнення до відповідальності воєнних злочинців, і розроблення державних програм надання допомоги, у тому числі фінансової та психологічної, жінкам і чоловікам. 

Жертви сексуальних злочинів бояться звертатися до правоохоронних органів, що заважає зібранню даних про зґвалтування, кількість жертв, дітей народжених унаслідок скоєння злочинів. У свою чергу, це не дозволяє проводити розслідування та відкривати кримінальні справи. Страх, викликаних суспільним засудженням, стигматизацією, небажанням говорити про пережите, накладається і на небажання влади розбиратися із проблемою. 

«Влада муніципалітету… нічого не робить. У нас майже нічого немає. Сьогодні багато жінок одружені і не мають права розповідати, що з ними сталося, навіть своїм чоловікам, бо бояться їхньої реакції», розповідають журналісти BalkanInsight про історію Зехри з Фочі (місто у складі Республіки Сербської).

У Боснії і Герцеговині відсутній закон, який би передбачав надання допомоги і підтримки жертвам війчни, включаючи тих, хто зазнав сексуального насильства. У Хорватсько-Мусульманській Федерації на жертв зґвалтування, вчиненого під час війни, поширюється дія Закону про основи соціального захисту, захисту цивільних жертв війни та захисту сімей з дітьми. В іншому ентитеті БіГ – Республіці Сербській – з 2018 року діє Закон про захист жертв катування на війні. В окрузі Брчко, як окремій адміністративній одиниці БіГ, було прийнято Рішення про захист цивільних жертв війни.

Оскільки у державі немає спеціального закону, який би чітко визначив права людей, що стали жертвами сексуального насилля, то кожен кантон і ентитет має власну законодавчу базу. Звідси – і різне трактування існуючих рішень і законів, тому багато жінок не хочуть звертатися до поліції. А без цього вони не можуть підтвердити свій статус цивільної жертві війни 1991-1995 рр. Жінкам і чоловікам необхідно, в першу чергу, піти в поліцію та написати там заяву, що вони стали жертвами згвалтування чи інших видів сексуальних злочинів. Це перший крок у важкому і складному процесі, але це єдиний варіант отримати статус та почати боротися за права, які гарантовані законами.

Допоки держава “не бачить” проблему, жертвами злочинів опікуються різноманітні громадські організації Боснії і Герцеговини. Серед них “Асоціації жертв війни «Фоча 1992-1995» (голова Мідхета Калопер Орулі), «Medica» із Зениці (центральна Боснія і Герцеговина), Асоціація жінок-жертв війни (Республіка Сербська).

Неурядова організація «Medica» (Зениця) була заснована у 1993 р., з того часу її працівники надають психологічну, медичну та економічну підтримку жінкам і дітям, які постраждали від війни та післявоєнного насильства, включаючи домашні зґвалтування, катування та торгівлю людьми. Директорка “Меdica” Сабіха Гусич в одному з інтерв’ю BalkanInsight розповідала, що чинні закони у БіГ не пристосовані до реальних потреб і не забезпечують ефективної підтримки та захисту жертвам сексуальних злочинів. «Ці права все ще залежать від того, в якій частині країни вони живуть. Таким чином, існує територіальна дискримінація жертв зґвалтування. У нас немає програми від держави, щоб виділяти гроші на реабілітацію, психосоціальне лікування, щоб постраждалі впоралися з травмою. Біологічний годинник цокає для жертв насильства, і я боюся, що держава цього чекає, щоб вона сказала, що не має жодних зобов’язань щодо тих, хто вижив», – зазначає Гусич.

В Асоціації жінок-жертв війни у Республіці Сербській, яка об’єднує близько 680 членів, зазначають, що існуючий у цьому ентитеті Закон про захист постраждалих від катування на війні, серед іншого, передбачає право на отримання щомісячної компенсації, пільги під час лікування, тобто звільнення від плати за певні ліки, а також безоплатну правову допомогу та санаторно-курортну реабілітацію.

Утім, те, що є на папері, відсутнє у реальному житті. Постраждалі часто не мають грошей, щоб купити ліки, які потрібні для подолання психологічних травм та вирішити проблеми із здоров’ям, спричинені злочинами.

Низька динаміка розслідування та покарання

Боснія і Герцеговина постійно потрапляють у “чорний” список ОБСЄ та Європейської комісії щодо процесу притягнення до  відповідальності осіб, які вчинили воєнні злочини у 1990-х рр. Жертви сексуального насильства в обох ентитетах також не задоволені тим, як проводиться переслідування осіб, провина яких доведена, а також тим, які терміни покарання злочинцям призначають.

Суд над Душко Тадичем, колишнім президентом місцевої ради Сербської демократичної партії (СДС) у Козараці, поблизу Прієдора, на заході БіГ, у 1997 році став першим судовим процесом у Гаазькому трибуналі (МТКЮ), але й першим за сексуальне насильство. Всього судді трибуналу винесли 30 обвинувальних вироків злочинцям, чия провина за сексуальне насильство була доведена. Починаючи з 2004 р., понад 130 осіб були засуджені у судах у БіГ, і ще декілька сотень справ про сексуальне насильство знаходяться на розгляді.

Неурядові організації, які діють у Боснії і Герцеговині, зазначають, що майже дві третини засуджених отримали від трьох до п’яти років позбавлення волі. З 2010 року правозахисна інституція TRIAL International у БіГ допомагає жертвам реалізувати свої права, надаючи безкоштовну юридичну підтримку та займаючись адвокатською діяльністю. В організації стверджує, що суди в БіГ продовжили практику притягнення до відповідальності винних у сексуальному насильстві під час війни, але у кримінальних провадженнях також присутні міфи.

«Незважаючи на прогрес, міфи про розпущеність, згоду, довіру та сором все ще поширені в кримінальних судочинствах, а також у повсякденному житті, де сором і провина за сексуальне насильство перекладаються з винного на жертву», – сказала Аміла Гусич, юрисконсульт організації. У дослідженні «Міфи про зґвалтування під час судових процесів щодо сексуального насильства» (2018), працівники TRIAL International вказали на проблему стигматизації і розповіли про міфи, які стосуються жертв сексуального насильства. Ці міфи впливають на хід кримінального провадження, на ставлення до жертв у залі суду та за його межами. Згідно з дослідженнями, через подібні міфи на кожні 15-20 незареєстрованих випадків сексуального насильства, вчиненого під час війни 1991-1995 рр., поліція дізнаються лише один випадок.

Чи можливі зміни?

14 липня цього року Уряд дистрикта Брчко (один із адміністративних одиниць Боснії і Герцеговини) схвалив Закон про захист цивільних жертв війни. У документі вперше згадуються діти, народжені внаслідок сексуального насилля та згвалтування. Через два тижні документ розглянули депутати Палати представників (нижня палата Скупштини БіГ) і одностайно проголосували за законопроєкт про захист цивільних жертв війни. Упродовж 45 днів (відлік почався з 26 липня) відбуватимуться публічні слухання, потім законопроєкт мають передати на розгляд до верхньої палати парламенту – Палати народів.

Ухвалення закону у Брчко та передача законопроєкту до нижньої палати Скупштини стало можливим завдяки діяльності організації “Забуті діти війни” та міжнародної неурядової організації Trial International, офіс якої відкритий і в Сараєво. Інші міжнародні інституції, серед яких спеціально створена у 2009 р. Канцелярія Спеціального представника Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфлікту (резолюція 1888). Завдання Канцелярії попереджати подібні злочини та допомагати владі держав притягувати до відповідальності злочинців. Це перші спроби на законодавчому рівні закріпити за жертвами сексуального насилля статусу цивільних жертв війни на федеральному рівні. Також це можливість офіційно визнати існування дітей, які були народжені внаслідок сексуальних злочинів і зґвалтування, надавши їм такий самий статус, як і їхнім матерям, і батькам.

Утім, це тільки підґрунтя подальших дій влади на шляху розв’язання майже тридцятирічної проблеми. Влада у кожному кантоні має створити безпечні умови для постраждалих, гарантувати їм безпеку та анонімність після написання заяв та свідчень проти потенційних воєнних злочинців. Необхідно поставити на перше місце розкриття подібних справ, щоб пришвидшити процес притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Враховуючи постійні кризові явища, які стали нормальним явищем у БіГ, перераховані потенційні кроки влади наразі видаються нереальними. Хоча ухвалення Закону про про захист цивільних жертв війни владою Брчко вже створює прецедент для інших країн, у тому числі для України.


Мілітарний” працює завдяки постійній підтримці Спільноти

  • Ставай патроном на Patreon від $1
  • Будь спонсором на Youtube від 70 грн

Навіть донат в 30 грн (ціна 1 кави) допоможе нам працювати далі:

  • PayPal - [email protected]
  • Приватбанк 4149 6293 1808 2567
  • monobank 4441 1144 4179 6255

Будь з “Мілітарним” на всіх платформах

Twitter || Telegram || Facebook || Youtube


Останні публікації автора

Мир під постійним контролем НАТО: повоєнна відбудова

Мир під постійним контролем НАТО: повоєнна відбудова

НАТО у колишній Югославії. Навіщо Європа попросила допомоги в альянсу? (частина 1)

НАТО у колишній Югославії. Навіщо Європа попросила допомоги в альянсу? (частина 1)

Військова місія ЄС у Боснії і Герцеговині діє всупереч бажанню рф

Військова місія ЄС у Боснії і Герцеговині діє всупереч бажанню рф

Успіх чи програш європейсько-американської дипломатії в Косово

Успіх чи програш європейсько-американської дипломатії в Косово

Белград і Приштина – домовитися неможливо

Белград і Приштина – домовитися неможливо

Незалежність Косова як тригер нестабільності на Балканах

Незалежність Косова як тригер нестабільності на Балканах

Невидимі жертви війни у Боснії і Герцеговині

Невидимі жертви війни у Боснії і Герцеговині

Що не так із військовим нейтралітетом Сербії? (частина 2)

Що не так із військовим нейтралітетом Сербії? (частина 2)

Що не так із військовим нейтралітетом Сербії? (частина 1)

Що не так із військовим нейтралітетом Сербії? (частина 1)

Рух Неприєднання та Югославія: “втеча” Тіто від СРСР

Рух Неприєднання та Югославія: “втеча” Тіто від СРСР

Політичні ігри Міжнародного трибуналу по колишній Югославії

Політичні ігри Міжнародного трибуналу по колишній Югославії

Воєнних злочинців з рф судитимуть. Справа Мілошевича це доводить

Воєнних злочинців з рф судитимуть. Справа Мілошевича це доводить

Збройні сили Косова існують, але на папері

Збройні сили Косова існують, але на папері

Порт Рієка: чи має Угорщина на нього право

Порт Рієка: чи має Угорщина на нього право

Несправедливий Тріанон: що лежить в основі політики ревізіонізму Віктора Орбана

Несправедливий Тріанон: що лежить в основі політики ревізіонізму Віктора Орбана