Німецькі субмарини Першої Світової Війни для «торгівлі на крові»

Під час Першої світової війни Німеччина затиснута в лещатах морської блокади Великої Британії почала відчувати дефіцит стратегічних матеріалів.

Так зародилася ідея підводного блокадопроривача який зможе купити необхідні товари в нейтральних на той час США і повернутися додому з мінімальним ризиком.

Щоб субмарина та екіпаж не були інтерновані як військове судно її побудували для приватної судноплавної компанії німецького Ллойда – Deutsche Ozean-Reederei як торгову субмарину без озброєння і з повністю цивільною командою.

Сам човен був величезним на той час-вантажопідйомність 750 тон, а запасу палива в 200 тон вистачало на 25 тис. миль 5 вузловим ходом в надводному положенні, при потребі могла зануритись на глибину до 50 метрів.

В такій конфігурації побудували дві субмарини “Дойчланд” та “Бремен”. І якщо “Бремен” зник безвісти в першому ж поході то “Дойчланд” прослужила до кінця війни.

Введена в експлуатацію в квітні 1916 року “Дойчланд” вже через місяць вирушила в перший “торговий рейс” маючи на борту вантаж цінних барвників для текстильної промисловості, медичні препарати, коштовні камені та дипломатичну пошту.

Вийшовши з Бремерхафену субмарина зробила зупинку в Гельголанді і щоб не заходити в ла-Манш пішла в Атлантику північним шляхом оминувши шотландське узбережжя.

Перехід пройшов досить спокійно, загальний час знаходження під водою не перевищував 90 годин, а перехід через Атлантику зайняв 16 діб.

9 липня 1916 року “Дойчланд” прибула в Балтімор. Велика Британія та Франція вимагали від США інтернувати субмарину разом з командою і під їх дипломатичним тиском на борт була направлена комісія, яка зрештою визнала субмарину повністю цивільною.

Взявши на борт 350 тон нікелю, 100 тон золота та 350 тон каучуку (частину розмістили за межами міцного корпусу) 2 серпня вона почала важкий шлях додому так як її вже чекали британські кораблі, а повідомлення про намір потопити “Дойчланд” з’явилося в британській пресі 1 серпня.

“За своїми характеристиками «Дойчланд» повинен вважатися військовим кораблем і згідно з цим ми повинні поводитися з ним відповідним чином. У тому випадку, якщо військові кораблі союзників зустрінуть його за межами морського кордону США, вони потоплять його без жодного попередження.”

Проте не так сталося як гадалося і 24 серпня субмарина увійшла в порт Бремерхафену доставивши вантажів на майже 18 мільйонів доларів багаторазово окупивши своє будівництво (сама вона коштувала 4 мільйони).

Наступний і останній в якості торгівельної субмарини рейс розпочався в листопаді, цього разу “Дойчланд” прибула в Нью-Лондон штат Коннектикут з вантажем ліків, коштовних каменів та дипломатичної пошти.

На зворотню дорогу були завантажені стратегічні матеріали в тому числі 6,5 тон зливків срібла. При виході з порту субмарина зіткнулася з американським буксиром який потонув забравши життя п’ятьох моряків. Після тижневого ремонту “Дойчланд” успішно повернулася додому.

Третій похід в США запланований на січень не відбувся через погіршення німецько-американських відносин в тому числі і через операції німецьких підводних човнів в територіальних водах США, а також через тиск Великої Британії та Франції. Ще шість сістершипів які планували ввести в експлуатацію як такі самі “торгові субмарини” добудовують вже військовому виконанні.

В лютому 1917 року субмарину зараховують до військово морського флоту як U-155. Вона отримує дві 15 см морські гармати з пре дредноуту “Церінген” та 6 торпедних апаратів з боєкомплектом 18 торпед.

Як U155 субмарина здійснили три бойових походи загальною тривалістю в 105 днів, подолала 10 тисяч миль та потопила 43 судна з яких 9 було озброєними транспортами та важко пошкодила три довівши потоплений тоннаж до 120 тисяч тон (більш детально можна подивитись тут) і повернулась в порт в перший день після оголошення закінчення війни.

За умовами Комп’єнського договору її отримали британці. Спочатку субмарину демонстрували всім охочим в 1921 році розібрали на метал.