Оновлення застарілого законодавства чи повернення до мілітаризму: що означатиме перегляд «пацифістської» статті Конституції Японії

Питання захисту незалежності та територіальної цілісності стає все більш актуальним питанням на порядку денному багатьох держав. Нещодавно прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе у своєму виступі заявив про необхідність проведення референдуму для перегляду дев’ятої статті Конституції, яка передбачає відмову Японії від ведення війни та створення власних збройних сил.[1] Реалізація цього задуму може кардинально змінити баланс сил на Далекому Сході.

Інтерпретація має значення

Сучасна конституція Японії була написана після поразки країни у Другій світовій війні. Документ найбільш відомий своєю дев’ятою статтею, в якій проголошується відмова від війни як засобу вирішення міжнародних суперечок, а також відмова від утримання наземних, морських та повітряних сил. Однак, формальна демілітаризація тривала недовго. У 1954 році, реагуючи на зміну геополітичної ситуації, були створені Сили самооборони Японії, які хоча і не є офіційно збройними силами, тим не менш, мають багато спільного з національними арміями інших держав. З моменту створення і до сьогодні Сили самооборони нарощували свою міць, і нині Японія посідає п’яте місце в рейтингу держав за військовим потенціалом[2].

Разом із нарощенням військової сили в Японії ще з 50-х рр. ХХ століття почали підійматися питання послаблення військових обмежень, які було прописано в Конституції. Довгий час варіації тлумачення дев’ятої статті давали можливість проводити ремілітаризацію країни. Залежно від інтерпретації змісту можна було розглядати як допустимі заходи, наприклад, оборонну війну для захисту власної держави або участь у військових операціях, санкціонованих Організацією Об’єднаних Націй.

Різниця в розумінні оборонної та наступальної війни згодом залишила свій відбиток на класифікації дозволених видів озброєння. Так, скажімо, не піддається сумніву заборона Японії володіти ядерною зброєю, авіаносцями, балістичними ракетами, бомбардувальниками тощо, як засобів ведення насамперед наступальної війни. З іншого боку, наприклад, вертольотоносці, есмінці, підводні човни, винищувальна авіація сприймаються міжнародним співтовариством радше як засоби ведення оборонної війни, а тому з часом стали дозволеними для Японії. При цьому говорити про потенціал великої кількості сучасних ударних гелікоптерів, багатоцільовий характер винищувальної авіації або можливість використання на вертольотоносцях літаків із системою вертикального зльоту/посадки буде зайвим.

Більше того, постійне посилення Сил самооборони теж виправдовувалось самою нормою Конституції. Відповідно до пункту 2 статті 9 Конституції, Японії забороняється мати будь-який військовий потенціал. Термін «військовий потенціал» з часом почав інтерпретуватися як військова сила, що виходить за межі необхідного для самооборони мінімуму. З огляду на те, що сусіди Японії з часом нарощували свої сили, ліміт необхідного мінімуму також закономірно підвищувався. Фіналом лінгвістичних хитрощів стали нові тлумачення 2014-2015 рр., відповідно до яких відтоді вважалося можливим використовувати силу для захисту союзників, проти яких було оголошено війну, а також надавати їм матеріальну підтримку, оскільки відмова від подібних дій може послабити союзників Японії і поставити її саму в більш загрозливе становище. Однак, на цьому поле для маневрів вичерпалося.

Попри відчутне нарощення військового потенціалу та все більш широке тлумачення дев’ятої статті Конституції, повністю її відмінити та відродити збройні сили не вдавалося. Причин цьому декілька. По-перше, пацифістські настрої серед населення через пам’ять про пережите в минулому і небажання повторення жахів війни в майбутньому. По-друге, показник приблизно в 1% ВВП держави, який вже традиційно став максимумом, який японське суспільство готове витрачати на оборону.[3] І найголовніше – військовий союз із Сполученими Штатами. Наявність альянсу з настільки сильною державою дозволяє Японії користуватися захистом США, зменшуючи власні витрати – відомий принцип «вільного наїзника» (free rider).

Політика та безпека в умовах пацифізму

Незважаючи на весь свій потенціал, тим не менш, сили самооборони все ж не є повноцінною армією з юридичної точки зору. Вони є відгалуженням поліції і дев’ята стаття Конституції накладає чіткі обмеження на їх можливу активність. Це, в свою чергу, значно звужує зовнішню та безпекову політику держави загалом.

По-перше, відсутність повноцінних збройних сил ставить Японію у невигідне становище з точки зору оборони та безпеки у її традиційному значенні. Йдеться не лише про відсутність певних видів озброєння, які можуть стати у пригоді навіть в оборонній війні, але і про брак оперативних можливостей (наприклад, обмеженість розвідувальної діяльності чи патрулювання). До того ж, попри регулярні навчання, японські військові фактично не мають досвіду участі у реальних бойових діях, адже їх участь у міжнародних операціях обмежується тиловим забезпеченням.

Ще більші проблеми виникають у політико-безпековому вимірі. Йдеться, насамперед, про неможливість нанесення Японією превентивного удару для попередження агресії проти неї. Це, зі свого боку, розв’язує руки її потенційним супротивникам з точки зору дилеми безпеки, адже вони можуть не боятися удару Японії на упередження, до якого, за відсутності обмежень, та могла би вдатися для ліквідації загрози своїй безпеці, викликаної більшим потенціалом супротивника, швидшими темпами зростання його військової сили або непередбачуваною агресивною політикою. Більше того, оскільки збройні сили завжди вважалися головним захисником інтересів держав навіть у мирний час, юридичні обмеження на їх використання не дозволяють Японії повноцінно реалізовувати її національні інтереси. До того ж, Токіо позбавлений можливості повноцінно здійснювати проекцію своєї сили і, таким чином, впливати на політику сусідніх держав. Зрештою, зона діяльності Сил самооборони обмежується загальновизнаною територією держави, і у цьому випадку питання спірних островів породжує додатковий конфліктний потенціал, так як сусіди Японії, не визнаючи її суверенітет над деякими територіями, сприймають розміщення там підрозділів самооборони як неправомірну та агресивну діяльність – і відповідно на це реагують.

Наостанок, якщо розглядати геополітичний вимір цього питання, явно простежується асиметрія викликів та можливостей Токіо на них відповідати. Японія є однією з найрозвиненіших держав, учасником G-7, активним гравцем на міжнародній арені. До того ж вона розташована у західній частині Тихого океану – регіоні, який разом з акваторією Індійського океану є чи не найактивнішим в економічному та торгівельному плані, та водночас достатньо конфліктогенним. Наостанок, загострення боротьби за регіональне та світове лідерство, а також останні тенденції в політиці великих держав (вихід з міжнародних договорів, нехтування нормами міжнародного права, нарощування військової сили) роблять відсутність у Японії повноцінних збройних сил обмеженням, неспівставним з її амбіціями та новими викликами.

Потенційні загрози для безпеки Японії

Серед основних викликів безпеці Японії можна виділити такі:

1. Наявні територіальні суперечки з Китайською Народною Республікою (острів Окінаторі та архіпелаг Сенкаку), Південною Кореєю (острови Ліанкур) та Російською Федерацією (Курильські острови), що створює додаткові приводи до ескалації напруги між державами регіону. Пекін та Москва проводять ревізіоністську зовнішню політику, остання – не цураючись відкритих воєнних конфліктів та порушення норм міжнародного права.
2. Зростаюча економічна та військова міць Китаю та дедалі активніша і агресивніша діяльність Пекіна. Японія та Китай мають достатньо напружені стосунки через питання історичного минулого, спірних територій, використання вод світового океану тощо. Нарощування військової сили Китаєм, як кількісно, так і якісно, напряму загрожує фізичній безпеці Японії, оскільки порушує існуючий в регіоні баланс сил.

Більше того, експансія Піднебесної, у тому числі і військова (будівництво військово-морських баз, інвестиції в портову інфраструктуру сусідніх держав в обмін на право дислокації китайського флоту, військові навчання, патрулювання акваторій Тихого та Індійського океанів) зіштовхнулася зі спротивом інших держав регіону, що вилилося в ескалацію міжнародної напруги. Найяскравішими прикладами можуть слугувати суперечки держав Південно-Східної Азії стосовно китайської активності в Південнокитайському морі чи нещодавнє військове зіткнення між Китаєм та Індією. Ці події слугують додатковими конфліктогенними факторами в регіоні.

Окрім безпеки у її традиційному розумінні, китайська активність становить загрозу і в інших сферах. Масштабні інвестиційні та інфраструктурні проєкти КНР, насамперед ініціатива «Пояс-Шлях» можуть призвести до значних змін у міжнародній торгівлі та потоках товарів і капіталу, послабивши зв’язки Японії з її традиційними торгівельними партнерами. Окрему тривогу у японців викликає цифрова складова Ініціативи. Існують побоювання, що розвиток інформаційно-комунікаційних систем, призначених для побудови швидкого та надійного мережевого зв’язку, може бути використаний для збору чутливої інформації. Відтак, можуть виникнути нові загрози кібернетичній безпеці Японії.

Зрештою, частим результатом економічної експансії Китаю стає більш лояльне до Піднебесної ставлення національних правлячих еліт в різних державах не тільки в регіоні західної частини Тихого та акваторії Індійського океанів, а навіть в Європі чи Латинській Америці. Іноді зв’язки держав з Китаєм приймають крайню форму, фактично економічної залежності від Пекіна, що дає можливість Китаю поширювати свій вплив. Такі тенденції можуть завершитися появою групи держав, які з власних інтересів або вимушено слідують політиці Китаю, що значно послабить позиції Японії в регіоні.

3. Мілітаристська та непередбачувана політика Північної Кореї, яка вже довгий час проводить випробування ядерної зброї та балістичних ракет. Останні моделі носіїв мають радіус дії, який повністю охоплює територію Японії. Будь-яке загострення на Корейському півострові, навіть якщо Японія не буде прямо в нього втягнута, негативно позначиться на безпеці регіону в цілому, зокрема й на економічній.
4. Військовий союз із Сполученими Штатами. З одного боку, цей альянс, безумовно, сприяє безпеці Японії, оскільки Вашингтон, відповідно до Договору про взаємну співпрацю та безпеку між Сполученими Штатами та Японією від 1960 року, взяв на себе зобов’язання її захищати. Умови цього договору також регламентують розташування американських військових на японській території. До того ж, результатом тісної співпраці з США у питаннях безпеки став інтенсивний розвиток військових технологій та доступ до американських інновацій, наприклад, до системи керування боєм «Іджис», яка функціонує і на японських військових кораблях.Однак, з іншого боку, такий союз значно підвищує вірогідність того, що Японія може бути втягнутою у сторонній конфлікт. Перше, що спадає на думку – геополітичне протистояння США та КНР. У цьому контексті Японії відведена роль одного з опорних пунктів у так званій «першій острівній гряді», яка також включає Тайвань та Філіппіни. Ці території розглядаються Вашингтоном як авангард: або перша лінія стримування Китаю, або плацдарм для нанесення удару. Відповідно, Пекін вважає води між своїми берегами та зазначеними територіями такими, де Китай повинен мати абсолютне домінування для гарантування власної безпеки. У будь-якому з випадків Японія як держава-союзник США або принаймні ті території Японії, де дислоковані американські військові, можуть зазнати ударів з боку Китаю. Аналогічні загрози для Японії породжують напружені стосунки Вашингтону та Пхеньяну.

   Наостанок, слід звернути увагу на останні тенденції в зовнішній політиці США, а саме: небажання більше виконувати роль «світового поліцейського», оптимізація використання ресурсів, зменшення участі у міжнародних справах. Збитки, завдані епідемією коронавірусу, тільки посилюють наміри концентрувати ресурси для вирішення власних проблем, не беручи більше участі у вирішенні чужих. Навряд чи мова йде про відмову США від свого впливу у світі. Скоріше за все у вирішенні регіональних проблем Сполучені Штати будуть більше покладатися на своїх союзників, делегуючи їм частину своїх функцій підтримки світового порядку. У західній частині Тихого океану Японія є першим претендентом на таку роль. Це, в свою чергу, підвищує залученість Токіо у справи регіону, який, як зазначалося вище, володіє достатнім конфліктогенним потенціалом.

«За» і «проти» скасування пацифістської статті

Зовнішні виклики не єдина причина заяви Сіндзо Абе. Термін його повноважень закінчується у вересні наступного року, і часу на реалізацію однієї з двох головних передвиборчих обіцянок все менше. Іншу обіцянку, гарантувати Японії економічний стрибок, навряд чи можна вважати виконаною на всі 100 відсотків – з 2012 року японська економіка зростала повільними темпами.[4] До того ж, багато політиків вважають Конституцію застарілою і такою, що не відповідає сучасним реаліям. Наостанок, слід зазначити, що частина населення вважає існування дев’ятої «пацифістської» статті нагадуванням про поразку у Другій світовій війні, а саму Конституцію – принизливим документом, який фактично був написаний переможцями.

Головною перешкодою для відміни дев’ятої статті є сама Конституція. Відповідно до статті 96, поправки до Конституції повинні бути затверджені на загальнонаціональному референдумі. Останні ж соціологічні опитування показують, що лише трохи більше 40% населення схвалюють такі зміни.[5] І хоча риторика правлячої Ліберально-демократичної партії всіляко направлена на апелювання до необхідності внесення змін до конституції, існують сумніви, чи вдасться переконати поки що пацифістськи налаштовану більшість. У цьому контексті експерти припускають можливість не повної відміни, а зміни чи доповнення зазначеної статті Конституції.

Посилення міжнародної напруги, наміри Сполучених Штатів відійти від ролі «світового поліцейського», загострення протистояння між глобальними та регіональними гравцями, а також поява нових загроз створюють нові виклики для національної безпеки багатьох держав. В таких умовах держави вимушені переглядати свої нормативні, міжнародно-правові та військові можливості гарантувати власну безпеку. Наміри Прем’єр-міністра Японії зайвий раз доводять що в умовах кризи глобального лідерства, послаблення ролі міжнародних організацій, нехтування системою міжнародного права руйнуються усталені правила гри на міжнародній арені та зникає довіра між суб’єктами міжнародних відносин. А в умовах нестачі довіри все більша роль відводиться силовим факторам, зокрема збройним силам, як останньому гаранту захисту національних інтересів.

Проведення референдуму Японією стосовно дев’ятої статті своєї конституції стане важливим моментом в історії держави. У разі схвалення скасування пацифістської статті Токіо отримає карт бланш на подальшу розбудову оборонного сектору та створення повноцінних збройних сил. Такий розвиток подій значно посилить роль Японії на міжнародній арені та сприятиме активізації її зовнішньої політики в питаннях міжнародної безпеки, але водночас може призвести до ескалації відносин в, і без того, складному регіоні.

Джерела:

[1] https://tass.com/world/1170061

[2] https://www.globalfirepower.com/country-military-strength-detail.asp?country_id=japan

[3] https://knoema.ru/search?query=%D0%AF%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D1%8F+-+%D0%97%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%8B+%D0%BD%D0%B0+%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%83%2C+%25+%D0%BA+%D0%92%D0%92%D0%9F&pageIndex=&scope=&term=&correct=&source=Header

[4] https://data.worldbank.org/indicator/NY.GDP.MKTP.KD.ZG?locations=JP

[5] https://www.japantimes.co.jp/news/2019/04/11/national/politics-diplomacy/poll-shows-54-oppose-revision-japans-pacifist-constitution/