fbpx
Операція “Дінго”, або приклад родезійської військової досконалості
Slevin Totsky Slevin Totsky Автор Телеграм-каналу «Родезійський фронт»: https://t.me/rhodie_front

Останні публікації автора

Неприємна правда про “партизанську війну”: роз’яснення для цивільних

Неприємна правда про “партизанську війну”: роз’яснення для цивільних

Куди йти воювати, якщо ти цивільний? Роз’яснення для охочих край боронити.

Куди йти воювати, якщо ти цивільний? Роз’яснення для охочих край боронити.

Операція “Дінго”, або приклад родезійської військової досконалості

Операція “Дінго”, або приклад родезійської військової досконалості

Чому перемога у всіх битвах не гарантує перемоги у війні?

Чому перемога у всіх битвах не гарантує перемоги у війні?

Чергове провальне політичне вбивство, або операція “Бастилія”

Чергове провальне політичне вбивство, або операція “Бастилія”

Операція “Килим”, або історія одного вбивства: сумнівна перемога родезійської САС

Операція “Килим”, або історія одного вбивства: сумнівна перемога родезійської САС

Найманці в Родезії: останні дні озброєних фрілансерів

Найманці в Родезії: останні дні озброєних фрілансерів

Операція “Еланд”, або 60 до 1: коли якість важливіша за кількість.

Операція “Еланд”, або 60 до 1: коли якість важливіша за кількість.

В Замбію – і додому, або історія однієї засідки

В Замбію – і додому, або історія однієї засідки

Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову, або нарис про те, як родезійську САС тричі формували

Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову, або нарис про те, як родезійську САС тричі формували

Еліта з еліт: короткий нарис з історії забороненого і забутого підрозділу САС

Еліта з еліт: короткий нарис з історії забороненого і забутого підрозділу САС

Уроки на помилках: поради партизан щодо контрпартизанської боротьби

Уроки на помилках: поради партизан щодо контрпартизанської боротьби

Хто вижив – той вижив: найважчий курс відбору в історії сучасних армій

Хто вижив – той вижив: найважчий курс відбору в історії сучасних армій

Погляд одного чоловіка: “Родезія не схиляється”

Погляд одного чоловіка: “Родезія не схиляється”

(не)Британська (не)Південноафриканська (не тільки)Поліція- на сторожі правопорядку в Родезії

(не)Британська (не)Південноафриканська (не тільки)Поліція- на сторожі правопорядку в Родезії

Операція “Дінго”, або приклад родезійської військової досконалості

Африка Зімбабве Історія Світ

Передумови

Успіх операції “Еланд” (про яку є окрема стаття), попри всі сподівання родезійців, аж ніяк не зміг ліквідувати загрозу з боку терористичної організації ЗАНЛА Роберта Мугабе, розквартированої у Мозамбіці. Попри те, що головна база ЗАНЛА у регіоні була повністю знищена, а тисячі її солдатів перебито за один неповний день, вже за кілька місяців терористи змогли не тільки реогранізуватися, але і серйозно наростити сили. Це стало можливим завдяки неочікуваним політичним наслідкам “Еланду”. Військову поразку терористи та їх куратори змогли перетворити на пропагандистську перемогу: військова база Ньядзонья в усіх новинах позиціонувалася як табір біженців, що підтвердила “комісія” ООН.

Для всього світу родезійці виглядали як жорстокі карателі, що холоднокровно перебили тисячі мирних жителів. Логічних і адекватних аргументів самих родезійців, звичайно, слухати ніхто не хотів. ЗАНЛА у очах пересічних громадян Європи, США та СРСР з Китаєм виглядали жертвами, яким була необхідна допомога. Завдяки цьому гамбіту, до Мугабе і його поплічників лавиною полилися гроші, озброєння та гуманітарна допомога. Ресурсна база ЗАНЛА стрімко розросталася.

Окрім того, єдиний на той момент союзник Родезії, Південноафриканська Республіка, теж змінила своє ставлення до сусіда. Якщо раніше уряд ПАР підтримував родезійців як політично, так і військовим шляхом, то після розголосу події у Ньядзоньї південноафриканці серйозно запанікували. І без того підсанкційна країна боялася, що допомога Родезійцям може привести до серйозних політичних та репутаційних втрат. Грубо кажучи, Форестер та його уряд чудово знали, що дії родезійців в ході війни є виправданими і логічними, проте вони не хотіли розділяти з Родезією наслідки подібних “перемог”. Саме тому Південна Африка відкликала увесь свій персонал і військову техніку з Родезії (здебільшого мова йде про технічних спеціалістів та гелікоптери), що суттєво ослабило міць родезійської армії.

Перемога у Ньядзоньї набрала ознак перемоги піррової.

Поки Ян Сміт та його уряд намагалися мінімізувати політичні та економічні втрати, терористи у Мозамбіці використовували все нові і нові ресурси, аби відновити свою здатність до активних військових операцій. При підтримці ФРЕЛІМО- правлячої партії тепер вже комуністичного Мозамбіку- Роберт Мугабе заснував дві нових військових бази, де недобитки з Ньядзоньї та новобранці активно готувалися до нових терористичних атак. Ці військові табори знаходилися у двох різних районах Моазмбіку- у селищах Темба і Чіміої відповідно. Родезійська розвідка з тривогою спостерігала, як ці бази розростаються, прибуває все новий і новий персонал, а оборона їх- кріпне.

Невдовзі всім стало зрозуміло, що присутність терористів у таких кількостях (а мова йде про десятки тисяч) ставить під загрозу саме існування держави. Командування родезійської армії приступило до аналізу і планування подальших дій.

План

Для командування було очевидно, що з обома таборами ЗАНЛА так чи інакше доведеться розібратися. Втім, дані розвідки були категоричні у своїй оцінці: добитися результатів “Еланду” аналогічною тактикою є абсолютно неможливим.

Терористи, навчені гірким досвідом рейду Скаутів Селуса на їх колишню базу, серйозно укріпила свої об’єкти. Мережі окопів, блок-постів та позицій важкого озброєння надійно захищали персонал ЗАНЛА від наземних рейдів, що унеможливлювало використання родезійцями винайденої Скаутами Селуса тактики рейдових колон.

Після довготривалого аналізу, виникло два альтернативних способи ліквідації загрози з боку ЗАНЛА. Перший, запропонований полковником Рейд-Дейлі, командиром Скаутів Селуса і автором “Еланду”, зводився до застосування партизанської тактики. “Старий Рон”, як його називали колеги, пропонував розгортання на території Мозамбіку великої кількості малих груп Скаутів, що методами диверсії знищили б інфраструктурні об’єкти в регіоні: мости, електростанції, заправки, дороги та залізницю, що б значно ускладнило б життя терористам. Для реалізації цього плану не вимагалося застосування великої кількості ресурсів (полковник пропонував використати для його реалізації виключно і тільки Скаутів Селуса), а ризики для самих родезійців при цьому були б мінімальними. Втім, після довгих роздумів, командування відкинуло цей план, адже він містив у собі і недоліки. По-перше, диверсійна кампанія Скаутів аж ніяк не вирішила б основної проблеми: наявності 15 000 бойовиків на укріплених базах, а по-друге, такі дії могли б спровокувати уряд Мозамбіку- ФРЕЛІМО- повноцінно вступити у війну проти Родезії. І хоча план Рейд-Дейлі в майбутньому і буде використаний (але для досягнення інакших цілей), командування вирішило діяти згідно альтернативному плану, запропонованому майором Брайаном Робінсоном з родезійської САС. Робінсон пропонував провести повноцінний повітряний рейд на бази, з використанням усіх можливостей Родезійських Повітряних Сил, Легкої Піхоти та САС. Бази пропонувалося знищити одна за одною двома руйнівними ударами. Масштабна операція, згідно з планом спецпризначенця, мала б в лічені години призвести до повного знищення баз, техніки та живої сили противника, а також ліквідації усього офіцерського складу терористів. План був затверджений до виконання. Підготовку до операції під кодовою назвою “Дінго” було розпочато у листопаді 1976 року.

Ціллю першого удару була визначена база неподалік Чіміої. Вона була розгорнута на території колишньої ферми- найбільшої на території Мозамбіку плантації тютюну усього у п’ятидесяти кілометрах від родезійського кордону. Раніше ферма належала португальцеві на Адріано. У 1975, після проголошення незалежності Мозамбіку, ФРЕЛІМО відняло ферму у чоловіка, а його разом з сім’єю вигнала геть. Плантація прийшла в запустіння, адже тютюн вже ніхто не зрощував. ФРЕЛІМО передало ЗАНЛА територію ферми і землі навколо неї. Нью-Фарм став справжнім центром діяльності ЗАНЛА. У колишньому будинку сім’ї Адріано терористи розгорнули штаб, склади та амбари переобладнали в житлові та навчальні приміщення, а на землях навколо ферми розбудували цілу мережу тренувальних майданчиків та таборів. Сумарно цих таборів було 12- кожен з яких був присвячений тому чи іншому виду військової підготовки. Також на території Нью-Фарм знаходилися два госпіталі та кілька складів та арсеналів, повних зброї, боєприпасів, палива, їжі та медикаментів. Окрім чоловіків, на території бази знаходилося два табори для військової підготовки жінок, а також школа політкомісарів. Одним з найбільш цікавих таборів, до речі, був табір Пасічігаре- місце, де розташовувались усілякі племінні шамани, медіуми, гадалки та інші шарлатани, без яких африканці взагалі не мислять свого життя. Окрім самих бойовиків, на території Нью-Фарм проживали і іноземні інструктори, першою чергою з Танзанії, Китаю, Північної Кореї та Югославії. По периметру база була оточена траншеями і окопами, а від ударів з повітря була прикрита позиціями ЗУ-23-2 та переносними піхотними ЗРК. На території Нью-Фарм, за різними підрахунками одномоментно знаходилося від 8000 до 12000 бойовиків- озброєних, навчених і вишколених солдатів, які аж ніяк не нагадували той натовп, з якими Скаути Селуса мали справу у Ньядзоньї роком раніше.

Втім, родезійці не були б собою, якби не підійшли до організації операції з прискіпливою увагою. Командування не збиралося отримати від операції нічого меншого, аніж досконалості у своїй найвищій формі. Протягом наступних місяців план операції було дописано, переглянуто і відредаговано 12 разів. Попри те, що до операції було задіяно велику кількість персоналу, її секретність вдалося втримати на пристойному рівні- противник про неї навіть і не здогадувався.

Розвідка працювала на повну, військові постійно тренувалися, а офіцери тижнями крапотіли над мапами місцевості. Кожен солдат, кожен пілот, кожен технік, сержант і офіцер, всі учасники операції ідеально знали своє завдання і були готові до його виконання на 100%.

На базі Повітряних Сил у містечку Нью-Серум, неподалік кордону з Мозамбіком, утворилася найбільша повітряна група, яку коли-небудь збирали родезійці. 6 легких бомбардувальників “Камберра”, 9 штурмовиків “Хоукер Хантер”, 6 штурмовиків “Вампір”(які були спеціально відібрані зі складів, відремонтовані і повністю переобладнані спеціально для “Дінго”), 7 десантних літаків “Дакота”, 10 гелікоптерів Алуетт-3 у модифікації K-Car та 22 Алуетт-3 у варіанті G-Car. Це угрупування являло собою 90% від усіх Повітряних Сил країни. І цього дня кожен з цих бортів візьме участь у першій частині операції “Дінго”, фазі “Зулу-1” – атаці на військову базу ЗАНЛА, відомою під назвою “Нью-Фарм”.

Окрім літаків і гелікоптерів, родезійці виставили на поле бою і десантників. 88 бійців Родезійської Легкої піхоти (40 з яких буде доставлено на поле боя на гелікоптерах, а решта- десантована парашутним способом з літаків Дакота), а також 96 спецпризначенців зі складу САС (майже весь особовий склад сквадрону) утворюватимуть основну наземну силу родезійців під час операції. Цим 184 солдатам доведеться зіштовхнутися на полі бою з силою у 54 рази (!!!) більшою за чисельністю- десятьма тисячами бойовиків, що були розквартировані на базі у Нью-Фарм. Але командування було впевнено, що бійці впораються з завданням: зрештою, це були найкращі солдати, яких тільки мала країна.

Однією з ключових проблем плану був той факт, що запас ходу у родезійських гелікоптерів не дозволяв їм знаходитися в повітрі достатньо довго, аби забезпечувати десантників підтримкою з повітря увесь час. Саме тому бійці САС запропонували ідею, яка у своєму божевіллі могла б посперечатися виключно зі своєю ж геніальністю. Повітряні Сили вирішили розгорнути передову базу для дозаправлення гелікоптерів та поповнення їх боєзапасу- всього у 25 кілометрах на північ від бази терористів. Розсудивши, що характер місцевості не дозволить ЗАНЛІвцям атакувати цю передову станцію (між Нью-Фарм та місцем, вибраним родезійцями, протікало кілька невеличких, але досить глибоких річок), командування підтримало цю ідею. Окрім станції дозаправлення, передова база служила б тимчасовим опорним пунктом та польовим госпіталем у тих випадках, якщо він знадобиться. Наявність цієї заправочної станції і справді зіграє свою рол у подальших подіях.

Останньою деталлю, яку родезійці долучили до плану операції, стало забезпечення раптовості удару за допомогою відолікаючого маневру. Для виконання цього завдання родезійському командуванню знадобилась людина,

постать якої безумовно заслуговує окремої статті- Джек Маллох. Джек, відомий контрабандист, ветеран Другої Світової, колишній найманець, вправний пілот і просто хороша людина, запропонував командуванню свої послуги та будь-яку посильну допомогу. Маллох відмінно впорається зі своїм, здавалося б простим, але дуже небезпечним завданням- він кружлятиме над базою у Нью-Фарм на своєму білому цивільному літачкові, відволікаючи увагу вартових і створюючи шум, що заглушить звук родезійських військових літаків на підльоті. Маллох Чудово розумів, що напівп’яні та озлоблені терористи можуть відкрити по ньому вогонь на ураження, але розраховував на те, що ЗАНЛІВці не ризикнуть збивати цивільні літаки над Мозамбіком, аби ненароком не вбити когось зі своїх союзників.

В решті решт, 23 листопада 1977 року, після 12 довгих місяців підготовки, армія прийшла в рух.

Фаза Зулу-1, штурм “Нью-Фарм” у Чіміої

О 7:40 ранку, сонні спостерігачі ЗАНЛА на бойових постах навколо Нью-Фарм почули звук мотору літака в небі над собою. Начальник варти табору миттєво зреагував, і весь гарнізон було піднято по тривозі. Терористи кинулися до своїх бойових постів та зайняли оборону у окопах навколо бази. Розрахунки ППО націлилися в небо, намагаючись знайти свою ціль. Невдовзі, бойовики побачили в небі єдиний невеличкий цивільний літак. Пілот знизив висоту і пройшов над територією табору, і кожен, хто знаходився у Нью-Фарм побачив його. Літак полетів геть, а тривога в таборі спала. Солдати почали покидати позиції, розслабившись і втративши пильність. Пілот літака, Джек Маллох, поспішив забратися геть від табору. Він знав, що за кілька хвилин цей район перетвориться на справжнє пекло.

Через кілька хвилин, близько 7:45 ранку, бойовики почули знайомий звук з повітря. Вони були впевнені, що за секунду вони знову побачать той самий цивільний літак, що щойно пройшов над ними. Всі були розслаблені та спокійні…

Аж до того моменту, поки перші бомби не впали на територію табору.

Першого удару було завдано сквадроном з трьох літаків “Хантер”. Ціллю їх вогню був будинок сім’ї Адріано- головний штаб ЗАНЛА, де розміщувалося вище командування бойовиків.Удар завдали авіабомбами та напалмом.

Буквально за хвилину три інших “Хантера” завдали удару по тренувальному табору, що розташовувався на Північний Захід від основної бази, а також по школі політпропаганди, що була неподалік головного штабу. Об’єкти атак миттєво запалали, а бойовики, що виявилися абсолютно неготовими до подібного, запанікували.

Будь у них більше часу, вони б і змогли хоч якось зреагувати на раптову атаку, але цього часу їм надавати ніхто не збирався.

Буквально за кілька секунд після бомбардування з Хантерів, над об’єктом опинилися чотири бомбардувальника “Камберра”. Їх вогнева міць була незрівнянно вище, ніж у Хантерів. Три Камберри почали коврове бомбометання на територію навколо центральної ферми- зону найбільшої концентрації противника в той час, як четверта нанесла удару по тренувальному табору ЗАНЛА, який кількома секундами раніше вже атакувала секція Хантерів. Пекло прийшло у Нью-Фарм.

Паніка ширилася серед бойовиків, як пожежа у лісі. Ті з терористів, що знаходилися в бараках та тентах, були повністю дезорієнтовані. Мертві та поранені навколо них- десятки та сотні товаришів стікали кров’ю, а самі приміщення охопило полум’я.

Про організацію будь-якого порядку не могло бути й мови. Проте, деяка частина терористів все ж була на бойових постах. Більшість з них покинула раніше зайняті позиції і за давньою африканською традицією кинулася тікати. Проте, і треба віддати їм належне, деякі розрахунки зеніток все ж спробували чинити відсіч родезійцям. Поборовши панічні імпульси, вони відкрили вогонь зі своїх ЗУ-23. Проте родезійці були вправними пілотами. 9 усі “Хантерів”, шість з яких щойно відпрацювала по своїм цілям, кинулися виконувати свою роль в операції. Вони нанесли нищівних ударів по тих позиціям ППО, що намагалися вести вогонь. За кілька хвилин всі батареї ЗУ-23-2 були знищені вогнем штурмовиків, а більшість з найвідважніших зенітників-терористів було перебито.Знищення зеніток відкрило для родезійців можливість перейти до другої фази плану- провести десантування наземних сил.

В той час, поки “Камберри” та “Хантери” розносили основну базу противника, “Вампіри” виконували свою частину місії. За сім кілометрів від ферми Адріано був розташований один з тренувальних таборів бойовиків, де перебували рекрути та геть зелені новобранці. В момент атаки “Вампірів” на плацу в центрі табору проводилося ранішнє шикування. Одночасно з тим, як перші бомби впали на територію Нью-Фарм, “Вампіри” випорожнили боєзапас по скупченню рекрутів. Удар був надзвичайно руйнівним. Єдине, що врятувало бойовиків від тотального знищення був той факт, що боєкомплект бомбардувальників був доволі обмежений. Кількадесят терористів загинуло на місці у лічені секунди. Втім, враховуючи загальну чисельність бойвиків-рекрутів, а їх було близько 700, напад на табір рекрутів не можна назвати вдалим. Крім того, вогнем стрілецької зброї ЗАНЛІвці навіть зуміли пошкодити двигун одному з “Вампірів”. Його пілот, Філіп Хейг, на шляху назад до Родезії був змушений виконати аварійну посадку, але не впорався з керуванням і загинув під час маневру. Згідно з протоколом, Хейг мав би катапультуватися з літака, а не намагатися садити його в полі, але через те, що “Вампіри” були дуже старими машинами, він вирішив не ризикувати, не довіряючи навряд справній катапульті. Таким чином, терористи-новачки з рекрутерного табору нанесли родезійцям першої непоправимої втрати за день. Крім того, саме цей “Вампір” став єдиним втраченим бортом за час проведення операції “Дінго”.

Близько 08:04 ранку, всього через 20 хвилин після початку атаки, 6 “Дакот”, повних десанту, досягли поля бою. Оскільки ППО ЗАНЛА на цей момент було вже повністю знищено, ніхто не завадив родезійцям вдало провести десантування.

144 десантники висадились на південь від основної бази, зайнявши фронт у 6,8 кілометра. Вони рухалися у формації, схожої на літеру V, оточуючи базу з Півдня, Сходу та Заходу. Десантники з Легкої Піхоти та САС відрізали бойовикам шляхи до відступу.

Усі бойовики, яким не пощастило кинутися тікати з табору у цьому напрямку, були знищенні групами родезійців, що зустрічали вогнем панікуючі натовпи. В цей самий час, 10 G-Car родезійців висадили 10 стіків Легкої Піхоти (40 бійців) з Північно-Західної частини табору. Одразу по приземленню, командос вступили в бій, відсікаючи панікуючим терористам шлях до відступу і з цієї сторони. Зашморг, що спецпризначенці і пілоти накинули на шиї терористів, почав болюче стискатись.

На цей момент, родезійці залишили для терористів лише один шлях- дорогу на Північний Схід, в напрямку бази, яку кількома хвилинами до того рознесли “Вампіри”. За цим маневром, звичайно, стояв тонкий розрахунок командування: коли бойовики кинулися тікати по відкритій, як їм здавалося, для відступу дорозі, їх зустріли родезійські K-Car. 6 гелікоптерів, озброєних 20-мм гарматами, розстрілювали панікуючих терористів як в тирі. Бойовики кинулися в укриття, намагаючись сховатися у вцілілих дерев’яних будинках, але озброєння родезійців було достатньо ефективне, аби дістати терористів навіть там.

Втім, будь-яка військова операція неминуче пройде не за планом. Перші складнощі, з якими зіштовхнулися хлопці в шортах, спіткали їх у тренувальному таборі бойовиків- тому, по якому за кілька хвилин до цього відпрацював бомбардувальник “Камберра”. Туди, згідно з планом, було відправлено 2 K-Car, аби завершити зачистку. Коли гелікоптери дісталися цілі, їх зустрів вогонь стрілецької зброї терористів, яким якимось дивом вдалося реорганізуватися. Після недовгої перестрілки, гелікоптерам довелося відступити: попри ві свої переваги, “Алуетт 3” все ж був досить вразливим до вогню противника, якого над тренувальним табором в той ранок виявилося чимало.Командування швидко відреагувало на загрозу і віддало наказ сквадрону “Хантерів” завдати удару по табору.

Втім, у командувачів операцією невдовзі теж трапилися проблеми. Майор Брайан Робінсон та полковник Норман Уолш, що координували дії підрозділів, перебували на борту одного з G-carів. Вони кружляли над полем бою, аби чітко бачити картину навколо (стандартна практика для родезійців, до речі), і в цей момент один з кулеметників ЗАНЛА вдалою чергою пошкодив гелікоптер. Пілот врятував машину від падіння, але пошкодження виявилися занадто критичними, щоб борт міг продовжувати операцію. Норман Уолш прийняв рішення вийти з бою та направив гелікоптер на операційну базу, яку родезійці мудро розкинули неподалік. В результаті цієї події, близько 8:40 ранку, родезійці залишились без адекватного та своєчасного управління операцією. Протягом години, родезійські десантники і пілоти діяли на розсуд молодших командирів на місцях. Наземні сили утримували позиції в той час, як їх колеги з повітря завдавали удару по цілях, зосередженим на території табору, вибираючи їх самостійно. Для найбільш розумних офіцерів противника стало зрозуміло, що родезійці з невідомої причини втратили ініціативу. Фактор раптовості було втрачено.

Удари штурмовиків не давали терористам організувати адекватний спротив, але все ж можливість відступити в них з’явилась. Саме за цю годину тим з бойовиків, яким пощастило ще стояти на ногах, випала можливість втекти з табору. Найбільш адекватні з них, (за деякими даними ці групи очолювали інструктори, що перебували в таборі) змогли покинути табір в обхід десантників та гелікоптерів, обійшовши їх через прогалини у рядах наступаючих. Згідно з першочерговим планом командування, до цього моменту ці прогалини вже мали б бути ліквідовані шляхом наступу наземних сил, але сталось так, як сталось.

О 09:35 до зони бойових дій повернувся командирський G-Car з радіообладнанням на борту. Зв’язок між підрозділами було відновлено. Водночас у зону операції повернулися важкі бомбардувальники “Камберра”, аби надати підтримку наземним силам.

Командування розуміло, що втратило занадто багато часу, аби “Камберри” наносили удари по другорядним цілям, а тому вони отримали наказ вже вдруге відбомбити оточену базу. Одразу після закінчення бомбардування, десантники отримали наказ наступати.

Почався наземний штурм того, що ще дві години тому було військовим табором ЗАНЛА.

Родезійці наступали надзвичайно розгорнутим строєм. Це було небезпечно, адже якби терористи спробували прорватись через кільце наступу, в них могло б вийти. Натомість ті з бойовиків, що ще мали волю до бою, зайняли вцілілі після бомбардувань окопи навколо бази. Родезійці просувалися швидко, а підтримка з повітря допомагала їм штурмувати лінію траншей максимально прямолінійно. Втім, в деяких місцях спротив противника був доволі запеклий.

Саме під час наземного штурму окопів, на Південно-Східному напрямку загинув один з бійців САС, Франц Нелл. У запеклому бою на коротких відстанях, його підстрелила жінка- бойовик ЗАНЛА.

Не менш інтенсивними були бої на Північному Заході, там, де всього 40 бійців RLI, яких десантували з гелікоптерів, просувалися вперед. Там просування бійців було зупинене інтенсивним вогнем противника в таборі “Такавіра”- місці, де терористам викладали інженерну та мінно-вибухову підготовку інструктори з інших країн. Родезійці змогли зломити спротив противника тільки тоді, коли їм на допомогу було перекинуто кілька K-Carів. Схоже на те, що інструктори з Танзанії, які не встигли покинути табір таки зуміли організувати який-не-який супротив. Врешті-решт, захисників табору “Такавіра” було перебито, а родезійці продовжили своє просування. Близько 1:30 дня, будь-який спротив на території Нью-Фарм було подавлено.

Попри загальний успіх родезійців, вони серйозно відставали від графіка, який було намічено при розробці операції. Така масштабна операція поза усіляким сумнівом могла привернути до себе увагу з боку керівництва ФРЕЛІМО, яке було б не в захваті від того, що на території їх країни вирує повномасштабна війна з використанням військової авіації. Згідно з планом, фаза Зулу-1 мала б закінчитись у той самий день, коли вона була розпочата. Втім, вже перші доповіді наземних сил свідчили про те, що на території табору знаходилися не тільки велика кількість озброєння і припасів, але й цінна документація. Скриплячи зубами, родезійці прийняли рішення продовжити операцію ще на кілька годин, що означало те, що десантникам доведеться ночувати у Нью-Фарм.

Решта дня була витрачена на зачистку бази та евакуацію озброєнь противника. САСівці та командос Легкої Піхоти добивали поранених, вичищали будинок за будинком, а потім викликали гелікоптери, які доверху забивалися ящиками з трофейним озброєнням та боєприпасами. Те, що Китай та Північна Корея надсилали ЗАНЛА, тепер послужить на благо Родезії. Втім, під час обшуку бази, родезійців очікувала неприємна несподіванка: серед загиблих бойовиків родезійці не змогли ідентифікувати нікого з вищого керівництва ЗАПУ. Ані Мугабе, ані Джошиа Тонгогара, ані Соломона Муджуру в той день не було у Нью-Фарм. Всі вони раптово поїхали до столиці Мозамбіку у “важливих справах” за день до нападу.

Прикрий “збіг”, яке у випадку родезійців радше нагадує гірку статистику, знову врятувало шкуру ватажкам бандитів. Родезійська розвідка повністю виключала можливість витоку інформації про операцію, але персональне завірення її керівника в розрізі історії не викликає жодної довіри.

Натомість, родезійці вивезли неймовірну кількість вцілілої документації. Безцінні розвіддані, серед іншого, мітили і докази того, що та сама Ньядзонья, яка була знищена Скаутами Селуса під час “Еланду” за рік до того, дійсно була військовим об’єктом, а ні яким не табором біженців. ООН, звичайно, ці документи за докази не прийняв.

Ближче до заходу сонця, половину десантників було евакуйовано з території Нью-Фарм на гелікоптерах в той час, як інша половина- оперативники САС та десантники RLI- залишилися в таборі і підготувалися до ночівлі. Вони зайняли позиції для оборони, адже існував серйозний ризик нарватися на контратаку вночі і дрімали позмінно. Кілька разів вартові вступали в бій з невеличкими групами ЗАНЛА, що переховувалися я таборі і намагалися втекти під покровом ночі. Усіх терористів з цих груп було перебито.

На ранок, десантники вирушили до рекрутського табору, того самого, де ЗАНЛІВцям вдалося підбити “Вампіра”. Табір виявився закинутим- за ніч всі рекрути-бойовики та їх командири порозбігалися в невідомому напрямку. Підрахувавши тіла, командос були розчаровані: вони нарахували усього 70 убитих. Навіть при підтримці двох K-Carів, “Вампіри” не змогли завдати бойовикам суттєвих втрат. Терористи евакуювали поранених і забрали з собою певну частину зброї. Цей об’єкт, хоч і не був основною ціллю атаки, все ж варто було позначити як “вцілілий”.

Командос продовжили евакуацію озброєнь, документів та боєприпасів, після чого покинули територію “Нью-Фарм”. Останній родезійський солдат покинув територію Мозамбіку близько 16:00 24 листопада.

Фаза Зулу-1 продовжувалася 32 години.В результаті її проведення, більше 3000 бойовиків було вбито на місці, ще 3000 загинули найближчими днями від поранень. Уся інфраструктура бази “Нью-Фарм” була знищена, озброєння та документація захоплені, а вцілілі сили противника розсіяні та дезорієнтовані. Серед іншого, загинула чимала кількість ЗАНЛІВських командирів нижчої та середньої ланки, хоча найбільш талановитим та везучим з них, безперечно, вдалося втікти.

Родезійці натомість втратили 2-х бійців убитими та 8-х пораненими. Більшість бортів, що взяли участь у рейді, були тією чи іншою мірою пошкоджені, а один “Вампір” було безповоротно втрачено. Родезійців, одразу по прибутті на базу у Нью-Серум, зустріли з почестями, барбекю та холодним пивом.

Лідери ЗАНЛА ж тільки зараз усвідомили, що відбулося. Їх головна база була ліквідована, а добра половина їх армії- перебита. І поки Мугабе з поплічниками намагалися придумати, що тепер робити і як боротися з наслідками знищення Нью-Фарм, в штабі Родезійських Сил Безпеки Пітер Уоллс у компанії майора Робінсона пили холодне пиво і посміхались. Адже на відміну від лідерів терористів вони знали, що окрім Зулу-1, в операцію входила і друга фаза: Зулу-2.

І вона почнеться набагато раніше, аніж хто завгодно міг би подумати.

Фаза Зулу-2, штурм бази у Тембу

План

Як і планувалося раніше, родезійці мали на меті знищити не лише табір ЗАНЛА у Нью-Фарм, але повністю унеможливити подальші операції бойовиків на найближчий час. Для досягнення цієї мети, вважало командування, існувала необхідність з боку табору Тембу, що знаходився на півночі Мозамбіку за 200 кілометрів від кордону з Родезією. І нанести цей удар необхідно було якомога скоріше. Усі гелікоптери та літаки разом з десантом, які увечері 24 листопада повернулися на базу у Нью Серум, після короткого відпочинку було перекинуто на іншу військову базу, Маунт Дарвін, що була у кількастах кілометрах на північ від Нью Серум. Там військовим нарешті надали можливість відпочити і відсвяткувати свою перемогу. Після безсонної ночі у Нью-Фарм, бійці нарешті отримали можливість зняти берці, попити холодного пива, поїсти святкового барбекю і поспати. Весь наступний день для них було визначено вихідним.

В цей самий час, технічний персонал бази Маунт Дарвін ніякого вихідного не мав. Вони працювали усю ніч і увесь подальший день, намагаючись усунути усі пошкодження, яких авіатехніка зазнала під час рейду. Варто зазначити, що персонал впорався відмінно, і уся техніка була готова до нового ривку усього через 24 години після свого прибуття у Маунт Дарвін.

Вранці суботи, 26 листопада, розпочалася друга фаза операції “Дінго”. Гелікоптери покинули територію Родезії близько 6:00 ранку. Екіпажам K-Cariв було поставлене завдання з облаштування двох оперативних баз дозаправлення, подібних до тих, які були облаштовані неподалік Нью-Фарм кількома днями раніше. У зв’язку із тим, що дистанція до Тембу була чималенькою, знадобилося два таких пункти: один, під кодовою назвою “Трейн”, було розміщено на півдорозі до табору, а інший- неподалік самої бази бойовиків. Окрім K-car, у Зулу-2 візьмуть участь і усі інші літальні апарати, за виключенням втраченого за два дні до цього “Вампіра”.

Сама база у Тембу була значно меншою за базу ЗАНЛА у Нью-Фарм. Вона складалася з трьох таборів, що знаходилися на певній відстані один від одного. Родезійці присвоїли кожному з цих таборів кодову назву, “А”, “В” та “С”. Табір “А”, був рекрутинговим центром і місцем для навчання новачків і знаходився на дистанції від решти таборів, аналогічно тому, як це було у Нью-Фрармі. Два інших табори, “В” та “С”, знаходились поруч і були, за даними родезійської розвідки основними базами у цьому районі. Табір “В” виконував роль адміністративного центру в той час, як в таборі “С” проживали найбільш підготовлені та найкраще оснащені бойовики. Персонал табору складав приблизно 5000 осіб, з яких близько 2000 знаходилися у таборі “С”. Йому під час атаки надавався найвищий пріоритет. Усі табори були оточені мережею траншей та позицій ПВО, але ця оборона була набагато гірше підготовленою аніж та, з якою бійці зіштовхнулися під час Зулу-1.

Попри те, що ціль здавалася набагато простішою для атаки, родезійці не мали за звичку недооцінювати ворогів. Втрата елементу несподіванки могла дорого коштувати атакуючим, а тому перший удар має стати максимально руйнівним.

Штурм

Атака на табір Тамбу розпочалася рівно о 8 ранку. 9 Хантерів, групами по три, одночасно атакували усі табори. У якості боєприпасів, родезійці використали флешетні бомби- надзвичайно руйнівні боєприпаси, що призначені для ліквідації живої сили противника. Усім бойовикам, які в момент атаки “Хантерів” не вщасливилось перебувати просто неба точно не позаздриш: ті з них, хто не загинув на місці, зазнав страшних поранень.

Одразу після атаки Хантерів, по вже відпрацьованій схемі у бій вступили Канберри. Чотири бомбардувальники завдали удару по табору “С”, найбільш пріоритетній цілі операції та зруйнували її вщент. Панічні спроби бойовиків використати зенітні установки для протидії нападу не увінчалися успіхом- Хантери швидко впоралися з тими з розрахунків ЗУ-23, що ще лишалися на постах, а не тікали, рятуючи власні життя. В той момент, коли ПВО противника було знищено, всього через 4 хвилини після розриву першої бомби, над таборами В та С з’явилися родезійські K-Carи. Гелікоптери залили вогнем своїх 20-мм гармат обидва табори, відволікаючи на себе увагу в той час, як Дакоти, повні десанту, наближалися до цілі.

В той самий час, як і минулого разу, “Вампіри” отримали завдання з нанесення удару по табору рекрутів. Щоправда, цього разу супротив “Вампірам” був і в половину не такий жорсткий, ніж при минулій атаці: вже ж удар Хантерів значно полегшив роботу другій хвилі.

Тим часом в район таборів В та С прибули десантні літаки. Парашутистів було десантовано з півдня, заходу, північного заходу та південного сходу в той час, як північний схід був перекритий вогнем K-Car. Цього дня командування вирішили обмежитись силами парашутистів і не використовувати десант з вертольотів, тобто задача з зачистки табору покладалася на плечі 148 бійцям. Крім того, враховуючи помилки штурму Нью-Фарм, наземні сили отримали наказ атакувати одразу після того, як знищили першу хвилю панікуючих терористів, яких вони зустріли одразу по приземленні. Таким чином, наземний штурм таборів В та С розпочався о 08:25, усього через 25 хвилин після першого удару. Гіркий досвід навчив десантників діяти так швидко, як це тільки можливо.

Першим тривожним дзвінком для груп десанту стало те, що супротив, організований ЗАНЛА, був ще гіршим ніж той, який вони отримали при штурмі центрального комплексу декількома днями раніше. Окрім того, відступаючих і панікуючих терористів теж було знано менше, аніж очікували спецпризначенці. Коли десант досягнув оборонних ліній противника, вони виявилися майже пустими, а невеличкі дезорганізовані групи бойовиків були миттєво розбиті. Спочатку, майор Брайан Робінсон подумав, що флешетні боєприпаси виявилися навіть ефективнішими, ніж від них очікували. Але радість легкої перемоги швидко змінилася розчаруванням, коли перші групи САС та Легкої Піхоти пробилися в табір С. На плацу виявилося набагато менше трупів, ніж очікували родезійці.

Допит взятого в полон командира ЗАНЛА підтвердив найгірші очікування спецпризначенців: за ніч до початку атаки, командування наказало передислокувати більшу частину персоналу на іншу базу, що знаходилася неподалік Тембу. Близько 1500 найкращих солдатів ЗАНЛА покинули табори В і С. Втім, полонений вказав, куди саме було перекинуто терористів, що все ж давало родезійцям надію довести справу до кінця.

Як виявилося, ці півтори тисячі терористів перемістилися на іншу військову базу, у кількадесят кілометрів на північ від Тамбу. Командування прийняло рішення завдати негайного повітряного удару по вказаним координатам: 4 Канберри у супроводі трьох Хантерів вирушили на полювання. Після того, як Хантери нанесли перший удар, Канберри відбомбились по цілі. Стомлені нічним переходом терористи, що відсипалися у наметах та бараках, не встигли адекватно відреагувати на раптовий напад. В результаті нальоту, близько 60% інфраструктури табору було знищено, а 500 бойовиків загинули- або на місці, або в результаті поранень.

Втім, близько тисячі з них все ж вдалося вціліти, що неабияк засмутило вище військове і політичне командування Родезії.

В той самий час, в таборі В знайшлося значно більше тіл. Бійці Легкої Піхоти зачистили залишки табору. Всього лише дві години знадобилось десанту, аби приступити до пошуку розвідданих і евакуації озброєння табору. Все йшло цілком нормально і родезійці йшли чітко по запланованому графіку,

але як зазвичай і буває в таких ситуаціях, дещо пішло не так. Пасмурна погода перетворилася у справжній шторм, що унеможливило подальшу участь у операції повітряних сил. Більша частина десантників, які ще не встигли евакуюватися з бази противника, знову змушені були провести ніч на руїнах, наражаючись на ризик бути оточеними і знищеними.

Втім, на диво, ніч пройшла доволі спокійно.Інтенсивність боїв з недобитими бойовиками була набагато нижчою, чим аналогічна у Нью-Фарм. На ранок, командос прийняли рішення про виконання маневру, ідентичного до того, що вони виконали у Нью-Фарм. Вони пішим ходом вирушили до табору А, рекрутської бази, яку минулого дня оминула доля таборів В і С. Очікуючи побачити табір пустим, командос неабияк здивувались, коли при наближенні до бази їх зустрів шквальний вогонь. Ті терористи, яким вдалося пережити учорашні бомбардування “Вампірів” та “Хантерів”, реорганізувалися і прийняли рішення обороняти табір, а не тікати, як їх колеги з Нью-Фарм. Попри доволі жорсткий супротив, десантникам вдалося розбити терористів: все ж зелені новачки, які тільки почали отримувати і без того доволі фрагментарну підготовку у рядах ЗАНЛА аж ніяк не могли тягатися з найкращими воїнами Родезії.

Бойовики понесли важкі втрати і кинулися тікати, як тільки родезійці наблизилися на дистанцію ближнього бою. Після швидкої зачистки, що послідувала за короткотривалим штурмом, родезійці приступили до евакуації.

Останній гелікоптер Сил Безпеки покинув Мозамбік у 12:55 27 листопада. В цей момент блискуча операція “Дінго” офіційно завершилася. У ході фази Зулу-2, терористи втратили другу за розміром базу в Мозамбіку та близько 1500 людей убитими.

Загальні втрати бойовиків у період з 24 по 27 листопада 1977 року, хоч і не є точними, але все ж вражають. Близько 7500 терористів загинули внаслідок операції: деякі на полі бою, решта ж внаслідок поранень протягом наступних кількох днів та інфекційних захворювань, спричинених пораненнями, протягом наступних кількох тижнів. За час операції “Дінго”, родезійці вивезли з Мозамбіку кілька тонн(!!!) боєприпасів, озброєння і документів. Одним із найбільш вражаючих аспектів цієї операції був факт того, наскільки швидко родезійці зуміли нанести другий удар тими самими силами. Ніхто і очікувати не міг, що проявом всього на-всього кількох днів, одна і та сама ударна група здатна повністю знищити дві цілі, які розділяли 400 кілометрів дистанції.

До 35% від загальної чисельності персоналу ЗАНЛА (з урахуванням цивільного персоналу, звичайно) було знищено за якихось 100 годин- з перервою на біфштекси з пивом. І все це в боях, де перевага у живій силі була на стороні терористів, сумарним співвідношенням у 75 до одного.

Дана операція, до речі, доводить неймовірну компетентність усіх щаблів родезійської армії – від командування до авіаційного техніка. І, як на мене, швидко руйнує стереотип про те, що Скаути Селуса були найкрутішими воїнами тієї війни. Інші елітні підрозділи, як от САС та Легка Піхота, аж ніяк їм не поступалася.


Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект - одна кава - 30 гривень - дозволять нам працювати для Вас!


➡ Приват 4149 6293 1808 2567

➡ Моно: 4441 1144 4179 6255


Побачили неточність чи маєте чим доповнити матеріал? Напишіть нам: info@mil.in.ua

Підписуйтесь на наші соцмережі:
Facebook
Twitter
YouTube
Телеграм
Viber


Африка Зімбабве Історія Світ

Останні публікації автора

Неприємна правда про “партизанську війну”: роз’яснення для цивільних

Неприємна правда про “партизанську війну”: роз’яснення для цивільних

Куди йти воювати, якщо ти цивільний? Роз’яснення для охочих край боронити.

Куди йти воювати, якщо ти цивільний? Роз’яснення для охочих край боронити.

Операція “Дінго”, або приклад родезійської військової досконалості

Операція “Дінго”, або приклад родезійської військової досконалості

Чому перемога у всіх битвах не гарантує перемоги у війні?

Чому перемога у всіх битвах не гарантує перемоги у війні?

Чергове провальне політичне вбивство, або операція “Бастилія”

Чергове провальне політичне вбивство, або операція “Бастилія”

Операція “Килим”, або історія одного вбивства: сумнівна перемога родезійської САС

Операція “Килим”, або історія одного вбивства: сумнівна перемога родезійської САС

Найманці в Родезії: останні дні озброєних фрілансерів

Найманці в Родезії: останні дні озброєних фрілансерів

Операція “Еланд”, або 60 до 1: коли якість важливіша за кількість.

Операція “Еланд”, або 60 до 1: коли якість важливіша за кількість.

В Замбію – і додому, або історія однієї засідки

В Замбію – і додому, або історія однієї засідки

Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову, або нарис про те, як родезійську САС тричі формували

Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову, або нарис про те, як родезійську САС тричі формували

Еліта з еліт: короткий нарис з історії забороненого і забутого підрозділу САС

Еліта з еліт: короткий нарис з історії забороненого і забутого підрозділу САС

Уроки на помилках: поради партизан щодо контрпартизанської боротьби

Уроки на помилках: поради партизан щодо контрпартизанської боротьби

Хто вижив – той вижив: найважчий курс відбору в історії сучасних армій

Хто вижив – той вижив: найважчий курс відбору в історії сучасних армій

Погляд одного чоловіка: “Родезія не схиляється”

Погляд одного чоловіка: “Родезія не схиляється”

(не)Британська (не)Південноафриканська (не тільки)Поліція- на сторожі правопорядку в Родезії

(не)Британська (не)Південноафриканська (не тільки)Поліція- на сторожі правопорядку в Родезії

Facebook Notice for EU! You need to login to view and post FB Comments!